Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №167/800/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 167/800/25 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.

Провадження № 22-ц/802/902/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.

з участю секретаря судового засідання Трикош Н. І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 травня 2026 року, та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 08 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Вказувала на те, що 17 вересня 2022 року на вул. Незалежності у м. Рожищі Луцького району Волинської області сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mitsubishi Colt», державний номерний знак НОМЕР_1 , з порушенням правил дорожнього руху, допустила зіткнення з мотоциклом марки «Voge 300 RR», державний номерний знак НОМЕР_2 , під її керуванням, внаслідок чого транспортні засоби були пошкоджені, а вона отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 12 червня 2025 року у справі № 167/799/24, відповідач ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, з призначенням покарання у вигляді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Позивач також зазначала, що внаслідок ДТП вона понесла матеріальні витрати на лікування та реабілітацію на загальну суму 44 689 грн 22 коп., недоотримала заробітну плату за час тимчасової непрацездатності в розмірі 27 517 грн 56 коп., і їй було заподіяно матеріальну шкоду пошкодженням мотоцикла на суму 31 234 грн 92 коп. У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями та погіршенням стану здоров`я вона зазнала моральних та душевних страждань.

Крім того позивач вказувала, що на час ДТП діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ПрАТ «Страхова група «ТАС», однак страховик відмовив їй у її зверненні про відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене та покликаючись на вимоги чинного законодавства, позивач просила суд стягнути з відповідачів на свою користь зазначену вище матеріальну шкоду та відшкодувати їй завдану моральну шкоду в сумі 200 000 грн.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 01 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_5 72206 грн 78 коп. завданої шкоди, з яких: 27517 грн 56 коп. за шкоду, пов`язану із тимчасовою втратою працездатності; 44689 грн 22 коп. за шкоду, завдану ушкодженням здоров`я та 3610 грн 34 коп. за заподіяння моральної шкоди.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_5 146389 грн 66 коп. за заподіяння моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат щодо сплати судового збору.

Додатковим рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 08 червня 2026 року заяву позивача ОСОБА_5 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто на користь останньої з ПрАТ «Страхова група «ТАС» 12 392 грн 55 коп. та з ОСОБА_2 23 927 грн 86 коп.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення в частині відмови в позові про стягнення з ПрАТ «Страхова група «ТАС» 31234 грн 92 коп. скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, а дане рішення в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 136 389 грн 66 коп. відшкодування моральної шкоди скасувати і в позові відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не у повній мірі врахував всі обставини справи, а тому безпідставно відмовив у стягненні страхового відшкодування із страховика за пошкодження мотоцикла позивача на суму 31 234 грн 92 коп. та безпідставно стягнув з його довірителя ОСОБА_2 відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 136 389 грн 66 коп.

Також представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на додаткове рішення вказував, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив частково заяву позивача ОСОБА_5 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки її було подано із пропуском процесуального строку, у зв`язку із чим просив додаткове рішення скасувати та у задоволення заяви про відшкодування судових витрат відмовити.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , вважаючи доводи скарг безпідставними, просила залишити їх без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині задоволених вимог щодо відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров`я та шкоди пов`язаної із тимчасовою втратою позивачем працездатності сторонами спору не оскаржується, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а за наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик у межах страхових сум відшкодовує оцінену шкоду. Також суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, врахував ступінь вини водія, автомобіля якою було порушено Правила дорожнього руху та скоєно кримінальне правопорушення, глибину заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань унаслідок ушкодження здоров`я середнього ступеня тяжкості, тривалість лікування та реабілітації.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що 17 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mitsubishi Colt», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Т-1802, порушила вимоги Правил дорожнього руху, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода за участю мотоцикла марки «Voge 300 RR», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_5 . У результаті ДТП ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджено висновками експертів № 3 від 03 січня 2023 року та № 518 від 31 серпня 2023 року.

Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 12 червня 2025 року у справі № 167/799/24, який набрав законної сили, ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Також з наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що на момент ДТП у відповідача ОСОБА_2 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/1755838 з ПАТ «Страхова група «ТАС», полісом якого визначено страхову суму на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, — 260 000 грн, за шкоду, заподіяну майну, — 130 000 грн.

Крім того, встановлено, що 28 травня 2024 року позивач ОСОБА_5 зверталася до відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про відшкодування майнової шкоди, завданої транспортному засобу – мотоциклу «VOGE 300RR», яким вона керувала і власником якого є інша особа, однак їй у цьому було відмовлено в зв`язку із пропуском річного строку звернення до страховика.

Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95 цс 20, зазначено, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс 18)).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу положень спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Ураховуючи викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, а саме, що позивач ОСОБА_5 звернулася до ПрАТ «Страхова група «ТАС`з заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб лише 28 травня 2024 року, тобто з пропуском визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку, оскільки спірна ДТП сталася 17 вересня 2022 року, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про правомірність дій страховика який відмовив у здійсненні страхового відшкодування.

Щодо відшкодування моральної шкоди то апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що страховик у межах страхових сум, зазначених у полісі, зобов`язаний відшкодувати оцінену шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну потерпілого, а різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (ст. 1194 ЦК України).

Отже, враховуючи, що за завдану моральну шкоду в частині, що покривається лімітом страхової відповідальності, відповідальність несе страховик, а решту — безпосередній заподіювач шкоди, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог до обох відповідачів про стягнення моральної шкоди є правильним.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 84 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша–третя статті 89 ЦПК України).

Таким чином визначаючи розмір завданої позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував обставини справи, а саме характер душевних і фізичних страждань позивача, яка тривалий час перебувала на лікуванні та реабілітації, істотності вимушених змін у її житті, ступінь вини водія, яка скоїла кримінальне правопорушення, та дійшов цілком обґрунтованого і правильного висновку про задоволення позову у цій частині частково.

Крім того, на думку колегії суддів, ухвалюючи додаткове рішення та задоволивши вимоги позивача про відшкодування їй понесених витрат на правничу допомогу частково, суд першої інстанції врахував як складність справи так і обсяг наданих останній адвокатом послуг та прийняв законне і обґрунтоване рішення з цього питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в оскаржуваній частині та додаткове рішення судом першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачає.

Доводи апеляційних скарг представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 висновків суду не спростовують і по своїй суті зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, та не впливають на законність оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 01 травня 2026 року та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 08 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді