Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №591/3919/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/3919/26

Номер провадження 22-ц/816/2702/26

Категорія - 56

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2026 року в складі судді Зері Ю.О., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 21 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, про стягнення безпідставно набутих коштів,

в с т а н о в и в :

10.04.2026 адвокат Огорілко Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з позовом, який мотивував тим, що 06.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , якою на позивача накладено штраф у розмірі 25500 грн. 25.12.2025 Зарічним ВДВС у м. Суми відкрито виконавче провадження та ухвалено стягнути з позивача 51000 грн штрафу, 5100 грн виконавчого збору. 29.12.2025 ОСОБА_1 сплачено кошти за вказаним виконавчим провадженням, у зв`язку з чим 30.12.2025 виконавче провадження закінчено через повну сплату боргу. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27.02.2026 скасовано постанову від 06.11.2025, а справу про адміністративне правопорушення закрито.

Посилаючись на викладене, просив стягнути на користь ОСОБА_1 51000 грн безпідставно набутих коштів у вигляді штрафу, 5100 грн виконавчого збору, судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21.07.2026 позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 56100 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем обрано неефективний (неналежний) спосіб захисту права.

Вказує, що порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, врегульовано спеціальним нормативним актом, а саме: Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787. Пунктом 5 цього порядку прямо передбачено, що в разі скасування в судовому порядку постанови про накладення на платника адміністративного штрафу, суми, стягнуті органом державної виконавчої служби на виконання такої постанови, повертаються платнику за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, на підставі поданої платником заяви, тобто у позасудовому (адміністративному) порядку.

Зазначає, що такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц.

Вважає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, залишивши без уваги, що предметом розгляду у вказаній справі був спір господарюючих суб`єктів щодо повернення адміністративно-господарського штрафу, застосованого за нормами ГК України, тобто в межах господарських правовідносин за участю суб`єктів господарювання. Натомість у справі №591/3919/26 йдеться про штраф, накладений на фізичну особу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, сплачений у межах виконавчого провадження, відкритого органом державної виконавчої служби.

Також зазначає, що ні ІНФОРМАЦІЯ_3 , ні ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначених коштів не набували, не отримували та не зберігали на власних рахунках, а отже не можуть вважатися набувачами майна в розумінні статті 1212 ЦК України та не є особами, зобов`язаними за кондикційним зобов`язанням.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_2 , не має статусу юридичної особи та не наділений цивільною процесуальною право- та дієздатністю в розумінні ст. 48 ЦПК України, а тому не може бути самостійним відповідачем (стороною) в цивільній справі. Суд першої інстанції на зазначену обставину уваги не звернув та не з`ясував наявності у відповідача процесуальної правосуб`єктності.

Вважає, що судом не зроблено логічного процесуального висновку про неналежність відповідачів та відмову в позові до них, а замість цього задоволено позов до неналежних відповідачів з покладенням стягнення на бюджет, розпорядником якого відповідачі не є.

Також вказує, що стягнення виконавчого збору обумовлено самим фактом примусового виконання, а не наявністю чи відсутністю підстав для накладення штрафу. Скасування постанови про адміністративне правопорушення саме собою не перетворює правомірно нарахований і сплачений на час вчинення виконавчих дій виконавчий збір на кошти, набуті без достатньої правової підстави. Відповідно, включення суми виконавчого збору 5100 грн до складу кондикційної вимоги за статтею 1212 ЦК України є необґрунтованим, а висновки суду в цій частині не відповідають нормам матеріального права.

24.08.2026 представник позивача – адвокат Огорілко Ю.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення районного суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

25.08.2026 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до Сумського апеляційного суду додаткові пояснення, в яких доповнив доводи апеляційної скарги.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 41-43 постанови від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц, у пунктах 20-22 постанови від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, колегія суддів залишає без розгляду подані представником ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткові пояснення, оскільки такі процесуальні документи не передбачені нормами ЦПК України на стадії апеляційного провадження, а по суті є штучним поданням доповнень до апеляційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 ухвалено постанову про накладення адміністративного стягнення №X 10/25-238, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 25500 грн (а. с. 4).

25.12.2025 Зарічним ВДВС у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №79884793 щодо виконання постанови №X 10/25-238 (а. с. 5).

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4693264088.1 від 29.12.2025 позивачем сплачено 56451 грн 70 коп. за вказаним виконавчим провадженням (а. с. 6).

Постановою заступника начальника відділу Зарічного ВДВС у місті Суми від 30.12.2025 закінчено виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 7).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27.02.2026, яке 10.03.2026 набрало законної сили, скасовано постанову від 06.11.2025 №X10/25-238, а справу про адміністративне правопорушення закрито (а. с. 8-11).

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час сплати штрафу юридична підстава для його сплати існувала, оскільки була чинною постанова про накладення адміністративного стягнення. Оскільки зазначену постанову було скасовано, тому кошти потрібно повернути на підставі ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають матеріалами справи та вимогами закону.

Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суд першої інстанції задовольнили позов на підставі ст. 1212 ЦК України. Колегія суддів вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема в разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як таку, що утримується в бюджеті без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Згідно зі ст. 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (ч. 2 ст. 45 БК України).

Згідно з абз. 1 п. 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, п овернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України).

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

06.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі постанови застосовано до позивача адміністративний штраф у сумі 25500 грн.

25.12.2025 Зарічним ВДВС у м. Суми відкрито виконавче провадження №79884793 щодо виконання постанови №X 10/25-238 та 29.12.2025 позивачем сплачено 56451 грн 70 коп. штрафу і виконавчого збору.

27.02.2026 Зарічний районний суд м. Суми скасував постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.11.2025 №X10/25-238.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок №787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється. А тому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що на дані правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України, які застосував суд першої інстанції, задовольняючи позов. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, від 05.02.2020 у справі №910/15295/18, від 08.08.2023 у справі №910/5880/21.

Колегія суддів також зауважує, що висновок суду першої інстанції про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані в нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц, є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах №910/15295/18 і №910/5880/21) та Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку №787 і ЦК України, з огляду на висновки, викладені в цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності в подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу), відступила від висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого в постанові від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком №787, тобто в позасудовому порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 №910/12525/20, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах [див. постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)].

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі №905/1907/21 (пункти 8.5, 8.6), від 08 серпня 2023 року в справі №910/5880/21 (пункти 34, 35)].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2026 у справі №757/38039/17-ц зазначено, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме в спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

З огляду на викладене, враховуючи, що штраф було сплачено на підставі постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , а виконавча служба діяла правомірно, виконуючи чинну на час стягнення коштів постанову, тому доводи апеляційної скарги про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 неналежний відповідач є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є юридичною особою, у зв`язку з чим не може бути відповідачем у справі.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154).

Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №344/6751/22).

У постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №524/7691/23 вказано, що «суди не врахували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є відокремленим підрозділом; поза увагою судів залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною в цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони в цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Тому судові рішення суду належить скасувати та провадження у справі закрити».

У даній справі суд першої інстанції не звернув уваги, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною в цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони в цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 не має статусу юридичної особи, тому оскаржене судові рішення в частині позовних вимог до останнього належить скасувати, а провадження в справі в частині вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 закрити.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.04.2026 у справі справа №314/190/24.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вимог про стягнення 5100 грн виконавчого збору, то колегія суддів зазначає наступне.

Апеляційний суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №551/1099/21, від 11.02.2026 у справі №914/3440/23.

Предметом розгляду в цій справі було стягнення з Державного бюджету України сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, сплачених позивачем у межах виконавчого провадження. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відділ державної виконавчої служби безпідставно відмовив у поверненні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, стягнутих під час виконання вимоги про сплату боргу, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на приписи статей 170, 1212 ЦК України, частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України, а також статей 27, 39 Закону України «Про виконавче провадження», заявив вимогу про стягнення відповідних сум з Державного бюджету України. Відповідачами в справі №551/1099/21 визначено відділ державної виконавчої служби та територіальний орган казначейства.

У наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що у випадку неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за вказаними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Одночасно було зазначено що належними відповідачами в такому спорі є ВДВС (дії якого призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду 22.06.2023 у справі №913/567/19(913/725/21), від 25.06.2024 у cправі №910/12267/23.

Отже, у практиці Верховного Суду сформовано позицію, за якою в разі незгоди особи з діями/бездіяльністю виконавця або посадової особи органу стягнення щодо неповернення їй стягнутих сум виконавчого збору така особа має право на судовий захист саме шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі 1212 ЦК України.

При цьому, належним суб`єктним складом у такій категорії спорів є орган, дії якого призвели до стягнення спірних коштів, та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.

У такий спосіб, спір щодо повернення помилково або надмірно стягнутих сум виконавчого збору підлягає розгляду за правилами позовного провадження з визначенням належного суб`єктного складу учасників та відповідним матеріально-правовим обґрунтуванням заявлених вимог.

Суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув і всупереч правовій природі заявлених вимог та визначеним законом і практикою Верховного Суду процесуальним підходам, розглянув їх за неналежного суб`єктного складу учасників такого спору та процедури розгляду такого спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі в справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19, від 21.11.2022 у справі №754/16978/21.

За таких обставин суду першої інстанції належало відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення виконавчого збору, мотивувавши це тим, що вимоги заявлені до неналежних відповідачів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з цим доводи скаржника щодо фактичного розгляду спору в частині вимог про стягнення виконавчого збору за неналежним складом сторін є обґрунтованими та знаходять своє підтвердження матеріалами справи і сформованими правовими підходами Верховного Суду.

З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку задоволення позову в частині вимог про стягнення виконавчого збору, а тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Пропорційно відмовленим позовним вимогам (9%) необхідно стягнути з позивача на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 143 грн 77 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (а. с. 104).

Крім того, колегія суддів наголошує, що відмова в задоволенні позову в частині вимог про стягнення виконавчого збору не позбавляє позивача права на звернення до суду з новим позовом із зазначенням належного суб`єктного складу учасників.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення безпідставно набутих коштів скасувати, а провадження в справі в цій частині закрити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2026 року в частині стягнення виконавчого збору скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, про стягнення 5100 грн виконавчого збору відмовити.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 143 грн 77 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик