Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №602/27/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/27/26Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.

Провадження № 22-ц/817/891/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

суддів — Костіва О.З., Хоми М.В.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №602/27/26 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від імені якого діє адвокат Паньков Олександр Павлович на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2026 року (ухвалене суддею Наумчуком В.А.) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2026 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписав Анкету-заяву № б/н від 25.10.2017 року та приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в редакції чинній на момент підписання, тобто між сторонами був укладений кредитний договір.

Вказували на те, що на підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт.

Стверджували, що в подальшому, 27.10.2021 року, позичальник підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Паспорт споживчого кредиту, на підставі чого отримав додаткову кредитну картку.

Посилались на те, що після отримання карток відповідач отримував кредитні кошти з власної ініціативи та в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 15.12.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 82 355,62 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту - 65 534,96 грн. та заборгованості за простроченими відсотками — 16 820,66 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

Також разом із заборгованістю за договором позики позивач просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 25.10.2017 року у розмірі 16 820,66 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 543,66 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 65 534, 96 грн.

Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Направлення позивачем повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту за змістом кредитного договору є правом, а не обов`язком. Нездійснення цього права не позбавляє позивача права на дострокове стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

Звертає увагу на те, що згідно п.2.1.1.3.5 Договору сторони узгодили, що в разі порушення відповідачем зобов`язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, на підставі ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту. На 180-й день з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язаний повернути Банку кредит.

Вказує, що в даній справі строк виплати кредиту настав в повному обсязі, оскільки це прямо передбачено умовами договору (п. 2.1.1.3.5), тому позивач мав всі підстави звертатись одразу до суду з позовом про стягнення заборгованості, так як ч.4 ст.16 ЗУ «Про споживче кредитування» в даних правовідносинах не застосовується в силу того, що саме настав строк повернення кредиту та сторони передбачили, що повідомлення/вимога не надсилається.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановленні судом.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 власноруч підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н (далі у тексті – Анкета-заява), у якій зазначено, що підписанням цієї Анкети-заяви відповідач у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг Банку, які розміщенні на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою: privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування (а.с. 46).

27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 власноруч, за допомогою планшета, підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі у тексті – Заява) та Паспорт споживчого кредиту (далі у тексті – Паспорт), копії яких містяться у матеріалах справи, та у яких сторонами узгоджено нові умови кредитування (а.с. 47-63).

У Заяві зазначені істотні умови Кредитного договору: тип кредиту – відновлювальна кредитна лінія, максимальний розмір кредитного ліміту (200 000,00 грн для карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD»), строк кредитування – 12 місяців з пролонгацією, мета отримання кредиту – споживчі цілі, спосіб надання кредиту – безготівковим шляхом (пункт 1.2 Заяви), а також процентна ставка відсотків річних – 42,0% для карт Універсальна та 40,8% для карт Універсальна GOLD, тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.3 Заяви).

Пункт 5 Заяви містить текст Умов та Правил надання банківських послуг (далі – Умови) на дату приєднання та підписання їх клієнтом, які розміщені на https://privatbank.ua/terms, і які є складовою і невід`ємною частиною Заяви та, відповідно, умовами Кредитного договору.

Згідно з умовами Кредитного договору тип кредиту – відновлювальна кредитна лінія, який передбачає можливість клієнта отримувати кошти періодично по мірі необхідності в рамках встановленого заздалегідь ліміту, погашати всю суму заборгованості або тільки її частину, здійснювати повторне запозичення протягом терміну дії кредитної лінії (п.2.1.1.2.2 Умов).

Зі змісту п. 1.2 Заяви (основні умови кредитування), п. 2.1.1.2.3. Умов, а також п.3 Паспорту слідує, що Банк зобов`язався надати позичальнику кредит на споживчі цілі, тобто відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.

Строк кредиту - 12 місяців. При цьому сторони узгодили, що строк користування кредитом продовжується на кожні наступні 12 місяців, якщо щонайменше як за 30 календарних днів до дати повернення кредиту банк не повідомить клієнта про припинення кредитування одним із передбачених у Договорі способів. Датою повернення кредиту є останній день календарного місяця строку Договору з урахуванням умови про продовження строку Договору (п.2.1.1.2.4. Умов).

Сторони узгодили, що загальний розмір кредиту за цим Договором становить розмір кредитного ліміту, встановленого банком клієнту, та який за розміром не перевищує 200 000 грн. для карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD» (п.2.1.1.2.5. Умов).

Розмір кредиту, реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту на дату укладення воговору, усі припущення, використані для обчислення процентної ставки зазначені в Паспорті, який є невід`ємною частиною Договору, а саме процентна ставка у пільговий період становить 0,00001% річних, процентна ставка поза межами пільгового періоду становить - 42,0% річних для карт Універсальна та 40,8% річних для карт Універсальна GOLD (п. 1.3 Заяви та п.4. Паспорту).

Пільговий період становить до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення до 25-го числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості (п.3. Паспорту).

У п.2.1.1.3.5. Умов сторони погодили, що в разі порушення клієнтом зобов`язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, на підставі ст. 212, 611, 651 ЦК України терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту. На 180-й день з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язаний повернути банку кредит, проценти за користування кредитом, неустойку та виконати інші зобов`язання за Договором в повному обсязі.

Згідно з п. 2.1.1.6.1 Умов на підставі ст. 17 ЗУ «Про споживче кредитування» сторони узгодили, що в разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів, які підлягають сплаті в порядку передбаченому п. 2.1.1.3.1 договору, щонайменше на один календарний місяць, Банк має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі, виконати інші зобов`язання за договором, в т.ч. щодо сплати пені, в повному обсязі. При цьому Банк у письмовій формі повідомляє клієнта про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушень, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Договір починає діяти з дати встановлення кредитного ліміту на картці та діє до повного погашення сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається продовженим на кожні наступні 12 місяців в разі, якщо за 30 днів до дати закінчення дії цього договору жодна із сторін не заявила про намір його розірвання. Банк може повідомити Клієнта про намір розірвання одним із передбачених у договорі способів: в письмовій формі, через встановлені засоби електронного зв`язку Банку та клієнта: Приват24, смс-повідомлення на останні відомі Банку номери телефонів, надані Банку при ідентифікації та актуалізації відомостей про Клієнта або іншими засобами, що дають змогу встановити дату направлення повідомлення. Клієнт може повідомляти Банк про намір розірвання договору в письмовій формі (п.2.1.1.9.1. Умов).

Згідно з довідкою КБ «Приватбанк» за реєстр. №0000005057703188 від 17.12.2025 року ОСОБА_1 з 25.10.2017 року встановлено кредитний ліміт у сумі 2 100 грн., який у подальшому неодноразово змінювався аж до 01.08.2025 року, коли кредитний ліміт зменшився до нуля.

Згідно з довідкою КБ «Приватбанк» за реєстр. №0000005057690025 від 17.12.2025 року відповідачу було надано наступні кредитні картки типу картка «Універсальна»: № НОМЕР_1 від 17.08.2017 року з терміном дії – 08/21, №5168*7353 від 31.08.2021 року з терміном дії – 09/25, №4149*4277 від 27.10.2021 року з терміном дії – 09/25.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем та користування ними підтверджується Випискою за договором № б/н за період з 25.10.2017 року - 01.12.2025 року (а.с. 32-43), а також Розрахунками заборгованості за договором б/н від 25.10.2017, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 , станом на 31.08.2019 року, Розрахунками заборгованості за договором б/н від 25.10.2017 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_1 , станом на 15.12.2025 (а.с. 18-31).

Зі змісту Виписки та Розрахунків заборгованості вбачається, що за період часу з 12.05.2024 року по 15.12.2025 року у відповідача перед банком утворилася заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 82 355,62 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту - 65 534,96 грн. та заборгованості за простроченими відсотками - 16 820,66 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за нарахованими процентами. Водночас місцевий суд дійшов висновку, що позивач не довів зміни строку виконання кредитного зобов`язання у встановленому законом порядку, оскільки не надав доказів дотримання вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» щодо направлення відповідачу письмової вимоги про дострокове повернення кредиту. За таких обставин суд визнав, що права позивача в частині повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої станом на день звернення до суду не настав, не є порушеними, у зв`язку з чим вимоги про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту є передчасними. Водночас вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до умов договору, місцевий суд визнав обґрунтованими та задовольнив їх.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, тому в частині задоволених позовних вимог не переглядається.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, позивач просив достроково стягнути з відповідача всю суму заборгованості за кредитом.

Місцевим судом вірно зауважено, що кредит надано Банком позичальнику на споживчі цілі, а умовами Кредитного договору (п. 2.1.1.6.1 Умов) передбачено порядок дій Банку у разі реалізації ним свого права на дострокове стягнення кредитної заборгованості, з покликанням на положення Закону №1734-VIII.

Також місцевий суд вірно виснував про те, що уклавши Кредитний договір сторони погодили як строк кредиту, так і строк дії Кредитного договору, - 12 місяців, які щоразу продовжуються на наступні 12 місяців, якщо сторони не вчинятимуть дій, спрямованих на припинення кредитування (п.2.1.1.2.4. Умов), або на розірвання договору (п.2.1.1.9.1. Умов).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони здійснювали свої права та виконували обов`язки, передбачені Кредитним договором у період часу, починаючи від дати його укладення (25.10.2017 року) і до 15.12.2025 року. У цей період відповідач користувався кредитними коштами, частково сплачував проценти за користування кредитом. Зі своєї сторони, у цей же період, Банк приймав оплати за Кредитним договором від відповідача та нараховував проценти за користування кредитом, що підтверджується банківською випискою по рахунку та Розрахунком заборгованості за Кредитним договором.

Також судом першої інстанції вірно виснував про те, що строк виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором у частині повернення тіла кредиту не настав, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення Банком чи відповідачем дій, передбачених пунктами 2.1.1.2.4 та 2.1.1.9.1 Умов, спрямованих на припинення кредитування та/або розірвання договору.

За таких обставин, місцевий суд обґрунтовано вважав, що кредитний договір пролонговувався у встановленому ним порядку та був чинним на час звернення позивача до суду.

Також суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк скористався передбаченим пунктом 2.1.1.6.1 Умов правом на дострокове стягнення кредитної заборгованості та реалізував його у встановленому договором і законом порядку, зокрема шляхом направлення відповідачу письмового повідомлення (вимоги) про дострокове погашення заборгованості.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримував досудову вимогу банку, та відповідно останній не мав об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Таким чином, встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту зміни строку виконання кредитного зобов`язання у встановленому законом порядку, а строк повернення кредиту станом на дату подання позову не настав, у зв`язку із чим право позивача в частині стягнення тіла кредиту не було порушене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена 01 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.