Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №711/12188/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1478/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/12188/25 Категорія: 305010000 Кондрацька Н.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.

суддіСіренко Ю.В., Фетісова Т. Л.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Свистун Юлії Леонідівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в :

26 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. та судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 06 травня 2023 року ОСОБА_2 перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , під час конфлікту умисно заподіяв тілесні ушкодження своєму брату ОСОБА_3 , які відповідно до висновку судової медичної експертизи № 02-01/446 від 29 травня 2023 року відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Крім того, відповідач наніс тілесні ушкодження своїй сестрі ОСОБА_1 , що спричинили останній тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень (удар кулаком в обличчя). Тілесні ушкодження позивачу було нанесено в момент, коли вона намагалась припинити побиття свого брата ОСОБА_3 .

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року було змінено вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року в частині призначення покарання.

Виключено з резолютивної частини вироку про визнання ОСОБА_2 винним та призначення покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Виключено з резолютивної частини вироку про призначення ОСОБА_2 остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_2 засудженим вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05лютого 2025 року за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у вигляді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком один рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. В решті вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_2 залишено без змін.

ОСОБА_1 вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача, їй, як потерпілій особі було нанесено маральну шкоду, яка полягає у перенесення фізичного болю: завдані тілесні ушкодження, що призвели до тривалого розладу здоров`я та зміни устрою життя. Тілесні ушкодження призвели до змінити звичного устрою життя, виконання своїх домашній та робочих обов`язків супроводжувались постійним фізичним болем, що змушувало позивачку докладати більше зусиль.

В зв`язку з вищенаведеним, позивачем було понесено душевні страждання, які вона зазнала у зв`язку з нанесенням їй тілесних ушкоджень, тому для захисту своїх порушених прав вона звернулася до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Компенсовано ОСОБА_1 з державного бюджету 121,12 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю доведеними, однак заявлений позивачем розмір морального відшкодування із врахуванням характеру завдання шкоди та ступеню вини є завищеним. Визначаючи розмір відшкодування, суд дійшов висновку, що така шкода має бути відшкодована в розмірі 5 000,00 грн., що буде відповідати принципу розумності та справедливості завданих страждань. Вирішення питання про стягнення судового збору проведено у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Свистун Ю. Л. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2026 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди, визначений судом, не відповідає вимогам розумності та справедливості та, на думку скаржника, є заниженим, не співмірним із заподіяною шкодою та глибиною перенесених душевних страждань. Вказано, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, яку позивач очікує понести в суді апеляційної інстанції складає 15 000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 – адвоката Андіяша Р.П. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

При розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 06 травня 2023 року перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , під час конфлікту умисно заподіяв тілесні ушкодження своєму брату ОСОБА_3 , які, згідно з висновком судової медичної експертизи № 02-01/446 від 29 травня 2023 року, відносяться до ушкоджень середньої тяжкості та сестрі ОСОБА_1 , які, згідно з висновком судової медичної експертизи № 02-01/448 від 12 червня 2023 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року (справа № 711/4082/23) визнано ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 122 України – у вигляді одного року позбавлення волі; за ч. 1 ст. 125 КК України – у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 850,00 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менше суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у вигляді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком один рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Також зазначено, що цивільний позов не заявлено.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року було змінено в частині призначенні покарання ОСОБА_2 , виключено з резолютивної частини вироку про визнання ОСОБА_2 винним та призначення покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та виключено рішення про призначення ОСОБА_2 остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України. Вважати останнього засудженим вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком один рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. В решті вирок залишено без змін.

Такими є встановлені фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

У ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Вина відповідача ОСОБА_2 встановлена та є доведеною вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2025 року та ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у справі (№ 711/4082/23).

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму ВС України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно п. 5 постанови Пленуму ВС України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Статтею 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

З огляду на положення ст. 509 ЦК України та з урахуванням приписів ст. ст. 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції надавши належну оцінку доводам позовної зави обґрунтовано врахував, що позивач в підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що в результаті вчинення відповідачем умисних легких тілесних ушкоджень, їй було завдано моральну шкоду, яка виразилася в перенесення фізичного болю, приниження її честі та гідності, душевних стражданнях, оскільки вона вимушена була докладати зусиль щодо відновлення свого фізичного та психічного здоров`я, відновлення триває і нині.

Колегія суддів враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

При наявності встановленого факту порушення прав позивача, суд першої інстанції обґрунтовано констатував наявність факту заподіяння моральної шкоди та частково задовольнив позовні вимоги, визначаючи розмір відшкодування. При цьому, суд виходив з встановлених обставин справи та правил розумності та справедливості такого відшкодування.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що розмір грошового відшкодування, визначений судом є заниженим, як безпідставні, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Свистун Юлії Леонідівни – залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач

Судді