Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №954/1603/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 954/1603/26 Головуючий в І інстанції: Каневський В.О.

Номер провадження: 22-ц/819/1273/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

заявники – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

заінтересована особа – Каховська міська рада Херсонської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2026 року, постановлену у складі судді Каневського В.О., дата складення повної ухвали – не зазначено, у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа – Каховська міська рада Херсонської області, про встановлення факту набуття права власності, володіння та державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з вказаною заявою, в якій просили встановити факт набуття права власності, володіння на квартиру АДРЕСА_1 , та здійснення державної реєстрації зазначеної квартири в Каховському ДБТІ 07.12.1998.

Заява обґрунтована тим, що їхнє право власності на вказану квартиру було зареєстровано в Каховському державному бюро технічної інвентаризації, записано у реєстрову книгу за № 353/3, про що є відповідний запис на Свідоцтві, закріплений відтиском та підписом керівника Каховського ДБТІ, однак у зв`язку зі збройною агресією та повномасштабним вторгненням рф документи Каховської міської ради за період 1944-1980 були передані до державного архіву Херсонської області, а документи за період з 01.01.1981 по 24.02.2022 залишилися на тимчасово окупованій території.

Заявники звернулися до Державного реєстру речових прав для внесення відомостей про право власності. Проте рішенням державного реєстратора від 17.11.2025 їм було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану квартиру через подання документів для державної реєстрації не в повному обсязі.

Ухвалою судді Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2026 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заінтересована особа Каховська міська рада Херсонської області, про встановлення факту набуття права власності, володіння та державної реєстрації.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за вказаною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту заяви вбачається, що встановлення факту державної реєстрації права власності на квартиру необхідно заявникам не як самостійний юридичний факт, а як правова підстава для підтвердження свого речового статусу суб`єкта права власності на нерухомість в умовах, коли державні органи (в особі реєстратора) відмовляють у офіційному визнанні та внесенні цього права до сучасного Державного реєстру. На думку суду, оскільки державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення або переходу прав на нерухоме майно, то виникнення перешкод у такій реєстрації (навіть з технічних чи форс-мажорних причин, пов`язаних з окупацією територій) безпосередньо вказує на наявність матеріально-правового спору про право власності між заявником та державою в особі реєстраційних/компенсаційних органів.

Також суд виходив з того, що встановлення цього факту має прямі майнові наслідки виникнення права на виплату бюджетних коштів (компенсації за програмою "єВідновлення"). Як вказав суд, юридичні факти, які є елементами правосуб`єктності чи речових прав і напряму тягнуть за собою майнові претензії за наявності відмовних рішень державних органів, не можуть бути предметом розгляду в окремому провадженні.

Також суд виходив з того, що оскільки у даній справі існує очевидний спір про право (невизнання права власності органом державної реєстрації через відсутність доступу до БТІ), вказані вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого непозовного провадження. На думку суду, належним і ефективним способом захисту порушеного права заявника є звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно в порядку загального позовного провадження на підставі ст.392 ЦК України. При цьому суд послався на правовий висновок, викладений по ухвалі Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 336/10861/25.

На вказану ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому він послався на порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема вказав, що оскаржувана ухвала є обмеженням його права на справедливий судовий розгляд.

Також зазначив, що суд прийшов до хибного висновку про наявність спору про право, адже немає необхідності додатково чи по-новому визнавати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки наявні оригінали правовстановлюючих документів.

Також вказав, що суд не прийняв до уваги того, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Також послався на п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року та Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення".

Також зазначив, що окрім встановлення судом вказаного факту в окремому провадженні такого факту вони не мають іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ на підтвердження факту володіння квартирою на праві власності.

Послався на висновки Верховного Суду у справах №№ 761/16555/23 та 640/10329/16.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 07.09.2026 року о 09:50 годині, однак учасники, які до суду не з`явилися та про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши відповідність ухвали вимогам процесуального закону, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом

Заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження із вказаною заявою, у якій просили встановити факт набуття права власності, володіння на квартиру АДРЕСА_1 , та здійснення державної реєстрації зазначеної квартири в Каховському ДБТІ 07.12.1998. Вимоги заяви вмотивовані тим, що їхнє право власності на вказану квартиру було зареєстровано в Каховському державному бюро технічної інвентаризації, записано у реєстрову книгу за № 353/3, про що є відповідний запис на Свідоцтві, закріплений відтиском та підписом керівника Каховського ДБТІ, однак у зв`язку зі збройною агресією та повномасштабним вторгненням рф документи Каховської міської ради за період 1944-1980 були передані до державного архіву Херсонської області, а документи за період з 01.01.1981 по 24.02.2022 залишилися на тимчасово окупованій території. Заявники звернулися до Державного реєстру речових прав для внесення відомостей про право власності. Проте рішенням державного реєстратора від 17.11.2025 їм було відмовлено у державній реєстрації подання документів для державної реєстрації не в повному обсязі.

Заява подана в порядку окремого провадження (глава 6 "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" розділу ІV "Окреме провадження" ЦПК України).

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні тощо.

За ч.2 вказаної норми закону у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частина 4 вказаної норми закону передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

– встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

– заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

– чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, прослідковується (вбачається) спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Питання підтвердження права власності на майно зазвичай вирішується в позасудовому порядку шляхом отримання відповідних правовстановлюючих документів. Такі документи до 01 січня 2013 року реєструвалися в книгах бюро технічної інвентаризації, а з 01 січня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документа реєструється відповідне речове право (а не сам документ).

За змістом ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

За приписом п.3 ч.3 ст.10 вказаного Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

У цій справі встановлено, що заявники зверталися до Державного реєстру речових прав для внесення відомостей про право власності (реєстрацію права власності на майно, яке виникло до 01 січня 2013 року). Проте рішенням державного реєстратора від 17.11.2025 їм було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану квартиру через подання документів для державної реєстрації не в повному обсязі.

В силу приписів п.3 ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор не завжди звертається до органів технічної інвентаризації за інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації, а лише в разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації права власності, яке виникло до 01 січня 2013 року, Закон визначає, зокрема, довідки та засвідчені в установленому законодавством порядку копії правовстановлюючих документів.

Тобто встановлені державним реєстратором недоліки пов`язані саме з наданим заявниками пакетом документів, у зв`язку із чим виникла необхідність у виконанні запиту до Бюро технічної інвентаризації для перевірки відомостей. Такі недоліки можуть полягати у відсутності оригіналів документів чи штампів БТІ на таких документах тощо.

За своїм визначенням державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень").

Отже, зміст прийнятого державним реєстратором рішення дає підстави для висновку, що держава не визнає факт набуття заявниками права власності на квартиру АДРЕСА_1 , як таке, що не підтверджується необхідними документами.

Випадки, коли право власності особи не визнається, регулюються ст.392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такий висновок зроблено Верховним Судом в ухвалі від 10.02.2026 у справі № 336/10861/25.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" судам роз`яснено, що після набуття чинності ЦК України з 01 січня 2004 року встановлення факту володіння особою будинком на праві власності в порядку окремого провадження не допускається.

Таким чином, не підлягає застосуванню судами пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення".

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 01.10.2020 року у справі № 465/3041/16-ц.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вказаною заявою, адже, як правильно зазначив суд першої інстанції, у цій справі існує спір про право (невизнання права власності органом державної реєстрації через відсутність доступу до БТІ), вказані вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого непозовного провадження. Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним і ефективним способом захисту порушеного права заявника є звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно в порядку загального позовного провадження на підставі ст.392 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на хибність висновку суду про наявність спору про право. При цьому апеляційний суд враховує те, що зміст прийнятого державним реєстратором рішення дає підстави для висновку, що держава не визнає факт набуття заявниками права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , як таке, що не підтверджується необхідними документами. Відтак, випадки, коли право власності особи не визнається, регулюються ст.392 ЦК України.

Також, підлягають залишенню поза увагою й посилання скаржника на п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", а також на висновки Верховного Суду у справах №№ 761/16555/23 та 640/10329/16. При цьому апеляційний суд враховує те, що із 2004 р. набрав чинності новий ЦК України, у якому наявна ст.392 ЦК, яка безпосередньо передбачає право власника майна пред`явити позов про визнання його права власності у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Також апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, зроблені у справах з подібними правовідносинами (№№ 336/10861/25, 465/3041/16-ц), а також враховує те, що правовідносини у цій справі та справах, на які послався скаржник, не є подібними.

Крім того, як такі, що не впливають на правильність прийнятого судового рішення та не містять в собі підстав для його скасування, підлягають відхиленню інші доводи апеляційної скарги.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження по справі за вказаною заявою є законною та обґрунтованою.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не вказують на такі його порушення, що вплинули на правильність вирішеного судом питання, апеляційний суд вважає за необхідне на підставі п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Геращенка Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови – 07 вересня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська