Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №372/211/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 372/211/22

провадження № 61-16350св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Сенс-Банк»,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Селіверстов Владислав Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2023 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Верланова С. М., Гуля В. В., Нежури В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Селіверстов Владислав Олегович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), перейменованого в подальшому на акціонерне товариство «Сенс-Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк»), треті особи: ОСОБА_2., приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області (далі - приватний нотаріус БРНО) Селіверстов В. О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Морозова С. В., про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності.

Позов мотивував тим, що 29 вересня 2008 року він уклав із закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), перейменованим в подальшому на АТ «Альфа-Банк», кредитний договір № 800006751.

08 червня 2015 року, 16 липня 2015 року, 26 жовтня 2015 року та 17 листопада 2015 року сторони уклали договори про внесення змін до вказаного кредитного договору. Позивач зазначав, що відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язався надати йому кредит в сумі 65 000,00 дол. США зі сплатою процентів, неустойки та інших платежів у порядку та в строки, передбачені цим договором. На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 29 вересня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що 30 березня 2016 року приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А. на підставі заяви АТ «Альфа-Банк» вчинив виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за № 7845, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 вересня 2008 року № 800006751, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 56 537,08 дол. США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 8 637,84 дол. США, а всього у розмірі 65 169,92 дол. США. 08 серпня 2016 року в Обухівському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

Позивач вказував, що Київський апеляційний суд постановою від 31 березня 2021 року задовольнив його позов та визнав виконавчий напис від 30 березня 2016 року, який зареєстрований в реєстрі за № 7845 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року № 800006751 у розмірі 65 169,92 дол. CШA, таким, що не підлягає виконанню.

Зазначав, що AT Альфа-Банк» звернулося до Обухівського районного суду Київської області із позовом до нього та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте протягом загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, банк не вчиняв дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

10 листопада 2021 року відповідач на підставі іпотечного договору зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що така реєстрація здійснена із порушенням норм чинного законодавства, оскільки вона була здійснена під час тимчасового мораторію на відчуження майна іпотекодавця без його згоди, яка була запроваджена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому у приватного нотаріуса як державного реєстратора не було правових підстав для державної реєстрації права власності за банком на предмет іпотеки. Крім того, іпотечне майно було набуте до укладання договору іпотеки з відповідачем та, відповідно, придбане не за кошти, які були набуті позивачем за кредитним договором, що унеможливлює виселення іпотекодавців із цього житла.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61485336 від 10 листопада 2021 року, державного реєстратора - приватного нотаріуса БРНО Селіверстова В. О., - право власності на квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 644896032116), загальною площею 54,7 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, яка складається з 2 кімнат, адреса: АДРЕСА_2 - АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, країна реєстрації: Україна;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності/довірчої власності: 44953095 про право власності, дата 06 листопада 2021 року, державного реєстратора - приватного нотаріуса БРНО Селіверстова В. О., підстава для державної реєстрації: іпотечний договір № 800006751-И, серія та номер: 23999, виданий 29 вересня 2008 року, видавник Морозова С. В.; засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання з підтвердженням поштового відправленням та повернення, серія та номер: К/И/УСБ/Б, виданий 03 листопада 2020 року, видавник: AT «Альфа-Банк», засвідчена іпотекодержателем копія повторної письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання з копіями поштових документів про відправлення та повернення, серія та номер: К/И/УСБ/Б, виданий 03 березня 2021 року, видавник: АТ «Альфа-Банк»; довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням, серія та номер: б/н, виданий 04 листопада 2021 року, видавник: АТ «Альфа-Банк»; звіт про оцінку предмета іпотеки, серія та номер: б/н, виданий 26 серпня 2021 року, видавник: ТОВ «Незалежна експертна компанія»; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61485336 від 10 листопада 2021 року, державного реєстратора - приватного нотаріуса БРНО Селіверстова В. О.; форма власності: приватна; розмір частки: 1; власники: АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, країна реєстрації: Україна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 14 лютого 2023 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 03 жовтня 2023 року залишив без змін, позовні вимоги залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не оспорює факт його повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору між ним та банком, а також не оспорює суму заборгованості, визначену банком. Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку набуття банком права власності на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання спору між сторонами, а не в рамках виконавчого провадження за виконавчим листом, на яке посилається позивач. Крім того, суд дійшов висновку, що на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності мораторій, який визначений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», вже припинив свою дію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Обухівського районного суду Київської області.

20 грудня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що позовна давність за вимогами банку вже спливла. Суди не дослідили питання щодо реальної суми боргу та порушили принцип преюдиційності.

Банк, на думку скаржника, не дотримався процедури досудового врегулювання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 29 вересня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 800006751, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в сумі 65 000,00 дол. США на строк до 29 вересня 2023 року зі сплатою 20 % річних.

08 червня 2015 року, 16 липня 2015 року, 26 жовтня 2015 року та 17 листопада 2015 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору, згідно з якими визначено порядок погашення простроченої заборгованості зі сплати процентів та основному боргу.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 вересня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» (іпотекодержатель), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (іпотекодавці) уклали іпотечний договір № 800006751-И, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Морозовою С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 23999, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 54,70 кв. м, житловою 33,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 червня 1994 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо основне зобов`язання не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розділ 6 укладеного між сторонами іпотечного договору передбачає право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем забезпеченого цим договором основного зобов`язання та визначає відповідний порядок.

Так, згідно з пунктом 6.1 іпотечного договору, у разі порушення іпотекодавцем основного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документи, що підтверджують відправлення іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеною у пункті 1.3 та в статті 9 цього договору.

Відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься в пункті 6.3 цього договору.

Пункт 6.3 іпотечного договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і визнається сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового регулювання на підставі даного договору може здійснюватись, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя з наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана іпотекодержателем згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». При цьому, дане застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки (пункт 6.3.1 іпотечного договору).

Згідно із пунктом 6.4 іпотечного договору, право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки з числа передбачених в цьому договорі та законодавстві України належить іпотекодержателю.

06 листопада 2021 року за заявою АТ «Альфа-Банк» приватний нотаріус БРНО Селіверстов В. О. в позасудовому порядку здійснив державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61485336 від 10 листопада 2021 року 12:58:19) (т. 1 а. с. 55, 56).

Суд установив, що 09 листопада 2020 року та 09 березня 2021 року банк направляв на вказані іпотекодавцями адреси повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а. с. 134-151).

Позивач ОСОБА_1 не оспорював самого факту його повідомлення банком про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору. Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач не був поінформований про намір іпотекодержателя реалізувати передбачене договором та законом право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що під час проведення реєстраційних дій щодо набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на предмет іпотеки порушень вимог чинного законодавства та умов іпотечного договору допущено не було. Висновки щодо правомірності позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки також ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та належному застосуванні норм матеріального права.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин не застосовується.

Дія цього Закону була припинена, а згодом тимчасово поновлена з 23 квітня до 23 вересня 2021 року. Водночас право власності АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки було зареєстровано у позасудовому порядку 06 листопада 2021 року, тобто вже після припинення дії мораторію.

Аналогічний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 753/21384/21.

Сплив позовної давності сам по собі не припиняє ані основного кредитного зобов`язання, ані іпотеки. Позовна давність стосується можливості судового захисту порушеного права, а не існування самого права чи зобов`язання. Тобто після її спливу кредитор втрачає можливість примусово стягнути заборгованість через суд за наявності відповідної заяви боржника, однак зобов`язання продовжує існувати. Відповідно, сплив позовної давності не припиняє забезпечувальне зобов`язання та не припиняє іпотеку. Сплив позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку не перешкоджав банку звернути стягнення на квартиру у позасудовий спосіб.

Подібні висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18 та від 11 березня 2021 року у справі № 727/7775/18.

Доводи касаційної скарги про незаконність набуття банком права власності у зв`язку з розглядом судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими. Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає застосуванню інших способів звернення стягнення. Оскільки іпотечним договором сторони передбачили можливість звернення стягнення на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса та шляхом позасудового врегулювання, використання банком кількох таких способів саме по собі не суперечить закону.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Банк дотримався передбаченої законом та іпотечним договором процедури направлення вимоги про усунення порушень, а іпотечний договір містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Сплив позовної давності не припинив основного зобов`язання чи іпотеки та не перешкоджав реалізації банком передбаченого договором позасудового способу звернення стягнення. Мораторій на момент державної реєстрації права власності не діяв.

Отже, встановлені судами обставини та наведене правове регулювання свідчать про відсутність порушень вимог законодавства під час набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на предмет іпотеки та проведення відповідної державної реєстрації права власності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров