Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №199/1448/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7437/26 Справа № 199/1448/26 Головуючий у першій інстанції: Руденко В.В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра у складі судді Руденко В.В. від 17 квітня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,–

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 18.06.2009 року Харцизький міський суд Донецької області ухвалив рішення по справі №2-2230/200, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11115474000 від 07.02.2007 у розмірі 121057,40 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Харцизький міський суд Донецької області не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року. Кредитний договір №11115474000 від 07.02.2007 було укладено між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги №1930/К від 18 вересня 2019 року. Відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором №11115474000 від 07.02.2007 належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він фінанс». Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних - 10885,22 грн. та інфляційні збитки - 26470,95 грн, що разом становить 37356,17 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у загальному розмірі 37356,17 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 17 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Він Фінанс», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 07.02.2007 було укладено кредитний договір №11115474000 між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року було задоволено позовні вимоги Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість в сумі 121057,40 грн.

30.06.2009 року Харцизьким міським судом були видані виконавчі листи № 2-2230/10 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11115474000 від 07 лютого 2007 року в сумі 121057,40 грн.

08 грудня 2011 року був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого ПАТ «Дельта Банк» викупив у ПАТ «УкрСиббанк» права вимоги за кредитними договорами, тобто право вимоги за кредитним договором № 11115474000 від 07 лютого 2007 року перейшло до ПАТ «Дельта Банк» як до правонаступника ПАТ «УкрСиббанк».

Зазначені вище факти встановлені також в ухвалі Харцизького міського суду Донецької області від 20 квітня 2012 року у справі №6/0550/68/2012.

Ухвалою Харцизького міського суду Донецької області від 20 квітня 2012 року №6/0550/68/2012 задоволено заяву ПАТ «Дельта Банк», замінено сторону виконавчого провадження згідно виконавчих листів №2-2230/2009, виданих 30.06.2009 року Харцизьким міським судом Донецької області, з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

У подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги №1930/К від 18 вересня 2019 року.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 01.12.2025 року замінено стягувача по цивільній справі №2-2230/2009 за позовом Публічного Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - з Публічного Акціонерного Товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020, місцезнаходження – вулиця Січових Стрільців, буд.17, м. Київ, 04053) на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження – вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м. Київ, 04112.).

Позивач зазначає, що рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року не виконується відповідачами, у зв`язку з чим, за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року ним на суму боргу 121057,40 грн нараховано 3% річних - 10885,22 грн та інфляційні збитки - 26470,95 грн, що разом становить 37356,17 грн.

За інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, яка є загальнодоступною, виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк» (чи його правонаступників ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ТОВ «Він Фінанс») - відсутні.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Як зазначає позивач, відповідачі мають перед ним грошове зобов`язання, що підтверджує рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Позивач зазначає, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Він Фінанс», заборгованість в сумі 121057,40 грн.

Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інвестиційного банку «УкрСиббанк» (чи його правонаступників ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», ТОВ «Він Фінанс») - відсутні.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.

Відповідно частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч. 2 ст. 22 Закону №606-XIV).

Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі №905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі №521/21810/17, від 29 січня 2020 року у справі №344/19847/18.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що грошове зобов`язання на підставі рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року є натуральним, вимога в якому не може бути захищена в примусовому порядку, оскільки стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З даним позовом до суду ТОВ «Він Фінанс» звернулось 30 січня 2026 року, тобто через 16 років з дня ухвалення рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року.

Обов`язок доказування і подання доказів визначено статтею 81 ЦПК України, відповідно до положень частини 1 даної норми процесуального права кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.83 ЦПК України).

Будь-яких доказів пред`явлення виконавчих листів на примусове виконання, поновлення позивачем (стягувачем) строку пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документу в судовому порядку - суду не надано, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Також ТОВ «Він Фінанс» не надано доказів перебування виконавчих листів на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби чи у приватного виконавця.

Необхідно також зауважити, що позивачем не надано належним чином завіреної копії рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 червня 2009 року, або виконавчих листів, виданих судом на його виконання.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року в справі №0550/6147/2012 у відновленні втраченого судового провадження по цивільній справі №2-2230/10 за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено. Ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили 11.12.2019.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Він Фінанс» 3% річних в сумі 10885,22 грн та інфляційних втрат в сумі 26470,95 грн задоволенню не підлягають, адже нараховані ТОВ «Він Фінанс» до вимоги, що існує в натуральному зобов`язанні, яке не може бути захищене в примусовому порядку.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 18 вересня 2024 року у справі №761/26741/22, від 22 серпня 2024 року у справі №916/735/23, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 лютого 2026 року в справі №754/511/23.

Доводи апелянта, що вимога, на підставі якої проводилось нарахування компенсаційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не може визначатись як натуральне зобов`язання, оскільки дана вимога вже захищена в судовому порядку, не приймається до уваги.

У зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі №754/511/23).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Доводи апелянта про те, що ТОВ «Він Фінанс» не втратило можливості звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, колегія суддів відхиляє, оскільки сам лише факт такого звернення не свідчить про поновлення відповідного строку та можливість примусового виконання рішення. При цьому, з 18 вересня 2019 року, тобто з часу набуття права вимоги позивачем, судові рішення про відновлення втраченого судового провадження, поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання не ухвалені; відкриття відповідних виконавчих проваджень не відбулось; з урахуванням принципу юридичної визначеності, наведені факти свідчать про відсутність, на час звернення з цим позовом, підстав для примусового виконання грошового зобов`язання.

При цьому ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року у справі №0550/6147/2012 у відновленні втраченого судового провадження було відмовлено.

Отже, посилання апелянта на можливість у майбутньому звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання не спростовує встановленої судом обставини, що станом на час розгляду цієї справи вимога за судовим рішенням не може бути реалізована у примусовому порядку. Інше тлумачення фактично означало б збереження невизначеного у часі стану щодо можливості примусового виконання судового рішення, незважаючи на тривалий пропуск строку пред`явлення виконавчих листів та відсутність будь-яких дій стягувача щодо його поновлення.

Такий підхід не відповідав би принципу юридичної визначеності, який є складовою верховенства права, оскільки відповідачі не можуть перебувати у стані невизначеності щодо можливості примусового виконання судового рішення протягом необмеженого часу лише з огляду на потенційну можливість стягувача вчинити певні процесуальні дії у майбутньому.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пи виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»– залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 17 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк