Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №686/16732/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/16732/26

Провадження № 22-ц/820/1961/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представника позивача адвоката Шевчука В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року, суддя Чевилюк З.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про зняття арешту з майна (коштів),

встановив:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Сенс Банк», ОСОБА_2 про зняття арешту з майна та коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 17.04.2014 до 23.12.2020 у відділі примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження №43039098, відкрите на підставі виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №6-4269 від 27.10.2011, про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який надалі змінив прізвище на ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №SME0015508 від 11.07.2008 в сумі 77418,80 грн – заборгованість за кредитом, 5819,31 грн – заборгованість за процентами, 250927,34 грн пені та 100 грн судових витрат.

У межах виконавчого провадження №43039098 постановою державного виконавця від 15.09.2014 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника і заборонено його відчуження. Відомості про це обтяження внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.09.2014, за номером запису 8614056. Постановою державного виконавця від 07.02.2018 накладено арешт на кошти ОСОБА_1 , розміщені в банківських установах, у тому числі в АТ КБ «ПриватБанк».

Постановою державного виконавця від 23.12.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» із зазначенням про збереження раніше накладених арештів.

За твердженням позивача, строк для повторного пред`явлення виконавчого документа сплив 23.12.2023, правонаступник стягувача повторно виконавчий документ до виконання не пред`явив, іншого виконавчого провадження не відкрито, майнових вимог до нього не заявлено, відомості про нього в Єдиному реєстрі боржників відсутні.

Позивач зазначив, що він є військовослужбовцем, під час проходження військової служби отримав поранення, на арештований банківський рахунок надходить його грошове забезпечення, яким через збереження арешту він не може вільно розпорядитися.

Посилаючись на статтю 391 ЦК України та частину п`яту статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з належного йому майна та коштів, який було накладено у виконавчому провадженні №43039098.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.06.2026 у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Суд виходив з того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому захист його прав у зв`язку із накладенням арешту має здійснюватися шляхом оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не шляхом пред`явлення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду і вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявлена вимога виникла з цивільних правовідносин і спрямована на усунення перешкод у здійсненні права власності, а тому належить до цивільної юрисдикції. На думку позивача, суд помилково ототожнив питання належності спору до цивільної юрисдикції з питанням способу (форми) захисту права.

ОСОБА_1 зазначив, що виконавче провадження завершено, виконавчий документ повернуто стягувачу, строк його повторного пред`явлення сплив, а державний виконавець листом від 02.04.2026 підтвердив неможливість зняти арешт в адміністративному порядку.

На думку позивача, за відсутності відкритого виконавчого провадження, матеріали якого після закінчення строку зберігання знищені, відсутні рішення, дії чи бездіяльність виконавця, які можна оскаржити в порядку розділу VII ЦПК України, тому він звернувся до суду із позовною заявою правомірно.

Тривале продовження арешту за відсутності чинного виконавчого провадження та майнових претензій стягувача позивач вважав непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.

В суді представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у період з 17.04.2014 по 23.12.2020 перебувало виконавче провадження №43039098, відкрите на підставі виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №6-4269 від 27.10.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» (нині — AT «Сенс Банк») заборгованості за кредитним договором М SME0015508 від 11.07.2008 у розмірі: за кредитом — 77418,80 грн, за процентами — 5819,31 грн, пеня — 250927,34 грн, судові витрати — 100 грн.

Постановою державного виконавця від 15.09.2014 у вказаному виконавчому провадженні №43039098 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , в межах суми стягнення 340934,86 грн та оголошено заборону на його відчуження. Постановою державного виконавця від 07.02.2018 також накладено арешт на кошти боржника в банківських установах.

Постановою державного виконавця від 23.12.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» із зазначенням про збереження раніше накладених арештів.

Листом від 02.04.2026, №5016/4.2/21-26/вх.6118/21-2026 орган державної виконавчої служби повідомив позивача, що повернення виконавчого документа на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для припинення арешту, передбачені частиною четвертою статті 59 цього Закону підстави для його зняття виконавцем відсутні, а в інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №904/51/19 (провадження №12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови пере бування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.05.2021 у справі №712/12136/18 (провадження №61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Установивши, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №6-4269 від 27.10.2011, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір не може бути розглянутий судом за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачено інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі №757/43805/23).

При цьому, в суду не було правових підстав для роз`яснення ОСОБА_1 питання щодо юрисдикції, до якого суду потрібно звернутися з даним позовом, оскільки звернення до суду з відповідною скаргою здійснюється в порядку цивільного судочинства.

Необґрунтованим також є посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що відмова у відкритті провадження позбавила його доступу до суду, хоча його право на судовий захист зберігається і може бути реалізоване в порядку, встановленому розділом VII ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального закону і підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.П. Корніюк

О.І. Талалай