Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №589/446/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/446/24

Номер провадження 22-ц/816/2545/26

Категорія - 42

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Сізова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Універсал Банк», поданої його представником Сахабутдіновим Віктором Юрійовичем, на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Лєвши С.Л. у м. Шостка, повний текст складений 03 березня 2026 року,

в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 64 376,83 грн та 3 028 грн витрат зі сплати судового збору.

На обґрунтування позовних вимог АТ «Універсал Банк» зазначало, що 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви приєднався до умов договору про надання банківських послуг monobank Universal Bank, які разом з Умовами і правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив ознайомлення з умовами договору, погодився на використання електронного підпису та дистанційних каналів обслуговування.

На підставі укладеного договору банк встановив відповідачу кредитний ліміт у розмірі 100 000 грн на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Позивач зазначав, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, однак останній належним чином не виконував обов`язок зі сплати щомісячних мінімальних платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язань понад 90 днів банк 29 червня 2023 року направив відповідачу повідомлення про істотне порушення умов договору та необхідність погашення заборгованості, однак заборгованість погашена не була, у зв`язку з чим 01 липня 2023 року кредит переведено у форму «на вимогу».

Станом на 07 листопада 2023 року заборгованість відповідача за договором становила 64 376,83 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту. Посилаючись на наведені обставини, АТ «Універсал Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у зазначеному розмірі та 3 028 грн судового збору.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352, адреса місцезнаходження юридичної особи: місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 54/19, поштовий індекс - 04082) заборгованість за кредитним договором від 28 листопада 2019 року в сумі 22969 (двадцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352, адреса місцезнаходження юридичної особи: місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 54/19, поштовий індекс - 04082) судовий збір в розмірі 1080 (одна тисяча вісімдесят) гривень 09 копійок.

Частково задовольняючи позов АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі підписаної відповідачем анкети-заяви до договору про надання банківських послуг Monobank, відповідно до якої банк відкрив відповідачу поточний рахунок та встановив кредитний ліміт. Суд установив, що відповідач фактично отримав та використовував кредитні кошти, однак належним чином не виконав обов`язок щодо їх повернення.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами погодження відповідачем умов щодо сплати процентів за користування кредитом. Суд зазначив, що надані банком Умови і правила обслуговування, Тарифи, Паспорт споживчого кредиту та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту не підписані відповідачем, а матеріали справи не містять доказів їх отримання ним в електронному вигляді під час укладення договору. Крім того, надані банком Умови і правила не можуть вважатися складовою кредитного договору, оскільки банк не підтвердив, що саме ці умови діяли на момент його укладення та були доведені до відома відповідача. Суд також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20.

Дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості, суд установив, що заявлена до стягнення заборгованість за тілом кредиту фактично включає суми нарахованих процентів, які банк безпідставно списував із внесених відповідачем платежів. Суд зазначив, що за відсутності погоджених сторонами умов щодо розміру та порядку сплати процентів усі кошти, сплачені відповідачем, підлягали зарахуванню виключно в рахунок погашення тіла кредиту.

У зв`язку з цим суд визначив, що із заявленої до стягнення суми 64 376,83 грн підлягають виключенню неправомірно нараховані та списані проценти в розмірі 41 407,83 грн, а розмір заборгованості за тілом кредиту становить 22 969 грн.

З огляду на встановлені обставини суд стягнув з відповідача на користь АТ «Універсал Банк» 22 969 грн заборгованості за тілом кредиту та пропорційно задоволеним позовним вимогам 1 080,09 грн судового збору, а в решті позову відмовив за необґрунтованістю.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Із таким рішенням суду першої інстанції не погодилося Акціонерне товариство «Універсал Банк», подавши апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам, просило рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про непогодження сторонами умов кредитування щодо сплати процентів за користування кредитом. Зазначає, що підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив отримання у мобільному додатку Умов і правил обслуговування, Тарифів, Паспорта споживчого кредиту та Таблиці обчислення вартості кредиту, погодився з ними та визнав їх складовими договору. При цьому особливістю проєкту monobank є дистанційне обслуговування клієнтів через мобільний додаток, а всі документи, що регулюють умови кредитування, розміщені на офіційному вебсайті банку та постійно доступні клієнту.

Апелянт зазначає, що відповідач користувався кредитними коштами, неодноразово здійснював платежі на погашення заборгованості, а також користувався сервісом «Розстрочка», підписуючи відповідні заяви із застосуванням удосконаленого електронного підпису, що свідчить про прийняття ним умов договору та належне виконання банком обов`язку щодо доведення їх змісту до споживача. На думку апелянта, висновки суду про неможливість застосування Умов і правил банку та правового висновку Верховного Суду у справі № 342/180/17 до спірних правовідносин є помилковими, оскільки правовідносини, що виникають при користуванні послугами monobank, мають іншу правову природу та передбачають укладення договору в електронній формі із застосуванням мобільного додатка.

Крім того, апелянт вважає безпідставним висновок суду про неправомірність включення нарахованих процентів до заборгованості за тілом кредиту. Посилається на умови договору, які передбачають право банку капіталізувати нараховані проценти у разі недостатності власних коштів на рахунку клієнта, а також зазначає, що проценти за користування кредитом входять до складу заборгованості за кредитом і підлягають стягненню.

Додатково банк вказує, що навіть за відсутності договірного погодження розміру процентів суд першої інстанції повинен був застосувати положення статей 536 та 1048 ЦК України і стягнути проценти на рівні облікової ставки Національного банку України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг (Monobank). Відповідно до умов Анкети-заяви банк відкрив позичальникові поточний рахунок у гривні та надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на цей поточний рахунок (а.с. 7).

В Анкеті-заяві позичальника зазначено, що ОСОБА_1 , проставлянням власноручного підпису під цією Анкетою-заявою, підтвердив, що ця Анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, з якими він ознайомився, погодився та отримав у мобільному додатку, складають договір про надання банківських послуг, укладення якого він підтвердив та зобов`язався виконувати його умови (а.с. 7).

Також у пункті 6 Анкети-заяви від 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором, та підтвердив, що такий електронний підпис є рівнозначним його власноручному підпису. Крім того, у пункті 11 Анкети-заяви він погодився здійснювати листування щодо договору через мобільний додаток або інші дистанційні канали відповідно до умов договору (а.с. 7).

До позовної заяви банк додав витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank, Тарифи Чорної картки monobank, Паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача і реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які не підписані ОСОБА_1 (а.с. 16–29).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 07 листопада 2023 року заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг становила 64 376 грн 83 коп. та складалася виключно із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), при цьому заборгованість за відсотками, пенею та штрафами була відсутня. (а.с. 8–13).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Встановивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)».

У цій справі в Анкеті-заяві від 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 просив відкрити поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку до Анкети-заяви, відповідно до умов Договору та наведених нижче умов. При цьому в Анкеті-заяві не визначено розміру процентної ставки за користування кредитом, порядку її нарахування, строків сплати процентів та строків здійснення періодичних платежів.

Вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами чи інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених законом, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не заявляв, оскільки просив стягнути виключно заборгованість за тілом кредиту в сумі 64 376 грн 83 коп.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, правильно виходив із того, що між сторонами фактично виникли кредитні правовідносини на підставі підписаної відповідачем Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг monobank, а відповідач фактично отримав та використовував кредитні кошти. Разом із тим суд обґрунтовано дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами погодження сторонами умов щодо сплати процентів за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані банком Умови і правила обслуговування, Тарифи, Паспорт споживчого кредиту та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту самі по собі не підтверджують погодження відповідачем істотних умов кредитного договору щодо сплати процентів, оскільки зазначені документи не містять підпису відповідача, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме ці документи були доведені до його відома та отримані ним у мобільному додатку під час укладення договору. Сам по собі факт підписання Анкети-заяви не звільняє банк від обов`язку довести, що споживач був ознайомлений саме з тими умовами кредитування, на які банк посилається як на підставу своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що особливості дистанційного банківського обслуговування в проєкті monobank свідчать про погодження відповідачем Умов і правил, Тарифів, Паспорта споживчого кредиту та Таблиці обчислення вартості кредиту, не спростовують наведених висновків, оскільки самі по собі не підтверджують отримання відповідачем конкретної редакції зазначених документів та погодження ним умов щодо сплати процентів.

Дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що банком безпідставно списувалися відсотки в загальній сумі 41 407 грн 83 коп., а тому за відсутності погоджених сторонами умов щодо їх сплати зазначені кошти підлягають зарахуванню саме в рахунок погашення тіла кредиту, а не процентів.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи. Зокрема, наданий позивачем розрахунок заборгованості містить окрему графу «Сплачено відсотків», у якій відображено суми процентів, що нараховувалися банком та погашалися за рахунок коштів, внесених відповідачем. При цьому кінцева сума заборгованості, заявлена банком до стягнення як заборгованість за тілом кредиту, сформована вже після такого зарахування платежів, тобто з урахуванням проведених банком операцій зі списання процентів. За відсутності погоджених сторонами умов щодо розміру та порядку сплати процентів такі кошти не можуть вважатися правомірно спрямованими на їх погашення, а підлягають зарахуванню на погашення основної суми кредиту.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача всієї заявленої банком суми 64 376 грн 83 коп. та обґрунтовано визначив до стягнення лише заборгованість за фактично отриманими і неповернутими кредитними коштами у розмірі 22 969 грн.

Доводи апеляційної скарги про правомірність капіталізації процентів також не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки можливість включення процентів до складу тіла кредиту є похідною від існування погодженого сторонами обов`язку зі сплати таких процентів. Оскільки позивач не довів погодження відповідачем умов щодо процентної ставки та порядку сплати процентів, відсутні й правові підстави вважати правомірним їх подальше включення до складу заборгованості за кредитом.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, визнавши відсутність погоджених сторонами умов щодо сплати договірних процентів, повинен був визначити їх розмір відповідно до статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як убачається зі змісту позовної заяви, АТ «Універсал Банк» не заявляло вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, визначених законом, та не просило суд здійснити їх розрахунок відповідно до статті 1048 ЦК України. Предметом позову було виключно стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 64 376 грн 83 коп.

При цьому суд першої інстанції не вирішував питання про нарахування чи стягнення процентів за користування кредитом, а лише перевірив обґрунтованість визначеного позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту. Встановивши, що до заявленої до стягнення суми банк фактично включив безпідставно нараховані та списані проценти, які за відсутності погоджених сторонами умов не могли вважатися складовою заборгованості за кредитом, суд обґрунтовано виключив їх із розрахунку, визначивши до стягнення лише суму фактично отриманих і неповернутих кредитних коштів.

Отже, визначення та стягнення процентів за користування кредитними коштами на підставі статті 1048 ЦК України за відсутності відповідної вимоги позивача означало б вирішення судом питання, яке не було предметом спору, та вихід за межі заявлених позовних вимог, що суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2022 року у справі № 484/5710/19.

У зазначеній справі Верховний Суд, відмовляючи у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, виходив із того, що між сторонами кредитного договору у письмовій формі були погоджені всі його істотні умови, зокрема щодо розміру кредитного ліміту, процентної ставки, порядку нарахування та сплати процентів, відповідальності за порушення зобов`язань, а також були підписані додатки до договору, які містили відповідні умови. Саме з огляду на такі встановлені обставини Верховний Суд дійшов висновку про відмінність тих правовідносин від правовідносин, що були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17.

Натомість у справі, що переглядається, позивач не довів погодження відповідачем умов щодо розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом у письмовій формі, а також не надав належних і допустимих доказів ознайомлення відповідача саме з тими Умовами та Тарифами, на які він посилається як на складову кредитного договору.

За таких обставин фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи № 484/5710/19, а тому наведені апелянтом висновки Верховного Суду не спростовують правильності застосування судом першої інстанції правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Посилання апелянта на положення статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 9, 13 Закону України «Про споживче кредитування» та статті 29 Закону України «Про платіжні послуги» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Наведені норми визначають порядок укладення договорів про надання фінансових послуг та можливість розміщення їх публічної частини на офіційному вебсайті фінансової установи, однак не звільняють кредитодавця від обов`язку довести, що під час укладення конкретного договору споживач був ознайомлений саме з тією редакцією Умов, Тарифів та інших документів, на які банк посилається як на складову договору та підставу своїх вимог. Саме таких належних і допустимих доказів позивач суду не надав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач мав постійний доступ до Умов, Тарифів та інших документів через мобільний додаток і офіційний вебсайт банку, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сама лише можливість подальшого ознайомлення з відповідними документами не є доказом того, що саме їх конкретна редакція була доведена до відома відповідача та погоджена ним у момент укладення кредитного договору.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що відповідач перед підписанням Анкети-заяви підписав Паспорт споживчого кредиту, яким погодив умови щодо сплати процентів. Такі твердження не підтверджуються матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів підписання відповідачем Паспорта споживчого кредиту або отримання ним цього документа під час укладення договору.

Посилання апелянта на те, що кредитний договір відповідачем не оспорювався, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. У цій справі предметом спору є не дійсність кредитного договору, а обсяг погоджених сторонами його умов та правильність визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості. Встановлення факту укладення договору саме по собі не свідчить про погодження сторонами умов щодо розміру та порядку сплати процентів.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права, і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Таким чином, апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо судового збору за апеляційну скаргу

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з поданням апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк», подану його представником Сахабутдіновим Віктором Юрійовичем, залишити без задоволення, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

Д.В. Сізов