Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №766/8278/25 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/8278/25

н.п 1-кп/766/3022/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області

в складі головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 (на відеоконференції),

захисника (адвоката) ОСОБА_4 (на відеоконференції)

обвинуваченого ОСОБА_5 ( на відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Херсона кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР № 62024080200001444 від 03.10.2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Вінницької області, Барського району с. Ялтушків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого на базі Міжвидового центру підготовки, що розташований в с. Ободівка Гайсинського району Вінницької області, раніше не судимого, військовослужбовця, командира навчального взводу викладачем навчальної роти школи індивідуальної підготовки 235 міжвидового центру підготовки військових частин та підрозділів у військовому званні «лейтенант», учасника бойових дій-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України-

в с т а н о в и в:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

ОСОБА_7 , достовірно усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії проти України, яка розпочалась 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення її території, достеменно знаючи та розуміючи факт захоплення та подальшого незаконного утримання окупаційною адміністрацією РФ та ЗС РФ території м. Херсона та Херсонської області, всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародно-правових актів, переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи громадянином України, у період збройного конфлікту, в умовах дії воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Херсон (більш точного місця в ході досудового розслідування не встановлено) 03.08.2022 року, з ідеологічних та корисливих мотивів, погодився на пропозицію особи з числа представників окупаційної адміністрації РФ у м. Херсоні, а саме на підставі незаконного наказу т.зв. начальника Управління служби виконання покарань по Херсонській області» (мовою оригіналу – «Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области») ОСОБА_8 № 54лс від 03.08.2022 добровільно зайняв посаду так званого молодшого інспектора групи надзору відділу безпеки ДУ «Північна виправна колонія № 90»Управління служби виконання покарань по Херсонській області (мовою оригіналу - младшего инспектора группы надзора отдела безопасности ИК «Северная исправительная колония (№90)» Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области», тобто посаду у незаконно створеному окупаційною владою на тимчасово окупованій території міста Херсон Херсонської області правоохоронному органі. Останній перебував на посаді та виконував свої посадові обов`язки щонайменше до 05.09.2022 року.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 7 ст. 111-1 КК України як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_5 винуватим та призначити покарання за ч.7 ст. 111-1 КК України у виді у вигляді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, в органах державної влади і місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 : адвокат ОСОБА_4 просив при призначенні покарання обвинуваченому врахувати всі пом`якшуючі обставини, в тому числі визнання своєї вини обвинуваченим, щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких обставин, а саме: важкого матеріального становища, необхідність утримання родини, обставини працевлаштування обвинуваченого, перебування обвинуваченого на тимчасово-окупованій території, що вказує на його беззахисність та відсутність вільного вибору. нетривале перебування на посаді (лише неповний місяць), подальша поведінка обвинуваченого після деокупації, а саме: добровільне проходження військової служби в рядах ЗСУ, перебування на лінії зіткнення. З урахуванням вказаних обставин просив призначити обвинуваченому покарання з застосуванням ст.ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні визнав частково, дав показання, що під час окупації збройними формуваннями рф міста Херсона, він добровільно працевлаштувався в Півнично-Виправну колонію № 90 окупаційної влади за адресою: м.Херсон, вул. Некрасова. У вказаній установі працював у період з 03.08.2022 по кінець серпня 2022 року на посаді молодшого інспектора групи нагляду відділу безпеки за графіком «доба через дві», де здійснював нагляд за засудженими та контролював дотримання ними розпорядку дня. Допуск на територію установи відбувався за виданою йому перепусткою. Заробітну плату за вказаний період не отримав, оскільки обов`язковою умовою її виплати була висунута вимога про набуття громадянства рф, від чого він категорично відмовився та за власним бажанням звільнився з посади. Свої дії пояснює скрутним матеріальним становищем, необхідністю утримувати родину, а також відсутністю належної інформації через обмеження доступу до українських засобів масової інформації, у звязку з чим не усвідомлював, що його дії були протиправними. Проте наразі повністю осягнув глибину та наслідки скоєного. Також обвинувачений вказав, що після деокупації міста Херсона він добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України та безпосередньо брав участь у бойових діях із захисту Батьківщини, набувши статус учасника бойових дій.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Обставини, вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, підтверджено наступними дослідженими та перевіреними судом доказами, заявленими стороною обвинувачення:

- протоколом огляду від 24.05.2025 року, яким було оглянуто документи , що являється додатками до відповіді на запит, що надійшов від Миколаївської обласної прокуратури № 10-82ВИХ25 від 20.03.2025 року», а саме: копія рапорту від 19.09.2022, копія рапорту від 19.08.2022, копії тимчасових перепусток, копія Журналу № 3 «Регистрации приказов по личному составу»

- копією «Приказа военного коменданта Херсонской области» «О создании управления и назначении начальника службы исполнения наказаний по Херсонской области» від 07.05.2022 № 18, що підтверджує створення незаконного органу - управління на тимчасової окупованій території;

- копією тимчасової перепустки № 187 на імя « ОСОБА_5 » від 18.08.2022 року, що надає право входу до ПВК 90;

- копією рапорту «Начальнику Управления службы исполнения наказаний по Херсонской области ОСОБА_9 » від «младшего инспектора (оператор охранной теле- (видео) системы) «Северная исправительная колония № 90» ОСОБА_10 » від 18.08.2022, відповідно до якої інспектором в п.п.10,17,61,66 зазначається про здійснення певними особами, в тому числі Кубовим, певних обов`язків як працівника «службы дежурной стражей отдела охраны и дежурной смены отдела надзора и безопасности». Так, в рапорті зазначено «10.30-12.30 осуществлен вывод осужденных жилой зоны на обед в присутствии ДПНК Мосиякина, ЗДПНК Кожана, младших инспекторов: Росинский, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Соколов. При выведении осужденных нарушений не обнаружено»;

- копією «Журнала регистрации приказов по личному составу», в якому в п. 54 л.с. від 03.08.2022 року зазначено про наявність «Приказа «О назначении сотрудников на должность ОСОБА_13 »;

- протоколом предявлення особи для впізнання за фотознімками від 10.01.2025 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_14 впізнала обвинуваченого ОСОБА_5 як співробітника Херсонського слідчого ізолятора окупаційної влади, який працював там під час окупації м. Херсона;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.01.2025 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_15 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, який працював в ДУ Херсонський слідчий ізолятор під час окупації м. Херсона;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.01.2025 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_16 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, який працював в ДУ Херсонський слідчий ізолятор під час окупації м. Херсона;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2025 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_17 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, який працював в ДУ Херсонський слідчий ізолятор під час окупації м. Херсона;

- показаннями свідка ОСОБА_16 , наданими в судовому засіданні, в ході яких свідок повідомила, під час окупації вона працювала молодшим інспектором відділу охорони в ПВК № 90 м. Херсона. В червні 2022 року колонія офіційно перейшла під контроль окупаційних органів, зміналась назва установи, зявились російські прапори. Приблизно в серпні 2022 року до ПВК 90 працевлаштувався ОСОБА_5 на посаду «молодшого інспектором відділу безпеки» окупаційної влади. В його обовязки входило нагляд за засудженими, дотримання ними розпорядку дня. Коли ОСОБА_5 заходив до установи, він називав своє прізвище та надавав перепустку, спочатку тимчасову, потім постійну. Коли молодші інспектори відділу безпеки” заступали на чергування, їй надавались спец.заходи: кайданки, дубинки, газовий балончик. Останній раз вона бачила ОСОБА_5 на території колонії приблизно в серпні 2022 року, після цього вона сама звільнилась. Всі працівники колонії отримували заробітну плату готівкою в російських рублях особисто в бухгалтерії;

- показаннями свідка ОСОБА_14 , наданими в судовому засіданні, в ході яких свідок повідомила, що вона працювала сторожем на прохідній в ПВК № 90, пропускала людей на територію колонії. У червні 2022 року установа перейшла під контроль окупаційної влади: змінилася назва, а на будівлі з`явився російський прапор. Із серпня 2022 року свідок регулярно (1-2 рази на тиждень) бачила ОСОБА_5 , який заступив на службу за графіком «доба через три». Його пропуск на об`єкт здійснювався згідно із затвердженими кадровими списками персоналу колонії. Спочатку свідок проводила повну перевірку документів ОСОБА_5 , а згодом пропускала його за розпізнаванням обличчя. Свідок також зазначила, що звільнилася у вересні того ж року;

- показаннями свідка ОСОБА_15 , наданими в судовому засіданні, в ході яких свідок повідомив, що під час окупації він працював оперуповноваженим оперативного відділу в ПВК № 90 м. Херсона. Приблизно в серпні 2022 року в ПВК 90 з`явився ОСОБА_5 , який працевлаштувався до вказаної установи, та працював там на посаді «молодшим інспектором відділу безпеки» окупаційної влади. Останній раз він бачив ОСОБА_5 на території колонії приблизно в жовтні 2022 року. В обов`язки ОСОБА_5 як «молодшого інспектора» входило нагляд за засудженим, дотримання ними правил розпорядку. Заробітну плату всі працівники, які працювали в окупаційному органі, отримували готівкою в російських рублях в бухгалтерії колонії.

Також судом були досліджені та долучені наступні процесуальні документи:

-Постанова Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 18.03.2025 року, якою матеріали кримінального провадження № 62024080200001444 від 04.10.2024 року були об`єднані з матеріалами № 42024152410000167 від 19.11.2024, та № 22024150000000326 від 21.12.2024

Стороною захисту були подані наступні документи, які були досліджені в судовому засіданні:

-Лист відповідь заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації 01-01-66-7716/0/25/46 від 16.07.2025, наданого на запит захисника, в якій зазначено, що офіційних «зелених» гуманітарних коридорів, на в`їзд чи виїзд з міста та області під час окупації м. Херсона не було

- Лист відповідь старости Інгулецького старостинського Дарївської сільської ради від 14.07.2025, в якому на запит захисника було зазначено, що в період окупації з 24.02.2022 до 11.11.2022 року мобільний зв`язок українських операторів на території Інгулець був відсутній, українські канали не транслювались, мережа Інтернет працювала, але з перебоями, українські періодичні видання не розповсюджувались.

Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з положеннями статті 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. (ст.86 КПК України)

За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з вимогами цієї статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Аналізуючи вказані докази, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що надані прокурором докази є належними, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку встановленому КПК України та достовірні, а також є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним у пред`явленому йому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.

Частина долучених та досліджених документів: копія рапорту від 19.08.2022, 19.08.2022, копії тимчасових перепусток, копія журналу № 3 «регистрации приказов по личному составу» були отримані з іншого кримінального провадження № 22024150000000054 за запитом слідчого ОСОБА_18 від 19.03.2025 року № 64/20-2235 в порядку ст.ст. 39, 40, 93 КПК України.

Суд вважає вказані документи належними та допустимими, та які підтверджують діяльність обвинуваченого ОСОБА_5 в окупованому правоохороному органі ДУ «Північна виправна колонія № 90» управління служби виконання покарань по Херсонській області.

Кримінальним процесуальним законом не забороняється органу досудового розслідування отримувати (збирати докази) через відповідні запити на отримання інформації від державних органів, юридичних і фізичних осіб. Ненадання ж такої інформації добровільно може бути подолано шляхом використання інституту тимчасово доступу до речей і документів.

Крім того, згідно вимог ч.5ст.132 КПК Українидля оцінки потреб досудового розслідування слід виходити із можливості без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Проведення слідчим огляду матеріалів інших кримінальних проваджень не в порядку тимчасового до них доступу, що регламентовано положеннями глави 15 КПК, не суперечить положенням статей 40, 93 цього Кодексу щодо права слідчого на збирання доказів та відповідно не свідчить про їх недопустимість.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 14.04.2026 року № 686/13250/22.

Аналізуючи, чи наявна у діях обвинуваченого ОСОБА_5 ознаки добровільності, суд враховує постанову Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №638/5446/22, провадження №51-4092км23, відповідно до якої зазначено, що в кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.

Відповідно до чинного законодавства України, заняття посади державної служби необхідно розглядати як у контексті проведення підготовчих дій щодо призначення певної особи на посаду, так і в контексті виникнення такого юридичного факту, як призначення особи на певну посаду з офіційним оформленням трудових відносин.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2024 справа №953/7182/22 указав, що у ч. 7 ст. 111-1 КК передбачено відповідальність за вчинення громадянином України колабораційної діяльності в умовах окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною. З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою. Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

При цьому, здійснення громадянином України на тимчасово окупованій території діяльності не в органі влади (на підприємстві, в установі, організації; зайняття індивідуальним підприємництвом тощо) або виконання роботи, що не пов`язана із зайняттям посади (лікар, фармацевт, працівник житлово-комунальної сфери, пожежник, працівник рятувальної служби чи кладовища, адвокат тощо), не утворює складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 5 та 7 ст. 111-1 КК України.

Посилання сторони захисту на необхідність урахування положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року є безпідставним, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений добровільно, без будь-якого примусу перейшов працювати до незаконного правоохоронному органу, мав можливість вільно пересуватися, про факти застосування будь-якого насильства, тиску, примусу не повідомляв.

Під час судового слідства не встановлено обставин, на підтвердження того, що дії обвинуваченого вчинено під фізичним чи психологічним примусом або внаслідок складних життєвих умов.

Що стосується доводів обвнуваченого про те, що він на той момент не знав, що була встановлена кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність та про порушення принципу правової визначеності у зв`язку із тим, що зміни до Кримінального кодексу України в частині встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність приймались вже під час окупації в тому числі і Херсонської області, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Закон України №2108-IX від 03.03.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» було опубліковано у газеті «Голос України» №56 від 15.03.2022.

Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Таким чином, основна умова вступу нормативно-правового акту в силу, і відповідно обов`язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях. Отже, опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства, а тому доводи сторони захисту є необгрунтованими, що відповідає позиції Верховного Суду, висловленій 03.12.2024 у справі №383/426/23.

Таким чином, всі зазначені докази у своїй сукупності та взаємозв`язку не містять суперечностей, доповнюють один одного і дають можливість суду дійти однозначного висновку про те, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінальних правопорушень передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України.

Мотиви призначення покарання та обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання:

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України та роз`яснень п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційний злочин призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, однак, яким, з огляду на конкретні обставини справи, не завдано реальної майнової шкоди.

Крім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках нарколога та психіатра не перебуває, характеризується за місцем проживання та служби позитивно, є учасником бойових дій.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення,вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Обставин, що обтяжує покарання обвинуваченому судом не встановлено.

З огляду на викладене, враховуючи особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, на обліках не перебуває, відсутність обтяжуючих обставин, наявність пом`якшуючих обставин, а саме: щире каяття, активне сприяння у розкриттю кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; приймаючи до уваги ставлення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого злочину, беручи до уваги те, що обвинувачений раніше не судимий, є учасником бойових дій, суд реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 за вчинений злочин покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням положень ч.1 ст. 69 ККУ нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.7 ст. 111-1 ККУ, без конфіскації майна, вважаючи дане покарання справедливим та достатнім для попередження вчинення нових злочинів.

При цьому суд не знаходить підстав для застосування одночасно й ст. 75 КК України.

Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах, суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті, та вважає необхідним призначитити таке покарання строком на 10 років.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до набранням вироком законної сили, суд вважає необхідним залишити без змін - тримання під вартою.

Судові витрати суду не представлені.

Питання щодо речових доказів у справі суд вирішує у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 615 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правозахисних і правоохоронних органах на строк 10 (десять) років, без конфіскації майна.

Запобіжний захід, обраний стосовно ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 20.03.2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посаду та займатись певною діяльністю рахувати з моменту відбуття основного покарання.

Речові докази: письмові документи визнані речовими доказами згідно постанови від 24.05.2025 року, а саме: копія рапорту від 05.09.2022, копія рапорту від 19.08.2022, копії тимчасових перепусток, копія Журналу № 3 «Регистрации приказов по личному составу» – зберігати в матеріалах справи.

На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області, а особою, яка перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копія вироку негайно після судового засідання вручається обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_1