Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №752/12565/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/12565/25

Провадження №2/752/4533/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Кокошка О.Б., за участю секретаря судового засідання Потапенко Д.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вірун Оксана Юріївна, про визнання договору дарування квартири недійсним як фраудаторного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника - адвоката Пікалова В.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), в якому просив: визнати недійсним договір дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 03 липня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вірун О.Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 865; відновити становище, яке існувало до укладення договору дарування, шляхом повернення квартири за вказаною адресою у власність ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.01.2024 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за якою позивач передав відповідачу-1 177 450,00 грн зі строком повернення до 29.04.2024, а в разі прострочення відповідач-1 зобов`язався до 29.05.2024 повернути подвійну суму боргу. Кошти повернуті не були, у зв`язку з чим 19.12.2024 позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості (справа № 752/27021/24).

Під час розгляду справи про стягнення боргу позивачу стало відомо, що 03.07.2024, тобто приблизно через два місяці після настання строку повернення позики, відповідач-1 подарував належну йому квартиру своїй дружині - відповідачу-2, внаслідок чого позбувся єдиного майна, на яке могло бути звернуто стягнення. Позивач вважає цей договір фраудаторним правочином, вчиненим на шкоду кредитору, оскільки він є безоплатним, укладений з близьким родичем (дружиною) після виникнення боргу та після настання строку його повернення, а після його вчинення у відповідача-1 не залишилось жодного майна. Посилаючись на ст.ст. 3, 13, 16 ЦК України та практику Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач-1 через представника - адвоката Шумського І.С. подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що: на час укладення договору дарування позивач не звертався до відповідача-1 з письмовою вимогою чи позовом про повернення боргу, а зробив це лише 19.12.2024; відповідач-1 був власником квартири та мав право розпоряджатися нею на власний розсуд, у тому числі дарувати дружині; квартира не перебувала під арештом чи забороною відчуження; розпискою не передбачалось забезпечення боргу нерухомим майном; квартира не є єдиним джерелом погашення можливої заборгованості; позивачем не доведено неплатоспроможності відповідача-1, а посилання на несплачені штрафи за порушення правил паркування не стосуються предмета спору; відповідно до ч. 7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на єдине житло боржника не звертається, якщо сума стягнення не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати. Крім того, відповідач-1 заперечував проти розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу як неспівмірного зі складністю справи.

01.07.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_2 , у якій він просив розглянути справу без його присутності з огляду на факти цієї справи та задовольнити позов.

Відповідач-2 ОСОБА_3 відзиву на позов не подала, своєю процесуальною позицією щодо позову суд не повідомила.

Третя особа - приватний нотаріус Вірун О.Ю. у письмових поясненнях (вх. від 29.10.2025) зазначила, що 03.07.2024 посвідчила договір дарування квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дотриманням вимог законодавства: особи сторін встановлені, належність квартири дарувальнику та державна реєстрація його права власності перевірені, за даними державних реєстрів станом на 03.07.2024 обтяження, арешти, заборони відчуження, іпотеки, податкова застава були відсутні, сторони не були внесені до Єдиного реєстру боржників та Державного реєстру санкцій, сторони підтвердили, що договір не приховує інший правочин і не є фіктивним; підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії не було. Просила розглядати справу без її участі.

Позивач у відповіді на відзив вважав доводи відповідача-1 безпідставними та додатково послався на лист приватного виконавця Татарченка В.Г. від 28.04.2026 № 2196, яким підтверджено відсутність у ОСОБА_2 будь-якого майна, на яке можна звернути стягнення в межах виконавчого провадження щодо стягнення боргу на користь позивача. Зазначив, що на момент дарування борг існував, відповідач-1 знав про нього і уклав безоплатний правочин на користь близького родича через два місяці після настання строку повернення позики.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вірун О.Ю.

Ухвалою суду від 29.05.2025 задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2881974480000), що належить на праві власності ОСОБА_3 .

У судове засідання призначене на 01.07.2026 учасники справи не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі за наявними у справі матеріалами, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач-1 та третя особа подали заяви про розгляд справи без їхньої участі. Відповідач-2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Відповідно до ч. 3 ст. 211, ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися, на підставі наявних у справі доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлено, що 29.01.2024 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав 177 450,00 грн (еквівалент 4 700 доларів США) та зобов`язався повернути їх до 29.04.2024, а у разі прострочення - повернути подвійну суму боргу до 29.05.2024.

ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_2 (загальна площа 51,6 кв.м, житлова - 28,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2881974480000): право власності на 1/3 частку квартири - на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.1996, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 04.11.1996; право власності на решту 2/3 квартири - на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 19.02.2024 (реєстрові № 309, № 311), виданих приватним нотаріусом Тетерською О.Ю., з державною реєстрацією права 19.02.2024. Зазначена квартира є місцем реєстрації проживання ОСОБА_2 .

03.07.2024 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вірун О.Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 865, за яким дарувальник передав безоплатно у власність своїй дружині квартиру АДРЕСА_2 . За взаємною згодою сторін дарунок оцінено у сумі 800 000,00 грн (п. 2.1 договору). У договорі зазначено, що дарувальник на момент посвідчення договору перебуває у зареєстрованому шлюбі з обдаровуваною, а квартира є його особистою приватною власністю. Право власності ОСОБА_3 на квартиру (частка 1/1) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2024 (номер запису про право власності 55711723), державний реєстратор - приватний нотаріус Вірун О.Ю.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2025 № 419024017 єдиним власником квартири є ОСОБА_3 ; згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав щодо суб`єкта ОСОБА_2 станом на березень 2025 року за ним не зареєстровано жодного об`єкта нерухомого майна.

19.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 376 327,70 грн; ухвалою від 13.01.2025 відкрито провадження у справі № 752/27021/24. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.10.2025 позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 177 450,00 грн заборгованості та 6 577,77 грн процентів. Постановою Київського апеляційного суду від 12.03.2026 у справі № 752/27021/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 354 900,00 грн, проценти у розмірі 6 577,77 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 612,74 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 654,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення.

Заперечуючи проти позову про стягнення боргу, ОСОБА_2 не спростовував факту отримання коштів, а посилався на те, що розписка була складена в межах спільної підприємницької діяльності сторін, пов`язаної з виконанням будівельних робіт з ремонту головного офісу «Акордбанк». Аналогічні доводи наведено у відзиві на позов у цій справі.

17.04.2026 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Татарченком В.Г. відкрито виконавчі провадження № 80787222 та № 80787483 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на виконання постанови Київського апеляційного суду від 12.03.2026, які 20.04.2026 об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_4. Згідно з листом приватного виконавця від 28.04.2026 № 2196 у боржника ОСОБА_2 не виявлено ні грошових коштів, ні будь-якого майна, на яке можна було б звернути стягнення: за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він не має нерухомого майна (витяг від 20.04.2026); транспортні засоби відсутні (відповідь МВС України від 17.04.2026); офіційних доходів не отримує (відповідь ДПС України від 19.04.2026); на виявлених рахунках в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК» коштів немає; водних, повітряних транспортних засобів та корпоративних прав не виявлено.

Крім того, за даними Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_2 відкрито виконавчі провадження про стягнення штрафів за порушення правил паркування, які залишаються невиконаними з лютого 2025 року.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Частиною 6 ст. 13 ЦК України передбачено, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, встановлених частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відповідно до ч. 5 цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Отже, обов`язок відповідача-1 повернути позику виник із договору та не залежав від пред`явлення позивачем окремої вимоги чи від наявності судового рішення про стягнення боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) дійшла висновку, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) сформульовано критерії фраудаторного правочину - правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам: момент вчинення правочину (після виникнення боргу або в період настання строку його виконання); контрагент, з яким боржник вчинив оспорюваний правочин (близький родич, пов`язана особа); ціна (ринкова / неринкова) або безоплатність відчуження; наявність (відсутність) у боржника після вчинення правочину іншого майна, достатнього для виконання зобов`язання перед кредитором. Договір, який укладений боржником з метою уникнення звернення стягнення на його майно, є таким, що вчинений на шкоду кредитору, і не може вважатися добросовісним, а тому може бути визнаний недійсним.

Верховний Суд неодноразово наголошував (постанови від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20), що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною; боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора; тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому для кваліфікації правочину як фраудаторного не є обов`язковою наявність судового рішення про стягнення боргу чи відкритого виконавчого провадження на момент його вчинення - достатньо існування зобов`язання боржника перед кредитором та спрямованості правочину на унеможливлення чи ускладнення його виконання.

Оцінюючи оспорюваний договір дарування від 03.07.2024 за наведеними критеріями у їх сукупності, суд виходить з такого.

Зобов`язання ОСОБА_2 повернути позику виникло 29.01.2024, строк його виконання настав 29.04.2024, а строк повернення подвійної суми у разі прострочення - 29.05.2024. Договір дарування укладено 03.07.2024, тобто після виникнення боргу та через два місяці після настання строку його повернення, у період, коли відповідач-1 достовірно знав про існування простроченого зобов`язання перед позивачем. Факт отримання коштів за розпискою відповідач-1 не спростовував ані у справі № 752/27021/24, ані у цій справі; наявність та розмір заборгованості підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 12.03.2026, яка набрала законної сили. Той факт, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу лише 19.12.2024, не спростовує обізнаності відповідача-1 про борг та не свідчить про добросовісність відчуження, оскільки строк виконання зобов`язання був чітко визначений розпискою і не потребував додаткового нагадування чи вимоги кредитора (ст. 530 ЦК України).

Обдаровуваною за договором є дружина дарувальника - ОСОБА_3 , тобто близька особа (член сім`ї), з якою, як зазначає позивач і не заперечують відповідачі, дарувальник продовжує проживати однією сім`єю. Сам відповідач-1 залишився зареєстрованим у подарованій квартирі, що вказує на збереження за ним фактичного володіння та користування майном. Відчуження майна на користь члена сім`ї при збереженні фактичного контролю над ним є типовою ознакою правочину, спрямованого на виведення активу з-під можливого стягнення, а не на реальну зміну майнового становища сторін.

Договір дарування є безоплатним за своєю природою; відповідач-1 не отримав жодного зустрічного надання за квартиру, яку сторони самі оцінили у 800 000,00 грн, що більш ніж удвічі перевищує розмір заборгованості перед позивачем. Відповідачами не наведено жодного розумного економічного чи життєвого мотиву безоплатного відчуження єдиного нерухомого майна дружині саме у цей період, за винятком цілей, які, на думку суду, полягали у виведенні майна з-під можливого стягнення. Проживати у квартирі та користуватися нею подружжя могло і без укладення договору дарування.

Після укладення договору дарування у ОСОБА_2 не залишилось жодного нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на березень 2025 року та на 20.04.2026. Листом приватного виконавця Татарченка В.Г. від 28.04.2026 № 2196 підтверджено, що в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4 у боржника не виявлено грошових коштів, транспортних засобів, офіційних доходів, корпоративних прав чи будь-якого іншого майна, за рахунок якого може бути виконано судове рішення про стягнення боргу на користь позивача. Отже, внаслідок оспорюваного правочину відповідач-1 став неплатоспроможним, а виконання судового рішення на користь позивача - неможливим. Доводи відзиву про те, що позивач не довів неплатоспроможності відповідача-1 та що квартира не є єдиним джерелом погашення боргу, спростовуються зазначеними доказами; при цьому відповідач-1 всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не назвав та не підтвердив доказами наявність у нього будь-якого іншого майна чи доходів, достатніх для погашення боргу.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що він як власник мав право розпоряджатися квартирою на власний розсуд, а квартира на момент дарування не перебувала під арештом чи забороною відчуження. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, однак при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства та не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян. Формальна відсутність обтяжень на момент вчинення правочину та дотримання нотаріусом процедури його посвідчення не виключають кваліфікації правочину як фраудаторного, оскільки підставою недійсності у цьому випадку є не порушення порядку посвідчення договору, а зловживання правом дарувальником, спрямоване на завдання шкоди кредитору (ч. 3 ст. 13 ЦК України). З цих же підстав суд не вбачає порушень з боку третьої особи - приватного нотаріуса Вірун О.Ю. - при посвідченні договору, що, втім, не впливає на висновок про його недійсність.

Посилання відповідача-1 на ч. 7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», за якою у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється, суд відхиляє, оскільки сума, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача на підставі постанови Київського апеляційного суду від 12.03.2026 (354 900,00 грн боргу, 6 577,77 грн процентів та судові витрати), істотно перевищує зазначений законом поріг. Крім того, наявність чи відсутність законодавчих обмежень при зверненні стягнення на майно є питанням стадії виконання рішення, а не підставою для визнання добросовісним правочину, спрямованого на виведення майна з-під стягнення.

Доводи відзиву про те, що розпискою не було обумовлено забезпечення повернення позики нерухомим майном, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки позивач не заявляє вимог, які ґрунтуються на заставі чи іпотеці, а виходить із загального правила про відповідальність боржника усім належним йому майном (ст. 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження») та із зловживання правом при відчуженні цього майна.

Суд також бере до уваги заяву ОСОБА_2 від 01.07.2026, у якій він фактично не заперечив проти задоволення позову. Разом із тим, оскільки рішення у справі безпосередньо впливає на права відповідача-2, яка є титульним власником квартири, суд відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України перевіряє наявність законних підстав для задоволення позову за наявними у справі доказами та вважає такі підстави встановленими.

Сукупність встановлених обставин свідчить про те, що договір дарування від 03.07.2024 було вчинено ОСОБА_2 не з метою реального безоплатного відчуження майна, а з метою уникнення звернення стягнення на нього за зобов`язанням перед позивачем, тобто зі зловживанням правом та на шкоду кредитору. Такий правочин суперечить загальним засадам цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 13 ЦК України), внаслідок чого його зміст не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, і він підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Обдаровувана ОСОБА_3 , будучи дружиною боржника та проживаючи з ним однією сім`єю, не могла не знати про існування зобов`язання перед позивачем та про безоплатний характер набуття нею майна, а тому не може вважатися добросовісним набувачем, права якого підлягали б захисту в пріоритеті перед правами кредитора.

Щодо вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Оскільки договір дарування є безоплатним, наслідком його недійсності є повернення квартири у власність дарувальника ОСОБА_2 . Суд погоджується з позивачем у тому, що саме такий спосіб захисту є ефективним, оскільки він поновлює майновий стан боржника та відкриває можливість виконання судового рішення про стягнення боргу в межах виконавчого провадження. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду, що набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації прав, а тому окремого зобов`язання щодо скасування реєстраційних записів не потребує.

Відповідно до ст. 76-81, 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів обставини, на які він посилався як на підставу позову, тоді як відповідачі належними та допустимими доказами їх не спростували, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; згідно з ч. 2 цієї статті у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. За подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який у зв`язку із задоволенням позову підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в рівних частках - по 1 211,20 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вірун Оксана Юріївна, про визнання договору дарування квартири недійсним як фраудаторного правочину, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири (договір дарування частки квартири), укладений 03 липня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вірун Оксаною Юріївною та зареєстрований у реєстрі за № 865, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 51,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2881974480000.

Відновити становище, яке існувало до укладення договору дарування від 03 липня 2024 року, шляхом повернення квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 51,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2881974480000, у власність ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп..

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп..

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року, зберігають дію відповідно до частини сьомої статті 158 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 .

Відповідач-1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач-2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вірун Оксана Юріївна, адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, 6, прим. 372.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя О. Б. Кокошко