Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №199/11153/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/11153/25

(2/199/914/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11.05.2024 р. між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір № 4639918 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким первинний кредитор надає грошові кошти в гривнях на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

За умовами договору сума кредиту складає 5000,00 грн., строком на 360 днів: з 11.05.2024 року по 06.05.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів — кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,525% у день. Проте, відповідачем не виконано зазначених у договорі умов, у зв`язку з чим до нього застосовано повну відсоткову ставку у розмірі 1,5% у день. У подальшому відповідачем підписано додатковий договір від 14.05.2024 та перераховано кошти у розмірі 4000,00 грн.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки відповідач не здійснював належним чином платежі на погашення заборгованості, у нього утворилася заборгованість за кредитним договором. У зв`язку з відсутністю погашення та ухиленням відповідача від виконання своїх зобов`язань, позивач (який набув права вимоги за договором факторингу) звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у загальному розмірі 46 392,53 грн.

На підставі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, а тому позивач просить стягнути заборгованість, судові витрати, а також у порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства, доступ до якого забезпечується через Вебсайт на інтернет-сторінці товариства з доменним ім`ям www.credit7.ua, або мобільний застосунок «Сredit7», між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» 11.05.2024 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4639918, за умовами якого товариство надає грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Умовами надання кредиту визначено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 5000,00 грн, строк кредиту 360 днів (з 11.05.2024 по 06.05.2025), періодичність платежів зі сплати процентів — кожні 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти за стандартною процентною ставкою 1,5% у день, що застосовується у межах строку кредиту. За умови виконання позичальником умов пільгового періоду протягом 30 днів до нього застосовується знижена (пільгова) процентна ставка у розмірі 0,525% у день, проте відповідачем зазначених умов дотримано не було, у зв`язку з чим застосовано повну ставку кредитування. В подальшому відповідачем підписано додатковий договір від 14.05.2024 та перераховано кошти у розмірі 4000,00 грн.

Розділом 2 договору обумовлено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої АТ КБ «ПриватБанк».

До договору надано паспорт споживчого кредиту, де зазначені основні умови кредитування та наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Указаний договір підписаний його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено п. 1.1 договору.

Відповідно до реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу від 25.11.2024 № 25/11/2024, право вимоги за договором від 11.05.2024 № 4639918, укладеним з відповідачем, перейшло до позивача.

На момент відступлення прав вимоги загальна сума заборгованості за даним договором складала 18 200,00 грн., із яких: заборгованість за кредитом — 9 000,00 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом — 9 200,00 грн.

Оскільки на дату відступлення прав вимоги строк дії договору від 11.05.2024 № 4639918 не скінчився, позивач продовжив нарахування відповідачу відсотків за узгодженою ставкою 1,5% у день з дня отримання права вимоги за період із 26.11.2024 по 22.06.2025 (209 календарних днів) у розмірі 28 192,53 грн.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із зміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору утворилася заборгованість у загальному розмірі 46 392,53 грн., із яких: сума кредиту — 9 000,00 грн., нараховані відсотки первісним кредитором — 9 200,00 грн., відсотки у розмірі 28 192,53 грн., нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

Як вбачається з розрахунку заборгованості, з моменту відступлення права вимоги до звернення до суду з даною позовною заявою, позивач заборгованість за даним договором не погашав.

Від АТ КБ «Приватбанк» 28.10.2025 надійшли витребувані судом інформація щодо належності платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів.

За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків у строки передбачені договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

За даних обставин, оскільки відповідач належним чином не виконав зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків у строки ,передбачені кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за договором від 11.05.2024 № 4639918 у загальному розмірі 46 392,53 грн., яка включає:

заборгованість за кредитом у розмірі 9 000,00 грн.,

заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором, у розмірі 9 200,00 грн.,

заборгованість за відсотками, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції», у розмірі 28 192,53 грн.

Вирішуючи позовні вимоги про застосування положень ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та зобов`язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

У свою чергу, згідно з ч. 11 ст. 265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними в рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10, ч. 11 ст. 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Кредитні правовідносини між сторонами в цій справі виникли 12.04.2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє дотепер.

Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статей 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат здійснює представництво та надає інші види правничої допомоги, а гонорар є формою винагороди адвоката за надані послуги та має бути розумним, враховувати складність справи та витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.

В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір про надання юридичних послуг від 01.08.2024 №01/08/2024-А, укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О., свідоцтво Дідуха Є.О. про право зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10, детальний опис робіт (наданих послуг) від 14.08.2025 № 4639918, акт № 4639918 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 14.08.2025, де зазначено види виконаних адвокатом робіт, витрачений час та їх вартість, що загалом становить 10000,00 грн., рахунок на оплату від 14.08.2025 № 4639918-2025.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 дійшли висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги за наявності відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та принципи справедливості і співмірності.

Враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 2422,40 грн. судового збору, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у відповідному розмірі.

Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, п. 1 ч. 1 ст. 274, ст. 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ 40966896, 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) заборгованість за кредитним договором № 4639918 від 11 травня 2024 року розмірі 46 392 (сорок шість тисяч триста дев`яносто дві) 53 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ 40966896, 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ЄДРПОУ 40966896, 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 (п`ять) грн. 00 коп.

Дата виготовлення повного судового рішення 07.09.2026 р.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї