Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №631/1520/23 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1520/23

провадження № 2/631/80/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1142534 від 20 вересня 2023 року діє адвокат Дем`яненко Ольга Олегівна, звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з останньої на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати на утримання, догляд, лікування та поховання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 22635 гривень 76 копійок та визнати за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 88 років.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 проживає в частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка їй належить на праві приватної власності, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом. В іншій частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За твердженням представника позивача, фактично ОСОБА_3 та позивач, ОСОБА_1 , проживали в одному житловому будинку, який розділений на 2 ізольовані частини з окремими виходами за різними адресами, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» та актом депутату Мереф`янської міської ради від 21 квітня 2023 року. ОСОБА_3 була рідною сестрою батька позивача – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто була рідною тіткою позивачки. ОСОБА_3 мешкала одна та дуже хворіла. ОСОБА_1 надавала допомогу ОСОБА_3 , купувала за власні кошти продукти харчування, ліки за власні кошти, що підтверджується чеками, що зберіглись, на суму 14183 гривні 31 копійка. Крім того, позивач сплачувала рахунки за комунальні послуги за електроенергію та вивезення побутових відходів на загальну суму 452 гривні 45 копійок за період з січня по березень 2023 року, що підтверджується рахунками Комунального підприємства «Служба замовника», Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на ім`я ОСОБА_3 та квитанціями про сплату від імені позивачки, у яких зазначені номери особових рахунків.

Як вказала представник позивача, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 88 років. Причиною її смерті є хронічна серцево-судинна недостатність. ОСОБА_1 особисто здійснювала організацію та проведення поховання, сплатила усі витрати на поховання ОСОБА_3 в сумі 8000 гривень 00 копійок, що підтверджується договором-замовлення № 119 від 07 квітня 2023 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВКП «Служба Замовника» на організацію та проведення поховання, рахунком-замовника № 119 від 07 квітня 2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 569 від 07 квітня 2023 року, договором-замовлення, укладеним між ОСОБА_1 та ФОП « ОСОБА_5 » на замовлення та проведення поховання, з відміткою про оплату 04 квітня 2023 року. У зв`язку з відсутністю власних коштів позивач була змушена позичати кошти у знайомих.

На думку сторони позивача, той факт, що документи про причину смерті ОСОБА_3 , свідоцтво про її смерть, рахунки за комунальні послуги, документи на поховання знаходяться у позивачки, свідчить про те, що саме позивачка доглядала за своєю тіткою, ОСОБА_3 , а тому з урахуванням приписів статті 1232 Цивільного кодексу України вона має право на відшкодування понесених нею витрат від доньки померлої – ОСОБА_2 .

Крім того, як зазначала представник позивача, після смерті ОСОБА_3 позивачка звернулася до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змїєвської Т. М. з заявою про прийняття спадщини. За її заявою 31 травня 2023 року приватним нотаріусом була заведена спадкова справа № 70724770, що підтверджується відповідним витягом. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є її донька – відповідач по справі ОСОБА_2 , інших спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_3 немає. За твердженням представника позивача, ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за правом представлення з урахуванням приписів статтей 1262 та 1266 Цивільного кодексу України.

Положеннями статті 1259 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як вказала представник позивача, ОСОБА_3 була особою похилого віку, вона померла у віці 88 років, страждала на захворювання серцево-судинної системи. В останні роки життя через похилий вік, незадовільний стан здоров`я, загальну слабкість була обмежена у пересуванні, не виходила з будинку на вулицю, не мала можливості прибирати у будинку, купувати та самостійно готувати собі їжу, самостійно себе обслуговувати, тому потребувала стороннього догляду та допомоги. Відповідачка ОСОБА_2 допомогу матері не надавала, тому саме позивач на протязі останніх двох років постійно опікувалась тіткою, піклувалась про стан її здоров`я, зверталася за медичною допомогою до сімейного лікаря, купувала для неї ліки та продукти харчування, готувала їй їжу, прибирала у будинку. Також ОСОБА_1 підтримувала моральний дух ОСОБА_3 , оскільки остання залишилась одна, а відповідачка ОСОБА_2 , яка є донькою спадкодавиці, в березні 2022 року виїхала за межі України і мешкає в іншій державі.

Оскільки позивач, ОСОБА_1 , вважає, що її права та інтереси порушуються, тому вона вимушена звернутися до суду за їх захистом з даним позовом.

У відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1175932 від 01 червня 2024 року діє адвокат Лаєвська Марине Леніківна, з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надіслала на адресу суду відзив на позову заяву, що був зареєстрований за вхідним № 5228/24-вх., відповідно до якого представник відповідача повідомила, що дійсно, позивач – ОСОБА_1 та відповідач – ОСОБА_2 , є родичами, а саме двоюрідними сестрами. Наразі ОСОБА_2 перебуває за кордоном з березня 2022 року через повномасштабне вторгненням в Україну. Так, відповідач та ОСОБА_6 є прийомними батьками та до початку воєнного стану постійно проживали разом з підопічними дітьми за адресою: АДРЕСА_2 . У березні 2022 року сім`я виїхала з метою захисту прийомних дітей від війни, оскільки у березні 2022 року Харківська область була зоною активних бойових дій, була реальна загроза життю та здоров`ю підопічних дітей. Також, Служба у справах дітей наполегливо пропонувала організувати переїзд, в першу чергу це було викликано забезпеченням безпеки дітей. Нажаль, мати ОСОБА_2 – ОСОБА_3 категорично відмовилася їхати разом з дочкою та залишилася в країні. Таким чином, відповідачка разом з дітьми опинилася за кордоном. Проте, ОСОБА_2 протягом всього часу перебування за межами країни, спілкувалася з матір`ю, надавала їй матеріальну допомогу шляхом перерахування коштів зі свого рахунку, а також з рахунку підопічних дітей (що було технічно зручніше). Таким чином, на думку сторони відповідача, твердження ОСОБА_1 про те, що вона утримувала ОСОБА_3 не відповідає дійсності. Можливо, позивач й надавала матеріальну допомогу своїй тітці, але це було викликано не матеріальними труднощами ОСОБА_3 , а бажанням самої позивачки. За твердженням представника відповідача, благодійна діяльність ОСОБА_1 шляхом надання матеріальної допомоги це свідоме добровільне рішення останньої і не тягне за собою жодних обов`язків для інших осіб, у тому числі у спадкоємців.

Протягом року, з березня 2022 року по день смерті матері – ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 спілкувалася з матір`ю та надавала їй моральну підтримку, до самої смерті у них були гарні відносини. Коли стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився, відповідачка у межах своїх можливостей намагалася організувати виклик швидкої допомоги, звернувшись до колишньої підопічної, яка стала повнолітньою та залишилась в Україні. Протягом останнього року життя матері, ОСОБА_2 надавала матері матеріальну допомогу на загальну суму 13658 гривень 32 копійки.

Що стосується тверджень сторони позивача, що ОСОБА_1 нібито самостійно понесла витрати на поховання ОСОБА_3 , то це не відповідає дійсності. Так, з урахуванням приписів статті 53 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» саме позивач отримала з Пенсійного фонду України виплату на поховання ОСОБА_7 , а тому відсутні підстави стверджувати, що поховання відбулося за власний рахунок ОСОБА_1 .

До того ж, копії чеків, що були надані на підтвердження витрат на придбання для ОСОБА_3 ліків та продуктів харчування, не є належними та допустимим доказами, оскільки з них неможливо встановити їх приналежність та цільове використання придбаних товарів, тобто, що товари були придбані саме для ОСОБА_3 . Крім того, позивачем не доведено, що нею були витрачені власні кошти, адже ОСОБА_3 отримувала пенсію, матеріальну допомогу від дочки та могла просити придбати продукти харчування з подальшим відшкодуванням вартості. Вищевказане стосується і оплати комунальних послуг.

Сторона відповідача вважає, що позивачкою не доведено необхідність та розумність здійснення витрат на утримання та поховання ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому позовна вимога про стягнення з відповідачки коштів в сумі 22635 гривень 76 копійок не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зміну черговості та визнання за ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 88 років, представник відповідача зазначила, що зміна черговості одержання права на спадкування – це встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом. Проте, 22 лютого 2022 року ОСОБА_3 склала заповіт, що був посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 331. Вказаним заповітом все належне заповідачу майно було заповідано саме ОСОБА_2 . Таким чином, у даному випадку не може підлягати застосуванню приписи частини 2 статті 1259 Цивільного кодексу України щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом, який є недійсним не визнався, а отже спадкування здійснюється не за законом.

Представник відповідача звернула увагу суду, що у разі спадкування за законом, право на отримання спадщини у ОСОБА_1 могло виникнути за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво була у безпорадному стані. У даному випадку ОСОБА_2 надавала матері моральну та матеріальну підтримку, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачка ухилялася від виконання своїх дочірніх обов`язків. До того ж, з дня виїзду з України до дня смерті ОСОБА_3 сплинув лише один рік. Тому неможливо стверджувати, що ОСОБА_8 систематично, протягом тривалого часу опікувалась матір`ю відповідачки. В матеріалах справи відсутній висновок лікарської комісії, встановленої Міністерством охорони здоров`я України форми, про те, що ОСОБА_3 потребувала постійної сторонньої допомоги. Також, відсутній акт встановлення факту здійснення ОСОБА_1 такої допомоги.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити та стягнути з останньої понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень 00 копійок.

Своїм процесуальним правом на надання відповіді на відзив у відповідності до статті 179 Цивільного процесуального кодексу України сторона позивача не скористалась.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 березня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування, та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а також за клопотанням представника позивача відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 квітня 2024 року за клопотанням сторони позивача витребувано від ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ЕЙРВІТА» інформацію щодо стану здоров`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; витребувано з ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ інформацію щодо перетинання державного кордону громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з січня 2022 року по день постановлення ухвали; витребувано у приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвської Тетяни Миколаївни інформацію про осіб, які звертались з заявами про прийняття спадщини, чи відмову від спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та інформаційну довідку із спадкового реєстру щодо спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 30 квітня 2024 року витребувано у приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвської Тетяни Миколаївни належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування та призначено справу до судового розгляду.

Також Нововодолазьким районним судом Харківської області неодноразово постановлялись ухвали, якими вирішувались процесуальні питання щодо участі сторін у судових засідань в режимі відеоконференції, а також ухвали про відкладення підготовчих засідання та судового розгляду, у тому числі за клопотаннями учасників процесу.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі судом не вживалось.

Під час судового розгляду справи у судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 та її представники – спочатку адвокат Дем`яненко Ольга Олегівна, а потім адвокат Габор Вікторія Володимирівна позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити й у вступному слові стисло виклали зміст, підстави вимог щодо предмета позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які в цілому відповідали змісту позовної заяви. ОСОБА_1 звернула увагу суду, що саме вона останній час здійснювала догляд за своєї тіткою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покувала їй усе необхідне: ліки, їжу, сплачувала комунальні послуги, натомість її дочка – ОСОБА_2 на початку війни виїхала за межі України та ніякої допомоги матері не надавала, лише один раз перерахувала їй на банківську карту 500 гривень 00 копійок. Зі слів позивача, померла ОСОБА_3 мала відкритий пенсійний рахунок у АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», але оскільки за станом здоров`я самостійно її тітка не мала змоги знімати кошти, пенсійну картку вона передала їй, щоб вона могла знімати з неї пенсію. На прохання ОСОБА_3 вона знімала пенсію останньої у касі відділення банку. Розмір пенсії померлої складав близько 2600 гривень 00 копійок. Кошти, що вона знімала з банківської картки віддавала ОСОБА_3 , яка потім робила замовлення на покупку продуктів харчування, ліків, тощо. ОСОБА_3 надавала кошти позивачу, а та купувала все що остання замовляла. Позивач наголосила, що всю пенсію ОСОБА_3 вона витрачала на неї, купувала все, що остання бажала, навіть витрачала власні кошти на потреби ОСОБА_3 . Після смерті останньої пенсійну картку вона віддала до відділення Пенсійного фонду України.

Також у ході судового розгляду справи адвокат Габор Вікторія Володимирівна не могла достеменно підтвердити розрахунок витрат, які понесла позивач на придбання продуктів харчування, ліків для померлої.

Крім того, 15 липня 2025 року представник позивача – адвокат Габор Вікторія Володимирівна з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи звернулась на адресу суду з заявою, зареєстрованою за вхідним № 4133/25-вх., відповідно до якої просила залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині зміни черговості одержання права на спадкування. Проте, 21 жовтня 2025 року засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшла заява, що була зареєстрована за вхідним № 6477/25-вх., відповідно до якої остання повідомила про відкликання заяви про залишення без розгляду позовних вимог в частині зміни черговості одержання права на спадкування, що була подана її представником, та просила продовжити розгляд справи в межах первісних позовних вимог.

Надалі ОСОБА_1 у судові засідання не з`являлась, у тому числі не приймала у них участі в режимі відеоконференції відповідно до раніше постановленої ухвали суду, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно та відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомляла, заяви про відкладення розгляду справи або про можливість розгляду справи за її відсутності на адресу суду не направляла.

Разом із тим, позивач скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через свого представника – адвоката Карпухіна Дмитра Юрійовича, який вступив у розгляд справи та діяв на підставі Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особам, які визначені пунктами 1 – 2, 9 – 23, 26 – 29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 15 травня 2026 року № 5-20-2026-000655, виданим Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги про заміну адвоката Габор В. В.

11 серпня 2026 року, представник позивача – адвокат Карпухін Дмитро Юрійович з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи направив на адресу суду заяву, що була зареєстрована за вхідним № 5392/26-вх, відповідної до якої посилаючись на участь у слідчих діях в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 лютого 2023 року під № 220230000000242, просив судове засідання у справі з єдиним унікальним № 631/1520/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування, призначене на 11 серпня 2026 року, провести за його відсутності, дослідити докази у справі, однак зробити перерву для прийняття участі у судових дебатах

У останнє судове засідання представник позивача – адвокат Карпухін Дмитро Юрійович також не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно, відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

27 серпня 2026 року адвокат Карпухін Д. Ю., з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 5771/26-вх., відповідно до якої повідомив, що при прийнятті рішення про проведення судового засідання у справі просив взяти до уваги, що позивач ОСОБА_1 бажала прийняти участь у судовому засіданні для захисту своїх прав, однак оскільки вона мешкає у місті Мерефа, тому не має можливості прибути до Харківського районного суду Харківської області для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції у зв`язку із відсутністю транспорту, просив прийняти рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання жодного разу не з`являлась, хоча про дату, час і місце розгляду справи сповіщалась завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

13 травня 2024 року на електронну адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-778/24-вх., відповідно до якої остання повідомила, що не може з`явитись до суду, оскільки перебуває з дітьми за кордоном, просила відкласти розгляд справи до її повернення в Україну.

Аналогічна за змістом заява надійшла на адресу суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 23 травня 2024 року та була зареєстрована за вхідним № 3809/24-вх.

Водночас у червні 2024 року ОСОБА_2 скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника – адвоката Лаєвську Марине Леніківну.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Лаєвська Марине Леніківна у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала, вважала їх такими, що не підлягають задоволенню та у вступному слові надала пояснення аналогічні тим, що містяться у відзиві на позовну заяву. Наполягаючи на тому, що позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог, натомість ОСОБА_2 , не зважаючи на перебування за кордоном постійно допомагала своєї матері матеріально, робили грошові перекази на банківську картку матері, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

У наступні судові засідання представник відповідача – адвокат Лаєвська Марине Леніківна не з`явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно у відповідності до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, представник ОСОБА_2 – адвокат Лаєвська Марине Леніківна з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 7931/25-вх від 10 грудня 2025 року, відповідно до якої просила закінчити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування, за відсутності відповідача та її представника, у задоволенні позовних вимог відмовити, стягнути з позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 15000 гривень 00 копійок.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі , зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки , а також неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою (частина 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частинах 1 та 3 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В даному випадку учасники справи вважаються таким, що належним чином повідомлені про дату судового розгляду справи, враховуючи наявні в матеріалах справи докази.

Крім того, положеннями частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Про наявність такого клопотання у позивача та відповідача, свідчать відповідні заяви, що подані їх представниками та долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання учасниками процесу додаткових пояснень не має, оскільки останні їх вже надали у минулих судових засіданнях, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог за відсутності учасників процесу, що не з`явилися.

Вислухавши пояснення та доводи позивача та її представника, а також доводи представника відповідача, покази свідка, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, що були надані учасниками справи та безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа унормовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 жовтня 2019 року державним нотаріусом Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області Богуновою Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1194, а також копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 185643111 від 22 жовтня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як убачається з копії лікарського свідоцтва про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року, виданого лікарем ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ЕЙРВІТА» ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть настала вдома за адресою: АДРЕСА_1 , причина смерті: хронічно-судинна недостатність. Свідоцтво видане ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07 квітня 2023 року у місті Мерефа відповідно до положень Закону України «Про поховання та похоронну справу» між ОСОБА_1 та ритуальною службою – Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника» був укладений Договір-замовлення № 119 на організацію поховання, предметом якого є проведення поховання померлої ОСОБА_3 (лікарське свідоцтво про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року) на кладовищі у місті Мерефа на вулиці Шевченко о 10 годині 30 хвилин 05 квітня 2023 року, на загальну суму 1445 гривень 01 копійка.

Відповідно до рахунку-замовника № 119 від 07 квітня 2023 року, виданого Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника», встановлено, що ОСОБА_1 були замовлені послуги на поховання ОСОБА_3 на кладовищі у місті Мерефа, вулиця Шевченко, на загальну суму 1445 гривень 01 копійка.

Згідно копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 566 від 07 квітня 2023 року, виданої Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника», від ОСОБА_1 на підставі договору 8 захоронення було прийнято суму коштів у розмірі 1445 гривень 01 копійка.

Також стороною позивача надана копія Договору-замовлення на замовлення та проведення поховання, укладеного між замовником, ОСОБА_1 , та виконавцем, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , предметом якого є облаштування місця поховання ОСОБА_3 (лікарське свідоцтво про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року) на кладовищі у місті Мерефа на вулиці Шевченко о 10 годині 30 хвилин 05 квітня 2023 року, з найменуванням послуг на загальну вартість 6554 гривні 99 копійок, з забезпеченням доставки предметів похоронної належності за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому вказаний договір не містить дати його укладання.

Вже під час судового розгляду справи представник позивача – адвокат Габор Вікторія Володимирівна звернулась на адресу суду з клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 363/26-вх. від 19 січня 2026 року, відповідно до якого просила визнати поважними причини несвоєчасного подання доказу, посилаючись на його відсутність у позивача на момент звернення до суду, та поновити строк на його подачу й додала копію рахунку № 119 від 07 квітня 2023 року, виданого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 на суму 6554 гривні 99 копійок. При цьому ніякого документу, як то квитанції до прибуткового касового ордеру, фіскального чеку тощо, що підтверджує фактичну сплату позивачем зазначеної суми коштів не надала.

З копії свідоцтва про поховання, що є додатком № 2 до «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання», убачається, що ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 05 квітня 2023 року, похована 05 квітня 2023 року на ділянці № НОМЕР_2 кв, ряд № 14 сек. кладовища, розміщеного в місті Мерефа на вулиці Шевченка, про що в книзі реєстрації поховань та переховань громадян зроблено відповідний запис від 06 квітня 2023 року за № 119.

Також на підтвердження позовних вимог стороною позивача надано копія Акту від 21 квітня 2023 року, складеного рукописним текстом депутатом Мереф`янської об`єднаної територіальної громади VIII скликання Карпенко Т. Г., у якому зазначено, що цим актом засвідчено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована та мешкає ОСОБА_1 . Будинок, що розташований за вищевказаною адресою має двох господарів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть НОМЕР_3 ) у віці 88 років. Поховання здійснювала ОСОБА_1 (свідоцтво про поховання № НОМЕР_1 ). На протязі останніх двох років громадянка ОСОБА_1 здійснювала догляд за померлою ОСОБА_3 , цікавилась станом її здоров`я, зверталась за медичною допомогою для своєї тітки до сімейного лікаря, годувала та дбала про її стан. Вище вказане засвідчують ОСОБА_10 – поліцейський офіцер громади СВГ відділу поліції Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області та ОСОБА_11 .

Як убачається із рахунку за електричну енергію за березень 2023 року від 07 квітня 2023 року № 2672982516 за адресою: АДРЕСА_1 на суму 293 гривні 76 копійок, його сплата була здійснена згідно квитанцій АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1151037352 від 13 квітня 2023 року на суму 160 гривень 00 копійок та № 115-1992645 від 01 травня 2023 року на суму 153 гривні 80 копійок (платник ОСОБА_12 ). Рахунок за електричну енергію за лютий 2023 року від 08 березня 2023 року № 2660122313 за адресою: АДРЕСА_1 на суму 32 гривні 01 копійка, був сплачений згідно квитанції АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1145687003 від 10 березня 2023 року на суму 42 гривні 00 копійок (платник вказаний ОСОБА_13 , але олівцем запис ОСОБА_1 ).

Також згідно квитанцій АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1146197056 від 14 березня 2023 року на суму 25 гривень 20 копійок, № 1139879196 від 27 січня 2023 року на суму 21 гривня 10 копійок, № 11495355537 від 28 березня 2023 року на суму 25 гривень 40 копійок та № 1154992397 від 01 травня 2023 року на суму 25 гривень 00 копійок, долучених до матеріалів справи, вбачається сплату рахунків Комунального підприємства «Служба замовлення» за надання послуг з вивезення: твердих побутових відходів, великогабаритних відходів та ремонтних відходів за адресою: Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, в`їзд Гоголя, будинок № 4, за період грудень 2022 року та січень – березень 2023 року були сплачені ОСОБА_14 .

Окрім цього, на підтвердження придбання ОСОБА_1 продуктів харчування для ОСОБА_3 представником позивача надані копії чеків з продуктових магазинів та магазинів побутових товарів, при цьому деякі з них є зовсім нечитабельні. Так, 27 жовтня 2022 року було витрачено суму грошових коштів 325 гривень 40 копійок у магазині «Посад»; 14 листопада 2022 року витрачено суму грошових коштів у розмірі 89 гривень 50 копійок та 41 гривня 20 копійок; 17 листопада 2022 року у магазині «Посад» витрачено 68 гривень 90 копійок; 18 листопада 2022 року витрачено суму грошових коштів 84 гривні 10 копійок; 13 листопада 2022 року та 20 листопада 2022 року витрачено у магазині «Посад» суму грошових коштів у розмірі 17 гривень 90 копійок, 20 гривень 60 копійок та 91 гривня 10 копійок відповідно; 10 листопада 2022 року витрачено суму грошових коштів 52 гривні 00 копійок; 13 листопада 2022 року та 16 листопада 2022 року витрачено на побутові товари 52 гривні 00 копійок та 18 гривень 00 копійок відповідно; 21 грудня 2022 року витрачено на побутові товари 59 гривень 00 копійок; 09 грудня 2022 року та 13 грудня 2022 року у магазині «Посад» витрачено 81 гривня 30 копійок та 11 гривень 20 копійок; 23 грудня 2022 року витрачено суму грошових коштів 143 гривні 30 копійок; 22 грудня 2022 року витрачено у магазині «Посад» –154 гривні 10 копійок; 21 грудня 2022 року витрачено грошові кошти у сумі 144 гривні 90 копійок; 09 грудня 2022 року витрачено на продукти харчування грошові кошти у сумі 30 гривень 70 копійок; 19 грудня 2022 року у магазині «АТБ-Маркет» витрачено 113 гривень 10 копійок та 67 гривень 00 копійок; 09 грудня 2022 року у магазині «Посад» витрачено 209 гривень 70 копійок; 02 березня 2023 року, 12 березня 2023 року та 31 березня 2023 року у магазині «Посад» витрачено 241 гривня 70 копійок, 222 гривні 10 копійок, 295 гривень 30 копійок та 52 гривні 20 копійок відповідно; 20 листопада 2022 року та 27 листопада 2022 року витрачено на продукти харчування 50 гривень 90 копійок та 45 гривень 70 копійок; 30 березня 2023 року у магазині «АТБ-Маркет» витрачено 112 гривень 90 копійок; 31 березня 2023 року витрачено на продукти харчування 63 гривні 00 копійок; 11 листопада 2022 року та 13 листопада 2022 року витрачено на продукти харчування 133 гривні 40 копійок та 58 гривень 10 копійок відповідно; 07 березня 2023 року та 14 березня 2023 року витрачено на продукти харчування 56 гривень 60 копійок та 66 гривень 90 копійок відповідно; 25 березня 2023 року у магазині «Посад» та 27 березня 2023 року у магазині «АТБ-Маркет» витрачено 24 гривні 80 копійок та 115 гривень 20 копійок відповідно; 27 березня 2023 року та 28 березня 2023 року витрачено на побутові речі 36 гривень 00 копійок та 19 гривень 00 копійок відповідно; 13 січня 2023 року та 22 січня 2023 року витрачено грошові кошти на продукти харчування у сумі 68 гривень 10 копійок та 51 гривня 80 копійок; 17 січня 2023 року у магазині «Посад» витрачено грошові кошти на суму 183 гривні 70 копійок; 23 січня 2023 року у магазині «АТБ-Маркет» витрачено грошові кошти у сумі 225 гривень 70 копійок; 18 січня 2023 року в одному магазині були придбані товари на суму 70 гривень 30 копійок та 44 гривні 50 копійок; 22 січня 2023 року витрачено кошти на придбання продуктів харчування на суму 77 гривень 67 копійок; 17 лютого 2023 року витрачено грошові кошти у сумі 260 гривень 00 копійок; 23 лютого 2023 року у магазині «Посад» витрачено грошових коштів на суму 207 гривень 40 копійок; 03 лютого 2023 року витрачено на побутові речі 41 гривня 00 копійок; 14 лютого 2023 року витрачено на продукти харчування 49 гривень 00 копійок. Згідно копій вказаних чеків загальна сума потрачених коштів складає 4697 гривень 07 копійок.

Крім того, з наданих до позовної заяви копій чеків на придбання лікарських засобів вбачається, що 24 жовтня 2022 року витрачено 135 гривень 89 копійок; 28 жовтня 2023 року – 270 гривень 99 копійок; 14 жовтня 2022 року – 254 гривні 70 копійок; 13 листопада 2022 року – 352 гривні 99 копійок та 155 гривень 94 копійки; 22 листопада 2022 року – 13 гривень 70 копійок, 1003 гривні 02 копійки та 38 гривень 90 копійок; 28 листопада 2022 року – 121 гривня 22 копійки; 20 листопада 2022 року – 33 гривні 49 копійок; 07 грудня 2022 року – 11 гривень 00 копійок; 28 грудня 2022 року – 17 гривень 50 копійок; 08 грудня 2022 року – 41 гривня 50 копійок; 12 грудня 2022 року – 294 гривні 87 копійок; 13 грудня 2022 року – 352 гривні 10 копійок; 30 грудня 2023 року – 265 гривень 99 копійок; 20 січня 2023 року – 427 гривень 49 копійок та 246 гривень 49 копійок; 30 січня 2023 року – 181 гривня 53 копійки; 14 лютого 2023 року – 449 гривень 00 копійок; 16 лютого 2023 року – 44 гривні 50 копійок; 17 лютого 2023 року – 360 гривень 01 копійка; 02 березня 2023 року – 121 гривня 00 копійок; 13 березня 2023 року – 243 гривні 40 копійок; 14 березня 2023 року – 280 гривень 10 копійок; 17 березня 2023 року – 106 гривень 00 копійок, 21 гривня 30 копійок та 230 гривень 00 копійок; 20 березня 2023 року – 260 гривень 92 копійки; 21 березня 2023 року – 11 гривень 00 копійок; 28 березня 2023 року – 48 гривень 50 копійок; 29 березня 2023 року – 95 гривень 00 копійок; 31 березня 2023 року – 47 гривень 50 копійок; 02 квітня 2023 року – 97 гривень 42 копійки. Згідно копій вказаних чеків загальна сума потрачених коштів складає 6634 гривні 96 копійок.

При цьому, із розрахунку витрат на продукти харчування та побутові речі, а також лікарські препарати та засоби, потрачених ОСОБА_1 за період з листопада 2022 року по квітень 2023 року, зробленого представником позивача – Габор В. В. та надісланого на адресу суду 25 травня 2026 року й зареєстрованого за вхідним № 3683/26-вх, разом із оригіналами чеків, вбачається, що загальна сума витрат на продукти харчування та побутові речі склала 1979 гривень 46 копійок, загальна сума витрат на лікарські препарати та засоби – 1688 гривень 18 копійок.

Водночас, деякі оригінали чеків на придбання товарів та лікарські засобів були видані після 04 квітня 2023 року, тобто продукти харчування, побутові речі та лікарські препарати були придбані вже після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином є суттєві розбіжності між заявленими до відшкодування витратами та доказами на їх підтвердження.

З копії довідки, виданої 31 травня 2026 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Тетяною Змієвською, встановлено, що 31 травня 2023 року громадянкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було сплачено кошти в сумі 1800 гривень 00 копійок за послуги нотаріуса за заведення спадкової справи № 44 від 31 травня 2023 року (перевірка по спадковому реєстру про наявність спадкової справи та заповіту, перевірка по ДРАЦС, заява, запит, консультація) після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72663346, сформованого 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М., убачається, що до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи, номер у спадковому реєстрі 70724770, номер у нотаріуса 44, місце заведення: Харківська область, Харківський районний, приватний нотаріус Змієвська Т. М., дата заведення 31 травня 2023року, місце зберігання: приватний нотаріус Змієвська Т. М., 62472 Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Дніпровська, будинок № 133 літ. «Б-2», приміщення 13, спадкодавець: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження родинних відносин між померлою ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 як між тіткою та племінницею, останньою надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 19 вересня 1960 року, з якого убачається, що ОСОБА_15 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Мерефа Харківського району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів громадського стану про народження 19 вересня 1960 року зроблено відповідний актовий запис. Батьками ОСОБА_15 вказані: батько – ОСОБА_4 , мати – ОСОБА_16 .

Згідно копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00023907720, сформованого 11 вересня 2019 року об 11 годині 58 хвилин Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, вбачається, що 05 квітня 1980 року Виконавчим комітетом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області складений актовий запис № 45 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_17 та ОСОБА_15 , після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка зазначено як « ОСОБА_18 », дружини – « ОСОБА_18 ». Також у Витягу мається відомості про розірвання шлюбу 15 лютого 1989 року, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області складений актовий запис № 60.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 22 квітня 2019 року Виконавчим комітетом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області, убачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Мерефа Харківського району Харківської області, про що 22 квітня 2019 року Виконавчим комітетом Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області складено відповідний актовий запис № 164.

Відповідно до копії посвідки про народження № 277, яка є неналежної якості, встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батька записані: батько – ОСОБА_19 , мати – ОСОБА_20 .

З копії свідоцтва про народження, яке є нечитабельним, вбачається, що ОСОБА_21 народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 у місті Мерефа, проте відомості про батьків прочитати не можливо.

Згідно відповіді Державного архіву Харківської області від 22 травня 2025 року за № 01-44/2077.2078, книги реєстрації актів цивільного стану про народження по місті Мерефа Харківського району Харківської області за 1934, 1935 роки на зберігання до архіву не надходили, тому надати довідки про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 немає можливості.

На виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області про витребування доказів у справі від 08 квітня 2024 року, ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ЕЙРВІТА» надано лист від 18 квітня 2024 року за вихідним № 13/01-14, відповідно до якого повідомило, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Лікарське свідоцтво про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 на померлу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримувала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Декларація на надання первинної медичної допомоги з сімейним лікарем ОСОБА_9 була укладена 04 лютого 2022 року. Виклик 01 березня 2023 року лікаря до ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювався ОСОБА_1 , яка була присутня при візиті лікаря. Пацієнтка знаходилась на момент виклику в стані середньої важкості.

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України за вихідним № 19-26560/18/24-вих від 17 квітня 2024 року, отриманої на виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 квітня 2024 року про витребування доказів у справі, встановлено, що у Базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» міститься інформація щодо перетинання державного кордону України 10 березня 2022 року о 17 годині 46 хвилин 23 секунди громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , через пункт пропуску «Шегині».

Із наданих стороною відповідача доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 у місті Мерефа Харківського району Харківської області, про що 25 листопада 1967 року Мереф`янським міським РАЦС Харківського району Харківської області в книзі записів актів громадського про народження зроблено відповідний запис № 336 та видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 . Батьками ОСОБА_2 вказано: батько – ОСОБА_22 , мати – ОСОБА_3 .

Отже, відповідач є рідною донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Як убачається з копії Розпорядження Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 13 листопада 2014 року № 480 «Про утворення прийомної сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_23 , передачу на виховання та спільне проживання малолітньої ОСОБА_24 » було вирішено утворити прийомну сім`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 та визначити їх прийомними батьками; 14 листопада 2014 року передати прийомним батькам на виховання та спільне проживання малолітню ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Також Розпорядження Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 26 липня 2018 року № 320 «Про поповнення прийомної сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_23 , передачу на виховання та спільне проживання неповнолітньої ОСОБА_25 » було вирішено поповнити з 31 липня 2018 року прийомну сім`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 ; передати 31 липня 2018 року на виховання та спільне проживання прийомним батькам неповнолітню ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , яка має статус дитини-сироти.

Крім того, відповідно до Розпорядження Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 червня 2018 року № 116 «Про поповнення прийомної сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_23 , передачу на виховання та спільне проживання малолітньої ОСОБА_26 » було вирішено поповнити з 11 червня 2019 року прийомну сім`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 ; передати 11 червня 2019 року на виховання та спільне проживання прийомним батькам малолітню ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

З копії листа Служби у справах дітей Харківської районної державної (військової) адміністрації Харківської області від 18 червня 2024 року № Л-705/01-18 встановлено, що прийомна мати ОСОБА_2 разом з двома прийомним дітьми покинула місце функціонування, визначене органом опіки та піклування за адресою: АДРЕСА_2 , на початку березня 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням Росії на територію України. З метою збереження життя та здоров`я прийомних дітей та в пошуках безпечного місця для проживання ОСОБА_2 разом з цими дітьми перемістилась до міста Львів, звідки наступного дня за допомогою волонтерів прийомна сім`я виїхала до Республіки Польща. Згодом прийомна мати та прийомні діти переїхали до Федеративної Республіки Німеччина, де вони всі стали на консульський облік. На час виїзду прийомної матері, ОСОБА_2 , разом з прийомними дітьми за межі України погоджувати або узгоджувати зі Службою цей виїзд не було потреби у зв`язку відсутністю такої законодавчої норми. Змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами У країни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі – Правила), внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383, унормовано, що виїзд за межі України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 18-річного віку, визначених у підпунктах 2-5 пункту 6 цих Правил, в супроводі одного із законних представник здійснюється за наявності письмового погодження служби у справах дітей за місцем звернення чи служби у справах дітей обласної військової (військово-цивільної) адміністрації на виїзд із зазначенням держави остаточного перебування дітей. За наявною у Служби інформацією, в період з 01 січня 2022 року по 01 січня 2024 року проявів асоціальної поведінки, порушень норм законодавства з боку громадянки ОСОБА_2 , відносно дитини та особи, які перебувають на вихованні в прийомній сім`ї, зареєстровано не було. Інформація негативного характеру щодо дітей, прийомної матері або членів родини до Служби не надходила.

Як убачається з копій платіжних інструкцій АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» № Р24А418437755D94587 від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки, № Р24А464390369D36215 від 08 листопада 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки; № Р24А2103355939С2035 від 23 березня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 500 гривень 00 копійок; № Р24А2090011712С0912 від 18 березня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1000 гривень 00 копійок; № Р24А2288081596С2537 від 24 травня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 502 гривні 51 копійка; № Р24А2113897127С0132 від 27 березня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 500 гривень 00 копійок; № Р24А326549528D41093 від 30 вересня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки; № Р24А101631238D57219 від 29 липня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 804 гривні 02 копійки; № Р24А896981735D55298 від 28 лютого 2023 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки; № Р24А660785537D26374 від 28 грудня 2022 року ОСОБА_24 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 201 гривня 01 копійка; № Р24А133261774D18385 від 08 серпня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки; № Р24А352837390D57882 від 08 жовтня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 201 гривня 01 копійка; № Р24А352083953D76602 від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 502 гривні 51 копійка; № Р24А50797228D930344 від 14 липня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 502 гривні 51 копійка; № Р24А2273259440С2645 від 20 травня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійки; № Р24А50707097D153814 від 14 липня 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 502 гривні 51 копійка; № Р24А1996486171С5572 від 14 лютого 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 201 гривня 01 копійка; № Р24А5731347686D52281 від 17 січня 2023 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 100 гривень 50 копійок; № Р24А809506310D25374 від 07 лютого 2023 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 100 гривень 50 копійок; № Р24АР24А464390D36215 від 08 листопада 2022 року ОСОБА_2 перерахувала на ім`я ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1005 гривень 03 копійок.

З копії заповіту, посвідченого 22 лютого 2022 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревською С. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 351 (бланк НРС 789221), вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, рухоме і не рухоме, де б воно не було, з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що на день її смерті буде належати їй за законом та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Реєстрація вказаного заповіту, внесена до Спадкового реєстру за номером 69185509, бланк НРС 789221, номер в реєстрі 351, місце посвідчення: Харківська область, Харківський район, приватний нотаріус Туревська С. О., заповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68646872, сформованого 22 лютого 2022 року приватним нотаріусом Туревською С. О.

