Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №522/27430/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-з/813/399/26

Справа № 522/27430/25

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Комунальне підприємство Одеської міської ради «Узбережжя Одеси»,

розглянув заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2026 рокуу складі судді Науменко А.В.,

встановив:

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 липня 2026 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2026 року скасовано, ухвалено нове. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» №160 к/тр від 24 листопада 2025 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді управителя з адміністративної діяльності Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» з 24 листопада 2025 року. Стягнуто з Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 169 702,50 грн.

24 липня 2026 року в електронній формі через підсистему «Електронний суд» і «Електронний кабінет» ОСОБА_1 подав заяву, у якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» на його користь загальну суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 53550,00 грн., посилаючись на те, що постановою апеляційного суду не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Оскільки предметом звернення є лише вирішення питання про судові витрати, тому необхідності у виклику сторін суд не вбачає.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.

Згідно із ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч.3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі в суді першої та апеляційної інстанції Сидоренко І.В. надав наступні докази:

1.Договір про надання правничої допомоги №5 від 19.03.2026;

2.Додаткову угоду №1 від 19.03.2026 до Договору про надання правничої допомоги №5 від 19.03.2026;

3.Додаткову угоду №2 від 01.07.2026 до Договору про надання правничої допомоги №5 від 19.03.2026;

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 19.03.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом Заліпаєвим Ю.В. було укладено договор про надання правничої допомоги №5, відповідно до п.1.1. якого, адвокат зобов`язується надавати Клієнту професійну правничу допомогу, а саме:

-консултації з питань кримінального, цивільного, господарського та адміністративного права;

-організацію та ведення претензійно – позовної роботи по матеріалах Клієнта;

-представництво інтересів Клієнта в суді, органу досудового розслідування, органу примусового виконання рішень/приватних виконавців, органах нотаріату/приватних нотаріусів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Відповідно до п.3.1. вищевказаного Договору, Розмір гонорару визначається з урахуванням складності справи, термінів виконання, обсягу роботи та інших чинників. Гонорар погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється Додатковою угодою до цього Договору, що є невід`ємною частиною.

Також на виконання визевказанного Договру №5 сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 19.03.2026, якою визначено гонорар у розмірі 26550,00 грн за представництво інтересів позивача в суді першої інстанції. До зазначенного гонорару входили:

-надання консультацій;

-вивчення документів клієнта;

-направлення адвокатських запитів, зібрання необхідної інформації та документів;

-підготовку проекту процесуальних документів;

-представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції по справі №522/27430/25.

Крім того, встановлено, що Дадатковою угодою №2 від 01.07.2026 погоджено гонорар у розмірі 27000,00 грн. за представництво інтересів позивача у суді апеляційної інстанції. Вказана сума включає:

-надання консультацій;

-вивчення та аналіз рішення суду першої інстанції по справі №522/27430/25;

-підготовка апеляційної скарги та інших заяв по суті справи;

-представництво інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції по справі №522/27430/25.

Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу становить 53550,00 грн. (26550,00 + 27000,00 грн).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, від Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат.

Разом з тим, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Також висновок щодо порушеного правового питання щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК в частині права суду з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2026 у справі № 372/6826/24.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

Так, оцінюючи надані суду докази понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає, що представником скаржника не доведено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий.

Як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою № 1 від 19 березня 2026 року сторонами погоджено гонорар у розмірі 26 550,00 грн за представництво інтересів позивача у суді першої інстанції, а Додатковою угодою № 2 від 01 липня 2026 року - 27 000,00 грн за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції. До складу зазначених сум сторонами включено, зокрема: надання консультацій, вивчення та аналіз документів, підготовку процесуальних документів, а також представництво інтересів клієнта у суді.

Разом із тим апеляційний суд враховує, що включення до договору значної кількості видів правничої допомоги не означає автоматичного виникнення обов`язку іншої сторони компенсувати їх у повному обсязі за будь-якої погодженої між адвокатом і клієнтом вартості. Суд при розподілі судових витрат має оцінити не лише факт надання правничої допомоги, але й співвіднести заявлений до компенсації розмір витрат із фактичним обсягом та характером виконаної роботи.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом у суді першої інстанції було підготовлено заяву про зміну предмета позову, письмові судові дебати, інші процесуальні документи, а також здійснювалося представництво інтересів позивача в судових засіданнях. У суді апеляційної інстанції адвокатом підготовлено апеляційну скаргу, відповідь на відзив, додаткові пояснення та інші процесуальні документи, а також здійснювалося представництво інтересів позивача в судових засіданнях.

Водночас суд бере до уваги, що зазначені процесуальні документи були підготовлені в межах одного спору, прежметом якого були вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішення спору ґрунтувалося переважно на оцінці правомірності звільнення позивача та пов`язаних із цим наслідків.

Підготовка заяви про зміну предмета позову, письмових судових дебатів, відповіді на відзив та додаткових пояснень, хоча і була пов`язана з розглядом справи, не свідчить сама по собі про значний обсяг складної юридичної роботи, який би виправдовував заявлений розмір гонорару. Так само підготовка апеляційної скарги передбачала необхідність надати правову оцінку рішенню суду першої інстанції та викласти незгоду з його висновками, однак здійснювалася в межах уже сформованої правової позиції позивача у справі, тому розмір гонорару за представництво в апеляційній інстанції має оцінюватися з урахуванням того, що адвокат був обізнаний із матеріалами справи та правовою позицією сторони ще з моменту розгляду справи судом першої інстанції.

Суд також враховує, що зазначені у додаткових угодах такі види робіт, як «надання консультацій», «вивчення документів», «аналіз рішення суду першої інстанції», за своєю суттю є складовими загального процесу представництва інтересів клієнта, а не самостійними діями, які за конкретних обставин цієї справи свідчили б про істотний додатковий обсяг правничої роботи.

При цьому участь адвоката у судових засіданнях безумовно є фактично наданою правничою допомогою та пов`язана з розглядом справи. Однак сам факт участі у судових засіданнях не може бути підставою для безумовного відшкодування всієї суми гонорару, погодженої сторонами договору, без оцінки загального обсягу виконаної роботи та співмірності її вартості.

Апеляційний суд також бере до уваги ціну майнової вимоги у цій справі. За результатами апеляційного розгляду на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 169 702,50 грн, поряд із задоволенням вимоги про поновлення на роботі. Водночас загальний розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу становить 53 550,00 грн, що є істотною сумою порівняно з майновим результатом розгляду справи. Суд враховує, що співвідношення витрат на правничу допомогу та ціни позову не є самостійним і безумовним критерієм для визначення розміру відшкодування, однак у сукупності з іншими обставинами справи має значення для оцінки пропорційності заявлених витрат.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета та ціни позову, складності справи, фактичного обсягу виконаної адвокатом роботи, характеру підготовлених процесуальних документів, участі у судових засіданнях в обох інстанціях, а також принципів обґрунтованості, розумності та пропорційності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат у сумі 53 550,00 грн є надмірним.

Визначаючи розмір витрат, який підлягає компенсації за рахунок відповідача, суд враховує, що такий розмір має бути достатнім для забезпечення права сторони на відшкодування фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, але водночас не повинен покладати на іншу сторону обов`язок компенсувати витрати у розмірі, який не відповідає обсягу та складності виконаної роботи.

З урахуванням вищенаведених обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» на користь ОСОБА_1 , у сумі 20000,00 грн., а в іншій частині заявлених витрат слід відмовити.

Керуючись ст.ст.133, 137, 270, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Ухвалити у справі додаткову постанову.

Стягнути з Комунального підприємства Одеської міської ради «Узбережжя Одеси» (код ЄДРПОУ: 41033818) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 гривень у суді першої та апеляційної інстанції.

В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе