Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №755/6370/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6370/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди -

У С Т А Н О В И В :

10 квітня 2026 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:

-шкоду завдану внаслідок пожежі у розмірі 356 952,00 грн;

-заборгованість з орендної плати за вересень 2025 року та жовтень 2025 року у розмірі 30 000,00 грн;

-заборгованість зі сплати комунальних платежів за вересень 2025 року жовтень 2025 року у розмірі 5 544,63 грн;

-моральну шкоду, завдану внаслідок пошкодження майна у розмірі 10 000,00 грн;

-судові витрати пов`язані з надання правової допомоги у розмірі 73 500,00 грн, витрати на незалежну оцінку збитку у розмірі 14 000,00 грн, судовий збір у розмірі 4 024,97 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

25 жовтня 2024 року між сторонами було укладено договір оренди житлового приміщення, строком дії з 25 жовтня 2024 року до 25 жовтня 2025 року.

На підставі договору оренди позивач передав відповідачу та членам його сім`ї квартиру у строкове платне користування, що підтверджується актом приймання - передачі житлового приміщення від 25 жовтня 2024 року.

02 жовтня 2025 року у квартирі сталася пожежа, про що складено акт про пожежу від 02 жовтня 2025 року, виданого Дніпровським районним управлінням цивільного захисту та превентивної діяльності ГУ ДНС у м. Києві.

Згідно з актом про пожежу та поясненнями свідків, загоряння виникло під час увімкнення праски внаслідок аварійного виникнення режиму роботи в електромережі електричної розетки (великих перехідних опорів).

У результаті пожежі квартира зазнала значних пошкоджень, яка згідно звіту про оцінку розміру матеріального збитку складає суму у розмірі 356 952,00 грн з урахуванням ПДВ.

Позивач вказує, що укладаючи договір оренди відповідач прийняв на себе обов`язок з відшкодування шкоди завданої діями орендаря та третіх осіб, позивач прийняв квартиру у справному стані, враховуючи причинно-наслідковий зв`язок завдання шкоди та відпови відповідача у добровільному порядку компенсувати задані збитки позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

В частині обгрунтування моральної шкоди позивач вказує, що внаслідок пожежі позивач зазнав значних душевних страждань, пов`язаних з усвідомленням факту істотоного пошкодження належного йому майна, необхідністю вирішення питань, пов`язаниз з відновленням квартири, оцінкою завданих збитків, пошуком коштів для проведення капітального ремонту, тривалим психологічним напруженням, спричиненим відмовою відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду, припиненням сплати орендної плати, комунальних платежів та ухилення будь-якого спілкування, необхідністю звернення за професійною правовою допомогою та судового захисту своїх порушених прав.

В частині стягнення орендної плати позивач вказує, що сторони в договорі обумовили її розмір в сумі 25 000,00 грн на місяць, оскільки позивач за вересень-жовтень 2025 року грошові кошти з оренди квартири не сплатив, позивач просить стягнути їх в судовому порядку.

В частині стягнення коштів за комунальні послуги позивач вказує, що згідно до рахунків повідомлення за вересень 2025 року та жовтень 2025 року відповідач було спожито але не сплачено комунальні послуги на загальну суму у розмірі 5 544,63 грн, що підтверджується відповідними рахунками-повідомлення за відповідний місяць.

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач будучи повідомлений належним чином про розгляд справи, отримавши ухвалу про відкриття провадження, копію позовної заяви та додатки до неї 26 травня 2026 року, процесуальним правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано до суду заперечень щодо розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 листопада 2021 року (а. с. 21).

25 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди житлових приміщень наданих у тимчасове платне користування.

Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом Договору є тимчасова передача у найм на платній основі (оренда) орендодавцем житлового приміщення, а саме 4-х кімнатної квартири на 9 поверсі за адресою: АДРЕСА_1 для проживання орендаря та дружини ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 , доньки ОСОБА_6 . Приміщення передається орендодавцем орендарю згядно акту прийому передачі житлового приміщення, що є додатком та невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору орендар у відповідності до умов даного договору зобов`язується:

дотримуватись правил користування приміщенням житлових будинків та належними до них територій, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року за № 572;

використовувати приміщення, технічні пристрої та майно на умовах, визначених даним договором не допускаючи їх псування, приведення в непридатний стан для використання;

дотримуватись умов даного договору щодо своєчасності та повноти розрахунків з орендодавцем. Орендар зобов`язується сплачувати своєчасно орендну плату орендодавцю;

відшкодовувати збитки орендодавця та збитки третіх осіб, які виникли з вини орендаря або допущених у приміщення орендаря;

не проводити роботи (монтаж, демонтаж) або здійснювати інші дії, що можуть привести до пошкодження приміщення та/або майна, яке в ньому знаходиться;

не виносити самовільно з приміщення майно, що є власністю орендодавця;

здійснювати з письмової згоди орендодавця за рахунок власних коштів, або за домовленості з орендодавцем за рахунок сплати за оренду сплату, технічне додаткове обладнання поліпшення орендованого приміщення;

не здавати приміщення в суборенду, як у цілому так і частинами;

не використовувати приміщення не за цільовим призначенням;

не палити у приміщенні;

в приміщенні суворо заборонено тримати тварин, лише за письмовою згодою орендодавця, при виявлені ознак находження тварин в даній квартирі негайне виселення орендаря і гарантійний платіж не повертається;

дотримуватись ЗУ «Про захист населення і впливу шуму»;

після закінчення строку дії договору звільнити приміщення в день закінчення договору:

договір може бути автоматично пролонгований ще на 1 рік якщо сторони заздалегідь не попередили один одного про розірвання договору оренди.

Відповідно пункту 3.1 Договору оренда плата становить 15 000,00 грн та фіксується до 24 жовтня 2025 року.

Згідно пункту 3.2 Договору при підписанні договору орендар повинен сплатити оренду плату за перший місяць дії договору в розмірі 15 000,00 грн та гарантійний платіж 15 000,00 грн як гарантію дотримання всіх умов.

Гарантійний платіж повертається в кінці строку оренди якщо орендар попередив орендодавця не менше ніж за 30 днів до дати виїзду з квартири, за умов оплачених усіх комунальних послуг по ній, і якщо не виявлено пошкоджень даної квартири та майна в ній а також проведено прибирання квартири. (пункт 3.3. Договору)

Розрахунки по орендній платі проводяться орендарем орендодавцю щомісячно не пізніше 25 числа кожного наступного місяця. Несплата орендної плати протягом 7 днів з дня закінчення терміну платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди. Гарантійний платіж не повертається. (пункт 3.4 Договору)

Відповідно до пункту 3.5 Договору, усі витрати, пов`язані зі споживанням електроенергії, водопостачання, опалення, консьерж та інші комунальні послуги, якщо такі є, компенсуються (оплачуються) орендарем шляхом сплати згідно з рахунками або показниками лічильників до 20 числа кожного місяця. Інтернет, телебачення орендар встановлює самостійно згідно договору оренди.

Згідно пункту 4.1 Договору, термін оренди складає 1 (один) рік з 25 жовтня 2024 року до 24 жовтня 2025 року.

Даний договір не може бути розірваним в односторонньому порядку за винятком випадків, коли одна із сторін системно порушує умови договору. При цьому винна сторона відшкодовує іншій стороні отримані збитки в повному обсязі.

У випадку розірвання договору однією із сторін за власним бажанням, інша сторона повинна бути письмово попереджена про намір і причини його розірвання не менше ніж за 30 днів до передбачуваної дати розірвання договору, в цей період (30 днів) можливий перегляд квартири за присутності орендаря. (пункти 5.1, 5.2 Договору)

Згідно акту прийому-передачі житлового приміщення до договору № б/н від 25 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 передав а ОСОБА_2 прийняв в тимчасове платне користування житлове приміщення загальною площею 100 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Приміщення передано орендарю у придатному для використання стані.

Пошкоджень приміщення та майна окрім зазначених у пункту 5 акту немає.

Сторони підтверджують, що орендар сплатив орендодавцю оренду плату за 1 місяць у розмірі 15 000,00 грн. Гарантійний платіж у розмірі 15 000,00 грн.

Перелік майна та зауваження по стану майна: електрочайник 1 шт., холодильник 1 шт., духовка 1 шт., варочна поверхня 1 шт., мікрохвильова піч 1 шт., пральна машина 1 шт., телевізор 1 шт., і пульти 1 шт., ліжко 1 шт., приліжкові тумби 2 шт., ортопедичний матрац, диван 3 шт., шафа-купе 1 шт., шафа 1 шт., пенал меблевий 1 шт., письмовий стіл 1 шт., стілець 1 шт., тумба для взуття 1 шт., меблі ванної кімнати (шафи, сантехніка, дзеркало), кухонні меблі (шафи, мийка, стіл 3 шт, стільці 3 шт., табурет 4 шт.) сушка металева 1 шт, комод 2 шт., вентилятор 1 шт.

02 жовтня 2025 року Уповноважена посадова особа ДСНС державний інспектор з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки в Дніпровському районі у м. Києві підполковник служби цивільного захисту Троцький А. Т. склав акт про пожежу за участю слідчого Національної поліції Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві.

Згідно акту про пожежу, адреса об`єкта пожежі: АДРЕСА_3 . Місце виникнення пожежі: житлова кімната квартири АДРЕСА_4 на 9 - му поверсі, а саме в місці розташування електричної розетки на стіні.

Пожежу виявлено 02 жовтня 2025 року о 11 год 08 хв. ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повідомлення про пожежу надійшло 02 жовтня 2025 року о 11 год 09 хв.

Опитування балансоутримувача об`єкта пожежі не проводилося у зв`язку з його відсутності на місці події.

В графі «опитування осіб, які є очевидцями (свідками) пожежі щодо обставин справи» акту про пожежу від 02 жовтня 2025 року зазначено: зі слів ОСОБА_2 очевидця пожежі було встановлено наступне: 01 жовтня 2025 року близько 11 год 11 хв чергуючи на роботі до нього зателефонувала дружина та повідомила про пожежу в квартирі, після чого він приїхав додому та побачив дружину та дитину на вулиці.

Причина пожежі: вмикання аварійних режимів роботи в електромережі через великих перехідних опорів в електричній розетці.

Згідно звіту про оцінку розміру матеріального збитку (шкоди), завданого квартирі АДРЕСА_2 , розмір матеріального збитку під внаслідок пожежі складає суму у розмірі 375 975,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 26 січня 2026 року ОСОБА_1 сплачено грошові кошти на проведення експертизи у розмірі 14 000,00 грн.

Відповідно до рахунків-повідомлення за вересень 2025 року та жовтень 2025 року було спожито але не сплачено комунальні послуги на загальну суму у розмірі 5 544,63 грн, що підтверджується відповідними рахунками-повідомлення за відповідний місяць.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою шкодою

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Порядок обліку пожеж та їх наслідків затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2030 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 5 грудня 2024 р. № 1386) визначає основні вимоги і процедуру ведення обліку пожеж та їх наслідків (далі - порядок).

Відповідно до пункту 7 порядку документом, що засвідчує факт пожежі, є акт про пожежу (далі - акт) за формою згідно з додатком 1, який складається на місці пожежі уповноваженою посадовою особою ДСНС. До акта вносяться дані, встановлені за результатами огляду місця пожежі та опитування власника (користувача) та/або балансоутримувача об`єкта пожежі (постраждалого) чи його представника, осіб, які є очевидцями (свідками) пожежі.

Опитування очевидців (свідків) пожежі проводиться у випадках, якщо вони володіють інформацією про пожежу.

Для опитування уповноважена посадова особа ДСНС у разі необхідності може запросити очевидців (свідків) пожежі до відповідного підрозділу ДСНС.

Надання очевидцями (свідками) пожежі інформації є добровільним. Очевидці (свідки) пожежі можуть відмовитися від надання інформації. Проведення опитування малолітніх та неповнолітніх осіб, які є очевидцями (свідками) пожежі, допускається тільки за участю батьків (одного з них), іншого законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

Акт складається у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, не пізніше 24 годин із часу завершення гасіння (ліквідації) пожежі чи подання повідомлення про пожежу або письмової заяви. Один примірник акта (для встановлення події кримінального правопорушення) надається слідчому (дізнавачу) Національної поліції особисто під підпис (у разі направлення на місце пожежі слідчо-оперативної групи поліції), а в разі його відсутності на місці пожежі акт подається до відповідного підрозділу Національної поліції не пізніше трьох днів з моменту його складання.

Другий примірник акта додається до справи про пожежу, яку формує уповноважена посадова особа ДСНС.

Під час зазначення об`єкта пожежі в акті вказується його функціональне призначення, найменування суб`єкта господарювання чи іншої юридичної особи та прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) її керівника, прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) власника (користувача) та/або балансоутримувача об`єкта пожежі (постраждалого) чи його представника.

Під час зазначення місця виникнення пожежі в акті вказується точне розташування початкового місця горіння. У разі неможливості встановити таке місце у зв`язку з повним знищенням об`єкта пожежі про це робиться відповідний запис.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Аналіз Порядку обліку пожеж та їх наслідків затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2030 дає підстави дійти висновку, що акт про пожежу не є тим документом, який встановлює причинно-наслідковий зв`язок між пожежею та діями особи, акт лише фіксує що вказана пожежа мала місце з вказівкою на кокретну дату та місце її виявлення та зазначає перелік свідків, які стали очевидцями пожежі.

Відповідно до пункту 8 Порядку Уповноваженою посадовою особою ДСНС протягом трьох днів з моменту складання акта в письмовій формі оформляється висновок про причини виникнення пожежі (далі - висновок) за формою згідно з додатком 2, який складається у двох примірниках.

Перший примірник висновку в останній день оформлення подається до відповідного підрозділу Національної поліції, а другий примірник додається до справи про пожежу, яку формує уповноважена посадова особа ДСНС.

У разі складання висновку за фактом пожежі на транспортному засобі зазначаються характеристики транспортного засобу, зокрема марка, модель, реєстраційний номер, рік випуску, тип, номер шасі (кузова, рами), колір, тип палива (джерела енергії) тощо.

Під час складання висновку першочергово розглядається питання щодо наявності порушень вимог пожежної безпеки, які могли призвести до виникнення пожежі та її розповсюдження (могли стати причиною її виникнення).

У разі встановленої причини пожежі, яка відображена в акті, та відсутності ознак (обставин), які вказують на інші можливі причини пожежі та ймовірні джерела запалювання, у висновку обґрунтовано допускається не розглядати декілька причин виникнення пожежі.

За результатами фотофіксації складається фототаблиця, яка є невід`ємною частиною висновку, з фотографій (мінімум з чотирьох), на підставі яких можна зробити висновок про місце та точне розташування початкового місця горіння, розташування електротехнічних виробів відносно один одного і відносно будівельних конструкцій та інших виробів (предметів), які були пошкоджені (знищені) пожежею, загальний вигляд об`єкта пожежі.

Для фотофіксації об`єкта пожежі застосовуються технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, також можливе застосування безпілотних літальних апаратів.

У випадку складання висновку уповноваженими особами дослідно-випробувальної лабораторії до нього додається схема об`єкта пожежі та схема місця (приміщення) виникнення пожежі.

Таким чином, саме висновок про причини виникнення пожежі є тим документом, який встановлює причини пожежі, під час складання якого розглядається питання порушень вимог пожежної безпеки, які могли призвести до виникнення пожежі та її розповсюдження (могли стати причиною її виникнення) а також питання щодо наявності порушень вимог пожежної безпеки, які могли призвести до виникнення пожежі .

Суд зазначає, що доданий до матеріалів справи акт про пожежу від 02 жовтня 2025 року, адреса об`єкта пожежі: АДРЕСА_3 не підтверджує вину відповідача у виникненні пожежі, який під час її виникнення не перебував у квартирі.

При цьому, встановлений у пункті 2.2.5 Договору обов`язок орендаря відшкодовувати збитки орендодавця та збитки третіх осіб, які виникли з вини орендаря або осіб допущених у приміщення орендаря поширюється у випадку, якщо орендар самостійно допустив осіб у приміщення, однак члени сім`ї, які проживають у квартирі допущені за згодою орендодавця, про що сторони договору погодили у пункті 1.1. Договору оренди.

З огляду на викладене, повно та всебічно розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що матеріали справи не підтверджують ту обставину, що пожежа за адресою: АДРЕСА_1 сталася з вини відповідача.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що вона містить норму, дія якої має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, можуть бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Враховуючи що позивач не довів причинно-наслідокового зв`язку між діями відповідача та завданої шкоди, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Щодо стягнення заборгованості за житлово комунальні послуги та заборгованості з орендної плати

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За вимог статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона, власник житла (наймодавець), передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до статті 812 ЦК України, Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок.

Відповідно до частин 1, 3 статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Згідно з частин 1 статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. (ст. 653 ЦК України)

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 825 Цивільного кодексу України, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.

Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за найм житла за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.

Відповідно до пункту 3.5 Договору, усі витрати, пов`язані зі споживанням електроенергії, водопостачання, опалення, консьерж та інші комунальні послуги, якщо такі є, компенсуються (оплачуються) орендарем шляхом сплати згідно з рахунками або показниками лічильників до 20 числа кожного місяця. Інтернет, телебачення орендар встановлює самостійно згідно договору оренди.

Згідно пункту 3.2 Договору при підписанні договору орендар повинен сплатити оренду плату за перший місяць дії договору в розмірі 15 000,00 грн та гарантійний платіж 15 000,00 грн як гарантію дотримання всіх умов.

Гарантійний платіж повертається в кінці строку оренди якщо орендар попередив орендодавця не менше ніж за 30 днів до дати виїзду з квартири, за умов оплачених усіх комунальних послуг по ній, і якщо не виявлено пошкоджень даної квартири та майна в ній а також проведено прибирання квартири. (пункт 3.3. Договору)

Враховуючи, що внаслідок пожежі квартира стала непридатним для постійного проживання і відповідно до абзацу 3 статті 825 ЦК України наймач має право відмовитися від договору найму житла, вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані житлово комунальні послуги у розмірі 2 927,76 грн за надані житлово комунальні послуги та 15 000,00 грн за орендної плати за жовтень 2025 року не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди підлягають частковому задоволенню, ухвалюючи рішення, суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово комунальні послуги у розмірі 2 616,87 грн та надані житлово комунальні послуги та 15 000,00 грн за орендної плати за вересень 2025 року, в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦК України суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

176,17 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2025 року, відповідно до якого сторони узгодили розмір гонорару у розмірі 73 500,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те. що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За наведених обставин, враховуючи відсутність акту наданих послуг, квитанції на підтвердження понесених судових витрат, часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір правничої допомоги з урахуванням вимог розумності та справедливості, яка підлягає розподілу між сторонами з 71 000,00 грн. до 5 000,00 грн., з урахуванням співмірності таких витрат, складністю справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 22, 23, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово комунальні послуги у розмірі 2 616,87 грн та орендної плати у розмірі 15 000,00 грн, а всього 17 616 (сімнадцять тисяч шістсот шістнадцять) гривень 87 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 176,17 грн, та 5 000,00 грн витрат надання правової допомоги, а всього 5 176,17 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

С у д д я