Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №405/6359/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/6359/25

провадження № 22-ц/4809/1489/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Жабським Дмитром Вікторовичем, на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року у складі головуючого судді Драного В. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру, укладений 12 березня 2022 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за позивачем право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить сторонам на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 вересня 1997 року.

Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну відповідачі вирішили продати позивачу свої частки в спільній власності на квартиру та виїхати з України. Однак укласти договір купівлі-продажу та посвідчити його нотаріально сторони були позбавлені можливості, оскільки після 24 лютого 2022 року Міністерство юстиції тимчасово заблокувало доступ до державних реєстрів, які перебувають в адмініструванні Міністерства юстиції України, зокрема до Реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з цим між позивачем та відповідачами 12 березня 2022 року був укладений договір купівлі-продажу в простій письмовій формі. Так, за умовами вказаного договору, Сторони домовилися, що частки кожного зі співвласників у праві спільної власності на квартиру є рівними і кожному співвласнику належить по 1/3 частки. Згідно умов договору ОСОБА_3 передала (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 доларів США готівкою. Крім того, ОСОБА_2 передав (продав), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 доларів США готівкою. При цьому, сторони зобов`язалися посвідчити договір в нотаріуса протягом двох місяців з моменту відновлення роботи державних реєстрів та нотаріусів.

Уклавши договір та отримавши від позивача кошти, 17 березня 2022 року відповідачі перетнули кордон України.

Позивач зазначає, що після відновлення доступу до державних реєстрів та відновлення роботи нотаріусів відповідачі відмовилися повернутися в Україну для нотаріального посвідчення договору.

Вказує, що на теперішній час відповідачі перебувають в російській федерації і повертатися в Україну не мають наміру.

Разом з тим, уклавши договір купівлі-продажу в письмовій формі, сторони домовилися щодо всіх його істотних умов та в цей же день сторони повністю виконали його умови, а саме: відповідачі передали позивачу належні їм частки в праві спільної власності на квартиру, а позивач сплатив за них обумовлену договором ціну, в результаті чого став одноосібним власником квартири.

Оскільки відповідачі виїхали за межі України та відмовилися повернутися для нотаріального оформлення договору, у позивача втрачена можливість нотаріально посвідчити укладений договір купівлі-продажу та реалізувати свої правомочності власника майна.

На підставі викладеного вище, з метою відновлення своїх порушених прав, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, місцевий суд зазначив про те, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений між позивачем та відповідачами у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідачів від його нотаріального посвідчення, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору дійсним та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд також зазначив, що наявності перешкод, які б свідчили про неможливість нотаріального посвідчення спірного договору відчуження нерухомого майна, зокрема ухилення продавців від його нотаріального посвідчення, позивачем не доведено, а небажання відповідачів прибути на територію України після запровадження воєнного стану не свідчить про наявність підстав для визнання нотаріально непосвідченого договору купівлі-продажу квартири дійсним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жабський Дмитро Вікторович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації», а відтак положення статті 220 ЦК України можливі до застосування за умови укладення таких правочинів після набрання чинності вищезазначеного Закону. Відтак, представник вказав, що суд не врахував зміни, які відбулися в цивільному законодавстві України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо моменту набрання чинності договором купівлі-продажу нерухомого майна та безпідставно не застосував норми ч. 2 ст. 220 ЦК України до спірних правовідносин.

Також звернув увагу суду, що відповідачі визнали позов і таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, відтак суд необґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Участь учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

26 серпня 2026 року через систему Електронний суд до Кропивницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_3 , в якій остання просила розглянути справу без її участі. Зазначила, що вона та її чоловік, ОСОБА_2 остаточно виїхали з України і повертатися для нотаріального посвідчення договору або з іншою метою не будуть (а.с.112).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача – адвоката Жабського Д. В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на праві спільної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло (а.с.8).

12 березня 2022 року сторони підписали договір купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 , його предметом якого є купівля-продаж часток в спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 60,70 кв. м., яка належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 вересня 1997 року.

Згідно п. 2 договору сторони домовилися, що частки кожного зі співвласників у праві спільної власності на квартиру є рівними і кожному співвласнику належить по 1/3 частки.

Відповідно до п. 3 договору ОСОБА_3 передала (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 (десять тисяч) доларів США готівкою, що підтверджується розпискою.

Відповідно до п. 4 договору ОСОБА_2 передав (продав), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 (десять тисяч) доларів США готівкою, що підтверджується розпискою.

Згідно п.п. 5, 6 цього договору право власності покупця підлягає державній реєстрації відповідно до законодавства. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Сторони зобов`язалися посвідчити договір в нотаріуса протягом двох місяців з моменту відновлення роботи державних реєстрів та нотаріусів. Витрати на нотаріальне посвідчення несе покупець (пункти 7,8 договору) (а.с.9).

12 березня 2023 року ОСОБА_3 склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) доларів США за продану 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.11).

Крім того, 12 березня 2023 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав від ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) доларів США за продану 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.12).

Згідно копій паспортів громадянина України для виїзду за кордон, що належать відповідачам, останні перетнули державний кордон, зокрема, 17 березня 2022 року та 18 березня 2022 року (а.с.13-14).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд зазначив про те, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений між позивачем та відповідачами у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідачів від його нотаріального посвідчення, тому відсутні правові підстави для визнання такого договору дійсним та визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Так, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 12 березня 2022 року, між продавцями ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 ,у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, укладено договір купівлі-продажу частки в праві власності на квартиру, предметом якого є купівля-продаж часток в спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 60,70 кв. м., яка належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 вересня 1997 року.

Згідно п. 2 договору сторони домовилися, що частки кожного зі співвласників у праві спільної власності на квартиру є рівними і кожному співвласнику належить по 1/3 частки.

Відповідно до п. 3 договору ОСОБА_3 передала (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 (десять тисяч) доларів США готівкою, що підтверджується розпискою.

Відповідно до п. 4 договору ОСОБА_2 передав (продав), а ОСОБА_1 прийняв у власність 1/3 частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та сплатив за неї продавцю 10 000 (десять тисяч) доларів США готівкою, що підтверджується розпискою.

Згідно п.п. 5, 6 цього договору право власності покупця підлягає державній реєстрації відповідно до законодавства. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Сторони зобов`язалися посвідчити договір в нотаріуса протягом двох місяців з моменту відновлення роботи державних реєстрів та нотаріусів. Витрати на нотаріальне посвідчення несе покупець (пункти 7,8 договору) (а.с.9).

Укладений у такій формі договір купівлі-продажу не породжує для сторін прав і обов`язків й не може бути визнаний судом дійсним з підстав, заявлених у позові.

Позивачем не доведено наявності перешкод, які б свідчили про неможливість нотаріального посвідчення спірного договору відчуження нерухомого майна, зокрема ухилення продавців від його нотаріального посвідчення, .

Небажання відповідачів прибути на територію України після запровадження воєнного стану не свідчить про їхнє ухилення нотаріально посвідчувати договір та втрату такої можливості, і не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 155/360/25.

Щодо визнання позову відповідачами суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Однак саме по собі визнання позовних вимог відповідачем не є самостійною підставою для їх задоволення.

Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15 зроблено висновки про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

За обставин цієї справи, оскільки спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений між позивачем та відповідачами у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому у справі відсутні докази ухилення відповідачів від його нотаріального посвідчення, місцевий суд дійшов правомірних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Жабським Дмитром Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 07.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник