Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №127/22739/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/22739/25

Провадження № 22-ц/801/1819/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокуСправа № 127/22739/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),

суддів Копаничук С.Г., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/22739/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2026, ухвалене у складі судді Романюк Л.Ф. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 19.05.2026, -

в с т а н о в и в :

21.07.2026 ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення факту родинних відносин, в якому просила встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її рідним батьком.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина, однак позивачка не може оформити спадкові права у нотаріальному порядку через невірне зазначення відомостей про батька у свідоцтві про народження. Дані про батька записано відповідно до частини першої статті 135 СК України. Крім того, прізвище позивача зазначено дівоче « ОСОБА_6 ».

ОСОБА_5 за життя визнавав її своєю донькою, проживав разом із нею та матір`ю однією сім`єю, брав участь у її вихованні та утриманні, а після його смерті приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу заведено спадкову справу.

У ході розгляду справи представником позивача заявлено клопотання про заміну первісного відповідача Вінницької міської ради на належного відповідача ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку із чим ухвалою від 7.10.2025 здійснено заміну неналежного відповідача Вінницьку міську раду на належного ОСОБА_2 /а. с. 51/.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2026 позовну заяву задоволено. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу (вх № 7556/26-вх від 10.06.2026), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період дії Кодексу про шлюб і сім`ю, а тому на спірні правовідносини поширюються положення частини 3 статті 53 КЗпШС України; позивачем не доведено позовні вимоги; відсутні докази визнання ОСОБА_5 себе батьком позивача; фото та покази свідків не підтверджують позовні вимоги та не можуть бути єдиною підставою встановлення факту, що ОСОБА_5 є батьком позивача.

У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для надання нових доказів колегія суддів відмовила з підстав передбачених частиною першою статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, в клопотанні представник позивача не зазначив, які саме докази він хоче подати, а також не обґрунтовано поважність причин їх неподання до суду першої інстанції.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.11.2020 у справі № 752/1839/19 та від 11.11.2020 у справі № 760/16979/15-ц вказано, що за змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.02.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Вінниці, при цьому батьком дитини у свідоцтві зазначено ОСОБА_8 , а матір`ю - ОСОБА_9 /т. 1 а. с. 46/.

Із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису № 590 від 4.03.2003 вбачається, що відомості про батька дитини внесено на підставі заяви матері, а графа щодо місця проживання батька не заповнена за відсутності відповідних даних /т. 1 а. с. 216/.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 57 років у м. Вінниця /т.1 а. с. 34/.

На аркушах справи 88-90 тома першого міститься копія паспорта ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 з 9.03.1993 по 23.11.2004.

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н.В. від 3.02.2022 підтверджується відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_5 та зазначено, що заяву про прийняття спадщини від 3.02.2022 подала ОСОБА_2 /т. 1 а. с. 41/.

20.07.2022 ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , посвідчену консульською установою України у Республіці Польща /т.1 а. с. 43/.

Відповідно до копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9.06.2022 по справі № 127/6479/22 встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 2006 року по день смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 208-211/.

Судом першої інстанції досліджено надані позивачем фотознімки /т.1 а.с. 6-17/.

Також судом першої інстанції допитано свідків (мати позивача) ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ..

Суд першої інстанції, вирішуючи спір та задовольняючи позов, виходив з того, що позивач народилася у період, коли, за її твердженнями та показаннями свідків, її мати ОСОБА_9 перебувала у фактичних сімейних відносинах із ОСОБА_5 .. Надані суду фотознімки, на яких зафіксовано позивачку, її матір та ОСОБА_5 у сімейному оточенні, під час спільного відпочинку та сімейних подій, самі по собі не є безумовним доказом батьківства, однак у сукупності з показаннями свідків та іншими письмовими доказами підтверджують тривале сімейне спілкування між позивачкою та померлим, а також узгоджуються з доводами позивачки про те, що ОСОБА_5 визнавав її своєю донькою. Суд прийшов до висновку, що поведінка ОСОБА_5 за життя свідчить про визнання ним батьківства відносно дитини ОСОБА_1 ..

Колегія суддів вважає, що зазначений висновок суду першої інстанції зроблений без дослідження всіх фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення та зроблений на припущеннях тоді як доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Також при вирішенні справи судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права.

Так, у частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (постанова ВС у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 по справі № 632/580/17).

В позовній заяві позивач просила встановити факт родинних відносин та визнати, що ОСОБА_5 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком ОСОБА_1 .. Правовою підставою позивачем зазначено положення статті 315 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам, визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та встановити належність відповідачів покладено саме на суд (постанова ВС КЦС від 15.09.2021 по справі № 310/1772/19).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на час народження ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та внесення відомостей про батька на підставі заяви матері діяв Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29.12.1969 № 2476-VII.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1.01.2004, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини (постанова Верховного Суду від 26.08.2025 по справі № 374/155/21).

У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Колегія суддів розцінює обраний ОСОБА_1 спосіб захисту саме як позов про встановлення факту батьківства, який регулюється нормами статті 53 КЗпШС України, положення якої, на відміну від положень ст. 130 СК України передбачали необхідність доведення та встановлення судом наступних обставин: спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства .

У справі встановлено, що відповідно до копії паспорта ОСОБА_5 з 9.03.1993 по 23.11.2004 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 /т. 1 а. с. 88-90/. Тобто на час народження позивача (ІНФОРМАЦІЯ_4) ОСОБА_5 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 , а отже факт спільного проживання та ведення спільного господарства між матір`ю позивачки та ОСОБА_5 до народження дитини не є підтвердженим.

На підтвердження факту спільного виховання та утримання дитини, позивачем були надані копії фотокарток та допитані свідки (мати позивача) ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

При оцінці наданих доказів судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

від 04.02.2026 року у справі № 461/6341/23 у якій Суд зазначав, що лише покази свідків не можуть вважатися достатніми та достовірними доказами наявності між особами родинних відносин;

у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 310/3095/17 Верховний Суд констатував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. При цьому стороною позивача не було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. Суд вважав, що встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_8 відносно ОСОБА_6 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі наданих доказів, як-то показань свідків, які є суперечливими, однієї фотокартки, інших письмових доказів, із яких не вбачається спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 в період з грудня 2015 року по 25 березня 2019 року, визнання ним батьківства, неможливе;

у постанові ВС від 18.02.2026 по справі № 463/2689/25 зазначено, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися такі документи та докази: 1) докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); 2) довідки органів реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС) про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; 3) пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним. Водночас рішення суду про встановлення родинних відносин не може бути підставою для внесення виправлень, змін чи доповнень в актовий запис, видачі заявнику нового паспорта.

Суд першої інстанції також не врахував, що наявні у матеріалах справи копії фотокарток відображають лише моментні обставини (літній відпочинок, який можливо був разовим) та підтверджують лише той факт, що особи зображені на них були знайомі. Однак, сама лише наявність відображених на фото взаємовідносин між особами не може свідчити про те, що вони є родичами та підвереджувати ступінь споріднення. Крім того, висновок, що малолітня дитина на копіях фотознімків та позивач, фото якої міститься на копії паспорта є однією і тією ж особою є лише припущенням, що не відповідає вимогам п. 6 ст. 81 ЦПК України. Особисто позивач у судових засіданнях участі не брала. У свою чергу представник позивача не зміг надати у судовому засіданні оригінали даних фотознімків, стверджуючи, що вони містяться в електронному варіанті на телефоні, який у нього відсутній.

Оцінюючи покази свідків, суд першої інстанції вірно зазначив, що дані докази є недостатніми та самі по собі не є безумовним доказом батьківства, однак взяв їх до уваги у поєднанні з фотознімками, не врахувавши, що свідками були заявлені лише близька подруга та родичі позивачки, а фотознімки не відображають цілісності обставин. Також, позивачем не були надані письмові докази на підтвердження та встановлення часу виїзду їх з матір`ю на проживання за кордон, місця проживання та роботи ОСОБА_5 , а тому покази свідків у цій частині також до уваги не приймаються, оскільки є недопустимими доказами.

Вказуючи про виховання та утримання дитини ОСОБА_5 , сторона позивача не була позбавлена можливості надати суду письмові докази щодо місця роботи ОСОБА_5 , його фінансового стану та можливості утримувати двох дітей, здійснювати лікування старшої доньки, місця реєстрації та проживання обох батьків позивачки, медичні документи з пологового будинку і з зазначенням відомостей про батька та місця виписки матері з немовлям; листи, електронну переписку, оригінали фотокарток із зображенням святкування днів народжень дитини, новорічних свят, тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що за життя ОСОБА_5 утримував та займався вихованням позивачки.

У постанові ВС від 22.07.2026 по справі № 61-16194св25 зазначено, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Правильність правової позиції Верховного Суду сформульованої у згаданій постанові, підтвердив і ЄСПЛ у рішенні від 14.03.2024 у справі «Молдован проти України» (Moldovan v. Ukraine», заява № 62020/14) вказавши, що висновок експертизи ДНК у подібних правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об`єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.

Також Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що наразі ДНК тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення у справі «Kalacheva v. russia» № 3451/05, § 34, від 7.05.2009).

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29.04.2019) ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. також справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).

Повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., рішення ЄСПЛ у справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

Встановлення батьківства на підставі статті 53 КпШС, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи. До доказів, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства можуть відноситися, зокрема, листи стверджуваного батька, написана ним книга (постанова ВС від 10.09.2025 по справі № 753/23080/23).

Позивачем не надано суду жодного доказу з якого б вбачалось що за життя ОСОБА_5 визнавав себе батьком позивачки.

Позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення молекулярно-генетичної експерти не заявляла.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, з метою з`ясування можливого кола зацікавлених осіб, на запитання головуючої чи наявні у покійного ОСОБА_5 хтось ще із членів сім`ї чи близьких родичів (батьки, брати, сестри, тощо), представники сторін пояснили, що їм дана інформація не відома та отримати її змоги немає, так як відсутні вихідні дані батьків чоловіка.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини, що входять до предмету доказування, можуть встановлюватися такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надані позивачем докази достовірно підтверджують, що ОСОБА_5 є рідним батьком позивача.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова ВС в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, постанова ВС від 2.02.2026 по справі № 713/1153/23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 2.02.2026 по справі № 713/1153/23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ВС в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 2.02.2026 по справі № 713/1153/23).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова ВС від 23.11.2023 № 685/547/23).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, аргументи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 908,40 грн.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, відтак з позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 908,40 грн.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2026 у даній справі скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 40 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 7.09.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. Г. Копаничук

Т.Б. Сало