Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №341/552/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/552/26

Провадження № 22-ц/4808/1262/26

Головуючий у 1 інстанції ВАСИЛЬЦОВА Г. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Кузнецова В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» на рішення Галицького районного суду від 27 квітня 2026 року, ухвалене в складі судді Васильцової Г. А. у м. Галичі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позову вказала, що у період з 05 жовтня 2022 року по 31 травня 2024 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Мишак і Партнери» на посаді бухгалтера.

Під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата, підтвердженням чого є довідка № 14 від 23 травня 2025 року, видана ТОВ «Мишак і Партнери», згідно з якою станом на 23 травня 2025 року заборгованість Товариства перед нею по заробітній платі становить 41 717,84 грн.

Наказом № 13-к від 31 травня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 31 травня 2024 року за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою відповідних грошових компенсацій за невикористані щорічні основні відпустки. Зазначені обставини підтверджуються записами у трудовій книжці та доданими до позову документами.

Посилаючись на норми КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», зазначила, що оплата праці працівників підприємства здійснюється у першочерговому порядку, заробітна плата повинна виплачуватися регулярно у встановлені строки, а при звільненні виплата всіх сум, що належать працівникові, проводиться в день звільнення. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у встановлені строки при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше, як за шість місяців.

Роботодавець зобов`язаний повідомляти працівника про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, а також суму заробітної плати, що належить до виплати, та забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Згідно наведених норм законодавства та фактичних обставин вважала, що мала право на отримання невиплаченої їй заробітної плати у день звільнення.

Позивач зазначила, що неодноразово зверталася до ТОВ «Мишак і Партнери» із вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, однак відповідач такі ігнорує, до цього часу належні їй кошти не виплатив.

Просила суд стягнути із ТОВ «Мишак і Партнери» на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 41 717 грн 84 коп., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Галицького районного суду від 27 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Мишак і Партнери» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 41 717 грн 84 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ТОВ «Мишак і Партнери» судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп. на користь держави.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Мишак і Партнери» подало апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність заборгованості по заробітній платі. Пред`являючи позовні вимоги, ОСОБА_1 неправдиво вказувала на наявність заборгованості по заробітній платі у розмірі 41 717,84 грн, на підтвердження якої надала довідку № 14 від 23 травня 2025 року за підписом директора ОСОБА_2 , яка стала єдиним доказом, покладеним судом першої інстанції в основу рішення, хоча її достовірність та походження відповідач прямо заперечував у відзиві на позов. Однак суд безпідставно відхилив доводи відповідача лише з мотивів відсутності доказів підроблення.

При цьому спірна довідка виготовлена 23 травня 2025 року, тобто майже через рік після звільнення позивачки, що саме по собі викликає сумніви щодо її достовірності та законності. Також викликає сумніви звернення позивачки з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі майже через два роки після звільнення.

Зазначає, що ОСОБА_1 була звільнена 31 травня 2024 року та після цього не перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Мишак і Партнери». У відзиві на позов відповідач зазначав, що позивачка, виконуючи функції бухгалтера ТОВ «Мишак і Партнери», мала постійний доступ до печатки, бланків та документації товариства, а після звільнення зазначені документи та печатка певний час ще перебували у її володінні. Відтак, на думку апелянта, після звільнення ОСОБА_1 самостійно склала та видала собі спірну довідку.

Вказує, що підписи директора, які містяться в записі № 38 трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення, у наказі № 13-к від 31 травня 2024 року про її звільнення та у довідці № 14 від 23 травня 2025 року про заборгованість по заробітній платі, відрізняються між собою, не належать директору ОСОБА_2 та, ймовірно, підроблені позивачкою.

Також зазначає, що аналогічну попередню довідку № 13 від 23.01.2025 року, яка міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 теж складала і видала після свого звільнення поза межами повноважень. За формою та змістом вона відрізняється від довідки № 14 від 23.05.2025 та, за твердженням апелянта, підписувалася ОСОБА_1 замість директора.

Звертає увагу, що текст довідки № 14 від 23.05.2025 зроблений зверху по печатці товариства, що, на думку відповідача, свідчить про наявність у ОСОБА_1 після її звільнення пропечатаних порожніх бланків товариства і використання їх після повернення печатки.

Крім того, записи у журналі вихідної кореспонденції товариства здійснювалися особисто ОСОБА_1 . Стверджує, що й після звільнення, не перебуваючи у трудових відносинах та не маючи відповідних повноважень, вона продовжувала здійснювати записи у журналі вихідної кореспонденції товариства, зокрема про видачу спірної довідки № 14 від 23.05.2025.

Повністю заперечує і сам факт наявності заборгованості із заробітної плати перед позивачкою. Зазначає, що, перебуваючи на посаді бухгалтера, остання самостійно здійснювала оформлення свого звільнення Наказом № 13-к від 31 травня 2024 року, сама готувала, видавала та підписувала його, а також здійснила повний розрахунок у день звільнення, у тому числі з виплатою компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, про що є відмітка в наказі про отримання всіх нарахованих сум.

Для спростування визначеної позивачкою суми заборгованості по заробітній платі відповідач надав суду інформацію з інформаційно-комунікаційної системи ДПС за 2024-2025 роки, згідно з якою заборгованість зі сплати податків, зборів та ЄСВ у частині заробітної плати відсутня, що, на його думку, свідчить і про відсутність заборгованості із заробітної плати перед працівниками. Вказує, що визначена ОСОБА_1 сума не відповідає відомостям ДПС, є непідтвердженою та довільною.

Вважає, що суд першої інстанції не встановив, ким саме виготовлено довідку, за яких обставин її створено, чи належить підпис директору товариства, чи використовувалась справжня печатка підприємства та чи відповідає документ первинній бухгалтерській документації. Таким чином, суд фактично переклав обов`язок доведення справжності документа на відповідача, хоча саме позивач зобов`язаний довести належність та достовірність доказів, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Також вказує на порушення судом принципу змагальності сторін та рівності учасників процесу. Зазначає, що суд першої інстанції фактично проігнорував доводи відповідача щодо фальсифікації основного доказу у справі та не забезпечив реальної процесуальної можливості перевірити справжність документа. Сторонам не було запропоновано надати додаткові докази, не витребувано первинну бухгалтерську документацію та не розглядалося питання щодо призначення експертизи документа. Суд не дослідив жодного первинного бухгалтерського документа, який би підтверджував фактичне нарахування позивачці саме 41 717,84 грн, наявність непогашеної заборгованості та відсутність проведення остаточного розрахунку при звільненні. У матеріалах справи відсутні розрахункові листи, відомості нарахування заробітної плати, банківські документи, платіжні відомості, бухгалтерські регістри та документи податкової звітності щодо нарахування саме такої заборгованості.

Також зазначає, що 07.05.2026 ТОВ «Мишак і Партнери» звернулося до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області із заявою про вчинення позивачкою кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190 та 358 КК України.

29 травня 2026 року Товариство отримало талон-повідомлення поліції про реєстрацію заяви в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Івано-Франківського РУП за № 18725. На момент розгляду справи заява перебуває на перевірці.

Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позиція інших учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 правом на подання відзиву не скористалася.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта Мишак В. І. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Позивачка ОСОБА_1 щодо задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Галицького районного суду від 27 квітня 2026 року зазначеним вимогам не відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Наказу № 4-к від 04.10.2022 ОСОБА_1 05.10.2022 була прийнята на посаду бухгалтера в ТОВ «Мишак і Партнери», що також підтверджується копією її Трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1986 (а.с. 6-7, 13).

Наказом № 13-к від 31.05.2024 ОСОБА_1 звільнена з роботи з 31.05.2024 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 14).

Згідно копії Довідки № 13 від 23.01.2025, виданої ТОВ «Мишак і Партнери» ОСОБА_1 , вона працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «Мишак і Партнери», і її нарахована заробітна плата з 01 січня 2024 року по 31 травня 2024 року становить 62 723,40 грн. Протягом даного періоду нараховано: податку з доходів фізичних осіб – 11 290,21 грн; військового збору – 940,85 грн (а.с. 24 (зворот), 49).

Згідно Довідки про заборгованість по заробітній платі № 14 від 23.05.2025 ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «Мишак і Партнери». Її нарахована заробітна плата з 01 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року становить 51 823,40 грн. Протягом даного періоду нараховано і утримано та не сплачено в бюджет: податку з доходів фізичних осіб – 9328,21 грн; військового збору – 777,35 грн. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 11 401,15 грн нараховано та не перераховано до бюджету. Заборгованість по заробітній платі станом на 20.05.2025 становить 41 717,84 грн (а.с. 8, 33).

За змістом копії Журналу вихідної кореспонденції ТОВ «Мишак і Партнери» 23.05.2025 під № 13 було видано довідку про нараховану заробітну плату за 2024 рік, а під № 14 – довідку про заборгованість по заробітній платі (а.с. 25-27, 46-48).

Відповідно до Витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС про стан розрахунків платника за податками, зборами, платежами та єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, контроль за справляння яких покладено на ДПС, в розрізі платежів за період з 01.01.2024 до 01.01.2025 ТОВ «Мишак і Партнери» сплачено податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податагентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати – 11 484,90 грн; військовий збір – 957,08 грн. Заборгованість по таких відсутня (а.с. 28-29, 50-51). За період з 01.01.2025 по 01.01.2026 нарахування і сплата таких податків і збору відсутня (а.с. 30, 52).

07.05.2026 ТОВ «Мишак і Партнери» звернулося до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області із заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке містить ознаки злочинів, передбачених статтями 190 (шахрайство) та 358 (підроблення документів) КК України – складення та видачу підроблених довідок № 13 від 23.01.2025 та № 14 від 23.05.2025, і внесення відповідних записів про них до журналу вихідної кореспонденції (а.с. 53).

29.05.2026 ТОВ «Мишак і Партнери» видано Талон-повідомлення поліції про реєстрацію вищевказаної заяви в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Івано-Франківського РУП за № 18725 (а.с. 54).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачкою по заробітній платі в сумі 41 717,84 грн підтверджується довідкою про заборгованість від 23.05.2025 за підписом директора Мишака В. І. Доказів того, що вказана заборгованість станом на час розгляду справи погашена, суду стороною відповідача не надано і судом не встановлено. Також суд відхилив доводи відповідача щодо наявності ознак фальсифікації довідки про заборгованість по заробітній платі, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про її підробку або недостовірність. Тому суд прийшов до висновку, що з ТОВ «Мишак і Партнери» на користь позивачки слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 41 717,84 грн.

Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628.1475.19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753.8671.21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18), у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 757/349/23-ц (провадження № 61-9563св25).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, позивач, обґрунтовуючи наявність заборгованості відповідача по заробітній платі в сумі 41 717,84 грн, посилалася, зокрема, що така підтверджується довідкою про заборгованість № 14 від 23.05.2025 за підписом директора ТОВ «Мишак і Партнери» Мишака В. І.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вказаної довідки, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата з 01 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року становить 51 823,40 грн. Протягом цього періоду нараховано і утримано та не сплачено в бюджет: податку з доходів фізичних осіб – 9328,21 грн; військового збору – 777,35 грн (а.с. 8, 33).

Натомість, відповідно до п. 168.1.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу (п. 168.1.2 ст. 168 ПК України).

Витягами з інформаційно-комунікаційної системи ДПС про стан розрахунків платника за податками, зборами, платежами та єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, контроль за справляння яких покладено на ДПС, підтверджено, і позивачем таке не спростовано, що в розрізі платежів за період з 01.01.2024 до 01.01.2025 ТОВ «Мишак і Партнери» сплачено податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податагентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати – 11 484,90 грн; військовий збір – 957,08 грн. Заборгованість по таких відсутня (а.с. 28-29, 50-51).

Отже, судом першої інстанції помилково було взято до уваги на підтвердження позову Довідку про заборгованість по заробітній платі № 14 від 23.05.2025, оскільки зміст такої про те, що ОСОБА_1 за період роботи з 01 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року нарахована, але не виплачена заробітна плата, відповідно, не сплачено в бюджет податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, спростовуються матеріалами справи.

Інших доказів на підтвердження існування заборгованості відповідача перед позивачкою по заробітній платі в сумі 41 717,84 грн остання не подавала, і матеріали справи не містять.

Відтак, позивачкою не доведено належними доказами обставини справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення вимоги позивачки про стягнення з ТОВ «Мишак і Партнери» на її користь заборгованості по заробітній платі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги ТОВ «Мишак і Партнери» знайшли своє підтвердження.

Суд першої інстанції наведеного не врахував. Тому рішення місцевого суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цього позову.

Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦКП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1597 грн 44 коп. слід компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в цій справі.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» задовольнити.

Рішення Галицького районного суду від 27 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Мишак і Партнери» (код ЄДРПОУ 44521516, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана П. Дорошенка, 28/65) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 1597 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто сім) грн 44 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.