Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №213/2588/26 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2588/26

Номер провадження 2/213/1870/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/2588/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

03 лютого 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1507-2702. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб у сумі 7 500,00 грн зі строком кредитування – 365 днів, з базовим періодом – 21 день, зі сплатою комісії за видачу кредиту – 15 % від суми кредиту, зниженою процентною ставкою – 1 % в день, стандартною процентною ставкою – 1 % в день (протягом перших 180 днів), 0,74 % – починаючи зі 181 дня. Позивач надав відповідачу кредит на умовах договору, але відповідач не вжив заходів для погашення заборгованості, кошти кредитній установі не повернув, тобто свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим станом на 27 березня 2026 року має заборгованість у розмірі 36 142,50 грн, яка складається із заборгованості за кредитом – 7 500,00 грн, заборгованості за процентами – 23 767,50 грн, заборгованості за процентами, нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України – 3 750,00 грн та комісії – 1 125,00 грн. Просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також відшкодувати судові витрати у справі.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач подала відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги визнає частково – в частині стягнення тіла кредиту в сумі 7 500,00 грн та процентів у сумі 1 575,00 грн (нараховані за 21 день). В іншій частині позовних вимог просить відмовити. Посилається на те, що умовами договору визначено, що строк кредитування становить 365 календарних днів, а базовий період кредитування – 21 день. Вважає, що позивачем неправомірно нараховувалися проценти після закінчення 21 дня базового періоду. Такі проценти є процентами за понадстрокове користування кредитом. З посиланням на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, зазначає, що право кредитодавця нараховувати проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (базового періоду). Крім того, зазначає, що згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, зокрема від нарахування процентів за ст. 625 ЦК України. Також вважає нікчемною умову кредитного договору про сплату комісії, тому вимога про її стягнення є безпідставною.

Процесуальні дії у справі.

15 червня 2026 року позовна заява отримана судом.

22 червня 2026 року судом отримана інформація про реєстрацію місця проживання відповідача.

23 червня 2026 року прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Заяви, клопотання.

Заяв та клопотань від сторін не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом.

03 лютого 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1507-2702, згідно з п.п.2.1, п.п.2.2 якого кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію шляхом надання грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Як зазначено в п.п. 4.1, 4.8, 4.10, 4.11, 4.14, 4.17, 10.1 договору, загальний розмір кредиту – 7 500,00 грн, базовий період – 21 календарний день, стандартна процентна ставка – 1 % в день (протягом перших 180 днів), 0,74 % – починаючи зі 181 дня користування кредитом, строк, на який надається кредит – 365 календарних днів, комісія за видачу кредиту – 15 % від суми виданого кредиту, дата повернення кредиту – 07 грудня 2026 року, денна процентна ставка – 0,918 %, знижена процентна ставка – 1 % в день за кожен день користування кредитом до 180 (сто вісімдесятого) дня користування кредитом (включно).

Пункт 1.1 договору містить визначення таких термінів:

базовий період сплати відсотків (далі – базовий період) – проміжки часу впродовж строку дії договору, не пізніше останнього дня яких у позичальника настає обов`язок сплати процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо умови цього договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту). Кількість днів у базовому періоді вказана у розділі 4 цього договору і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через вебсайт кредитодавця або мобільний додаток;

комісія за видачу кредиту – грошові кошти, які згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю в якості однієї (першої) з двох складових оплати за надання та користування кредитом (якщо умовами договору передбачений обов`язок позичальника сплати комісії). Комісія за видачу кредиту нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, якщо умовами договору передбачено сплату комісії за видачу кредиту.

Згідно з п. 4.9 договору сплату процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо умови цього договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше дат, які є останніми днями відповідних базових періодів, шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює обов`язковому платежу, на банківський рахунок кредитодавця.

У договорі зазначено, що позичальник підтверджує, що до укладання договору уважно ознайомився з текстом договору та Правилами, розміщеними на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, і зобов`язався їх виконувати.

У розділі 13 договору «реквізити сторін» зазначено номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 : НОМЕР_1 .

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Згідно з наданою позивачем довідкою та листом ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» 03 лютого 2025 року кредитні кошти у сумі 7 500,00 грн перераховані позичальнику на картковий рахунок НОМЕР_1 .

Позичальник у порушення вимог кредитного договору свої зобов`язання за цим договором не виконав, що потягло за собою виникнення заборгованості за кредитом та процентами.

Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором №1507-2702 від 03 лютого 2025 року станом на 27 березня 2026 року становить 36 142,50 грн (заборгованість за кредитом – 7 500,00 грн, заборгованість за процентами – 23 767,50 грн, проценти, нараховані у порядку ст. 625 ЦК України – 3 750,00 грн, комісія – 1 125,00 грн).

Зміст спірних правовідносин.

Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов`язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов`язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Норми права, які застосовує суд.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 цієї статті Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Крім того відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За приписами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII законодавець залишив за кредитодавцем можливість встановлення комісії під час укладення кредитних договорів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Висновок суду.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення кредитного договору з відповідачем та порушення ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, ознайомлення і згода відповідача з умовами кредитного договору.

Відповідачем наявність заборгованості за кредитом не спростовано, виписки з особового рахунку та свого контррозрахунку не надано.

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком загальна сума заборгованості становить 36 142,50 грн: заборгованість за кредитом – 7 500,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами – 23 767,50 грн, комісія – 1 125,00 грн.

Суд враховує, що позивачем доведений факт досягнення сторонами домовленості за кредитним договором про сплату відсотків за користування кредитом, комісії, з якими відповідач погодився.

Розмір заборгованості за кредитним договором відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

При визначенні розміру заборгованості суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, який містить відомості про щоденні нарахування, суми платежів, складові заборгованості та їхній розмір.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 7 500,00 грн.

Тому вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.

Разом з тим судом надано оцінку доводам відповідача, викладеним у відзиві, щодо нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Під час розгляду справи встановлено, що кредит надано на 365 календарних днів, дата повернення (виплати) кредиту – 02 лютого 2026 року.

Відповідач помилково вважає, що строк кредитування – 21 день.

Разом з тим, умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.14) чітко визначений строк, на який надається кредит, – 365 календарних днів.

Протягом базового періоду (21 календарний день) позичальник зобов`язаний здійснити черговий платіж у рахунок сплати процентів і комісії, нараховані за відповідний базовий період і цей строк не є строком кредитування.

Проценти нараховані з 03 лютого 2025 року по 02 лютого 2026 року.

Судом встановлено, що проценти нараховані у межах визначеного сторонами договору строку кредитування та не є процентами, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування, мірою цивільно-правової відповідальності, що сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України, компенсацією невиконання зобов`язань. Проценти за правомірне користування кредитними коштами нараховані у передбаченому договором розмірі, з яким відповідач погодився, підписавши договір.

ЦК України не містить положень про право суду зменшити розмір процентів за правомірне користування кредитними коштами протягом узгодженого сторонами кредитного договору строку кредитування, розрахований у розмірах, що не суперечить законодавству.

ОСОБА_1 розмір заборгованості з процентів не спростовано, її незгода із зазначеним позивачем розміром процентів не підтверджена належними доказами, обставини, на які посилається позивач як на підстави для стягнення заборгованості за правомірне користування кредитними коштами, знайшли своє підтвердження при розгляді справи.

Також не заслуговують на увагу аргументи відповідача про безпідставність вимоги про стягнення комісії.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, законодавством передбачено право кредитодавця встановлювати комісію за надання кредиту.

З огляду на викладене вимоги про стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом та комісії підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги про стягнення процентів у порядку ст. 625 ЦК України суд зазначає, що стягнення процентів у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону.

Тому викладені у відзиві доводи щодо цієї позовної вимоги заслуговують на увагу, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 392,50 грн, з яких: основна сума боргу – 7 500,00 грн; проценти – 23 767,50 грн, комісія – 1 125,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 2 386,04 грн (89,62 %).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 89, ч.1 ст.141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором № 1507-2702 від 03 лютого 2025 року у розмірі 32 392 (тридцять дві тисячі триста дев`яносто дві) грн 50 коп., з яких: основна сума боргу – 7 500,00 грн; проценти – 23 767,50 грн, комісія – 1 125,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 2 386,04 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598.

Відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Попов