Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №604/753/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 604/753/24

провадження № 61-5075св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач- Фермерське господарство «Золотий жайвір»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у складі судді Сіянко В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2025 року у складі колегії суддів Костіва О. З., Храпак Н. М., Гірського Б. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ФГ «Золотий жайвір» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим.

Позов мотивований тим, що 29 березня 2017 року між ФГ «Золотий жайвір» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 5/023 строком на 7 років, відповідно до умов якого відповідач передав в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,2044 га з кадастровим номером 6124681600:01:004:0130 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Городницької сільської ради Підволочиського району Тернопільської області (далі - земельна ділянка). Пунктом 43 вказаного договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державно реєстрації, та діє до його повного виконання сторонами. Державна реєстрація речового права - права оренди ФГ «Золотий жайвір» була проведена 03 квітня 2017 року. Отже, вказаний договір закінчувався 03 квітня 2024 року.

Враховуючи, що договір оренди укладено в 2017 році, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», зміни до договору не вносились, то його поновлення здійснюється на тих самих умовах, які були передбачені договором. Пунктом 8 договору оренди від 29 березня 2017 року передбачено, що у випадку якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянко після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені умовами договору.

З метою доведення до відома орендодавця свого наміру щодо продовження орендних відносин, ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця ОСОБА_1 за вих. № Г-0130-1 від 17 січня 2024 року направило лист-повідомлення, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на поновлення дії укладеного договору оренди землі або ж на укладення договору оренди землі на новий строк, до якого додав два примірника додаткової угоди та проект договору оренди землі. Орендодавець отримав зазначене повідомлення з доданим до нього проектом договору оренди землі, проте відповіді на лист відповідач не надав. Орендар належно виконав обов`язки за договорами оренди, має переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, про намір скористатися яким повідомив орендодавця, тоді як відповідач зволікає у вчиненні дій щодо поновлення договору оренди та не підписує примірник додаткової угоди, проект якої йому було направлено.

ФГ «Золотий Жайвір» просило суд визнати поновленим (укладеним на новий строк) договір про оренду землі в запропонованій редакції.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендодавець завчасно повідомив орендаря про небажання продовжувати з позивачем договірні відносини щодо оренди належної йому земельної ділянки. Місцезнаходження юридичної особи ФГ «Золотий жайвір» - Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ, вул. Запорізька, 11 і саме на цю адресу було направлено листи з описом вкладення з рекомендованим повідомленням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу особи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19). Таким чином, установивши, що у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, він завчасно направив орендарю лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір».

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокат Хацкевич Р. М. надав суду копії договорів про надання юридичних послуг від 29 травня 2023 року № 29/05/24/01, укладених між ТОВ «Правник експерт» та ОСОБА_1 , акти приймання-передачі наданих послуг від 29 травня 2024 року, з яких вбачається, що вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 10 000,00 грн за консультації з питань застосування законодавства, написання відзиву. ОСОБА_1 сплатив за договором гонорар у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції від 11 липня 2024 року № 93. Враховуючи викладене, заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним, а тому підлягає стягненню.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» залишено без задоволення. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року залишено без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року. Стягнуто з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку у розмірі 4 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 09 лютого 2024 року та 10 квітня 2024 року направив до ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення, якими повідомив, що він не бажає поновлювати дію договору оренди землі, пропозиції укласти додаткову угоду та укласти новий договір не приймає.

Колегія суддів не вбачає за необхідне призначати судову почеркознавчу експертизу листів ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, так само як і витребовувати оригінали письмових доказів, які досліджувались судом першої інстанції. В даному випадку не має правового значення підписувались ці листи-повідомлення безпосередньо відповідачем чи іншою уповноваженою на це особою, оскільки ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив їх направлення позивачу в передбачені умовами договору та законом строки, а також підтвердив відсутність волевиявлення поновлювати дію договору оренди землі, а пропозиції укласти додаткову угоду та укласти новий договір не приймає.

Під час апеляційного розгляду не встановлено порушення переважного права ФГ «Золотий жайвір», оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку вказав на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з позивачем, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі чи укладення такого на новий строк з ФГ «Золотий жайвір». Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Доводи апеляційної скарги про неналежність акта приймання-передачі наданих адвокатом Хацкевичем Р. М. послуг як доказу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки законодавством не встановлено конкретних вимог до такого документа. Крім того, у ньому зазначений перелік послуг, які адвокатом було надано та загальна сума їх вартості, а також в акті зазначено, що він складений на підставі договору про надання юридичних послуг 29/05/24/01 від 29 травня 2024 року, що свідчить про належність вказаного акта саме до договору про надання юридичних послуг. Адвокат Хацкевич Р. М. приймав участь у судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанцій і надавав правничу допомогу ОСОБА_1, представляючи його інтереси.

Щодо сплати коштів за надання професійної правничої допомоги ТОВ «Правник експерт», а не безпосередньо адвокату Хацкевичу Р. М., колегія суддів виходить з того, що відповідно до умов укладеного 29 травня 2023 року договору № 29/05/24/01 про надання юридичних послуг між ОСОБА_1 та ТОВ «Правник Експерт» останнє надає ОСОБА_1 юридичні послуги, в тому числі щодо представництва його інтересів у судах усіх рівнів, а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язується оплатити такі послуги. Виконавець має право залучати до виконання послуг третіх осіб. Адвокат Хацкевич Р. М. згідно з наказом (розпорядження) № 4-К від 03 березня 2020 року працює на посаді юриста в ТОВ «Правник Експерт», а тому сплата ОСОБА_1 коштів за правничу допомогу на рахунок ТОВ «Правник експерт» є належним доказом понесених витрат.

Дослідивши заяву відповідача про стягнення витрати на правничу допомогу та додані до нього докази, врахувавши виконану роботу адвокатом Хацкевичем Р. М., а також те, що апеляційна скарга ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року залишена без задоволення, колегія суддів вважає, що з позивача слід стягнути 4 000,00 грн адвокатських послуг, наданих відповідачу за розгляд цієї справи в апеляційному суді, оскільки така сума відповідає критерію справедливості та пропорційності виконаній адвокатом роботі.

Аргументи учасників справи

18 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ФГ «Золотий жайвір» ставило під сумнів відповідність копій вказаних листів-повідомлень від імені ОСОБА_1 (від 09 лютого 2024 року та 10 квітня 2024 року) та описів вкладення до поштових відправлень № 4785100611602 та №4785100621063, які долучені до відзиву на позовну заяву, які містяться у конвертах поштових відправлень № 4785100611602 та № 4785100621063, які були повернуті відправнику ОСОБА_1 . У зв`язку з цим в суді першої інстанції було подано клопотання по витребування оригіналів зазначених доказів, яке суд задовольнив. Проте в судовому засіданні 14 листопада 2024 року представником відповідача надано для огляду в судовому засіданні листи, складені 09 лютого 2024 року та 08 квітня 2024 року від імені ОСОБА_1 , копії яких були долучені до відзиву на позовну заяву, а не листи, які були поміщені в конверти рекомендованих поштових відправлень № 4785100611602 та № 4785100621063, які були повернуті без вручення адресату відправнику, на що зверталась увага суду. У зв`язку із цим, ці докази так і не були оглянуті в судовому засіданні, що виключало можливість прийняття їх до уваги судом першої інстанції при прийнятті рішення по суті спору, а тому разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про витребування оригіналів вказаних документів, проте у задоволенні такого було відмовлено. Отже, судами не було досліджено оригіналів доказів, які ставились під сумнів позивачем і про дослідження яких заявлялись відповідні клопотання в судах обох інстанцій.

Вважає, що вказані листи-повідомлення були написані не ОСОБА_1 , а іншою особою, оскільки підписи, виконані від імені відповідача у вказаних листах та в описах вкладення до рекомендованих поштових відправлень, істотно відрізняються між собою та від підписів ОСОБА_1 в договорі оренди землі. У зв`язку із цим позивачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в задоволенні якого було відмовлено. Внаслідок цього позивача було позбавлено можливості подати докази на підтвердження своїх доводів та аргументів. Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, на підтвердження (чи спростування) волевиявлення орендодавця за договором оренди землі № 5/023 від 29 березня 2016 року щодо продовження орендних відносин з позивачем, щодо вчинення дій, які є обов`язковими згідно з пунктом 8 договору оренди та положень статті 33 Закону України «Про оренду землі». Самостійно позивач не може тримати відповідні експертні висновки, оскільки для проведення такої експертизи обов`язковим є надання у розпорядження експерта експериментальних зразків почерку та підпису самого відповідача, відібрання яких можливе виключно судом. Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи було подано й до суду апеляційного суду, проте у його задоволенні відмовлення. З мотивами відмови апеляційного суду, за змістом яких не має правового значення - підписувались ці листи-повідомлення безпосередньо відповідачем чи іншою уповноваженою на це особою, оскільки ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив їх направлення позивачу в передбачені умовами договору та законом строки, а також підтвердив відсутність волевиявлення поновлювати дію договору оренди землі, погодитись не можна. Строк для направлення своїх заперечень проти поновлення договору оренди землі на новий строк для орендодавця - протягом 30 днів після закінчення строку дії укладених договорів оренди землі, що передбачено статтею 33 «Про оренду землі» та пункту 8 укладеного між сторонами договору оренди землі. Отже, врахування позиції відповідача після вказаного строку суперечить вказаним положенням закону та договору.

З відзиву на позовну заяву та заяви про стягнення понесених судових витрат вбачається, що представником відповідача є адвокат Хацкевич Р. М., який згідно з ордером на право представництва відповідача здійснював свою адвокатську діяльність індивідуально. Водночас на підтвердження понесених судових витрат у суді першої інстанції представником відповідача долучено копії договору про надання юридичних послуг від 29 травня 2024 № 29/05/24/01, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ОСОБА_1 , акт приймання-передачі наданих послуг від 12 липня 2024 року та квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 93 від 11 липня 2024 року, з яких вбачається, що юридичні послуги були надані ТОВ «Правник експерт», за які відповідач сплатив відповідну суми грошових коштів. З вказаних документів слідує, що адвокат Хацкевич Р. М. у справі здійснює лише представництво відповідача в суді. Всі інші юридичні послуги, пов`язані із консультаціями та складаннями процесуальних документів, були надані ТОВ «Правник експерт», яке участі у справі не приймало. Та обставина, що адвокат Хацкевича Р. М. працює в ТОВ «Правник експерт» за сумісництвом, не свідчить і не може свідчити про те, що юридичні послуги, вказані в акті приймання-передачі наданих послуг, були надані саме адвокатом Хацкевичем Р. М. як працівником ТОВ «Правник експерт» або іншою особою, яка є адвокатом. Згідно з рішення № 98 від 15 жовтня 2020 року Ради адвокатів України «Про затвердження роз`яснення щодо підстав для здійснення адвокатської діяльності» адвокат, який вказав в Єдиному реєстрі адвокатів України інформацію про те, що він здійснює адвокатську діяльність індивідуально та при цьому не вказав інших форм здійснення ним адвокатської діяльності (адвокатське бюро чи об`єднання), однак при цьому є найманим працівником у інших юридичних особах (за винятком адвокатського бюро та об`єднання), або фізичних осіб-підприємців, може бути представником цих та інших осіб у суді, виключно уклавши договір з клієнтом як адвокат відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Доказів на підтвердження сплати саме адвокату Хацкевичу Р. А. гонорару за надання правничої допомоги у справі, як і договору про надання правової допомоги, який укладений клієнтом з цим адвокатом, відповідачем не надано, що позбавляло суд правових підстав для віднесення цих витрат до витрат на професійну правничу допомогу та їх стягнення з позивача. Наданий відповідачем акт приймання-передачі наданих послуг не містить відомостей про те, в якій саме справі відповідні юридичні послуги були надані, а також взагалі відсутні відомості про час, затрачений адвокатом (а не іншою особою) на виконані роботи, що не дає можливості визначити їх дійсність та розумність розміру. У зв`язку із цим заявлений розмір судових витрат (за умови наявності правових підстав для їх стягнення) є неспівмірним із обсягом наданих послуг. При цьому позивачем в суді першої інстанції подавались письмові заперечення проти клопотання відповідача про стягнення судових витрат, однак такі не були враховані.

21 травня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, у якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що під час судового засідання в суді першої інстанції він підтвердив, що особисто підписував та надсилав листи на адресу позивача і те, що не бажає продовжувати орендні відносини з позивачем. Крім того, в судовому засіданні його представник надав для огляду листи, які надсилалися позивачу. Призначення експертизи є диспозитивним правом суду виключно коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання. При вирішенні справи суд обґрунтовано виходив із того, що в матеріалах справи міститься достатньо письмових доказів, на основі яких є можливість встановити та з`ясувати всі обставини справи в межах доводів наведених учасниками справи.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін. Оскільки відповідач вчасно повідомив про небажання продовжувати орендні відносини, то відповідно переважне право позивача не є порушеним. Надсилання орендодавцем листа з повідомленням про небажання продовжувати термін дії договору оренди є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 грудня 2022 року у справі № 903/34/22, від 09 січня 2024 року у справі № 870/94/20, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3493/21, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 5/023, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку. Договір оренди зареєстрований 03 квітня 2017 року.

Пунктами 7, 8 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. По закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. У випадку якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендар ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця ОСОБА_1 за вих. № Г-0130-1 від 17 січня 2024 року направив лист-повідомлення, в якому повідомив про намір скористатися переважним правом на поновлення дії укладеного договору оренди землі або ж на укладення договору оренди землі на новий строк та додав два примірника додаткової угоди та проект договору оренди землі. Лист-повідомлення направлено орендодавцю, що підтверджується накладними на відправлення.

ОСОБА_1 09 лютого 2024 року та 10 квітня 2024 року направив до ФГ «Золотий жайвір» листи-повідомлення, якими повідомив, що він не бажає поновлювати дію договору оренди землі, пропозиції укласти додаткову угоду та укласти новий договір не приймає.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» № 340-ІX (далі - Законом № 340-ІХ) Закон України «Про оренду землі» доповнено статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладено статтю 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк», а ЗК України доповнено статтею 126-1«Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови». У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню порядок поновлення договорів оренди землі в редакції статті 33 цього Закону, чинній станом на 29 березня 2017 року, тобто на момент укладення договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у наведеній редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Усталеним є розуміння переважного права як такого суб`єктивного цивільного право, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне право (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року в справі № 916/2197/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 192/553/21 (провадження № 61-16526сво23)).

У пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21) вказано, що норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначено, що «конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: 1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. 2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення».

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження

№ 14-99цс20) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що «дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18) зроблено висновок, що «стаття 33 Закону № 161-XIV землі» фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою. Можна зробити висновок, що за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону «Про оренду землі», буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі «№ 594/376/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право».

Така правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16 та від 13 квітня 2016 року у справі

№ 6-2027цс15.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце:

- при укладенні договору оренди із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору, на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року у справі № 702/764/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 547/89/16-ц, Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц, Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 129/2578/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 вересня 2020 року у справі № 904/5126/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року у справі № 604/195/24 вказано, що:

«у розглядуваній справі ФГ «Золотий жайвір», посилаючись на відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі та продовження користування земельною ділянкою, звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати поновленим (укладеним на новий строк - 10 років) договір оренди землі від 05 серпня 2016 року, виклавши договір в новій редакції. Тобто, ФГ «Золотий жайвір» звернулось до суду за захистом свого переважного право на укладення договору оренди землі на новий строк.

Водночас за обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 не уклала нового договору оренди з іншим орендарем, а також не підписала додаткову угоду із ФГ «Золотий жайвір» щодо нового строку договору оренди, висловивши своє небажання продовжувати строк дії договору оренди землі від 05 серпня 2016 року. Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заявленого ФГ «Золотий жайвір» позову, оскільки передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнавши договір оренди землі від 05 серпня 2016 року поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, вийшов за межі позовних вимог, оскільки у справі, що розглядається позивач звернувся за захистом саме переважного право на укладення договору оренди землі на новий строк, а не визнання договору оренди від 05 серпня 2016 року поновленим на той самий строк і на тих самих умовах».

Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 20 листопада 2025 року у справі № 604/767/24 та Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 604/773/24, а в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2026 року у подібній справі № 604/774/24 також зазначено, що «заперечення у відзиві на позовну заяву, викладені представником від імені відповідача, та пояснення відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи листів-відмов, внаслідок чого не дослідив усі зібрані докази у справі та ухвалив помилкове рішення про відмову у задоволенні позову, колегії суддів спростовує, оскільки суд розглянув клопотання представника позивача та відмовив у його задоволенні, що узгоджується з приписами ЦПК України. Відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Урахування судом першої інстанції як доказу свідчення у судовому засіданні відповідача, який вкотре підтвердив відсутність волевиявлення і наміру продовжувати договори оренди з позивачем, не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, та не є підставою для скасування судових рішень».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У справі, що переглядається:

ФГ «Золотий жайвір» просило визнати укладеним договір оренди на новий строк, посилаючись на те, що як орендар належно виконувало обов`язки за договором оренди, має переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, про намір скористатися яким завчасно повідомило орендодавця, а з боку орендодавця наявне зволікання з вчиненням дій щодо поновлення договору, яке полягає у непідписанні ним примірника додаткових угод до договорів, проект яких було йому направлено, відповіді на його лист щодо наміру скористатись своїм переважним правом на поновлення дії договору відповідач не надав. Тобто, ФГ «Золотий жайвір» звернулось до суду за захистом свого переважного право на укладення договору оренди землі на новий строк в порядку, передбаченому частинами першою - п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі»;

водночас за обставин цієї справи відповідач не уклав новий договір оренди з іншим орендарем, на таку обставину позивач не посилався, доказів не надав, відповідач не підписав додаткову угоду із ФГ «Золотий жайвір» щодо нового строку договору оренди, висловивши своє небажання продовжувати строк дії договору оренди землі від 29 березня 2017 року;

наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позову ФГ «Золотий жайвір», оскільки передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк в разі неукладення договору оренди з новим орендарем не є порушеним, а вимог про визнання договору оренди землі поновленим на той самий строк і на тих самих умовах в порядку, передбаченому частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», ФГ «Золотий жайвір» не заявляло;

за цих обставин не мають значення для вирішення цієї справи і доводи касаційної скарги про неналежність як доказів наданих позивачем листів-повідомлень від 09 лютого 2024 року та 10 квітня 2024 року про відсутність наміру продовжувати договірні відносини між сторонами, а заперечення відповідача при розгляді цієї справи є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Тому і доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи цих листів відповідача колегії суддів відхиляє, оскільки не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ФГ «Золотий жайвір», проте не врахували, що норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб, а встановлена судом відсутність порушеного переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк є достатньою та самостійною підставою для відмови у його захисті. Тому оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги в частині ненадання представником відповідача належних доказів на підтвердження понесених судових витрат у суді першої інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 13 лютого 2025 року у справі № 757/33206/22 вказано, що «аналіз матеріалів справи свідчить, що: Андросович Г. С. діяла як представник ОСОБА_1 на підставі договору про надання юридичних послуг № 01-06/22, укладеного 01 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-лекс». Відповідно до п. 3.12 вказаного договору правнича допомога клієнту надається працівниками компанії - адвокатами Гудзевич І. А., Андросович Г. С., які в рамках дії цього договору укладають з клієнтом відповідні договори про надання правових послуг адвоката (а. с. 181-184); представництво інтересів ОСОБА_1 у справі здійснювалося саме адвокатами Гудзевич І. А. та Андросович Г. С. За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що заява про ухвалення додаткового рішення підписана особою, яка не мала на це відповідних повноважень, є необґрунтованими. Зазначене спростовує і доводи касаційної скарги, що договір про надання юридичних послуг від 01 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Адвокатська компанія «Центр-лекс» не підтверджує витрат позивача саме на правничу допомогу адвоката».

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

11 липня 2024 року адвокат Хацкевич Р. М., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести, становить 10 000,00 грн. До відзиву додано ордер, відповідно до якого Хацкевич Р. М. діє на підставі договору про надання правової допомоги № 29/05/24/01 від 29 травня 2024 року та здійснює адвокатську діяльність індивідуально (а. с. 40-48);

12 липня 2024 року адвокатом відповідача подано заяву про стягнення судових витрат у розмірі 10 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвокат Хацкевич Р.М. надав: копію договору про надання юридичних послуг від 29 травня 2024 року № 29/05/24/01, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі наданих послуг від 12 липня 2024 року, з якого вбачається, що вартість отриманих послуг з надання правничої допомоги складає 10 000,00 грн за консультації з питань застосування законодавства, написання відзиву; квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 11 липня 2024 року № 93 про сплату ОСОБА_1 на користь ТОВ «Правник експерт» гонорару у розмірі 10 000,00 грн (а. с. 59-62);

основний вид діяльності ТОВ «Правник Експерт» - 69.10 Діяльність у сфері права; відповідно до умов договору про надання юридичних послуг від 29 травня 2024 року № 29/05/24 ТОВ «Правник Експерт» надає ОСОБА_1 юридичні послуги, в тому числі щодо представництва його інтересів у судах усіх рівнів, а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язується оплатити такі послуги. Також надано наказ (розпорядження) № 4-к від 03 березня 2020 року, згідно з яким адвокат Хацкевич Р. М. працює в ТОВ «Правник експерт» (а. с. 93);

під час розгляду справи у суді першої інстанції інтереси відповідача представляв адвокат Хацкевич Р. М., який подавав інші процесуальні заяви (а. с.85-89, 91-92, 94-95, 97-99), брав участь у судових засіданнях 15 серпня 2024 року, 17 жовтня 2024 року, 14 листопада 2024 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що заявлений представником відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу у першої інстанції є доведеним та співмірним. При цьому представник позивача у клопотанні про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування судових витрат, подану до суду першої інстанції 16 липня 2024 року, обґрунтованих доводів про зменшення розміру таких витрат у зв`язку з їх неспівмірністю не наводив (а. с. 80-83).

Наведені у касаційній скарзі інші доводи в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення ? змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» задовольнити частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко