Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №588/884/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/884/26

Номер провадження 22-ц/816/2806/26

Категорія - 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Сумцова Євгена Станіславовича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 10 серпня 2026 року в складі судді Огієнка О.О., ухваленого в м. Тростянець, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Семереньки» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних,

в с т а н о в и в :

19.05.2026 адвокат Сумцов Є.С. в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся з позовом, який мотивував тим, що остання є власником земельної ділянки площею 3,799 га з кадастровим номером 5925085000:00:005:0667, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі договору оренди землі від 21.09.2015, укладеного з ПП «Буймерське», правонаступником якого є ТОВ «АФ «Семереньки», земельна ділянка була передана відповідачу в оренду. Вказував, що в 2024 і 2025 роках товариство сплатило орендну плату лише частково.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 46529 грн 51 коп. заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів, 12051 грн 44 коп. пені, 1190 грн 08 коп. - 3% річних.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 10.08.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «АФ «Семереньки» на користь ОСОБА_1 33258 грн 32 коп. заборгованості з орендної плати за 2024-2025 роки з урахуванням інфляційних втрат, пені та 3% річних з утриманням відповідачем як податковим агентом податків та інших обов`язкових платежів у порядку, передбаченому законодавством, при фактичному виконанні судового рішення, 592 грн 54 коп. судового збору, 3894 грн 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Сумцов Є.С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, просить змінити рішення суду та задовольнити позов у повному обсязі.

Вказує, що відповідач у своїх заявах по суті справи не заперечував, що орендна плата за спірну земельну ділянку за 2024-2025 роки ОСОБА_1 не сплачувалася. Отже, спір між сторонами фактично виник виключно щодо правильного механізму індексації орендної плати та, як наслідок, розміру заборгованості.

Звертає увагу, що позивачем при зверненні до суду було проведено розрахунок орендної плати шляхом приведення встановленої сторонами в серпні 2017 року базової суми 11887 грн 19 коп. до рівня відповідного року з урахуванням сукупного індексу інфляції за період, який минув від встановлення нової базової орендної плати.

Зауважує, що за 2024 рік сукупний індекс інфляції за період з вересня 2017 року по грудень 2023 року становить 184,652%, у зв`язку з чим розмір орендної плати становить 11887 грн 19 коп. х 184,652% = 21949 грн 93 коп. За 2025 рік сукупний індекс інфляції за період з вересня 2017 року по грудень 2024 року становить 206,774%, у зв`язку з чим розмір орендної плати становить 11887 грн 19 коп. х 206,774% = 24579 грн 58 коп. Таким чином, загальна сума несплаченої орендної плати за 2024-2025 роки складає 46529 грн 51 коп.

Натомість суд першої інстанції виходив з того, що до встановленої в цінах 2017 року орендної плати 11887 грн 19 коп. за 2024 рік слід застосувати лише індекс інфляції за 2023 рік 105,1%, а за 2025 рік – лише індекс інфляції за 2024 рік 112,0%. У результаті суд визначив основну заборгованість у розмірі 12493 грн 44 коп. за 2024 рік та 13313 грн 65 коп. за 2025 рік. Такий розрахунок арифметично відповідає обраній судом формулі, але сама формула не відповідає змісту пункту 4.1 договору та фактично нівелює індексацію за всі роки, що минули після встановлення базової орендної плати в 2017 році. За підходом суду першої інстанції в 2024 році повністю ігнорується інфляційне знецінення грошової одиниці в 2017-2022 роках, а в 2025 році – у 2017-2023 роках. Щороку суд фактично повертає сторони до номінальної суми 11887 грн 19 коп. у цінах 2017 року, хоча жодної домовленості про таке щорічне «обнулення» індексації сторони не укладали.

Вказує, що внаслідок неправильного визначення основної суми орендної плати судом неправильно визначено й похідні від неї суми пені та 3% річних.

Звертає увагу, що дана справа не може бути віднесена до очевидних чи шаблонних спорів, оскільки вимагала аналізу спеціальної умови договору щодо індексації, співвідношення правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду, дослідження практики апеляційних судів, складання позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень на додаткові доводи відповідача, здійснення розрахунків та участі в судових засіданнях. А тому вказує, що суд безпідставно зменшив витрати на професійну правничу допомогу до 7000 грн.

03.09.2026 ТОВ «АФ «Семереньки» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду – без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,799 га з кадастровим номером 5925085000:00:005:0667, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 11-12).

21.09.2015 між ОСОБА_1 та ПП «Буймерське», правонаступником якого є ТОВ «АФ «Семереньки», було укладено договір оренди землі №23, на підставі якого позивачка передала відповідачу в оренду строком на 10 років вказану вище земельну ділянку (а. с. 13-15, 22-23).

Відповідно до п. 4.1, 4.4, 4.5, 4.6 договору розмір орендної плати становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і на дату укладення цього договору складає 4953 грн за рік.

Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня року, за який виплачується орендна плата. Нарахування та виплата орендної плати здійснюється пропорційно періоду перебування земельної ділянки в користуванні орендаря.

У разі невнесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

08.08.2017 між ОСОБА_1 та ПП «Буймерське», правонаступником якого є ТОВ «АФ «Семереньки», було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 21.09.2015 №23, в якому сторонами погоджено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що передається в оренду, становить 118871 грн 94 коп. у цінах 2017 року (а. с. 16-21, 22-23).

Згідно з п. 4.1, 4.4, 4.6 додаткової угоди орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 11887 грн 19 коп. за один повний рік користування земельною ділянкою, що у відсотковому співвідношення становить 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п. 2.4 даного договору.

Обчислення розміру орендної плати за кожен наступний рік оренди здійснюється з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування (залежно від того, яка з цих подій сталася раніше).

При цьому коефіцієнт індексації для орендної плати застосовується станом на 01 січня року виплати/нарахування (залежно від того, яка з цих подій сталася раніше).

У разі виплати орендної плати авансом за наступні роки розмір фактично виплаченої орендної плати за такі роки в майбутньому не індексується.

Орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на користь орендодавця щорічно в строк до 30 грудня поточного року користування.

У разі несвоєчасної сплати орендної плати в термін, що передбачений цим договором, орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення платежу

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу вбачається, що у вересні 2024 року відповідач нарахував ОСОБА_1 35661 грн 57 коп., а виплатив у грудні 2024 року 23774 грн 38 коп. Крім того, у листопаді 2025 року було нараховано та виплачено 23774 грн 38 коп. (а. с. 26-27).

З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 06.12.2024 останній було виплачено 19138 грн 38 коп. орендної плати за 2024 рік, 06.11.2025 – 18306 грн 28 коп. орендної плати за 2025 рік (а. с. 31).

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що орендар сплачував орендну плату не в повному обсязі, оскільки не здійснював індексацію.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 – 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

У статті 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 у справі №732/1705/16-ц, від 03.02.2021 у справі №618/1078/19-ц, від 12.04.2023 у справі №175/642/19, від 06.12.2024 у справі №531/1882/22.

Щодо індексації нормативної грошової оцінки землі / орендної плати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зроблено висновок, що за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено в договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена в договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» (індексується лише орендна плата).

У пункті 4.1 додаткової угоди від 08.08.2017 сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за кожен наступний рік оренди здійснюється з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування (залежно від того, яка з цих подій сталася раніше). Тобто орендар взяв на себе зобов`язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці.

За загальним правилом індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції в місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць.

Отже базовим місяцем вважатиметься місяць, в якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельних ділянок.

Оскільки орендна плата переглядалася в 2017 році, тому базовим місяцем у даній справі необхідно вважати січень 2018 року, а індексації підлягали всі подальші щомісячні орендні платежі за період з лютого 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23 зауважила, що відповідно до пункту 524 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в редакції Закону України №540-ІХ не нараховується та не сплачується за період з 1 березня до 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

За даними Державної служби статистики України в період з лютого 2018 року по грудень 2024 року індекси інфляції за кожен місяць становили:

2018 рік: лютий – 100,9, березень – 101,1, квітень – 100,8, травень – 100,0, червень – 100,0, липень – 99,3, серпень – 100,0, вересень – 101,9, жовтень – 101,7, листопад – 101,4, грудень – 100,8;

2020 рік: лютий – 99,7, березень – 100,8, квітень – 100,8, травень – 100,3, червень – 100,2, липень – 99,4, серпень – 99,8, вересень – 100,5, жовтень – 101,0, листопад – 101,3, грудень – 100,9;

2021 рік: січень – 101,3, лютий – 101,0, березень – 101,7, квітень – 100,7, травень – 101,3, червень – 100,2, липень – 100,1, серпень – 99,8, вересень – 101,2, жовтень – 100,9, листопад – 100,8, грудень – 100,6;

2022 рік: січень – 101,3, лютий – 101,6, березень – 104,5, квітень – 103,1, травень – 102,7, червень – 103,1, липень – 100,7, серпень – 101,1, вересень – 101,9, жовтень – 102,5, листопад – 100,7, грудень – 100,7

2023 рік: січень – 100,8, лютий – 100,7, березень – 101,5, квітень – 100,2, травень – 100,5, червень – 100,8, липень – 99,4, серпень – 98,6, вересень – 100,5, жовтень – 100,8, листопад – 100,5, грудень – 100,7;

2024 рік: січень – 100,4, лютий – 100,3, березень – 100,5, квітень – 100,2, травень – 100,6, червень – 102,2, липень – 100,0, серпень – 100,6, вересень – 101,5, жовтень – 101,8, листопад – 101,9, грудень – 101,4.

З огляду на визначений базовий місяць і наведені індекси інфляції орендна плата з урахуванням індексації станом на 01 січня кожного року становила:

2018 рік: 11887 грн 19 коп. х 1,009 х 1,011 х 1,008 х 1 х 1 х 0,993 х 1 х 1,019 х 1,017 х 1,014 х 1,008 = 12856 грн 56 коп.;

2019 рік: 12856 грн 56 коп. х 1,01 х 1,005 х 1,009 х 1,01 х 1,007 х 0,995 х 0,994 х0,997 х 1,007 х 1,007 х 1,001 х 0,998 = 13377 грн 73 коп.;

2020 рік: 13377 грн 73 коп. х 1,002 х 0,997 х (березень не рахується) х 1,008 х 1,003 х 1,002 х 0,994 х 0,998 х 1,005 х 1,01 х 1,013 х 1,009 = 13934 грн 12 коп.;

2021 рік: 13934 грн 12 коп. х 1,013 х 1,01 х 1,017 х 1,007 х 1,013 х 1,002 х 1,001 х 0,998 х 1,012 х 1,009 х 1,008 х 1,006 = 15329 грн 67 коп.;

2022 рік: 15329 грн 67 коп. х 1,013 х 1,016 х 1,045 х 1,031 х 1,027 х 1,031 х 1,007 х 1,011 х 1,019 х 1,025 х 1,007 х 1,007 = 19407 грн 86 коп.;

2023 рік: 19407 грн 86 коп. х 1,008 х 1,007 х 1,015 х 1,002 х 1,005 х 1,008 х 0,994 х 0,986 х 1,005 х 1,008 х 1,005 х 1,007 = 20394 грн 52 коп.;

2024 рік: 20394 грн 52 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 х 1,015 х 1,018 х 1,019 х 1,014 = 22837 грн 82 коп.

З огляду на визначений базовий місяць, наведені індекси інфляції та дати виплати орендної плати Товариство повинно було нарахувати та сплатити такі щорічні орендні платежі (орендна плата з урахуванням індексації):

2024 рік (виплачено 06.12.2024): 20394 грн 52 коп. х 1,004 х 1,003 х 1,005 х 1,002 х 1,006 х 1,022 х 1 х 1,006 х 1,015 х 1,018 х 1,019 = 22522 грн 51 коп.

2025 рік (виплачено 06.11.2025): 22837 грн 82 коп. х 1,012 х 1,008 х 1,015 х 1,007 х 1,013 х 1,008 х 0,998 х 0,998 х 1,003 х 1,009 = 24508 грн 37 коп.

Оскільки в грудні 2024 року товариство виплатило позивачці 23774 грн 38 коп., тому виникла переплата з орендної плати в сумі 1251 грн 87 коп.

У листопаді 2025 року відповідач виплатив 23774 грн 38 коп., тому з урахуванням переплати в 2024 році заборгованість з орендної плати відсутня.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу, що орендна плата за 2024-2025 роки була виплачена в повному обсязі, а тому підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 немає. У зв`язку з цим вимоги про стягнення пені та 3% річних також не підлягають задоволенню.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №465/6549/16-ц).

Касаційний суд звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21, постанову Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №757/42885/19-ц).

З огляду на викладене, враховуючи правило заборони повороту, те, що відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Доводи позивачки про те, що 2019–2023 роках товариство сплачувало по 35661 грн 57 коп., не є підставою для задоволення позову, оскільки виплата орендарем з власної ініціативи в певні роки орендної плати в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, не зобов`язує останнього проводити виплати в більшому розмірі і в подальшому.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про проведення судом першої інстанції невірних розрахунів орендної плати з урахуванням індексу інфляції знайшли своє підтвердження. Але підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, оскільки відсутня заборгованість з орендної плати.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, підстав для збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу немає.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Сумцова Євгена Станіславовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 10 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик