Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №334/2330/26 — Миколаївський апеляційний суд

07.09.26

22-ц/812/1929/26

Справа №334/2330/26

Провадження № 22-ц/812/1929/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал»

на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Волощук О.О., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК» Фінтраст Капітал», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 09 березня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №1486047 про надання споживчого кредиту. На умовах, встановлених договором, ТОВ «Слон Кредит» зобов`язується надати споживачу кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п.1.3 договору, тип кредиту-кредит, сума кредиту складає 3000 грн.; згідно з п.1.4 договору, строк кредиту 359 днів: з 09.03.2024 по 04.03.2025; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1 договору, ТОВ «Слон Кредит» надає кредит безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

Відповідно до зазначених вище умов договору ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 3000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну картку.

13 серпня 2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №13082025-1, за умовами якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №1486047 від 09.03.2024, загальна сума заборгованості склала 31200 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту 3000 грн, заборгованість за процентами 26700 грн та штрафні санкції 1500 грн.

Після укладення договору факторингу та переходу права вимоги позивача до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтрас Капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судовий збір.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №1486047 від 09.03.2024 у розмірі 6000 грн, з яких: 3000 грн заборгованість за тілом кредиту; 3000 грн заборгованість по процентах за користування кредитом, а також 511 грн 20 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 2000 грн витрати на правову допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір між сторонами укладено у електронній формі в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію».

Дослідженими судом доказами також підтверджується, що відповідачу було надано кредит в розмірі 3000 грн, але остання порушила свої зобов`язання та не повернула кредит і нараховані відповідно до договору платежі, в установлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач підтвердив відповідним розрахунком.

Кредитний договір №1486047 укладено 09.03.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX, до вказаного договору підлягала застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з наданими розрахунками заборгованості первісний кредитор та позивач рахували відсотки за користування кредитом у розмірі 2,5% за день користування, що суперечить вимогам п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки до 21.04.2024 року законодавчо дозволено встановлено межу не більше 2,5% по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами, тому за період з 09.03.2024 по 21.04.2024 (всього 44 дні) підлягає стягненню сума у розмірі 3300 грн (3000х0,025х44=3300).

Оскільки з 22.04.2024 року законодавчо встановлено обмеження по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1,5%, суд вважає, що за наступний період з 22.04.2024 по 19.08.2024 (всього 120 днів) стягненню підлягає сума у розмірі 5400 грн. (3000х0,015х120=5400).

Оскільки з 20.08.2024 року законодавчо встановлено обмеження по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1%, суд вважає, що за наступний період з 20.08.2024 по 04.03.2025 (всього 197 днів) стягненню підлягає сума у розмірі 5910 грн. (3000х0,01х197=5910).

Тобто, загальна сума по процентах за користування кредитними коштами складає 14610 грн (3300+5400+5910=14610 грн).

Разом з тим, суд вважав за можливе зменшити розмір процентів, який більше ніж три рази перевищує заборгованість по кредиту, встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів підлягають зменшенню до основної суми боргу 3000грн.

Також вказує, що заборгованість по кредитному договору №1486047 від 09.03.2024 за неустойкою (штраф, пеня) в сумі 1500 грн. нарахована відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1500 грн.- заборгованості за штрафними санкціями до задоволення не підлягає.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК» Фінтраст Капітал» посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, стягнути з ОСОБА_2 , на користь ТОВ « ФК» Фінтраст Капітал» суму заборгованості в розмірі 26 877,50 грн., з яких сума кредиту - 3 000 грн., сума процентів за користування кредитом - 23 877,50 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованих процентів, вийшов за межі наданих йому повноважень та фактично втрутився у договірні правовідносини сторін без належних правових підстав.

По-перше, відповідно до положень цивільного законодавства України, зокрема принципу свободи договору, сторони є вільними у визначенні умов договору, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитними коштами. Узгоджений сторонами розмір процентів є обов`язковим до виконання та не може бути змінений судом довільно, якщо інше прямо не передбачено законом.

По-друге, чинне законодавство не надає суду права зменшувати розмір процентів за користування кредитом лише з мотивів «справедливості» чи «розумності», якщо такі проценти прямо передбачені договором та не визнані недійсними у встановленому законом порядку. Суд не встановив обставин, які б свідчили про нікчемність чи оспорюваність відповідних умов договору.

Вказують, що пунктом 1.5.1 Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. Договору. Пунктом 1.5.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,875% в день та застосовується на наступних умовах.

Якщо споживач до 08.04.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Зауважують, що відповідно до п. 5.1. Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору. 08.04.2024 Відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту. Детальний розрахунок заборгованості та оплати, здійснених відповідачем, зазначений в розрахунку заборгованості за кредитом, що є невід`ємним додатком до цієї Позовної заяви. За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого Первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме: з 09.03.2024 року по 13.08.2025 року (Дата укладання Договору факторингу), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору у розмірі 23877,5 грн.

Враховуючи норми чинного законодавства України, а також те, що за Договором факторингу № 13082025-1 від 13 серпня 2025 року до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги заборгованості до Відповідача, вимоги Позивача щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами до Відповідача є доведеними та обґрунтованими, а отже заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами підлягає стягненню у сумі 23877,5 грн.

Зазначають, що процентна ставка за договором була погоджена сторонами під час його укладення, і відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду лише щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування відповідачем кредитними коштами, тому рішення суду в частині інших висновків суду апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 09 березня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №1486047 про надання споживчого кредиту, який підписано шляхом використання одноразового електронного ідентифікатора (Е200).

Згідно з умовами вказаного договору, Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п.1.2. договору, Товариство надає споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту. Сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 сума кредиту (загальний розмір) складає: 3000 грн, тип кредиту - кредит, строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Відповідно до п.п. 1.4.1 у Споживача відсутнє право ініціювання укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитор, за наявності у нього всіх необхідних можливостей, засобів і ресурсів, в тому числі з урахуванням оцінки кредитоспроможності Споживача, може направити Споживачу пропозицію щодо продовження строку кредиту/збільшення суми кредиту, споживачу в особистому кабінеті/мобільному застосунку “SlonCredit”, стає доступним до укладання правочин щодо зміни строку кредиту/збільшення суми кредиту, за Договором. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що направлення Товариством вказаних пропозицій Споживачу є правом Товариства, а не обов`язком та залежить від можливостей Товариства та/або оцінки кредитоспроможності Споживача.

Пунктом 1.5 договору визначено, що за користування кредитом нараховуються проценти (у фіксованому розмірі) у такому порядку та на таких умовах: стандартна процента ставка становить 2,50% у день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору; знижена процентна ставка становить 1,875% у день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності Товариства, до 08.04.2024 або протягом трьох календарних днів, наступних за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного у графіку платежів, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну проценту ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

За умовами п.п. 1.5.3 протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для Споживача у випадку та на умовах, визначених в пп.1.5.2 Договору. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені у таблиці обчислення загальної вартості кредиту (графік платежів).

Відповідно до п. 1.6 метою отримання кредиту є споживчі (особисті) потреби.

Згідно з п. 1.7 денна процента ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,50% вдень, розрахунок за формулою наведений в Закону України «Про споживче кредитування»: (27000,00/ 3000,00 грн.) / 360 дн. х 100% = 2,50% в день. З стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2,45% в день. Наведений розрахунок в Законі України “Про споживче кредитування”: (26437,50 грн. / 3000 грн.) / 360 дн. х 100% = 2,45% в день.

Відповідно до п.1.8 загальні витрати на дату укладення договору складають: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 27000 грн. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 26437,50 грн. Відповідно до п. 1.9 орієнтовна реальна річна процента ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 90 465,53% річних; за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженої процентної ставки 52792,87% річних.

Пунктом 1.10 передбачено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 30000 грн.; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 29437,50 грн.

Сторони вказаного договору домовились, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки споживача № НОМЕР_1 (п.2.1 Договору).

Згідно з п.2.2 договору сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту 09.03.2024 або 10.03.2024.

Відповідно до п. 5.4 договору у разі затримання споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, Товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.

Окрім того, у п. 6.4 договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф у розмірі 150 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 30 грн., починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Також до матеріалів справи додано паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е641 та в якому містяться дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

Первісний кредитор ТОВ «Слон Кредит» належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором про надання споживчого кредиту №1486047 від 09.03.2024 та видав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 3000 грн. шляхом їх перерахування на рахунок позичальника, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» №20250820-314 від 20.08.2025, згідно якого ТОВ «Пейтек» 09.03.2024 на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 06.06.2022, укладеного з ТОВ «Слон Кредит», здійснило переказ коштів у розмірі 3000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Належність банківської картки № НОМЕР_1 ОСОБА_4 та зарахування на вказану картку коштів на суму 3000 грн. від 09.03.2024 підтверджується інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» від 04.05.2026 та не заперечується відповідачем.

За договором факторингу №13082025-1 від 13.08.2025, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та ТОВ «Слон Кредит» до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною договору (п. 1.1. Договору факторингу №13082025-1), зокрема до ОСОБА_1 за договором №1486047 від 09 березня 2024 року.

Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування Товариства на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».

Відповідно до Витягу з реєстру боржників (Додаток 1) до договору факторингу №13082025-1 від 13.08.2025, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 31200 грн., з яких: 3000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 26700 грн. - сума заборгованості за процентами, нараховані первісним кредитором; 1500 грн. - штрафні санкції.

14.08.2025 ТОВ «Слон Кредит» повідомило в особистому кабінеті відповідача, в якому вказано було про відступлення йому права вимоги за кредитним договором та запропонувало звернутися до нового кредитора.

Із розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1486047 від 09 березня 2024 року вбачається, що станом на 20 жовтня 2025 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 31200 грн., з яких: 3000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 26700 грн. - сума заборгованості за процентами, 1500 грн. - заборгованість за штрафами.

Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що договір №1486047 від 09 березня 2024 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у їй справі не оспорюється.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

При проведені розрахунку заборгованості про процентам суд першої інстанції виходи з того, що до 21.04.2024 законодавчо дозволено встановлено межу не більше 2,5% по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами, з 22.04.2024 законодавчо встановлено обмеження по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1,5%, з 20.08.2024 законодавчо встановлено обмеження по нарахуванню відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1% та дійшов висновку, що загальна сума по процентах за користування кредитними коштами складає 14610 грн (3300+5400+5910=14610 грн

Проте колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не погоджується.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 09 березня 2024 року по 04 березня 2025 року становить 27000 грн, з яких позивач просить стягнути з відповідача 26 700 грн.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.2), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов Договору, що передбачено у пунктах 4.7, 4.9, 4.10.

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 24 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Тому умови договору про відкриття кредитної лінії № 1486047, який укладений сторонами 09 червня 2024 року, мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Пунктом 1.7 Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5% в день, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2.45 % в день

У Договорі від 09 березня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 2.50% без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 24 квітня 2024 року - не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року – не більше 1%. Тобто умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 24 квітня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 09 березня по 23 квітня 2024 року відповідають вимогам цього Закону, на що суд першої інстанції підставно на це звернув увагу.

Суд першої інстанції на підставі змісту умов Договору та положень Закону України «Про споживче кредитування» зробив висновок про невідповідність умов Договору щодо денних процентних ставок на рівні 2.5% та вважав за можливе провести розрахунок процентів за користування відповідачем кредитними коштами починаючи з 21 квітня 2024 року, виходячи зі ставки - 1.5% , а з 20 серпня 2024 року - 1% в день.

Колегія суддів дійшла висновку про помилковість такого висновку суду першої інстанції.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 2,50%, починаючи з 24 квітня 2024 року, обмежують права споживача ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, то не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.

Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Апеляційний суд з урахуванням наведених вище положень Закону України «Про споживче кредитування» звертає увагу на неприпустимість ототожнення терміну «денна процентна ставка» та обраного сторонами у Договорі порядку нарахування процентів за користування кредитом, визначеного як проценти «в день».

Так, згідно із частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі невизначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 24 квітня 2024 року, а отже і для їх нарахування.

Щодо визначення судом розміру процентної ставки.

Так, виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для обрахування заборгованості за процентами за користування кредитом за визначеними у Договорі ставкою (2,50 % в день) з дня його укладання - 09 березня по 23 квітня 2024 року, що ним було і зроблено, але помилково рахував по 21 квітня 2024 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором станом на 24 серпня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 складала 3000 грн. за кредитом та 27000 грн. за процентами з користуванням кредитом.

Відповідач ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості не сплатила.

Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).

Позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, тому для стягнення судом процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після 20 серпня 2024 року відсутні підстави.

Щодо стягнення судом з відповідача процентів за користування кредитом в меншому ніж нараховано позивачем за користування кредитними коштами розмірі, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10,11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункти 2.2, 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Колегія суддів дійшла висновку про помилковість такого висновку суду першої інстанції.

Із розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1486047 від 09 березня 2024 року вбачається, що станом на 20 жовтня 2025 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 31200 грн., з яких: 3000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 27000 грн. - сума заборгованості за процентами, 1500 грн. - заборгованість за штрафами.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.2), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідача за процентами за користування кредитом до 3000 грн, оскільки вважав, що встановлений сторонами Договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.

Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем - відповідачем у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

У справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами було проведено нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачці і в задоволені цих вимог, які були заявлені позивачем, судом відмовлено. Проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, оскільки в ній, на відміну від справи, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку невиконанням обов`язків з оплати робіт та наданих послуг, а не у кредитних правовідносинах, а Верховним Судом у згаданій справі вирішував питання: чи може суд зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, який не перевищує законодавчо встановлений, тоді як у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення процентів за користування кредитними коштами.

За такого за встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цій постанові положення закону, що регулюють правовідносини у сфері споживчого кредитування, колегія суддів доходить висновку, через неналежне виконання відповідачем зобов`язань утворилась заборгованість в розмірі 6375 грн, з яких 3000 грн прострочена заборгованість по тілу кредиту та 3375 грн ( 3000 х2.5% х 45 днів) заборгованість по процентам за користування кредитом.

Оскільки оскаржуване рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення зменшеної ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідача на користь позивача 6375 грн заборгованості за договором №1486047 від 09 березня 2024 року, з яких: 3000 грн - заборгованість за кредитом, 3375 грн заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Із положень частин 1-5 статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу частин 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Так, звертаючись з позовом ТОВ «ФК Фінтраст Капітал» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024, укладеного між адвокатом Столітнім М.М. та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»; копію заявки №15933 на виконання доручення до договору №10/12-2024 від 10.12.2024; копію акту №15933 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.03.2026 до договору про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024 на суму 10000,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що позовні вимоги ТОВ «ФКФінтраст Капітал» задоволені частково на 20.43%.

Отже, вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 2043 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача просила про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.

На підтвердження своїх витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача Крюковою М.В. було надано ордер серія АН №2034213 від 23 липня 2026 року, договір про надання правової допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги за цим договором від 22 липня 2026 року на суму 8000 грн, що включає види правової допомоги: 1) правова експертиза документів та складання апеляційної скарги у справі ОСОБА_1 - 4 год - 8000 грн 2) подання апеляційної скарги), платіжну інструкцію №8612 про сплату адвокату за надані послуги 8000 грн ( т. 2 а.с. 12-14,32( зворот),33 зворот,34).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що апеляційну скаргу ТОВ «ФКФінтраст Капітал» задоволено частково на 23.72%.

Отже, вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 1897 грн.60 коп.

Загальна сума витрати на правничу допомогу, яка підлягає стягненню становить 3940 грн. 60 коп.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

За подання позовної заяви позивач сплатив 2662 грн. 40 коп. судового збору, заявляючи позовні вимоги у розмірі 31200 грн., задоволено вимог на суму 6375 грн, що становить 20.43%. За такого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 543 грн.92 коп.(6375х100%/31200=20.43%; 2662.4 х 20.43% /100%).

При зверненні з апеляційною скаргою позивач просив про стягнення на свою користь з відповідача 26877 грн.50 коп. За подання апеляційної скарги позивачем сплачено 3993 грн. 60 коп.

Суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги на 23.72%. За такого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 947 грн.18 коп. (6375 х 100 % / 26877.50 = 23.72%; 3993.60х23.72%/100%).

А всього слід стягнути 1491 грн. 10 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 07 вересня 2026 року.

Керуючись статтями 367,368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал»задовольнити частково.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»6375 грн.00 коп. заборгованості за договором №1486047 від 09 березня 2024 року, з яких: 3000 грн заборгованість за кредитом, 3375 грн.00 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом та судові витрат: 1491 грн.10 коп. судового збору за подання позову та апеляційної скарги,3940 грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.