Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №766/17618/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/17618/25 Головуючий в І інстанції: Ус О.В.

Номер провадження: 22-ц/819/1153/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Херсон",

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Руденка Михайла Михайловича, який діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Ус О.В. в м. Херсоні, дата складення повного рішення – 04 червня 2026 року, у справі за позовом адвоката Руденка Михайла Михайловича, який діє від імені ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Херсон" про стягнення недонарахованої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

27 листопада 2025 року адвокат Руденко Михайло Михайлович, який діє від імені ОСОБА_1 , звернувся через підсистему "Електронний суд" до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліар Енерджі-Херсон", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за час простою не з вини працівника в сумі 234 963,43 грн.

Позов обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 працював у ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" на посаді машиніста двигунів внутрішнього згорання.

Наказом директора вказаного підприємства від 01 квітня 2022 року № 5/аг було оголошено простій не з вини працівників з 01 квітня 2022 року працівникам виробничої дільниці "Херсон", зокрема, ОСОБА_1 , з оплатою простою у розмірі 2/3 посадового окладу.

За квітень і травень 2022 року така оплата була проведена, а в подальшому жодних виплат не проводилось.

Наказом директора ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" від 08.07.2025 року №5/к ОСОБА_1 було звільнено 08.07.2025 року за угодою сторін з виплатою грошової компенсації у зв`язку зі звільненням за 111 календарних днів щорічної основної відпустки.

Згідно наданих відповідачем розрахунків, ОСОБА_1 було нараховано 40 586,04 грн. Оскільки станом на 08.07.2025 року у відповідності до вказаного наказу № 5/аг від 01.04.2022 року ОСОБА_1 знаходився не у відпустці, а у простої не з вини працівника, то, відповідно, за період із 01.06.2022 року по 08.07.2025 року (37 місяців та 5 днів) йому мало бути виплачено 2/3 посадового окладу, а не грошову компенсацію за 111 календарних днів щорічної основної відпустки.

Як вбачається із наданого відповідачем розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , його зарплата за місяць складала 11 121,60 грн/місяць або 365 грн/день. Таким чином, за 37 місяців та 5 днів заробітна плата ОСОБА_1 складає 413 324,20 грн і, відповідно, 2/3 від цієї суми – 275 549,47 грн.

Із врахуванням виплаченої ОСОБА_1 при звільнені суми, заборгованість складає 234 963,43 грн.

Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області від 03.12.2025 року було відкрито провадження у справі за вказаним позовом, ухвалено розгляд справи призначити в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання.

15.12.2025 року від відповідача ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" надійшов відзив на позов, в якому просять відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду.

Ухвалою підготовчого засідання від 28.01.2026 року зобов`язано відповідача надати суду свої пояснення щодо суті позовних вимог та докази правомірності ненарахування позивачеві заробітної плати за час простою з 01.06.2022 по 08.07.2025.

Підготовче провадження закрите ухвалою суду від 17.02.2026 року, справа призначена до розгляду по суті.

Ухвалою від 07.05.2026 року поновлено судовий розгляд у справі; витребувано у відповідача наступну інформацію: чи нараховувалася заробітна плата ОСОБА_1 за час простою з 01.06.2022 по 08.07.2025; надати довідку про розмір його посадового окладу в період з 01.06.2022 по 08.07.2025; оголошена перерва до 26.05.2026р.

Вказана ухвала суду від 07.05.2026 року, яка доставлена в електронний кабінет відповідача 11.05.2026 року, останнім не виконана, витребувані судом відомості не надані.

В судове засідання 26.05.2026 року сторони не прибули, судом здійснено запит щодо отриманих позивачем доходів та утриманих податків, суд перейшов до стадії ухвалення рішення та визначив час його проголошення у судовому засіданні.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 04 червня 2026 року у задоволенні позову про стягнення недонарахованої заробітної плати в сумі 234 963,43 грн було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 з 29 травня 2019 року працював у ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" на посаді машиніста двигунів внутрішнього згорання. Наказом директора ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" від 01 квітня 2022 року № 5/аг було оголошено простій не з вини працівників з 01 квітня 2022 року працівникам виробничої дільниці "Херсон", зокрема, ОСОБА_1 , з оплатою простою у розмірі 2/3 посадового окладу. Наказом № 5/к від 08.07.2025 ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін з виплатою грошової компенсації за 111 календарних днів щорічної основної відпустки.

Також суд виходив з того, що суду не надано відомостей щодо розміру посадового окладу позивача в період з 01.06.2022 по 08.07.2025 для визначення розміру оплати простою в цей період, відповідно до розрахунку при звільненні середній заробіток за календарний день позивача складав 365,64 грн.

Також суд враховував, що підстав для невиплати позивачеві оплати простою відповідно до наказу від 01 квітня 2022 року № 5/аг відповідачем не наведено. На думку суду, посилання на воєнний стан, позбавлення здійснення контролю за інженерною спорудою, окупацією, втрату зв`язку з позивачем, заволодіння військовослужбовцями рф майном підприємства, руйнацію інженерної установки, викрадення обладнання та, відповідно втрату можливості здійснення господарської діяльності не є підставою для невиконання наказу від 01 квітня 2022 року № 5/аг. Як вказав суд, доказів його скасування, зміни тощо суду не надано. Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність припинення виплат позивачеві простою з 01.06.2022 року до 08.07.2025 року.

Також суд виходив з того, що після звільнення позивача 08.07.2025 року, документи, в тому числі щодо середнього заробітку, були надані позивачу 31.07.2025 року, а позивач звернувся з позовом до суду 28.11.2025 року. При цьому, як вказав суд, щодо невиплати йому заробітної плати за простій позивач повинен був дізнатися кожного наступного місяця після нездійснення такої виплати, починаючи з липня 2022 року.

Вирішуючи питання щодо строків звернення позивача за захистом своїх трудових прав, суд зазначив, що звернення до суду у справі мало місце 28.11.2025 року (при цьому, як вказав суд, позовна заява була сформовано в системі "Електронний Суд" 27.11.2025 року), тобто поза межами тримісячного строку для стягнення середньої оплати праці за час вимушеного прогулу як з дня звільнення, так і з дня отримання розрахунку при звільненні від 08.07.2025 року, отриманого позивачем згідно трекінгу поштового відправлення 05.08.2025 року. Враховуючи наведене, на думку суду, позивач мав звернутися до суду з позовом в строк до 05.11.2025 року включно.

Встановивши, що відповідачем допущено порушення норм трудового права щодо виплати заробітної плати, проте відповідач, отримавши 05.08.2025 року розрахунок сум при звільненні, достовірно знаючи та розуміючи, що з червня 2022 року до 08.07.2025 року не отримував оплату простою, з відповідним позовом до суду звернувся лише 28 листопада 2025 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 пропустив встановлений трудовим законодавством трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк. Відтак, вважав суд, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На вказане рішення адвокат Руденко Михайло Михайлович, який діє від імені ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . При цьому скаржник послався на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, вказав, що суд не прийняв до уваги того, що 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення №1-р/2025, яким визнала неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат. Вказана ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 11.12.2025 року. Отже, вказав, відтепер строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений. А тому, вважає, що, ухвалюючи 04 червня 2026 року рішення, суд першої інстанції послався на неіснуючу правову норму. Жодних інших доводі в апеляційній скарзі не зазначено.

У відзиві ОСОБА_2 , який діє від імені ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон", просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04.06.2026 року – без змін. При цьому зазначив таке.

Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 не поширюється на строк, застосований судом у цій справі. Предметом конституційного контролю у цій справі була конституційність тримісячного строку звернення до суду працівника, трудові відносини якого не припинилися, тобто працівника, який продовжує працювати, щодо стягнення заробітної плати за час дії трудових відносин. Саме цей строк, і виключно в цій частині, Конституційний Суд України визнав неконституційним. Натомість ОСОБА_1 звільнено 08.07.2025 року (наказ №5/к від 08.07.2025), а предметом позову є стягнення сум, які, за твердженням позивача, належали йому у зв`язку з роботою станом на дату звільнення. Строк звернення до суду за такими вимогами обчислюється за правилом ч.2 ст.233 КЗпП України: у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Саме за цим правилом суд першої інстанції і обчислив строк. Цей строк рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1 р/2025 неконституційним не визнавався та є чинним. Для звільнених працівників тримісячний строк звернення до суду про стягнення належних при звільненні сум зберігає чинність і є конституційним. Наведене прямо підтверджується актуальною практикою Верховного Суду. Так, вказав, у постанові від 21.01.2026 року у справі №420/20606/24 Верховний Суд розтлумачив сфери дії рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025, вказавши наступне: "Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними".

Відповідне рішення Конституційного Суду України стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах, тоді як для звільнених працівників тримісячний строк звернення до суду залишається чинним і конституційним, а його перебіг починається з моменту одержання письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні. Отже, до правовідносин позивача підлягав застосуванню саме той строк, який рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1 р/2025 неконституційним не визнавався, що свідчить про те, що твердження позивача про застосування судом "неіснуючої норми" не відповідає дійсності.

Навіть якщо припустити, що рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 стосувалось застосованого судом строку, воно все одно не могло бути підставою для задоволення позову з огляду на дію норми у часі. Адже станом на всі юридично значущі для перебігу строку звернення до суду події: на дату звільнення позивача (08.07.2025 року); на дату одержання ним письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми (05.08.2025 року); на дату спливу тримісячного строку (06.11.2025 року) та на дату звернення Позивача до суду (позовну заяву сформовано в системі "Електронний суд" 27.11.2025 року) – частина перша статті 233 КЗпП України була чинною, а встановлений нею строк – конституційним.

За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права – застосував ту норму, яка була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин і на час звернення позивача до суду. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права є безпідставними.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 08.09.2026 року об 11:00 годині, однак учасники справи, які до суду не з`явилися і про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.

ОСОБА_1 з 29 травня 2019 року працював у ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" на посаді машиніста двигунів внутрішнього згорання, що підтверджено копією наказу № 5-к від 28.05.2019 року.

Наказом директора ТОВ "Кліар Енерджі-Херсон" від 01 квітня 2022 року № 5/аг було оголошено простій не з вини працівників з 01 квітня 2022 року працівникам виробничої дільниці "Херсон", зокрема, ОСОБА_1 , з оплатою простою у розмірі 2/3 посадового окладу.

Наказом № 5/к від 08.07.2025 ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін з виплатою грошової компенсації за 111 календарних днів щорічної основної відпустки.

При цьому позивач одержав здійснені відповідачем розрахунки, відповідно до яких ОСОБА_1 було нараховано 40 586,04 грн. Отже, слід вважати, що позивач при звільненні отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Позивач це підтверджує.

Суду не надано відомостей щодо розміру посадового окладу позивача в період з 01.06.2022 року по 08.07.2025 року для визначення розміру оплати простою в цей період, відповідно до розрахунку при звільненні середній заробіток позивача за календарний день визначений судом в розмірі 365,64 грн.

Вказане сторонами не оспорюється.

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За змістом ст.117 КЗпП України:

--- у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина 1);

--- при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2).

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, до 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Подібні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (провадження № 11-90заі24)).

За змістом ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022 року, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як обґрунтовано зазначив суду першої інстанції, підстав для невиплати позивачеві оплати простою відповідно до наказу від 01 квітня 2022 року № 5/аг відповідачем не наведено. Суд правильно вказав, що посилання на воєнний стан, позбавлення здійснення контролю за інженерною спорудою, окупацією, втрату зв`язку з позивачем, заволодіння військовослужбовцями рф майном підприємства, руйнацію інженерної установки, викрадення обладнання та, відповідно втрату можливості здійснення господарської діяльності не є підставою для невиконання наказу від 01 квітня 2022 року № 5/аг.

Таким чином, суд обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність припинення виплат позивачеві простою з 01.06.2022 року до 08.07.2025 року. По суті проти цього відповідач не заперечує.

Як правильно вказує сторона позивача і проти чого відповідач не надав обґрунтованих заперечень, із наданого відповідачем розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , його зарплата за місяць складала 11 121,60 грн/місяць або 365 грн/день. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за 37 місяців та 5 днів заробітна плата ОСОБА_1 складає 413 324,20 грн і, відповідно, 2/3 від цієї суми – 275 549,47 грн. Відтак, суд правильно визначив, що із врахуванням виплаченої ОСОБА_1 при звільнені суми, заборгованість складає 234 963,43 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, отримавши 05.08.2025 року розрахунок сум при звільненні, достовірно знаючи та розуміючи, що з червня 2022 року до 08.07.2025 року він не отримував оплату простою, а з відповідним позовом до суду звернувся лише 28 листопада 2025 року (насправді 27 листопада 2025 року), а тому ОСОБА_1 пропустив встановлений трудовим законодавством трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові з підстав пропущення строку звернення до суду.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на неврахування судом визнання Рішенням від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 Великої палати Конституційного Суду України неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що відповідно до вказаного Рішення від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 Великої палати Конституційного Суду України, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто втрачає чинність з 11 грудня 2025 року. А спірні правовідносини виникли, тривали і закінчились до вказаного часу, адже спірним періодом, за який позивач просить стягнути заборгованість за час простою не з вини працівника, є період з 01 червня 2022 року по 08 липня 2025 року і з позовом позивач звернувся 27 листопада 2025 року. Тобто, до 10 грудня 2025 року, а саме до часу, який охоплює і час подання цього позову (27.11.2025 року) частина 1 статті 233 КЗпП України була чинною. Крім того, чинна редакція ч.2 ст.233 КЗпП України передбачає, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що позивач ОСОБА_1 пропустив встановлений трудовим законодавством трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Руденка Михайла Михайловича, який діє від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови – 08 вересня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська