Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №947/4897/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/4897/26

Провадження № 2/947/2244/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Петренка В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки в проведенні остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки в видачі трудової книжки.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що він відповідно до наказу №155-к від 20.10.2010 року був прийнятий у ЖКП ММР «Південь» на посаду начальника ЖЕК-15 та був звільнений незаконно 30.08.2016 року.

Зазначає, що на виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.11.2017 року у справі №489/4755/16-ц був поновлений на посаді з 21.08.2017 року.

Також вказує, що 16.01.2020 року після проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , він повернувся до виконання трудових обов`язків начальника ЖЕК-15 у ЖКП ММР «Південь».

На виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.03.2021 року у справі №489/4972/20 був звільнений з вказаної вище посади, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП.

Проте, в порушення вимог ст.116 КЗпП при його звільненні відповідач не виплатив всі суми які були належні йому від підприємства.

Позивач вказує, що Ленінським районним судом м. Миколаєва було прийнято рішення від 23.12.2021 року у справі №489/2531/21 та стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачену заборгованість по заробітній платі у розмірі 56104,92 грн., проте вказані кошти не були виплачені в визначені законодавством України про працю терміни.

Зазначає, що лише після його звернення до Державної виконавчої служби України та неодноразових звернень до керівництва Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» та до посадових осіб Миколаївської міської ради, 07.11.2025 року на його картковий рахунок було зараховано грошові кошти в розмірі 57104,92 грн. та 10837,04 грн.

Позивач вказує, що жодного письмового повідомлення про суми нараховані йому до виплати надано не було. Від голови комісії з ліквідації він дізнався, що начебто йому виплатили кошти згідно рішення суду і кошти на сплату податків. При цьому, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку йому нарахований не був та не був виплачений.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити зазначені недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: надати, відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відомості щодо наявності або відсутності електронного кабінету позивача та відповідача по справі; додати до позовної заяви всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; надати підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Роз`яснено, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

09.03.2026 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Розгляд цивільної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст. 274-279 ЦПК України без виклику сторін.

Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала судді була направлена на адресу відповідача та повернута з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк відповідачем не було подано відзиву на позов, не було надано заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею.

Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З наданих позивачем доказів по справі, які він вважав достатніми для розгляду справи, вбачається, що відповідно до копії сторінок книги обліку та руху трудових книжок Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради, мається запис, щодо ОСОБА_1 , який 20.12.2010 року був зарахований до ЖЕК-15, посада не зазначена.

Відповідно до виписки по картковому рахунку, 07.11.2025 року безготівкове зарахування на рахунок зарплати ВД №2/489/1650/21 (489/2531/21) – кошти стягнуті на користь стягувача 171551 в розмірі 57104,92 грн.; 07.11.2025 року безготівкове зарахування на рахунок зарплати ВД №2-н/489/514/19 (489/4318/19) кошти стягнуті на користь стягувача 171550 в розмірі 10837,04 грн.

Також, із наданої позивачем інформації Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПД/2/5427-24 від 18.06.2024 року серед іншого зазначено, що трудовий договір між ЖКП ММР «Південь» та ОСОБА_1 припинено з 30.03.2021 року на підставі положень ч.1 ст.38 КЗпП та відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва по справі №489/4972/20 від 30.03.2021 року.

Позивач у позовній заяві посилається на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі №489/4972/20 від 30.03.2021 року та у справі №489/2531/21 від 23.12.2021 року, проте копії вказаних рішень позивачем суду не надано.

Орієнтованого розрахунку середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу по день фактичного розрахунку, позивачем не надано, як і доказів, що він - ОСОБА_1 був прийнятий до ЖКП ММР «Південь» та працював на посаді начальника ЖЕК-15 з подальшим звільненням з цієї посади. Відомості щодо розміру окладу, нарахованих та виплачених сум за останні два календарні місяці роботи до звільнення, у суду відсутні.

Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених вимог та обставин, на які позивач посилається у позовній заяві, останнім суду не надано.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43,49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, за відсутності достатніх доказів, суд позбавлений можливості встановити обставини наявності трудових відносин між позивачем та відповідачем, їх періоду, порушення Житлово-комунальним підприємством Миколаївської міської ради «Південь» строків щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні належних сум, а також відсутності відомостей щодо розміру окладу, нарахованих та виплачених сум за відповідний період.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не обґрунтовані та не доведені належними та достатніми доказами, та підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 141, 258-260, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради «Південь» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В. С. Петренко