Листом приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Тетяною Миколаївною від 16 квітня 2024 року за вихідним № 85/01-16, отриманого на виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 08 квітня 2024 року про витребування доказів у справі, остання повідомила, що 31 травня 2023 року до нотаріальної контори звернулась громадянка ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі її заяви була заведена спадкова справа № 44/2023, Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72663346 від 31 травня 2023 року. 07 вересня 2023 року до нотаріальної контори надійшла заява від ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті матері згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Туревською С. О. від 22 лютого 2022 року за реєстровим номером № 351. Інших заяв до нотаріальної контори не надходило.

Перевіривши матеріали спадкової справи № 44/23, заведеної 31 травня 2023 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , що були направлені на адресу суду відповідно до ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 30 квітня 2024 року про витребування доказів у справі, приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М. листом від 26 вересня 2024 року № 211/01-16, та зареєстровані за вхідним № 7135/24-вх. від 01 жовтня 2024 року, встановлено, 31 травня 2023 року до приватного нотаріуса звернулась громадянка ОСОБА_1 з заявою, зареєстрованою по книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 12 від 31 травня 2023 року о 12 годині 15 хвилин (спадкова справа № 44/2023), відповідно до якої повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Мерефа Харківського району Харківської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті залишилась спадщина, яку вона приймає.

З копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72663346, сформованого 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М., убачається, що до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи, номер у спадковому реєстрі 70724770, номер у нотаріуса 44, місце заведення: Харківська область, Харківський районний, приватний нотаріус Змієвська Т. М., дата заведення 31 травня 2023року, місце зберігання: приватний нотаріус Змієвська Т. М., 62472 Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Дніпровська, будинок № 133 літ. «Б-2», приміщення 13, спадкодавець: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), номер інформаційної довідки 72663396, сформованої 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М., встановлено, що у Спадковому реєстрі міститься інформація про наявність заповіту, номер у Спадковому реєстрі 69185509, стан – чинний, бланк НРС 789221, номер у реєстрі нотаріальних дій 351, дата посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_15 , місце посвідчення: Харківська область, Харківський район, приватний нотаріус Туревська С. О.; місце зберігання: приватний нотаріус Туревська С. О., Харківська область, Харківський район, селище міського типу Нова Водолага, площа Кооперативна, будинок № 32. Заповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , дата та час реєстрації: 22 лютого 2022 року 12 година 55 хвилин.

Також до приватного нотаріуса надійшла заява ОСОБА_2 від 12 червня 2023 року, що була зареєстрована по книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 216 від 07 вересня 2023 року о 11 годині 55 хвилин (спадкова справа № 44/2023), відповідно до якої остання повідомила, що 04 квітня 2023 року її мати – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в місті Мерефа Харківського району Харківської області, яка на момент смерті зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті залишилась спадщина, яку вона приймає за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревською С. О. 22 лютого 2022 року за реєстровим № 351. На вказаній заяві проставлений відповідний Апостиль згідно Гаазької Конвенції від 05 жовтня 1961 року, країна – Федеративна Республіка Німеччина, 04 липня 2023 року № 910а-345/2023 Вd 3.

Інші документи в матеріалах спадкової справи відсутні.

Також в матеріалах справи містяться відповіді відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, копії письмових пояснень з приводу звернень ОСОБА_1 щодо взаємовідносин з ОСОБА_27 та ОСОБА_2 відносно майна та образ на адресу одна одної.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені у статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частинами 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

У статті 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, що чітко передбачено у частини 3 статті 1223 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкоємця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1223 Цивільного кодексу України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М. 31 травня 2023 року заведено спадкову справу № 44/2023 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини. Крім того, 12 вересня 2023 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті матері – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревською С. О. 22 лютого 2022 року за реєстровим № 351.

Приписами частини 1 статті 1232 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягненні не більше як за три роки до його смерті.

Зазначена норма містить особливість при покладенні на спадкоємців обов`язку щодо покриття витрат на догляд, лікування та поховання спадкодавця, а саме: такі витрати повинні бути розумними, що стосується їхнього розміру та необхідності здійснення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що положеннями статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься й у статті 81 Цивільного процесуального кодексу України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 757/1782/18 вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості позовних вимог процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може вважатися належним чином здійсненим виключно шляхом зазначення певних відомостей чи припущень, оскільки це не звільняє позивача від виконання процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що померла ОСОБА_3 була її рідною тіткою, мешкала одна та дуже хворіла. Позивачем надавалась ОСОБА_3 допомога, яка виражалась в тому, що остання купувала за власні кошти продукти харчування для померлої та лікарські препарати на загальну суму 14183 гривень 31 копійка, крім того, позивачем було сплачено рахунки за комунальні послуги за електроенергію та вивезення побутових відходів на загальну суму 452 гривні 45 копійок за період січень – березень 2023 року.

Разом із тим суд зазначає, що належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем до суду не надано.

Так, на підтвердження витрат на оплату комунальних послуг з постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , стороною позивача були надані квитанції АКЦІОНЕРНРГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1151-037352 від 13 квітня 2026 року та №1151-1992645 від 01 травня 2023 року на загальну суму 293 гривні 76 копійок, а також квитанцію АКЦІОНЕРНРГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1145687003 від 10 березня 2026 року (де платником вказана саме Храпунова) на суму 32 гривні 01 копійка.

Крім того, згідно квитанцій АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА» № 1146197056 від 14 березня 2023 року, № 1139879196 від 27 січня 2023 року, № 11495355537 від 28 березня 2023 року та № 1154992397 від 01 травня 2023 року, долучених до матеріалів справи, вбачається сплату рахунків Комунального підприємства «Служба замовлення» за надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, великогабаритних відходів та ремонтних відходів на загальну суму 96 гривень 70 копійок за період грудень 2022 року та січень – березень 2023 року

Вищевказані докази дійсно свідчать про фактичну сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , проте доказів того, що дані платежі було здійснено саме за особисті кошти позивача суду надано не було. Крім того, деякі квитанції свідчать, що сплата комунальних послуг за вищевказаною адресою була здійснена вже після смерті ОСОБА_3 , а отже позивач за власним бажанням несла відповідні витрати.

Що стосується стягнення витрат на придбання лікарських препаратів для ОСОБА_3 , на підтвердження чого стороною позивача були долучені до матеріалів справи копії чеків на придбання ліків та супутніх товарів, то досліджуючи надані докази суд зазначає, що основними документами, які є офіційним підтвердженням сплати коштів на лікування є фіскальні або товарні чеки, квитанції, прибуткові касові ордери та банківські виписки. Щоб підтвердити купівлю ліків для хворого, головним документом є фіскальний або товарний чек аптеки, який містить точний перелік придбаних препаратів, їхню вартість, дату та час операції.

Проте, стороною позивача на виконання свого процесуального обов`язку не надано жодного належного та допустимого доказу, що лікарські препарати та супутні товари були придбані саме для ОСОБА_3 та призначались для її лікування.

Так, у матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, які б підтверджували наявність будь-яких суттєвих хвороб у померлої, перебування її у тяжкому стані, а саме не долучено а ні рецептів лікарів, а ні виписок з медичної картки амбулаторного хворого із зазначенням діагнозу, хронології лікування та рекомендацій, а також листків призначень із медичної карти стаціонарного хворого, завіреними підписами відповідних лікарів.

Без офіційного медичного призначення суд не може достеменно встановити, що саме ОСОБА_3 були призначені медичні препарати, які були придбані відповідно до наданих стороною позивача чеків та не можливо встановити, що саме ОСОБА_3 їх приймала.

Сама по собі наявність чеків на придбання ліків не може бути належним та обґрунтованим доказом у справі, оскільки вищевказані докази повинні бути підтверджені відповідними медичними документами, чого в даному випадку немає.

До того ж, що стосується чеків, наданих на підтвердження витрат на придбання для ОСОБА_3 продуктів харчування та побутових речей, суд зазначає, що з наданих чеків неможливо встановити цільове використання придбаних товарів та те, що товари були придбані саме для ОСОБА_3 . До того ж частина чеків на придбання продуктів харчування, які були надані представником позивача – адвокатом Габор В. В. для дослідження у судовому засіданні разом із розрахунком витрат, свідчать, що продукти харчування та побутові речі були придбані вже після смерті ОСОБА_28 , тобто після ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окремо суд звертає увагу, що надані копії чеків до позовної заяви та розрахунок понесених витрат, зроблений представником позивача мають суттєві розбіжності.

Крім того, з наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на утримання, догляд, та лікування ОСОБА_3 не можливо встановити, що витрачені кошти були власними коштами позивача, оскільки померла ОСОБА_3 була особою пенсійного віку та перебувала на державному забезпеченні, тобто отримувала пенсію, що підтвердила й сама ОСОБА_1 у судовому засіданні. Також у судовому засіданні позивач при наданні пояснень особисто підтвердила, що мала доступ до пенсійної банківської картки померлої, отримувала за неї пенсію та витрачала її на прохання останньої.

Більш того, померла ОСОБА_3 отримувала матеріальну допомогу від дочки, ОСОБА_2 , яка є відповідачем по справі.

Як було встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 , яка перебувала за кордоном, та її вже повнолітня прийомна донька – ОСОБА_24 протягом 2022 – 2023 років здійснювати банківські перерахунки коштів на ім`я ОСОБА_3 на загальну суму 12653 гривні 30 копійок (платіжні інструкції АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» № Р24А418437755D94587 від 26 жовтня 2022 року, № Р24А464390369D36215 від 08 листопада 2022 року, № Р24А2103355939С2035 від 23 березня 2022 року, № Р24А2090011712С0912 від 18 березня 2022 року, № Р24А2288081596С2537 від 24 травня 2022 року, № Р24А2113897127С0132 від 27 березня 2022 року, № Р24А326549528D41093 від 30 вересня 2022 року, № Р24А101631238D57219 від 29 липня 2022 року, № Р24А896981735D55298 від 28 лютого 2023 року, № Р24А660785537D26374 від 28 грудня 2022 року, № Р24А133261774D18385 від 08 серпня 2022 року, № Р24А352837390D57882 від 08 жовтня 2022 року, № Р24А352083953D76602 від 07 жовтня 2022 року, № Р24А50797228D930344 від 14 липня 2022 року, № Р24А2273259440С2645 від 20 травня 2022 року, № Р24А50707097D153814 від 14 липня 2022 року, № Р24А1996486171С5572 від 14 лютого 2022 року, № Р24А5731347686D52281 від 17 січня 2023 року, № Р24А809506310D25374 від 07 лютого 2023 року, № Р24АР24А464390D36215 від 08 листопада 2022 року).

При цьому суд не може визнати належним та достатнім доказом у справі, наданий ОСОБА_1 , акт від 21 квітня 2023 року, складений рукописним текстом депутатом Мереф`янської об`єднаної територіальної громади VIII скликання Карпенко Т. Г., у якому зазначено, що на протязі останніх двох років громадянка ОСОБА_1 здійснювала догляд за померлою ОСОБА_3 , цікавилась станом її здоров`я, зверталась за медичною допомогою для своєї тітки до сімейного лікаря, годувала та дбала про її стан, оскільки вказаний акт повністю спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, допитаний в якості свідка у відповідності до вимог статті 230 Цивільного процесуального кодексу України та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, ОСОБА_10 пояснив, що ним, як поліцейським офіцером громади сектору взаємодії з громадами відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області неодноразово розглядались звернення ОСОБА_29 та ОСОБА_2 , які були подані в порядку звернення громадян, щодо сварок між ними та розподілу майна. Які були відносин між позивачем ОСОБА_29 та померлою ОСОБА_3 йому не відомо. Він знає тільки те, що останні жили в одному будинку, поділеному на дві частини. Чи здійснювала ОСОБА_1 догляд за ОСОБА_30 , йому невідомо, як й не відомо хто займався похованням ОСОБА_3 . Стосовно складеного депутатом Мереф`янської об`єднаної територіальної громади VIII скликання Карпенко Т. Г. акту від 21 квітня 2023 року, він не пам`ятає при яких обставин він був складений. Зазначив, що ОСОБА_1 були надані довідки у присутності депутата, на підставі яких й був складений відповідний акт. Особисто він ніколи не був ні у домоволодінні ОСОБА_29 , ні у домоволодінні померлої ОСОБА_3 , бо ОСОБА_1 ніколи його не пускала до себе у будинок. Він, як поліцейський офіцер громади та його колеги неодноразово виїздили за місцем проживання позивача з причин поданих нею скарг на сусідів, на ОСОБА_2 та начальника поліції, проте завжди спілкувались на лише подвір`ї. Підтвердити факт догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_3 , а також факт організації її поховання позивачем, свідок не може, оскільки про зазначені факти йому стало відомо лише зі слів позивача.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на поховання, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулювання відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлення гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначенні Законом України від 10 липня 2003 року № 1102-ІV «Про поховання та похоронну справу» (далі – Закон України «Про поховання та похоронну справу»).

Положеннями статті 2 наведеного вище Закону визначено, що поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

У статті 10 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб`єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Надання ритуальних послуг, не передбачених зазначеним переліком, а також виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється з дотриманням вимог норм і правил, встановлених законодавством.

Поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть – закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть – відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України (частина 1 та 2 статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Відповідно до частин 1 – 4 статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Суб`єкти господарювання можуть самостійно на підставі звернення осіб, які зобов`язалися поховати померлого, виготовляти та реалізовувати предмети ритуальної належності, якщо вони відповідають вимогам нормативно-правових актів та затвердженій вартості, де це передбачено законодавством.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 своєї Постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», витрати на поховання (у тому числі на ритуальні послуги і обряди) відшкодовуються тій особі, яка понесла ці витрати.

Як вже зазначалось необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства (частина 3 статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).

Так, згідно необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19 листопада 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 вересня 2004 року за №1111/9710, до необхідних ритуальних послуг входять: оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання; оформлення свідоцтва про поховання; копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та одноразове прибирання території біля могили); монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу; кремація тіл померлих; поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю; зберігання урн з прахом померлих у крематорії; організація відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого за межі України; запаювання оцинкованої труни; замощення урни з прахом померлого в колумбарну нішу.

Водночас, обов`язковою умовою покладення на спадкоємців обов`язку щодо відшкодування витрат на лікування та поховання спадкодавця є те, що такі витрати мають бути розумними з точки зору їх розміру і необхідності їх здійснення, про що зазначається і в правових позиціях Верховного Суду, викладених в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 554/1793/15-ц, (провадження № 61-6381св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 713/1434/16-ц, (провадження № 61-18884св18), від 21 березня 2018 року у справі № 753/15444/15-ц (провадження № 61-2424св18).

Отже, з приводу заявленої вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 витрат на поховання суд зазначає, що до позовної зави не додано належним доказів, за допомогою яких суд мав би можливість безсумнівно перевірити обставини, на які посилається позивач у позовній заяві.

Так, згідно копії Договору-замовлення на замовлення та проведення поховання, укладеного між замовником, ОСОБА_1 , та виконавцем, Фізичною собою-підприємцем ОСОБА_5 , встановлено що його предметом є облаштування місця поховання ОСОБА_3 (лікарське свідоцтво про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року) на кладовищі у місті Мерефа на вулиці Шевченко о 10 годині 30 хвилин 05 квітня 2023 року, з найменуванням послуг на загальну вартість 6554 гривні 99 копійок.

При цьому рахунку на оплату послуг згідно укладеного вище договору до позовної заяви позивачем надано не було.

Як вже зазналось, лише під час судового розгляду справи представник позивача – адвокат Габор В. В. звернулась на адресу суду з клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 363/26-вх. від 19 січня 2026 року, відповідно до якого просила визнати поважними причини несвоєчасного подання доказу, посилаючись на його відсутність у позивача на момент звернення до суду, та поновити строк на його подачу й додала копію рахунку № 119 від 07 квітня 2023 року, виданого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 на суму 6554 гривні 99 копійок.

При цьому ніякого документу, як то квитанції до прибуткового касового ордеру, фіскального чеку тощо, що підтверджує фактичну сплату позивачем зазначеної суми коштів не надала.

З цього приводу суд зазначає, що документом, який підтверджує сплату коштів за надання ритуальних послуг та предметів ритуальної належності, є оформлений рахунок-замовлення, розрахунковий чек, касовий ордер або банківська квитанція, які видаються замовнику після укладення договору-замовлення та внесення оплати.

Сам по собі договір-замовлення визначає лише перелік послуг, їх вартість та умови виконання, тому обов`язково має додаватися документ про фактичний рух коштів.

Договір-замовлення лише фіксує наміри та умови сторін, але не підтверджує, що гроші дійсно змінили власника.

Для підтвердження перерахунку коштів за договором-замовлення сторона договору повинна додати: платіжне доручення, що підтверджує безготівковий переказ через банк, або фіскальний чек, який видається при оплаті готівкою або карткою через РРО/ПРРО або квитанцію до прибуткового касового ордера, який оформлюється при внесенні готівки в касу підприємства, або банківська виписка, що підтвердженням зарахування або списання грошей з рахунку.

Проте, всупереч наведеному позивачем, ОСОБА_1 , належних та допустимих доказів на підтвердження сплати грошових коштів у сумі 6554 гривні 99 копійок Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 на виконання умов укладеного договору-замовлення суду не надано.

Крім того, як встановлено під час судового розгляду справи, 07 квітня 2023 року у місті Мерефа відповідно до положень Закону України «Про поховання та похоронну справу» між ОСОБА_1 та ритуальною службою – Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника» був укладений Договір-замовлення № 119 на організацію поховання, предметом якого є проведення поховання померлої ОСОБА_3 (лікарське свідоцтво про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року) на кладовищі у місті Мерефа на вулиці Шевченко о 10 годині 30 хвилин 05 квітня 2023 року, на загальну суму 1445 гривень 01 копійка.

Відповідно до рахунку-замовника № 119 від 07 квітня 2023 року, виданого Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника», встановлено, що ОСОБА_1 були замовлені послуги на поховання ОСОБА_3 на кладовищі у місті Мерефа, вулиця Шевченко, на загальну суму 1445 гривень 01 копійка

На підтвердження понесених витрат стороною позивача надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 566 від 07 квітня 2023 року, виданої Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника», згідно якої від ОСОБА_1 , на підставі договору 8 захоронення було прийнято суму коштів у розмірі 1445 гривень 01 копійка.

Відповідно частини 2 частини 3 «Необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення», затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19 листопада 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 вересня 2004 року за №1111/9710, поховання тіла померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого, поховання здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого (далі – Замовник). Зазначені особи можуть доручити здійснення поховання у відповідності до чинного законодавства іншій фізичній чи юридичній особі на підставі письмового договору, істотними умовами якого є: найменування сторін; предмет договору; перелік послуг, їх вартість, особливості та терміни виконання; порядок розрахунків; права, обов`язки та відповідальність сторін; умови зміни або припинення дії договору; порядок вирішення спорів; дата і місце укладання договору. На підставі свідоцтва про смерть Замовник звертається до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладання відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання (далі – договір-замовлення) не пізніше ніж за 24 години до їх проведення.

З копії лікарського свідоцтва про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року, виданого лікарем ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ЕЙРВІТА» ОСОБА_9 , встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті: хронічно-судинна недостатність. Свідоцтво видане ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про поховання, що є додатком № 2 до «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання», ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 05 квітня 2023 року, похована 05 квітня 2023 року на ділянці № НОМЕР_2 кв, ряд № 14 сек. кладовища, розміщеного в місті Мерефа на вулиці Шевченка, про що в книзі реєстрації поховань та переховань громадян зроблено відповідний запис від 06 квітня 2023 року за № 119.

Згідно наданих доказів вбачається, що рахунок-замовника № 119, згідно якого ОСОБА_1 були замовлені послуги на поховання ОСОБА_3 на суму 1445 гривень 00 копійок, а також квитанція до прибуткового касового ордеру № 566, про прийняття від ОСОБА_1 коштів у розмірі 1445 гривень 01 копійку були складені та видані Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника» 07 квітня 2023 року, в той час коли поховання ОСОБА_3 відбулося 05 квітня 2023 року, тобто за два дні до укладання договору та його оплату

Отже, з огляду на викладене, долучений до матеріалів справи рахунок-замовника № 119 від 07 квітня 2023 року на суму 1445 гривень 01 копійка, а також квитанція до прибуткового касового ордеру № 566 від 07 квітня 2023 року, видана Виробничо-комерційним підприємством «Служба замовника», про прийняття від ОСОБА_1 коштів у розмірі 1445 гривень 01 копійку є неналежним доказом сплати коштів за поховання, що викликає обґрунтовані сумніви у достовірності витрат у розумінні статті 77 Цивільного процесуального кодексу України.

Допомога на поховання застрахованій особі, члену її сім`ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання (частина 3 статті 20 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

У статті 53 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Під час судового розгляду справи встановлено та не оспорювалось учасниками процесу, що організацією поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , займалась ОСОБА_1 , саме останній було видано лікарське свідоцтво про смерть № 18 від 04 квітня 2023 року та свідоцтво про поховання, що є додатком №2 до «Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання», а отже саме позивач отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області допомогу на поховання ОСОБА_3 в розмірі двомісячної її пенсії, яка зі слів позивача становила близько 2600 гривень 00 копійок на місяць, що не спростовано стороною позивача.

Враховуючи вище викладене слід зазначити, що предметом доказування у даній справі є не лише встановлення факту здійснення позивачем певного догляду за померлим, а й підтвердження факту понесення саме нею витрат на утримання, лікування, догляд та поховання спадкодавця – ОСОБА_3 , а також їх необхідності та обґрунтованості.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем чеки та квитанції не підтверджують належним чином, що зазначені у них витрати були здійснені саме на потреби ОСОБА_3 . Зокрема, з наданих чеків на придбання лікарських засобів неможливо встановити, що такі лікарські засоби були придбані саме для лікування ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи не містять жодних медичних документів, призначень лікаря, рецептів чи інших доказів, які б підтверджували необхідність застосування саме цих лікарських засобів для лікування померлої.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 фактично отримувала та приймала зазначені лікарські засоби, а також потребувала за життя стороннього догляду та лікування саме в обсязі заявлених витрат. Також відсутні належні докази того, що оплата за вказані лікарські засоби була здійснена саме позивачем за особисті кошти, з урахуванням того, що померла перебувала на пенсійному забезпеченні, отримувала пенсію, яка зі слів позивача за дорученням ОСОБА_3 витрачалась на її потреби, а також отримувала додаткову матеріальну допомогу від близьких родичів, зокрема й відповідача.

Те саме стосується й придбання для померлої продуктів харчування та побутових речей, оплату комунальних послуг, оскільки в матеріалах справи відсутні докази укладення між позивачем та померлою будь-яких договорів чи інших правочинів, які б передбачали обов`язок позивача здійснювати догляд, лікування та поховання спадкодавця; не надано доказів відмови спадкоємців чи інших родичів від здійснення відповідних дій щодо утримання спадкодавця; надані позивачем накладні, квитанції та довідки самі по собі не підтверджують необхідності, обґрунтованості та розумності понесених витрат у розумінні статті 1232 Цивільного кодексу України, враховуючи наявні в матеріалах справи докази.

Крім того, однієї з вимог ОСОБА_1 є визнання за нею право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 88 років.

З цього приводу суд зазначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 Цивільного кодексу України).

До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, що чітко передбачено у частини 3 статті 1223 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкоємця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1223 Цивільного кодексу України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України).

Як визначено у статті 1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261 – 1265 Цивільного кодексу України).

Порядок спадкування за правом представлення визначений положеннями статті 1266 Цивільного кодексу України, частина 3 якої визначає, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Зміна черговості одержання права на спадкування закріплений у статті 1259 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 2 наведеної норми права, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, передбачає, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 343/2085/21 дійшов висновку про те, що тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 Цивільного кодексу України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина 2 статті 1258 Цивільного кодексу України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина 2 статті 1258 Цивільного кодексу України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (статті 1259 Цивільного кодексу України); застосування правил про право представлення (статті 1266 Цивільного кодексу України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина 2 статті 1274 Цивільного кодексу України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Верховний суд у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 640/19045/17 дійшов висновку, що судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

При цьому підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 – 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин.

Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18.

Водночас у даній справі судом встановлено, що спадкування після смерті ОСОБА_3 здійснюється не за законом, а за заповітом.

Так, з урахуванням приписів статті 1233 Цивільного процесуального кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як убачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_3 визначила своїх спадкоємців шляхом складання заповіту.

Так, згідно змісту заповіту, складеного 22 лютого 2022 року та посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревською С. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 351 (бланк НРС 789221), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, рухоме і не рухоме, де б воно не було, з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що на день її смерті буде належати їй за законом та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вказаний заповіт був складений і підписаний у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревської С. О., а другий (що має силу оригіналу), викладений на нотаріальному бланку видається заповідачеві.

Із Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), номер інформаційної довідки 72663396, сформованої 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвською Т. М., встановлено, що вказаний заповіт має стан – чинний. Даних про те, що вказаний заповіт у встановленому законом порядку визнаний не дійсним, матеріали справи не містять та позивачем даний факт не спростований.

Судом також встановлено, у строк, визначений статтею 1270 Цивільного кодексу України, до приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Змієвської Т. М. надійшла заява ОСОБА_2 від 12 червня 2023 року, що була зареєстрована по книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 216 від 07 вересня 2023 року о 11 годині 55 хвилин (спадкова справа № 44/2023), відповідно до якої остання повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її мати – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в місті Мерефа Харківського району Харківської області, яка на момент смерті зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті залишилась спадщина, яку вона приймає за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Туревською С. О. 22 лютого 2022 року за реєстровим № 351.

У свою чергу позивач – ОСОБА_1 з урахуванням приписів статті 1241 Цивільного кодексу України не має права на обов`язкову частку у спадщині, а отже й правових підстав для застосування в даному випадку приписів частини 2 статті 1259, статті 1262 та статті 1266 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, не має.

Суд зазначає, що законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у частині 2 статті 1223 Цивільного кодексу України, що спадкування за законом має місце лише в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини, що в даному випадку судом не встановлено.

Згідно з частиною 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами у справі є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами 1 – 3 статті 12, частинами 1, 5 та 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким законом є Закон України від 08 листопада 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі – Закон України «Про судовий збір»), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір – це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Відповідно до частини 1, абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду; за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 абзацу 1, частина 2 абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у 2023 році та заявила дві вимоги, одну майнового характеру, іншу – немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України № 2710-ІХ від 03 листопада 2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2684 гривні 00 копійок, а тому позивач повинна була спати судовий збір у загальному розмірі 2147 гривень 20 копійок (1073 гривні 60 копійок за вимогу майнового характеру та 1073 гривні 60 копійок за вимогу немайнового характеру).

Водночас ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 березня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, було задоволено клопотання сторони позивача та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Разом з тим 29 квітня 2025 року представник позивач – ОСОБА_31 звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 2349/25-вх., відповідно до якої при вирішенні питання щодо стягнення з ОСОБА_1 судових витрат просила суд врахувати той факт, що вона є особою з інвалідністю ІІІ групи, має ряд захворювань, інших доходів, окрім пенсії у розмірі 2725 гривень щомісячно, у неї не має. А тому її скрутне матеріальне становище та незадовільний стан здоров`я позбавляє її можливості сплатити судові витрати по справі. З огляду на викладене просила звільнити ОСОБА_1 від сплати судових витрат, у тому числі судового збору за подання позовної заяви до суду.

Аналогічна за змістом заява була надіслана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку та надійшла на адресу суду 03 листопада 2025 року й зареєстрована за вхідним № 6771/25-вх.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скарги чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.

Разом із тим частини 1 та 3 статті 136 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що суд , враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до приписів частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закону України «Про судовий збір»), стаття 3 якого визначає, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Приписами статті 8 наведеного вище Закону України регламентовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 29 Постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснив, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи. Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Отже, тлумачення статті 136 Цивільного процесуального кодексу України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони.

Таким чином, законодавством встановлені конкретні умови, за наявності яких можливе звільнення від сплати судового збору, його відстрочення або розстрочення. Єдиною підставою для звільнення, розстрочки, відстрочки від сплати судового збору є незадовільний майновий стан сторони, тобто фізичної або юридичної особи.

Заява про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в позовній заяві, яка подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідну заяву, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

При цьому, безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63 – 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).

У даній справі на обґрунтування клопотання про відстрочення сплати судового збору, поданого з позовною заявою представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 є особою пенсійного віку та отримує тимчасову державну соціальну допомогу, як особа пенсійного віку, яка не набула права на пенсію в розмірі 1934 гривні 00 копійок на місяць, а отже перебуває у скрутному матеріальному становищі. Згідно наданої копії довідки про доходи № 341 від 05 травня 2023 року розмір доходу ОСОБА_1 за 12 місяців 2022 року становив 29134 гривні 77 копійок.

Згідно заяви, поданою стороною позивача до суду 21 жовтня 2025 року про звільнення позивача від сплати судових витрат, у тому числі судового збору за подання позовної заяви до суду, представник позивача та сама позивач посилається на те, що остання є особою з інвалідністю ІІІ групи, має ряд захворювань, інших доходів окрім пенсії у розмірі 2725 гривень 00 копійок на місяць, у неї не має. На вказаних доводів була надала копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 957537 від 23 вересня 2024 року, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_1 , з 23 вересня 2024 року встановлено інвалідність ІІІ групи за загальним захворюванням безстроково. З виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 7277 убачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «МКБЛ № 17» Харківської міської ради з 17 червня 2024 року по 21 червня 2024 року. Згідно додатку до направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) від 21 червня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 18 червня 2024 року було проведено операцію № 3882:ФЕК-ІОЛ-НГСЕ на правому оці.

Також позивачем було долучено довідку про доходи № 39918193 2382 4925, видану Пенсійним фондом України з якої убачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському приміському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, сума пенсії за період 01 липня 2024 року по 31 січня 2025 року (півроку) складає 14679 гривень 84 копійки. Розмір щомісячної пенсії складає 2725 гривень 00 копійок.

Розглянувши вказане клопотання та долучені до нього докази, суд вважає, що у задоволені заяви ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору, слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до підпункту г) пункту 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо особами, які подають позовну заяву є члени багатодітної сім`ї.

Згідно частини 2 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Як вже зазначалось, за правилами частин 1 та 3 статті 136 Цивільного процесуального кодексу України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 Цивільного процесуального кодексу України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Проте, необхідно також врахувати, що відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення, розстрочення сплати судового збору на певний строк або звільнення від сплати такого є правом суду (дискреція), а не обов`язком.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відмова у відстроченні сплати судового збору на певний строк або звільненні від сплати судового збору не порушує положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.

Згідно довідки про доходи № 39918193 2382 4925, виданої Пенсійним фондом України, вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському приміському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та розмір її пенсії у 2024 році складав 2725 гривень 00 копійок на місяць, тобто її дохід за 2024 рік становив 32700 гривень. При цьому лише одна вказана довідка не містить інформацію про реальні доходи (стороною позивача не надано навіть довідки від Головного управління державної податкової служби України про нараховані та виплачені доходи) та сама по собі не відображає майновий стан заявника і не свідчить про неспроможність сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі.

При цьому позивач не надала суду необхідних відомостей про відсутність у неї нерухомого та рухомого майна, коштів на рахунках тощо, які свідчили б про те, що за своїм майновим станом вона не спроможна сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі, який складає 2147 гривень 20 копійок.

Розмір судового збору, який на сьогоднішній день повинна сплати позивач, враховуючи надану нею копію довідки з Пенсійного фонду України за 2024 року, становить 6 % її розміру річного доходу, що, на думку суду не є занадто обтяжливим для позивача.

Окремо суд зауважує, що приписами статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено пільги щодо сплати судового збору, проте вказана норма права не визначає пільг щодо сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях для осіб з інвалідністю ІІІ групи.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні клопотання сторони позивача про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору слід відмовити.

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі відмови в позові – на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування відмовлено, суд доходить висновку про необхідність стягнути з позивача, ОСОБА_1 , на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2147 гривень 20 копійок.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини 3?статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.?

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, яка визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Офіційне тлумачення права на професійну правничу допомогу надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Приписами статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України).

У частині 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін?до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин 3 та 5 статті Закону України від 05 липня 1012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 наведеного Закону України встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Згідно матеріалів справи становлено, що представник відповідача – адвокат Лаєвська Марине Леніківна з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи звернулась на адресу суду з клопотанням, що було зареєстровано за вхідним № 3154/25-вх. від 05 червня 2025 року, відповідно до якого у разі відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила покласти на неї понесені відповідачем, ОСОБА_2 , судові витрати та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 гривень 00 копійок.

З наданих суду документів вбачається, що представником відповідача є Лаєвська Марине Леніківна, яка відповідно до свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1275 від 28 листопада 2014 року, виданого Рада адвокатів Полтавської області на підставі рішення № 17 від 27 липня 2012 року, є адвокатом і діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1170609 від 08 липня 2024 року.

Як убачається з матеріалів справи, 01 червня 2024 року між адвокатом Лаєвською Марине Леніківна (далі – адвокат) та Храпуновою Іриною Миколаївною (далі – клієнт) укладений Договір про надання правничої правової допомоги, за яким адвокат прийняла на себе доручення про надання правової допомоги клієнту щодо судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування.

У вказаному договорі сторони обумовили права та обов`язки адвоката, пов`язані із наданням правничої допомоги клієнту, а також дійшли згоди, що строк та порядок оплати гонорару адвоката визначений Додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно укладеної 01 червня 2024 року Додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 01 червня 2024 року, сторонами було визначено, що гонорар за виконання обов`язків адвоката за договором складає 15000 гривень 00 копійок. Адвокат надає клієнту послуги з правової допомоги, обумовлені основним договором, після сплати клієнтом гонорару у розмірі 15000 гривень 00 копійок. У випадку несплати клієнтом грошових коштів у визначеному розмірі та у встановлені строки, договір про надання правової допомоги вважається неукладеним та не створює для сторін передбачених договором прав та обов`язків. Адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням договору, зокрема: оплата судових витрат. роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні втрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо), які оплачуються клієнтом протягом 3-х робочих днів з дня повідомлення клієнта про відповідні додаткові витрати. Крім того, сторони вільно розуміють, шо в ході виконання доручення клієнта можуть виникати інші, не передбачені даною Угодою, види додаткових витрат, у такому випадку адвокат повинен повідомити клієнта про інші види додаткових витрат за 3 робочих дні до дня сплати таких витрат.

З копії платіжних інструкції АКЦІОНЕРНОГО ТОВАИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» № 0.0.36851084881 від 05 червня 2024 року та № 0.0.3680822511.1 від 02 червня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 перерахувала на розрахунковий рахунок ОСОБА_32 суму гонорару у розмірі 3100 гривень 00 копійок та 11900 гривень 00 копійок відповідно.

Як вже зазначалось, порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до положень статей 134, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Положеннями частини 1 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин 1 – 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу частин 2, 3 та 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постановах Верховного Суду від 25 липня 2023 року у справі № 522/564/21 (провадження № 61-2623св23), від 25 червня 2024 року у справі № 203/121/20 (провадження № 61-2373св23), від 25 червня 2024 року у справі № 713/1116/22 (провадження № 61-5558св23).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Аналогічні критерії застосовує й Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 – 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131) Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

Європейський суд з прав людини наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24.

У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права змінювати розмір гонорару та втручатися у правовідносини адвоката і його клієнта. Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати фактично понесені або мають бути понесені, чи була їх сума обґрунтованою, необхідною та розумною щодо іншої сторони спору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зробила правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах 3 – 5, 9 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 23 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Отже, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

У додатковій постанові від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Cуду висновує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої – шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої – шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо».

Суд при вирішенні питання відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними. Надаючи оцінку доводам вимоги про стягнення судових витрат на послуги адвоката та наданим на їх підтвердження доказам, суд керується таким: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VІ як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VІ, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Повертаючись до обставин даної справи, судом встановлено, що із наданих стороною відповідача доказів не можливо встановити з яких міркувань виходили сторони договору визначаючи його вартість (в матеріалах справи відсутній детально розписаний вид правової допомоги й потрачений на це час). Водночас, як убачається з матеріалів справи адвокатом Лаєвською Марине Леніківною був складений та направлений на адресу суду відзив на позовну заяву з відповідними доказами на його обґрунтування, зроблений адвокатський запит. Адвокат приймала участь у судових засідання в режимі відеоконференції, проте не протягом усього судового розгляду справи. Тому, суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 гривень 00 копійок не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, обсягу виконаної адвокатом роботи, розгляду справи у загальному позовному провадженні, поведінку сторони позивача, відсутності необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, дотримуючись принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд доходить висновку, що заяву представника відповідача – адвоката Лаєвської Марине Леніківни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити частково, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень 00 копійок, яка, на думку суду є розумним, необхідним і пропорційним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

У задоволенні решти заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити як таких, що у цій конкретній справі є надмірними та не відповідають критеріям розумної необхідності і пропорційності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1 – 5, 10 – 13, 17,?19, 23, 76,?81, 89, 133, 137, 141, 206, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

У задоволення повних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та зміну черговості одержання права на спадкування – відмовити у повному обсязі.

У задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , на користь держави суму судового збору у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Т. М. Трояновська