Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №583/2343/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/2343/26

Номер провадження 22-ц/816/2761/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

у присутності представника позивача – адвоката Абрамовича О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2026 року в складі судді Плотникової Н.Б., ухваленого в м. Охтирка, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 09 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, збитків від інфляції, 3% річних,

в с т а н о в и в :

11.05.2026 адвокат Абрамович О.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Райз Північ» з позовом, який у подальшому уточнив. Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,9439 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0253, та 2/3 частин земельної ділянки площею 3,9439 га, що становить 2,6393 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0256, і 2/3 частин земельної ділянки площею 3,9439 га, що становить 2,6293 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0255, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі договорів оренди землі від 21.09.2016 №317/16, 21.03.2017 №77/17 та від 21.03.2017 №78/17, укладених ОСОБА_1 з ПрАТ «Райз-Максимко», земельні ділянки були передані товариству в оренду на 10 років, за що товариство зобов`язалося сплачувати орендну плату. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3,9439 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0253, на момент укладення договору становила 112224 грн 47 коп. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11222 грн 45 коп. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок площею 2,6393 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0256, і площею 2,6293 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0255, на момент укладення договору становила 7481 грн 63 коп. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 7481 грн 63 коп. 20.02.2018 між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз-Максимко» і ТОВ «Райз Північ» укладено трьохсторонню додаткову угоду №1 до вказаних договорів, відповідно до яких новий орендар ТОВ «Райз Північ» прийняв на себе всі права та обов`язки від ПрАТ «Райз-Максимко». 18.06.2019 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Райз Північ» додаткові угоди №2 до вказаних договорів оренди, відповідно до яких збільшено розмір орендної плати до 11% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Вказував, що незважаючи на погоджені сторонами умови договорів оренди земельних ділянок, відповідач не проводив обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 93628 грн 52 коп. заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів, 8503 грн 96 коп. пені, 25235 грн 53 коп. інфляційних збитків, 7283 грн 85 коп. - 3% річних.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.07.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 91427 грн 05 коп. орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів, 7431 грн 93 коп. пені, 6705 грн 13 коп. - 3% річних та 22544 грн 30 коп. інфляційних втрат, а всього 128108 грн 41 коп. Також стягнуто 5934 грн 20 коп. судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Райз Північ» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Звертає увагу, що в п. 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 11% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Таким чином сторони договору, скориставшись правом свободи умов договору, не встановили орендну плату в фіксованому розмірі чи твердій грошовій сумі, а визначили спосіб її обрахування у відсотковому виразі від нормативної грошової оцінки землі. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №3-34гс13, від 20.08.2013 у справі №3-21гс13 та підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 26.05.2021 у справі №540/544/18, від 12.04.2023 у справі №175/642/19.

Зазначає, що умовами укладеного між сторонами цієї справи договору оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації, тобто індексації нормативної грошової оцінки землі (пункт 10 договору оренди). Розмір орендної плати переглядається 1 раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору).

Вказує, що оскільки коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення в період з 2017 - 2022 рік не змінювався і становив 1,0, що не впливало на визначений договором розмір орендної плати.

Крім того, позивач жодних претензій щодо сплати орендної плати не в повному обсязі відповідачу не пред`являв та не скористався своїм правом вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а також жодних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі позивач не заявляв.

Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23, з огляду на неподібність обставин справи та відсутність висновків щодо застосування ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», а отже рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення. Обрахунок індексації орендної плати, виходячи з конкретних обставин справи, не може проводитися за наведеним у судовому рішенні формулами з огляду на відмінність умов договорів оренди.

Крім того, зазначає, що формулювання в договорі умови про сплату пені за кожен день прострочення не є встановленням цим договором іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22). Хоча умовами договору передбачено, що справляється пеня в розмірі 1% несплаченої суми за кожний місяць прострочення, наведене відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду не дає право на стягнення пені за період з 2019 року.

Вважає, що суд першої інстанції мав би обмежитися шестимісячним строком нарахування пені щодо кожного року в разі задоволення позовних вимог щодо індексації орендної плати.

Крім того, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі й з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

26.08.2026 до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Абрамович О.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду – без змін. Також просить стягнути з ТОВ «Райз Північ» на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу при розгляді справи в Сумському апеляційному суді.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 , представник відповідача ТОВ «Райз Північ» не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 125, 138). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача – адвоката Абрамовича О.В., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 30.03.2004 №185 належить земельні ділянка площею 3,9439 га з кадастровим номером 5920384000:01:001:0253, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області (а. с. 30).

На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 17.02.2017 ОСОБА_1 належить 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5920384000:01:001:0255, площею 3,9439 га, та 2/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 5920384000:01:001:0256, площею 3,9439 га, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області (а. с. 11-16).

21.09.2016 між ОСОБА_1 і ПрАТ «Райз-Максимко» було укладено договір оренди землі №317/16, згідно з яким позивач передав в оренду товариству строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 5920384000:01:001:0253 (а. с. 47-48).

Згідно з п. 9, 10, 11, 14 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 7855 грн 71 коп.

Обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Орендна плата вноситься в такі строки: 1 раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.

У разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 1% несплаченої суми за кожен місяць прострочення.

20.07.2017 між ОСОБА_1 і ПрАТ «Райз-Максимко» укладено додатковий договір про внесення змін і доповнень до договору оренди землі від 21.09.2016 №317/16, відповідно до якого розмір орендної плати збільшено до 10% (а. с. 46).

18.06.2019 між ОСОБА_1 і ПрАТ «Райз-Максимко» було укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору оренди землі від 21.09.2016 №317/16, відповідно до якої сторони вирішили, що в термін з 01.01.2019 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 11% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з вирахуванням податку з доходів (орендної плати) орендодавцю згідно з Податковим кодексом України (а. с. 45).

21.03.2017 між ОСОБА_1 і ПрАТ «Райз-Максимко» були укладені два договори оренди землі №77/17, №78/17, згідно з якими позивач передав в оренду товариству строком на 10 років належні йому на праві власності 2/3 частки земельних ділянок з кадастровими номерами 5920384000:01:001:0256, 5920384000:01:001:0255 (а. с. 35-36, 41-42).

Згідно з п. 9, 10, 11, 14 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 5985 грн 31 коп.

Обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Орендна плата вноситься в такі строки: 1 раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 31 грудня.

У разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,01% облікової ставки НБУ.

20.07.2017 між ОСОБА_1 і ПрАТ «Райз-Максимко» були укладені додаткові договори про внесення змін і доповнень до договорів оренди землі №77/17, №78/17 від 21.03.2017, відповідно до яких розмір орендної плати збільшено до 10% (а. с. 34, 40).

20.02.2018 ПрАТ «Райз-Максимко», ТОВ «Райз Північ» та ОСОБА_1 уклали додаткові угоди №1 до вказаних договорів оренди, відповідно до яких новий орендар – ТОВ «Райз Північ» прийняв на себе всі права та обов`язки орендаря від ПрАТ «Райз-Максимко» (а. с. 32, 38, 44).

18.06.2019 між ОСОБА_1 і ТОВ «Райз Північ» укладено додаткові угоди №2 про внесення змін до договорів оренди землі від 21.03.2017 №77/17, №78/17, відповідно до яких сторони вирішили, що в термін з 01.01.2019 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 11% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з вирахуванням податку з доходів (орендної плати) орендодавцю згідно з Податковим кодексом України (а. с. 33, 39).

Відповідно до інформації про доходи за період з 2018 року по березень 2026 року ТОВ «Райз Північ» нарахувало та виплатило ОСОБА_1 орендну плату без вирахування податків та інших обов`язкових платежів у таких розмірах: у 2018 році – 14962 грн 89 коп., 11219 грн 26 коп., 3 грн 17 коп., у 2019 році – 16457 грн 95 коп., 12345 грн 89 коп., у 2020 році – 28803 грн 83 коп., у 2021 році – 28804 грн 23 коп., 41614 грн 44 коп., у 2022 році – 12344 грн 67 коп., у 2023 році – 12344 грн 67 коп., у 2024 році – 33084 грн 57 коп., у 2025 році – 39034 грн 52 коп. (а. с. 26-29).

Зарахування грошових коштів у вигляді орендної плати за 2020-2025 роки на картковий рахунок ОСОБА_1 підтверджується також випискою по надходженням по картці АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2020 по 08.05.2026 (а. с. 18-25).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що новий орендар сплачував орендну плату не в повному обсязі, оскільки не здійснював індексацію.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 – 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У статті 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 у справі №732/1705/16-ц, від 03.02.2021 у справі №618/1078/19-ц, від 12.04.2023 у справі №175/642/19, від 06.12.2024 у справі №531/1882/22.

Умовами п. 10 договорів оренди землі від 21.03.2017 №77/17, №78/17, від 21.09.2016 №317/16 було передбачено обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності з урахуванням індексації.

Додатковими угодами №1, 2 зміни до вказаного пункту договорів оренди землі не вносилися.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Райз Північ» (новий орендар) неналежним чином виконувало свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, зокрема в частині сплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції, у наслідок чого сплатило орендну плату не в повному розмірі, у зв`язку з чим наявні достатні підстави для зобов`язання відповідача сплатити заборгованість з орендної плати.

Щодо індексації нормативної грошової оцінки землі / орендної плати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зроблено висновок, що за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено в договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена в договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» (індексується лише орендна плата).

У пункті 10 договорів оренди землі сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Тобто орендар взяв на себе зобов`язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці.

За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції в місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць.

Отже базовим місяцем вважатиметься місяць, в якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельних ділянок.

Оскільки орендна плата за договором оренди від 21.09.2016 №317/16 переглядалася 20.07.2017 та 18.06.2019, тому базовим місяцем у даній справі необхідно вважати січень 2018 року та січень 2020 року, а індексації підлягали всі подальші щомісячні орендні платежі за період з лютого 2018 року та з лютого 2020 року до 17.09.2025 (у межах пред`явлених позовних вимог) виходячи з розміру орендної плати, який потрібно розраховувати з 112224 грн 47 коп. за земельну ділянку з кадастровим номером 5920384000:01:001:0253.

Оскільки орендна плата за договорами оренди від 21.03.2017 №77/17, №78/17 переглядалася 20.07.2017 та 18.06.2019, тому базовим місяцем у даній справі необхідно вважати січень 2018 року та січень 2020 року, а індексації підлягали всі подальші щомісячні орендні платежі за період з лютого 2018 року та з лютого 2020 року до 19.09.2025 (у межах пред`явлених позовних вимог) виходячи з розміру орендної плати, з суми 74816 грн 31 коп. за 2/3 частки земельних ділянок з кадастровими номерами 5920384000:01:001:0256, 5920384000:01:001:0255.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зауважила, що відповідно до пункту 524 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в редакції Закону України №540-ІХ не нараховується та не сплачується за період з 1 березня до 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

За даними Державної служби статистики України в період з лютого по грудень 2018 року та з лютого 2020 року по грудень 2025 року індекси інфляції за кожен місяць становили:

2018 рік: лютий – 100,9, березень – 101,1, квітень – 100,8, травень – 100,0, червень – 100,0, липень – 99,3, серпень – 100,0, вересень – 101,9, жовтень – 101,7, листопад – 101,4, грудень – 100,8;

2020 рік: лютий – 99,7, березень – 100,8, квітень – 100,8, травень – 100,3, червень – 100,2, липень – 99,4, серпень – 99,8, вересень – 100,5, жовтень – 101,0, листопад – 101,3, грудень – 100,9;

2021 рік: січень – 101,3, лютий – 101,0, березень – 101,7, квітень – 100,7, травень – 101,3, червень – 100,2, липень – 100,1, серпень – 99,8, вересень – 101,2, жовтень – 100,9, листопад – 100,8, грудень – 100,6;

2022 рік: січень – 101,3, лютий – 101,6, березень – 104,5, квітень – 103,1, травень – 102,7, червень – 103,1, липень – 100,7, серпень – 101,1, вересень – 101,9, жовтень – 102,5, листопад – 100,7, грудень – 100,7

2023 рік: січень – 100,8, лютий – 100,7, березень – 101,5, квітень – 100,2, травень – 100,5, червень – 100,8, липень – 99,4, серпень – 98,6, вересень – 100,5, жовтень – 100,8, листопад – 100,5, грудень – 100,7;

2024 рік: січень – 100,4, лютий – 100,3, березень – 100,5, квітень – 100,2, травень – 100,6, червень – 102,2, липень – 100,0, серпень – 100,6, вересень – 101,5, жовтень – 101,8, листопад – 101,9, грудень – 101,4;

2025 рік: січень – 101,2, лютий – 100,8, березень – 101,5, квітень – 100,7, травень – 101,3, червень – 100,8, липень – 99,8, серпень – 99,8, вересень – 100,3, жовтень – 100,9, листопад – 100,4, грудень – 102,2.

З огляду на визначений базовий місяць і наведені індекси інфляції орендна плата з урахуванням індексації станом на 01 січня кожного року за земельну ділянку з кадастровим номером 5920384000:01:001:0253 становила:

2020 рік: 12344 грн 69 коп. х 0,997 х (березень не рахується) х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 = 12832 грн 45 коп.;

2021 рік: 12832 грн 45 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 х 1,002 х 1,001 х 0,998 х 1,012 х 1,009 х 1,008 х 1,006 = 14117 грн 66 коп.;

2022 рік: 14117 грн 66 коп. х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031 х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011 х 1,019 х 1,025 х 1,007 х 1,007 = 17873 грн 42 коп.;

2023 рік: 17873 грн 42 коп. х 1,008 х 1,007 х 1,015 х 1,002 х 1,005 х 1,008 х 0,994 х 0,986 х 1,005 х 1,008 х 1,005 х 1,007 = 18782 грн 07 коп.;

2024 рік: 18782 грн 07 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 х 1,015 х 1,018 х 1,019 х 1,014 = 21032 грн 20 коп.

З огляду на визначений базовий місяць і наведені індекси інфляції орендна плата з урахуванням індексації станом на 01 січня кожного року за 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 5920384000:01:001:0255, 5920384000:01:001:0256 становила:

2020 рік: 16459 грн 58 коп. х 0,997 х (березень не рахується) х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 = 17109 грн 92 коп.;

2021 рік: 17109 грн 92 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 х 1,002 х 1,001 х 0,998 х 1,012 х 1,009 х 1,008 х 1,006 = 18823 грн 54 коп.;

2022 рік: 18823 грн 54 коп. х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031 х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011 х 1,019 х 1,025 х 1,007 х 1,007 = 23831 грн 21 коп.;

2023 рік: 23831 грн 21 коп. х 1,008 х 1,007 х 1,015 х 1,002 х 1,005 х 1,008 х 0,994 х 0,986 х 1,005 х 1,008 х 1,005 х 1,007 = 25042 грн 74 коп.;

2024 рік: 25042 грн 74 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 х 1,015 х 1,018 х 1,019 х 1,014 = 28042 грн 91 коп.

З огляду на визначений базовий місяць, наведені індекси інфляції та дати виплати орендної плати Товариство повинно було нарахувати та сплатити такі щорічні орендні платежі (орендна плата з урахуванням індексації) за земельну ділянку з кадастровим номером 5920384000:01:001:0253:

2018 рік (виплачено 28 вересня): 11222 грн 45 коп. х 1,009 х 1,011 х 1,008 х 1 х 1 х 0,993 х 1 х 1,019 = 11676 грн 53 коп.

2020 рік (виплачено 11 вересня): 12344 грн 69 коп. х 0,997 х (березень не рахується) х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 = 12430 грн 47 коп.;

2021 рік (виплачено 17 травня): 12832 грн 45 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 = 13620 грн 73 коп.;

2022 рік (виплачено 08 грудня): 14117 грн 66 коп. х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031 х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011 х 1,019 х 1,025 х 1,007 = 17749 грн 17 коп.;

2023 рік (виплачено 20 вересня): 17873 грн 42 коп. х 1,008 х 1,007 х 1,015 х 1,002 х 1,005 х 1,008 х 0,994 х 0,986 х 1,005 х 1,008 х 1,005 х 1,007 х 1,004 х 1,003 = 18411 грн 42 коп.;

2024 рік (виплачено 11 вересня): 18782 грн 07 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 = 19699 грн 66 коп.;

2025 рік (виплачено 17 вересня): 21032 грн 20 коп. х 1,012 х 1,008 х 1,015 х 1,007 х 1,013 х 1,008 х 0,998 х 0,998 х 1,003 = 22369 грн 34 коп.

З огляду на визначений базовий місяць, наведені індекси інфляції та дати виплати орендної плати Товариство повинно було нарахувати та сплатити такі щорічні орендні платежі (орендна плата з урахуванням індексації) за 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 5920384000:01:001:0255, 5920384000:01:001:0256:

2018 рік (виплачено 07 березня): 14963 грн 26 коп. х 1,009 = 15097 грн 93 коп.

2020 рік (виплачено 16 липня): 16459 грн 58 коп. х 0,997 х (березень не рахується) х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 = 16524 грн 54 коп.;

2021 рік (виплачено 17 травня): 17109 грн 92 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 = 18160 грн 95 коп.;

2022 рік (виплачено 08 грудня): 18823 грн 54 коп. х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031 х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011 х 1,019 х 1,025 х 1,007 = 23665 грн 55 коп.;

2023 рік (виплачено 20 вересня): 23831 грн 21 коп. х 1,008 х 1,007 х 1,015 х 1,002 х 1,005 х 1,008 х 0,994 х 0,986 х 1,005 х 1,008 х 1,005 х 1,007 х 1,004 х 1,003 = 24548 грн 55 коп.;

2024 рік (виплачено 11 вересня): 25042 грн 74 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 = 26266 грн 19 коп.;

2025 рік (виплачено 19 вересня): 28042 грн 91 коп. х 1,012 х 1,008 х 1,015 х 1,007 х 1,013 х 1,008 х 0,998 х 0,998 х 1,003 = 29825 грн 77 коп.

Таким чином Товариство повинно було нарахувати та сплатити за 3 земельні ділянки в 2018 році 26774 грн 46 коп., у 2020 році – 28955 грн 01 коп., у 2021 році – 31781 грн 68 коп., у 2022 році – 41414 грн 72 коп., у 2023 році – 42959 грн 97 коп., у 2024 році – 45965 грн 85 коп., у 2025 році – 52195 грн 11 коп.

ТОВ «Райз Північ» виплатило орендодавцю орендну плату без вирахування податків та інших обов`язкових платежів: у 2018 році – 14962 грн 89 коп., 11219 грн 26 коп., 3 грн 17 коп., у 2019 році – 16457 грн 95 коп., 12345 грн 89 коп., у 2020 році – 28803 грн 83 коп., у 2021 році – 28804 грн 23 коп., 41614 грн 44 коп., у 2022 році – 12344 грн 67 коп., у 2023 році – 12344 грн 67 коп., у 2024 році – 33084 грн 57 коп., у 2025 році – 39034 грн 52 коп. орендної плати без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.

Отже, з урахуванням проведених розрахунків Товариство повністю здійснило оплату місячних платежів з орендної плати, але без урахування індексу інфляції, за 2018, 2020-2025 роки.

Суд першої інстанції стягнув заборгованість за договорами оренди землі за 2018 рік у загальній сумі 353 грн 12 коп., за 2024 рік – 14431 грн 72 коп.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №465/6549/16-ц).

Касаційний суд звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21, постанову Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №757/42885/19-ц).

Тому, враховуючи викладене, за 2018 і 2024 роки потрібно стягнути саме ту суму, яка визначена в рішенні суду першої інстанції. Тому до стягнення підлягає 49144 грн 98 коп. недоплаченої орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів за 2018 рік та за період з 2020 року по 2025 рік.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в 2021 році Товариство повинно було заплатити 31781 грн 68 коп., у 2022 році – 41414 грн 72 коп., у 2023 році – 42959 грн 97 коп., але в 2021 році сплачено 70418 грн 67 коп., тому недоплата в 2021 – 2022 роках відсутня, а з`являється лише в 2023 році в сумі 21048 грн 37 коп.

Щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №385/1454/15-ц, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся.

Оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану та враховуючи дату звернення з позовом до суду (11.05.2026) не є пропущеним.

Щодо інфляційних втрат, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За даними Державної служби статистики України в 2019 році індекс інфляції за рік становив 1,041, у 2020 році - 105,0, у 2021 році – 110,0, у 2022 році – 126,6, у 2023 році – 105,1, у 2024 році – 112,0, у 2025 році – 108,0, та за 2 місяці 2026 року: січень – 100,7, лютий – 101,0.

У 2018 році було недоплачено 271 грн 90 коп. за договором оренди землі від 21.09.2016 №271/16, обрахованих за мінусом податків з суми, яку визначив суд першої інстанції, позивач просив нарахувати інфляційні втрати за період з 02.12.2018 по 31.05.2026. Але з матеріалів справи вбачається, що 17.05.2021 позивачу було сплачено 70418 грн 67 коп., що більше ніж підлягало до сплати за 2021 рік, тому інфляційні нарахування потрібно розраховувати до 17.05.2021: 271 грн 90 коп. х 1,008 х 1,041 х 1,05 х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 - 271 грн 90 коп. = 82 грн 81 коп.

У 2020 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 116 грн 42 коп., обрахованих за мінусом податків, позивач просив нарахувати інфляційні втрати за період з 02.12.2020 по 31.05.2026 та з 01.01.2021 по 31.05.2026. Але з матеріалів справи вбачається, що 17.05.2021 позивачу було сплачено 70418 грн 67 коп., що більше ніж підлягало до сплати за 2018 рік, тому інфляційні нарахування потрібно розраховувати до 17.05.2021. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, за якими саме договорами товариство недоплатило орендну плату. Оскільки рішення суду не може гуртуватися на припущеннях, тому розрахунок проводиться з 01.01.2021 по 17.05.2021: 116 грн 42 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 - 116 грн 42 коп. = 55 грн 17 коп.

У 2021 – 2022 році недоплата відсутня.

У 2023 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 16595 грн 56 коп., обрахованих за мінусом податків та з урахуванням переплати в 2021 році: 16595 грн 56 коп. х 1,12 х 1,08 х 1,007 х 1,01 х 1,017 х 1,014 х 1,009 - 16595 грн 56 коп. = 4648 грн 36 коп.

У 2024 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 12228 грн 60 коп., обрахованих за мінусом податків: 12228 грн 60 коп. х 1,08 х 1,007 х 1,01 х 1,017 х 1,014 х 1,009 - 12228 грн 60 коп. = 1748 грн.

У 2025 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 10133 грн 66 коп., обрахованих за мінусом податків: 10133 грн 66 коп. х 1,007 х 1,01 х 1,017 х 1,014 х 1,009 - 10133 грн 66 коп. = 590 грн 60 коп.

Суд першої інстанції за 2018 рік інфляційні втрати не стягував, рішення суду в цій частині не оскаржувалося, тому ця сума стягненню не підлягає.

Таким чином з відповідача необхідно стягнути загальну суму інфляційних втрат у розмірі 7042 грн 12 коп.

Щодо 3% річних.

У 2018 році було недоплачено 271 грн 90 коп. за договором оренди землі від 21.09.2016 №271/16, обрахованих за мінусом податків з суми, яку визначив суд першої інстанції, позивач просив нарахувати 3% річних за період з 02.12.2018 по 06.07.2026. Але з матеріалів справи вбачається, що 17.05.2021 позивачу було сплачено 70418 грн 67 коп., що більше ніж підлягало до сплати за 2021 рік. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, за якими саме договорами товариство недоплатило орендну плату. Оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, тому розрахунок 3% річних потрібно розраховувати за період з 01.01.2019 16.05.2021 включно: 271 грн 90 коп. х 0,03 / 365 * 867 днів = 19 грн 38 коп.

У 2020 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 116 грн 42 коп., обрахованих за мінусом податків, позивач просив нарахувати 3% річних за період з 02.12.2020 по 06.07.2026. Але з урахуванням переплати в 2021 році розрахунок 3% річних потрібно проводити за період з 01.01.2021 по 16.05.2021 включно: 116 грн 42 коп. х 0,03 / 365 * 136 днів = 1 грн 30 коп.

У 2021 – 2022 році недоплата відсутня.

У 2023 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 16595 грн 56 коп., обрахованих за мінусом податків та з урахуванням переплати в 2021 році, 3% річних потрібно розраховувати за період з 01.01.2024 по 16.07.2026 включно (у межах позовних вимог): 16595 грн 56 коп. х 0,03 / 365 * 928 днів = 1265 грн 81 коп.

У 2024 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 12228 грн 60 коп., обрахованих за мінусом податків, у межах позовних вимог та викладених вище мотивів 3% річних потрібно розраховувати за період з 01.01.2025 по 16.07.2026 включно: 12228 грн 60 коп. х 0,03 / 365 * 562 днів = 564 грн 86 коп.

У 2025 році було недоплачено за 3 земельні ділянки 10133 грн 66 коп., обрахованих за мінусом податків, у межах позовних вимог та викладених вище мотивів 3% річних потрібно розраховувати за період з 01.01.2026 по 16.07.2026 включно: 10133 грн 66 коп. х 0,03 / 365 * 197 днів = 164 грн 08 коп.

Суд першої інстанції за 2018 рік 3% річних не стягував, рішення суду в цій частині не оскаржувалося, тому ця сума стягненню не підлягає.

Таким чином з відповідача необхідно стягнути загальну суму 3% річних у розмірі 1996 грн 05 коп.

Щодо пені.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У суді першої інстанції 28.05.2026 відповідач подавав клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (а. с. 69–70).

Суд першої інстанції відмовив у стягненні пені за 2018–2019 роки у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У вказаній частині рішення суду не оскаржується, а тому в цьому апеляційному провадженні не переглядається.

Згідно з п. 14 договору оренди від 21.09.2016 у разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 1% несплаченої суми за кожен місяць прострочення.

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У 2021 – 2022 році недоплата відсутня.

Позивач просив розраховувати пеню з суми 6324 грн 29 коп. за 2023 рік, що менше фактично недоплаченої суми: 6324 грн 29 коп. х 0,01 х 31 місяць = 1960 грн 53 коп.

Позивач просив розраховувати пеню з суми 7300 грн 59 коп. за 2024 рік, що менше фактично недоплаченої суми: 7300 грн 59 коп. х 0,01 х 19 місяців = 1387 грн 11 коп.

За 2025 рік позивач просив розраховувати пеню з суми 7482 грн 65 коп., що менше фактично недоплаченої суми: 7482 грн 65 коп. х 0,01 х 7 місяців = 523 грн 79 коп.

Тому в межах позовних вимог з відповідача потрібно стягнути 3871 грн 43 коп. пені

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції припустився помилки при визначенні заборгованості з орендної плати, розрахованої з урахуванням індексу інфляції, 3% річних і пені знайшли своє підтвердження.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, оскільки місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідач не в повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання за договорами оренди землі, але при цьому не перевірив розрахунки позивача щодо заборгованості з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, 3% річних і пені, тому рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з ТОВ «Райз Північ» на користь позивача 49133 грн 66 коп. заборгованості з орендної плати, 7042 грн 12 коп. інфляційних збитків, 1996 грн 05 коп. - 3% річних, 3871 грн 43 коп. пені.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 13.03.2019 у справі №1917/1188/2012, від 10.04.2019 у справі №732/1705/16-ц, від 03.04.2021 у справі №618/1078/19-ц, від 12.04.2023 у справі №175/642/19 та Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі №3-34гс13, від 20.08.2013 у справі №3-21гс13, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №540/544/18, від 12.04.2023 у справі №175/642/19. У зазначених справах було встановлено, що умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено внесення орендної плати з урахуванням індексу інфляції, на відміну від справи, що переглядається, та в якій умовами договорів передбачено внесення орендної плати з урахуванням індексу інфляції.

А тому враховуючи, що в наведених адвокатом для порівняння справах №540/544/18, №175/642/19 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Доводи апеляційної скарги про те, що товариство не зобов`язано було здійснювати індексацію орендної плати, є безпідставними та суперечать пункту 10 договорів оренди землі, в якому сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Тобто орендар взяв на себе зобов`язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці.

Зазначене також відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23.

Доводи про те, що позивач не звертався до товариства з претензіями щодо виплати орендної плати в неповному обсязі, також не являються підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки Конституція України гарантує кожному право на судовий захист.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо стягнення пені на підставі ч. 6 ст. 232 ЦПК України. У даній же справі пеня була нарахована відповідно до умов договору на підставі ст. 549 ЦК України.

А тому, враховуючи, що в наведеній адвокатом для порівняння справі №911/952/22 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був зменшити розмір пені, колегія суддів відхиляє, оскільки при вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). Оскільки розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, є значно меншим ніж сума заборгованості з орендної плати, тому підстав для зменшення розміру пені на підставі ст. 551 ЦК України в суду першої інстанції не було.

Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним позовним вимогам необхідно стягнути 573 грн 40 коп. судового збору (1246 грн 53 коп. х 46%) та 2300 грн витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн х 46%), а всього 2873 грн 40 коп. (а. с. 8, 52).

При цьому апеляційний суд також звертає увагу, що судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу було зменшено до 5000 грн і рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалося.

Також пропорційно відмовленим позовним вимогам (54%) з позивача на користь відповідача потрібно стягнути 862 грн 62 коп. (1597 грн 44 коп. х 54%) судового збору, сплаченого в апеляційному суді (а. с. 121).

Крім того, представник позивача просив стягнути 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 1000 грн, понесені в апеляційному суді, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Тому пропорційно задоволеним вимогам (46%) з ТОВ «Райз Північ» на користь позивача необхідно стягнути 460 грн (1000 грн х 46%) понесених і документально підтверджених судових витрат.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 402 грн 62 коп. (862 грн 62 коп. - 460 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2026 року змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 49133 грн 66 коп. заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів, 7042 грн 12 коп. інфляційних втрат, 1996 грн 05 коп. – 3% річних, 3871 грн 43 коп. пені, 2873 грн 40 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» 402 грн 62 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик