Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №917/661/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків Справа №917/661/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» (вх.№1480П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26,

за позовом Фермерського господарства «Родичі-5», вул. Черняківська, 9, с.Штомпелівка, Лубенський район, Полтавська область, 37832,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки», вул.Заводська, 1, с. Вишняки, Лубенський район, Полтавська область, 37860,

про стягнення 183766,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Фермерське господарство «Родичі-5» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» 183299,87 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 12.08.2025 року між сторонами договору про поставки зернових культур №12/08-2025 (з урахуванням укладених до нього додаткових угод), з яких: 180766,66 грн основний борг, 230,29 грн інфляційні втрати та 2302,92 грн штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором поставки не оплачений отриманий від позивача товар, в тому числі розстрочена за додатковою угодою сума боргу.

Правовими підставами позову вказано ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 712, Цивільного кодексу України та ст. 173, 174, 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

У подальшому, позивач надав суду за вх.№6194 від 06.05.2026 року заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки зернових культур в розмірі 273683,21 грн, з яких 271150,00 грн основний борг, 230,29 грн інфляційні витрати, 2302,92 грн штраф.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26 (повне рішення складено 18.06.2026 року, суддя Ківшик О.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» (вул. Заводська, буд. 1, с. Вишняки, Лубенський район, Полтавська область, 37800, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 44161609) на користь Фермерського господарства «Родичі-5» (вул. Черняківська, 9, с.Штомпелівка, Лубенський район, Полтавська область, 37832, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37887961) 271150,00 грн основного боргу, 230,29 грн 3% річних, 2302,92 грн пені та 1664,10 грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26;

- прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Родичі-5» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» в частині стягнення із ТОВ «Спірітус Вишняки» 230,29 грн 3% річних та 2302,92 грн пені - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що не має фінансової можливості здійснити оплату заявленої суми внаслідок наявності ряду непередбачених та незалежних від товариства причин: 1) воєнний стан по всій підконтрольній території України, введений у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та продовження повномасштабної російської війни в Україні, 2) застарілість (зношеність) виробничого обладнання заводу, потреба у проведенні незапланованих дороговартісних ремонтних робіт, 3) відсутність стабільного ринку збуту готової продукції та недотримання контрагентами договірних зобов`язань щодо своєчасності оплати.

Заявник апеляційної скарги також зазначає, що заборгованість виникла у період дії форс-мажорних обставин, які є загальновідомими та такими, що виключають будь-яку провину у діях суб`єкта господарювання.

Відповідач стверджує, що є добросовісним суб`єктом господарювання, яким створено робочі місця та забезпечено соціальні гарантії для більше ніж сотні мешканців Хорольської територіальної громади, серед яких є і переселенці з інших регіонів, де ведуться бойові дії; завод виробляє продукцію, яка використовується як компонент для ліків та лікарських препаратів, в тому числі для Збройних Сил України, є добросовісним платником податків та обов`язкових платежів до бюджетів усіх рівнів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу – протягом 15 днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 ГПК України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст.42 цього Кодексу. Встановлено, що учасники справи мають право до 29.07.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/661/26.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи у підсистемі Електронний суд і доставлена 09.07.2026 року року після 17 год, тобто вважається врученою 10.07.2026 року.

10.08.2026 року матеріали справи №917/661/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відзиву на апеляційну скаргу, клопотань, заяв та документів в обґрунтування вимог і заперечень по справі у встановлений строк до суду не надходило.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

12.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» (покупець) та Фермерським господарством «Родичі-5» (постачальник) було укладено договір №12/08-2025 поставки зернових культур (надалі – договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти у 2025 році зернові культури, включаючи похідні від зернових, продукти їх обробки, переробки, субпродукти, тощо (продукція), а покупець зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію.

Пунктом 1.2 договору визначено, що загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договору, її дольове співвідношення за видами та кількістю визначається додатковими угодами до цього договору, які є його невід`ємними частинами.

Ціна на продукцію, що поставляється за цим договором, встановлюється у додаткових угодах, що додаються до цього договору і є його невід`ємною частиною (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що асортимент (вид) продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємними частинами.

Постачальник зобов`язувався постачати покупцеві продукцію протягом 2025 року узгодженими партіями, згідно відповідних додаткових угод, до закінчення строку дії договору (п. 4.1 договору).

Відповідно до пунтків 4.2, п. 4.3 договору постачання продукції здійснюється транспортом покупця. Адреса місця завантаження продукції: село Штемпелівка, Лубенський район, Полтавська область.

Пунктом 5.2 договору визначено, що покупець зобов`язується сплатити постачальнику вартість поставленої продукції в наступному порядку: 100% вартості партії продукції оплачується покупцем протягом 10 календарних днів з моменту її поставки у порядку, визначеному п. 4.3 договору.

Відповідно до п. 7.5 договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2025 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1 договору).

Матеріали справи не містять доказів припинення дії чи розірвання договору.

12.08.2025 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, в якій сторони погодили ціну (9300 грн за тону з ПДВ), обсяг (70 тон) та період та адресу поставки (серпень 2025 року, село Штомпелівка, Лубенський район, Полтавська область) партії пшениці.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію – пшеницю у кількості 50,7 тон за ціною 8,1579 грн на суму 471510,00 грн відповідно до видаткової накладної №1 від 12.08.2025 року, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками.

У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору, зокрема:

- додатковою угодою №2 від 31.12.2025 року сторони узгодили викласти п. 9.1 договору у такій редакції: «Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2026 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором»;

- додатковою угодою №3 від 06.02.2026 року сторони вирішили розстрочити сплату заборгованості за договором у сумі 271150,00 грн строком на три календарні місяці, а саме: 90383,33 грн до 28.02.2026 року, 90383,33 грн до 31.03.2026 року, 90383,34 та остаточний розрахунок до 30.04.2026 року.

За твердженням позивача, відповідач отриману продукцію оплатив не повністю, умов розстрочення сплати боргу не виконав, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення заборованості, а також 3% річних та пені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що в порушення умов договору та додаткової угоди про розстрочення сплати заборгованості відповідач отриманий товар оплатив не у повному обсязі, і на час ухвалення рішення у цій справі заборгованість відповідача з оплати отриманої продукції складає 271150,00 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 3% річних та пені, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, дійшов висновку, що вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Враховуючи те, що відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та пені, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 1 ст. 269 ГПК України, переглядає справу в цій частині.

Частинами першою та другою статі 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 - 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зауважує, що враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності договору, апеляційний господарський суд вважає її належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

У відповідності до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За умовами п. 7.5 договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 року у справі №320/5115/17).

Відтак, приписами законодавства та умовами укладеного сторонами договору встановлена відповідальність відповідача у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію.

Як зазначалося, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано 3% річних у розмірі 230,29 грн за період з 01.03.2026 року по 31.03.2026 року та пеню у розмірі 2302,92 грн за період з 01.03.2026 року по 31.03.2026 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність самого розрахунку, не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про неможливість застосування відповідальності.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично вірним та зробленим відповідно до договору та норм чинного законодавства, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2302,92 грн та 3% річних у розмірі 230,29 грн є законною та обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно посилань заявника апеляційної скарги на неврахування судом першої інстанції тих обставин, що порушення зобов`язань боржником відбулось у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин для відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідач як на підставу для звільнення його від відповідальності за несплату продукції у встановлений договором строк посилається на форс-мажорні обставини -військову агресію Російської Федерації проти України, що підтверджується листом Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.

У силу приписів статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Колегія суддів звертає увагу, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №912/750/22, від 07.06.2023 року у справі №906/540/22, від 15.06.2023 року у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 року у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 року у справі №922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Зі змісту листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, який є загальнодоступним, вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 року №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Суд зауважує, що лист ТПП України від 28.02.2022 року не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

Відповідачем не надавався відповідний сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо невиконання обов`язку (зобов`язання), а саме щодо сплати продукції за договором.

Втім, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 року у справі №905/55/21, від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану в Україні до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.03.2023 року у справі №922/1093/22, від 23.03.2023 року у справі №920/505/22 тощо.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що договір поставки зернових культур №12/08-2025 від 12.08.2025 року укладено вже під час дії воєнного стану, то очевидним є те, що у вказаних умовах, сторонам вже було достоменно відомо про можливі негативні наслідки у господарській діяльності товариств з початку широкомасштабної військової агресії російської федерації на територію України.

У спірних питаннях колегія суддів також наголошує на тому, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі №915/531/17, від 26.05.2020 року у справі №918/289/19, від 17.12.2020 року у справі №913/785/17, від 30.11.2021 року у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 року у справі №906/540/22).

Згідно з наведеними позиціями Верховного Суду факт наявності для сторони форс-мажорних обставин слід встановлювати в кожному конкретному випадку на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Отже, істинність твердження відповідача, що воєнний стан, введений на території України, позбавляє його можливості належного виконання договірних зобов`язань (своєчасної сплати) за даних умов, як і взагалі наявність таких обставин, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягали доведенню відповідачем перед судом.

Втім, відповідних доказів відповідачем до суду надано не було.

Посилання відповідача на застарілість виробничого обладнання заводу, потребу у проведенні незапланованих дороговартісних ремонтних робіт, відсутність стабільного ринку збуту готової продукції та недотримання контрагентами договірних зобов`язань щодо своєчасності оплати також не свідчить про неможливість належного виконання договірних зобов`язань.

Тому посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили не були доведені перед судом належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26 – без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спірітус Вишняки» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 року у справі №917/661/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов