Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №650/6734/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Херсон

Номер справи: 650/6734/24

Номер провадження: 22-ц/819/1226/26

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Токаленко Валентина Михайлівна, на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 липня 2026 року (під головуванням судді Гончаренка О.В.), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що проживала із відповідачем з 2012 року разом, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_4 . З часом, приблизно у 2016 році вони переїхали до міста Кривого РОГУ Дніпропетровської області, в наступному до м. Києва, де проживала мати відповідача, але спільне життя разом з Відповідачем стало вкрай складним і неможливим. Відповідач так і не міг забезпечувати сім`ю всім, хоча б мінімально необхідним для проживання, не хотів працевлаштовуватися, вів аморальний спосіб життя, дуже сильно пиячив, вживав інші заборонені речовини, вчиняв бійки, грав у азартні ігри, почав все виносити з дому і програвати, постійно влаштовував сварки та скандали тощо. Неодноразово затримувався працівниками поліції. Після того, як Відповідач виніс з дому дитячі речі та останні кошти призначені дитині (соціальну допомогу), щоб в черговий раз витратити на азартні ігри, вона забрала доньку та втекла жити до своєї сестри, яка також проживала у місті Києві. Згодом, Позивачка влаштувалася на роботу та винайняла окреме житло для проживання їм удвох з донькою. З того часу вихованням і утриманням доньки займається виключно позивач самостійно, без допомоги відповідача. Відповідач ніяким чином не піклувався і дотепер не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами доньки, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема – не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Позивач просить суд позовні вимоги задовольнити, позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області, про позбавлення батьківських прав – відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Токаленко Валентина Михайлівна, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На доведення доводів апеляційної скарги, особа, яка її подала зазначила таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2023 року у провадженні № 11-228сап21 вказала, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла. Оскаржуване рішення суду цим вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачкою не доведено небажання відповідача виконувати батьківські обов`язки, піклуватися про дитину, її здоров`я та займатися її вихованням. Суд дійшов висновку, що надані докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини, а також не підтверджують того, що відповідач систематично, свідомо та постійно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Крім того, суд зазначив про відсутність виключних обставин, які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Також суд врахував, що відповідач зареєстрований на території активних бойових дій, його місце проживання встановити неможливо, а я разом із дитиною виїхала за межі України під час повномасштабного вторгнення без згоди батька, у зв`язку з чим, на думку суду, відповідач був позбавлений можливості з об`єктивних причин у повній мірі реалізовувати свої права та виконувати батьківські обов`язки. Окрім цього, суд зазначив, що відсутні належні та допустимі докази неналежного виконання відповідачем батьківських обов`язків до початку введення воєнного стану, а аліменти були стягнуті лише у червні 2024 року. Суд також врахував показання свідка про те, що дитина хоча й нечасто, але спілкується з батьком, а також вказав на недоведеність фактів зловживання відповідачем алкогольними напоями, азартними іграми та фактів притягнення його до відповідальності. На підставі наведеного суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що застосування такого крайнього заходу не доведене, не відповідає найкращим інтересам дитини та що суду не надано переконливих доказів доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Однак такі висновки суду є передчасними, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені внаслідок неповного дослідження доказів та неправильного застосування норм матеріального права, з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні позову, суд фактично звів питання позбавлення батьківських прав лише до необхідності доведення «злісного» ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, наявності виключних обставин та негативного впливу відповідача на дитину.

Однак такий висновок не відповідає положенням сімейного законодавства України та правовій природі інституту позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. При цьому ухилення від виконання батьківських обов`язків не обмежується лише випадками повної відсутності будь-якого контакту з дитиною або наявністю прямої загрози її життю чи здоров`ю. Таке ухилення може проявлятися, зокрема, у систематичній відсутності інтересу до життя дитини, її навчання, стану здоров`я, розвитку, невиконанні обов`язків щодо матеріального забезпечення, відсутності участі у вихованні та фактичному самоусуненні від виконання батьківських обов`язків. Сам факт наявності у відповідача статусу біологічного батька та періодичного спілкування з дитиною не може автоматично свідчити про належне виконання ним батьківських обов`язків, оскільки батьківство передбачає не лише формальний родинний зв`язок, а й реальну участь у житті дитини, піклування про неї та відповідальне ставлення до її виховання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони судами чи іншими установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 9 Конвенції ООН про права дитини держава забезпечує, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Отже, вирішуючи питання про позбавлення батьківських прав, суд має не лише оцінити поведінку батька чи матері, а й встановити, чи відповідає подальше збереження у такої особи батьківських прав найкращим інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав дійсно є крайнім заходом впливу, однак застосування цього заходу не потребує встановлення обставин, які б свідчили про неможливість будь-якого контакту між батьком і дитиною або про обов`язкове заподіяння дитині шкоди. Вирішальним є встановлення факту винного невиконання батьківських обов`язків та оцінка того, чи відповідає інтересам дитини подальше збереження за таким батьком батьківських прав.

Суд, посилаючись на відсутність доказів «злісного ухилення» відповідача та «виключних обставин», фактично встановив додаткові критерії для позбавлення батьківських прав, які не передбачені ст. 164 СК України.

При цьому судом не було надано належної оцінки всім доказам, поданим позивачкою на підтвердження позовних вимог, а окремі докази були досліджені вибірково або взагалі залишені поза увагою, що призвело до помилкового встановлення фактичних обставин справи.

Так, на підтвердження систематичного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків було надано письмові пояснення вихователя дошкільного навчального закладу № 249 ОСОБА_5 , яка безпосередньо спостерігала за нашою родиною протягом майже чотирьох років, з вересня 2017 року по серпень 2021 року. У своїх показаннях ОСОБА_5 зазначила, що за весь період перебування моєї дитини у закладі дошкільної освіти відповідача вона бачила лише декілька разів на самому початку відвідування дитиною дитячого садка. Натомість саме я постійно займалася вихованням дитини, приводила та забирала її із закладу, цікавилася станом здоров`я, поведінкою та успіхами доньки, своєчасно оплачувала харчування, брала активну участь у житті групи та сумлінно виконувала свої батьківські обов`язки. Попри те, що зазначені пояснення підтверджують фактичне самоусунення відповідача від участі у вихованні моєї дитини ще задовго до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, суд не надав їм належної оцінки та не зазначив, з яких підстав вони відхиляються або чому не підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, позивачкою була надана довідка середньої загальноосвітньої школи № 222 Святошинського району м. Києва від 12.11.2024 року, відповідно до якої за весь період навчання моєї доньки у школі з 01.09.2021 року по 04.09.2023 року відповідач жодного разу не відвідав навчальний заклад та життям своєї доньки не цікавився. При цьому у довідці також зазначено, що саме позивачка за час навчання доньки у школі належним чином дбала про дитину та займалася її навчанням. Таким чином, офіційним документом навчального закладу підтверджується повна відсутність участі відповідача у вихованні та навчанні дитини ще до виїзду з донькою за кордон. Однак цій довідці суд також не надав належної оцінки та не зазначив, з яких підстав наведені у ній обставини не свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

До матеріалів справи були долучені письмові пояснення допитаної в судовому засіданні хрещеної матері моєї доньки ОСОБА_6 , яка детально описала наші сімейні обставини, поведінку відповідача під час нашого спільного проживання, його систематичне зловживання алкогольними напоями, постійні конфлікти в сім`ї, відсутність будь-якої допомоги під час хвороби дитини, а також те, що після припинення нашого спільного проживання відповідач фактично не брав участі у вихованні, матеріальному забезпеченні та розвитку доньки. Однак із усього змісту письмових пояснень зазначеного свідка суд фактично врахував лише одну обставину, а саме те, що дитина інколи спілкується з батьком, повністю проігнорувавши інші наведені свідком відомості, які безпосередньо стосуються предмета доказування у даній справі та підтверджують свідоме самоусунення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім того, судом було неправильно сприйнято та оцінено зміст показань свідка ОСОБА_6 . Під час надання показань свідок перебувала у складному емоційному стані, оскільки тривалий час очікувала початку судового засідання, залишивши вдома малолітніх дітей, а саме судове засідання відбувалося в умовах воєнного стану та постійної психологічної напруги. Відповідаючи на питання суду, свідок не мала на меті повідомити про існування спілкування відповідача з дитиною на теперішній час. Її пояснення стосувалися виключно подій минулих років, коли після припинення спільного проживання відповідач ще зрідка телефонував малолітній дитині. Із матеріалів справи та змісту показань свідка вбачається, що вона послідовно описувала обставини життя нашої сім`ї від моменту знайомства, народження дитини та подальшого розвитку сімейних відносин у хронологічній послідовності. Саме в цьому контексті свідок зазначила, що в ранньому віці дитини відповідач зрідка телефонував їй. Проте, суд фактично вирвав зазначену обставину із загального змісту показань та використав її як підтвердження того, що відповідач підтримує спілкування з дитиною, хоча такого свідок не стверджувала. Навіть якщо виходити зі змісту показань свідка, вони свідчать лише про поодинокі телефонні дзвінки у минулому та жодним чином не підтверджують належного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, його участі у вихованні, навчанні, розвитку чи матеріальному забезпеченні дитини. Висновок суду про протилежне ґрунтується на неправильному розумінні змісту показань свідка та не відповідає їх фактичному змісту. Під час допиту свідок перебувала у стані значного емоційного хвилювання, що було зумовлено тривалим очікуванням судового засідання, обставинами воєнного часу, а також напруженим перебігом самого судового розгляду, у зв`язку з чим окремі її відповіді могли бути неповними або недостатньо чіткими.

Також позивачкою були надані письмові пояснення хрещеної матері дитини, ОСОБА_7 , яка повідомила про систематичне зловживання відповідачем алкогольними напоями, його агресивну поведінку, постійні сімейні конфлікти, відсутність будь-якої допомоги дитині під час її хвороби, ненадання матеріального забезпечення, а також підтвердила, що відповідач не брав участі у вихованні дитини, не відвідував дитячий садок та школу, не цікавився її життям, навчанням та розвитком.

Проте, зазначеним письмовим поясненням суд взагалі не надав будь-якої оцінки і навіть не навів їх змісту у мотивувальній частині рішення. Крім доказів, що підтверджують невиконання відповідачем батьківських обов`язків, позивачкою також були подані документи, видані компетентними органами Республіки Польща, а саме: характеристика класного керівника, документи щодо навчання доньки, її медичного обслуговування та законного перебування на території Польщі. Вказані документи підтверджують, що після вимушеного виїзду з України позивачка самостійно створила належні умови для проживання, навчання, розвитку та медичного забезпечення доньки, належним чином виконує свої батьківські обов`язки. Разом з тим, суд не дослідив зміст зазначених документів та не надав їм будь якої оцінки, обмежившись лише констатацією факту перебування позивачки разом із донькою за межами України.

Крім того, до матеріалів справи було долучено висновок психологічного дослідження малолітньої ОСОБА_3 від 28.09.2024 року, який також залишився поза належною увагою суду. Психологом встановлено, що під час виконання психологічного завдання дитина визначила сім`ю як коло найближчих людей, які перебувають поруч та підтримують її, при цьому батька до складу своєї сім`ї не включила. Під час бесіди дитина повідомила психологу, що не спілкується з батьком, він телефонував їй лише один раз за все життя, а самого батька вона майже не пам`ятає та навіть не знає, де він працює. Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки відображають безпосереднє сприйняття дитиною сімейних відносин та підтверджують фактичну відсутність емоційного зв`язку між нею та відповідачем. Разом із іншими доказами у справі зазначений висновок підтверджує, що відповідач протягом тривалого часу фактично самоусунувся від участі у житті дитини, а тому висновок суду про існування між ними належних сімейних відносин не відповідає обставинам справи. Відповідач взагалі не підтримує жодного контакту з дитиною, не телефонує їй, не цікавиться її життям, навчанням, станом здоров`я та розвитком, не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні. Фактичне спілкування між батьком та дитиною відсутнє. Тому висновок суду першої інстанції про те, що дитина спілкується з батьком, не відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином, висновок суду про те, що відсутні будь-які належні та допустимі відомості щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків до початку введення воєнного стану в Україні, не відповідає матеріалам справи. Надані докази у своїй сукупності підтверджують не окремі випадки неналежної поведінки відповідача, а тривале та систематичне самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Відповідач протягом тривалого часу не брав участі у вихованні дитини, не цікавився її навчанням, станом здоров`я та розвитком, не забезпечував її матеріально, а всі питання щодо утримання, виховання та забезпечення потреб дитини фактично були покладені виключно на мене. При цьому виїзд із дитиною за межі України у березні 2022 року був зумовлений виключно необхідністю забезпечення безпеки дитини у зв`язку з початком повномасштабної агресії російської федерації. Така зміна місця проживання не може розцінюватися як причина невиконання відповідачем батьківських обов`язків, оскільки обставини, які свідчать про його самоусунення від участі у житті дитини, виникли ще до виїзду за межі України та підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи. Відповідачу відомі мої засоби зв`язку, тому він може спілкуватися з дитиною. Відповідач не проживає разом із дитиною та фактично тривалий час не виконує своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, суд першої інстанції не виконав обов`язку щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності, не врахував мої пояснення, фактичний стан відносин відповідача з донькою та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. Внаслідок цього суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після ухвалення рішення суду першої інстанції нею були отримані нові письмові докази, які об`єктивно не могли бути подані під час розгляду справи, оскільки на момент ухвалення рішення вони ще не існували. Так, 30.07.2026 року Милівською сільською військовою адміністрацією Бериславського району Херсонської області видано довідки № 197 та № 198, відповідно до яких встановлено, що ОСОБА_2 не зареєстрований та фактично не проживає на території Милівської сільської територіальної громади. Крім того, у довідці № 198 зазначено, що орган опіки та піклування не володіє будь-якими іншими відомостями щодо відповідача, а за наявною інформацією він зареєстрований на території Новоолександрівської сільської територіальної громади. Самі по собі зазначені довідки не є єдиним доказом ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, однак вони підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними у справі. З огляду на викладене апелянт просить суд апеляційної інстанції прийняти зазначені докази, долучити їх до матеріалів справи та надати їм оцінку у сукупності з іншими доказами.

(2) Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

(3) Позиція прокурора

Прокурор належним чином повідомлений, у судове засідання не з`явився, будь-яких доводів, заперечень не надав.

Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідач не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`я та займатись її вихованням. Відсутні будь-які виключні обставини, підтверджені відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини. Не свідчать про те, що батько дитини систематично, свідомо та постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім того, суд врахував те, що в Україні введено воєнний стан, встановити місце проживання відповідача не вбачається можливим, він зареєстрований на території активних бойових дій у с. Гаврилівка, Бериславського району Херсонської області, однак з 2016 року не проживає у цьому населеному пункті. Позивачка разом з дитиною виїхали з України під час повномасштабне вторгнення РФ в Україну у березні 2022 року. З наданих документів вбачається, що зміна місця проживання дитини відбувалися без згоди батька. За таких умов відповідач позбавлений можливості з об`єктивних причин у повній мірі реалізувати свої права і виконати обов`язки.

Відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. Позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.

До того ж взагалі відсутні будь-які належні і допустимі відомості про неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків до початку введення воєнного стану в Україні, а аліменти з відповідача стягнуті за рішенням суду лише у червні 2024 року. Водночас дитина проживає у нормальних і безпечних умовах із мамою, забезпечена всім необхідним.

Тобто, на думку суду першої інстанції, задоволення позову та позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , на даний час, не буде відповідати інтересам дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До того ж, зі слів свідка ОСОБА_6 дитина, яка проживає за кордоном, хоча і нечасто, але спілкується з батьком.

Факти зловживання ОСОБА_2 алкогольними напоями, азартними іграми, факти притягнення його до відповідальності жодними доказами під час судового розгляду стороною позивача не доведені.

Отже, суду не надано переконливих доказів щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається наступне.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03.03.2025 року.

Згідно наказу № 124 від 31.08.2021 року закладу дошкільної освіти № 249 Управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, зокрема, ОСОБА_8 , відраховано з електронних списків ЗДО № 249 на підставі заяви батьків. ОСОБА_3 дійсно відвідувала заклад дошкільної освіти № 249 Святошинського району міста Києва з 01.09.2017 року по 31.08.2021 рік (довідка ЗДО № 249 від 06.11.2024 року).

Відповідно до довідки директора середньої загальноосвітньої школи № 222 Управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації В. Шевкопляс ОСОБА_3 дійсно навчалась у СЗШ № 222 з 01.09.2021 по 04.09.2023 рік. Мати ОСОБА_9 , за час навчання в школі належним чином дбала про дитину та займалась її навчанням. Батько ОСОБА_4 – ОСОБА_2 жодного разу не відвідував заклад та життям дитини не цікавився.

З наданих позивачкою документі вбачається, що вона з дитиною проживає у Польщі, за твердженням позивачки з березня 2022 року, виїхали, коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, дитина навчається у початковій школі № 20 у місті Семяновіце-Шльонські.

Згідно Висновку психолога ОСОБА_10 від 28.09.2024 року за результатами онлайн психологічного дослідження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ставлення дитини ОСОБА_3 до матері ОСОБА_11 — позитивне, що проявляється у безпечній прив`язаності до неї, проживання з мамою дає відчуття більшої безпеки та підтримки, яка є вкрай важливою для комфортного самовідчуття дитини. Різка зміна умов може призвести до дистресу, що є ризиком виникнення симптомокомплексів у дитини; особливості психоемоційного стану дитини ОСОБА_3 ,на момент проведення психодіагностичного дослідження характеризується – доречним емоційним реагуванням у відповідності до різних ситуацій; умови проживання для дитини ОСОБА_3 з боку матері ОСОБА_12 є комфортними та сприяють здоровому розвитку дитини.

26 червня 2024 року Великоолександрівським районним судом Херсонської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, однак не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.06.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

28.03.2024 року старшим державним виконавцем Нововорцовського відділу державної виконавчої служби у Бериславському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кошарською І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Борг зі сплати аліментів Відповідача згідно довідки державного виконавця на 18.11.2024 рік № 10626 складає 46270грн.

Згідно характеристики старости Гаврилівського старостинського округу Н.Табачук ОСОБА_2 в населеному пункті не проживає з 2016 року. За період проживання в населеному пункті ОСОБА_2 зарекомендував себе з негативної сторони, зі слів мешканців характеризується як особа, яка не виконувала свої батьківські обов`язки.

Суд першої інстанції також надав належну оцінку показам свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , допитаних судом у встановленому процесуальним законом порядку і підстав для їх повторного допиту не має.

Виходячи з норм ч.4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866.

ОСОБА_1 , не навела аргументів, щодо зазначення нею належного органу опіки та піклування у цій справі – «орган опіки та піклування Милівської громади сільської ради Бериславського району», враховуючи, що відомості органом опіки та піклування збираються за місцем проживання дитини, а виходячи з доводів позовної заяви, з 2016 року позивачка з дитиною, її батьком з 2016 року на території Херсонської області не проживає.

Суд першої інстанції не здобув висновок органу опіки та піклування з наведенням у рішенні причини та обставини цього.

Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У цій справі, дитині, якій виповнилося 10 років, її думка не з`ясовувалася.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61- 12305св18)).

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022року у справі №306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 11 січня 2023року у справі №461/7447/17, від 06 вересня 2023року у справі №545/560/21.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Наведені позивачкою в даній справі обставини вказують на те, що з 2016 року сторони по справі змінили місце проживання з Херсонської області на м. Кривий Ріг, в наступному на м. Київ, з 2017 року дитина проживає з матір`ю та знаходиться на її повному утриманні, у березні 2022 року змушена з дитиною переїхати до Польщі; місце проживання, знаходження відповідача не встановлювалося. Також 15.06.2023 позивачка звернулася з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, якій виданий 26.06.2023 ( а.с.42) та з несплати яких наявна заборгованість у розмірі 46270 грн ( а.с.45).

Водночас, достовірних та достатніх доказів у розумінні статей 79, 80 ЦПК України, які б вказували на повне нехтування батьком своїми батьківськими правами та обов`язками матеріали справи не містять.

Неоплата відповідачем аліментів на утримання дітей та наявність заборгованості з їх сплати сама по собі, без встановлення причин такої неоплати, умисної та винної поведінки відповідача, спрямованої на ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дітей, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Наявні в матеріалах справи довідка за підписом директора середньої загально освітньої школи №222 м. Київ про навчання дитини ОСОБА_13 у школі з 01.09.2021 по 04.09.2023 з інформацією в ній, що батько жодного разу не відвідав заклад та життям дитини не цікавився ( а.с.20), достеменно, з урахуванням того, що дитина з березня 2022 року знаходиться з матір`ю в Польщі та з 7.11.2022 року перебуває під наглядом поліклініки в Польщі ( а.с.30) , не свідчать про те, що відповідач взагалі не цікавиться життям дитини, не спілкується з нею та не бере участі у її розвитку та вихованні в будь-якій іншій спосіб.

Посилання апелянта на пояснення дитини при проведенні онлайн психологічного дослідження за результатами якого складений висновку психолога ОСОБА_10 від 28.09.2024 року не свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав, а свідчать про те, що матір`ю не наводиться дитині наявність в її житті батька з урахуванням обставин, які дитина може сприймати у цьому віці.

Очевидно, що сімейні відносини мають "складний" характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про розрив кровних стосунків. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити одного з батьків батьківських прав. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що їй краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього не завжди достатньо, щоб виправдати позбавлення батька всіх батьківських прав. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2026року по справі №708/1440/24.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Довідка-характеристика за підписом старости Гаврилівського старостинського округу ( а.с.41), яка характеризує відповідача до 2016 року не є переконливим та достатнім доказом для достатності підстав для позбавлення батьківських прав.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд надав неналежну оцінку доказам позивачки. Письмові пояснення, додані позивачкою до позову не є письмовими доказами відповідно до вимог ст. 95 ЦПК України, а тому доводи апелянта про ненадання судом першої інстанції належної їм оцінки не ґрунтуються на вимогах процесуального закону. Суд належним чином оцінив покази свідків, а доводи апелянта про емоційний стан свідка не є підставою для переоцінки наданих свідком показів.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Доводи позивачки про те, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам їх неповнолітньої дітей, не доведені належними та допустимими доказами.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батька, чого в ході судового розгляду не підтверджено.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вищевказаних норм права, не надані достовірні докази з приводу втрати батьком інтересу до дитини. Наявних у суду матеріалів справи було не достатньо для висновку про позбавлення батьківських прав батька.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 12 січня 2026року по справі №708/1440/24, від 02 грудня 2020року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019року у справі №300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав з урахуванням наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та загалом дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав.

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права ( ст. 375 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 375,376, 382 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Токаленко Валентина Михайлівна, - залишити без задоволення.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 липня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік