Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №607/14952/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.09.2026 Справа №607/14952/26 Провадження №2/607/6426/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту одноособового виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 , просить встановити факт того, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позов мотивовано тим, що В шлюбі із відповідачкою народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2022 року у справі № 607/4721/22 шлюб розірвано та визначено місце проживання дитини разом з батьком.

Відповідачка з січня 2022 року проживає окремо, повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні доньки, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток і матеріально дитину не утримує.

Встановлення даного факту необхідно позивачу для реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та для оформлення соціальної допомоги, реєстрації місця проживання дитини, вирішення питань проживання та перебування дитини, а також захисту її найкращих інтересів.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.07.2026 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.08.2026 із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав, викладених у ньому.

Відповідачка позов визнала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ІНФОРМАЦІЯ_1 — свого представника в судове засідання не направив.

Розглянувши справу судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2008, який був розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.06.2022 у справі № 607/4721/22.

В цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася донька ОСОБА_3 .

Вищезазначеним рішенням суду визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 разом з батьком — ОСОБА_1 .

З витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що малолітня ОСОБА_3 зареєстрована та фактично проживає за однією адресою з батьком — ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов, за місцем проживання позивача для дитини створено належні та комфортні умови для проживання, навчання та гармонійного розвитку. При цьому актом зафіксовано факт відсутності відповідача за вказаною адресою та її неучасть у побуті доньки.

Згідно з довідкою КНП «ЦПМСД» Байковецької сільської ради, медичний супровід дитини здійснюється за зверненнями та ініціативою батька ОСОБА_1 .

Заслухавши учасників, свідків та дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

В силу частини п`ятої статі 22 вказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно, позивач у цій справі є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі рішення.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цій справі суд зазначає, що сторони добровільно дійшли взаємної згоди щодо виховання дитини та визначення її місця проживання разом із батьком, що закріплено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2022 року у справі № 607/4721/22.

Водночас сам по собі факт визначення місця проживання дитини з одним із батьків та визнання позову відповідачкою не є беззаперечним свідченням позбавлення або припинення батьківських прав та обов`язків іншого з батьків (матері), а також не означає ані припинення її обов`язку щодо виховання й утримання дитини, ані втрати нею відповідної батьківської правосуб`єктності.

Як встановлено судом, мати дитини - ОСОБА_2 - не позбавлена батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , не визнана безвісно відсутньою чи недієздатною, стосовно неї відсутній вирок суду чи інший акт цивільного стану, який би припиняв або обмежував її сімейні права та обов`язки.

За приписами статтей 141, 150, 157 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками та їх окреме проживання від дитини не звільняють того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язку брати участь у вихованні та утриманні дитини. Батьківські обов`язки є невідчужуваними (частина перша статті 15 СК України), а відмова від них є неправозгідною (стаття 155 СК України).

Позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження наявності об`єктивних, безповоротних та непереборних обставин, за яких мати дитини позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права й обов`язки чи повністю втратила батьківську правосуб`єктність.

Посилання на акт обстеження житлово-побутових умов та довідку закладу охорони здоров`я підтверджують лише факт спільного проживання батька з дитиною та турботу про неї, однак не доводять юридичного факту саме одноосібного виховання та утримання дитини в розумінні вимог чинного сімейного законодавства.

Визнання відповідачкою позову саме по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність правових та фактичних підстав для встановлення заявленого юридичного факту, оскільки вирішення цього питання стосується прав та інтересів малолітньої дитини.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за стандартом більшої переконливості, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76–81, 89, 258, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту одноособового виховання та утримання дитини – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса зареєстрованого та фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .

Головуючий суддя В. М. Позняк