Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №403/164/23 — Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/164/23 провадження № 2/403/23/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року с-ще Устинівка

Устинівського районного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Карпяк Л.І.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Феленка С.О.,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Кулібаби М.І.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фесенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Феленко С.О. звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення з останніх, як позичальника та поручителя, на користь позивача, як позикодавця, грошових коштів за договором позики в загальному розмірі 608126,40 грн., з яких сума основного боргу складає 515893,74 грн., три відсотки річних - 24561,55 грн. та інфляційні втрати - 67671,11 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики за період з 02 квітня 2020 року по 02 листопада 2021 року. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем по справі ОСОБА_2 01 березня 2018 року був укладений договір позики №1, за умовами якого ОСОБА_1 , як позикодавець, передав у власність ОСОБА_2 , як позичальнику, грошові кошти в розмірі 477000,00 грн., що еквівалентно сумі 18346,15 доларів США, та підтверджується наданою відповідачем розпискою про їх отримання. Поручителем за вказаним договором позики є другий відповідач ОСОБА_3 , який також підписав цей договір. Згідно з п.2 договору позики ОСОБА_2 зобов’язувався повернути позивачу зазначену суму грошових коштів в строк до 01 листопада 2018 року, а у разі збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, повернути суму гривень, еквівалентну сумі 18346,15 доларів США. Враховуючи, що станом на 01 листопада 2018 року курс долара США по відношенню до гривні збільшився та становив 28,12 грн. за 1 долар США, сума позики, яка підлягає поверненню позивачу, складає 515893,74 грн., а штрафні санкції за несвоєчасне повернення позики згідно з ч.2 ст.625 ЦК України - 24561,55 грн. (3% річних) та 67671,11 грн. (інфляційні втрати). Оскільки відповідач ОСОБА_3 несе відповідальність перед позивачем як солідарний боржник - поручитель за неповернення отриманих позичальником ОСОБА_2 грошових коштів, наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 з обох відповідачів, як солідарних боржників, неповернутої йому суми позики в загальному розмірі 608126,40 грн..

У поданому до суду відзиві на позов представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Кулібабою М.І. зазначено про невизнання позову та прохання відмовити в його задоволенні. На обгрунтування заперечень проти позовних вимог зазначено про те, що між сторонами по справі не укладався договір позики №1 від 01 березня 2018 року на суму 477000,00 грн. та в тій редакції, яка надана позивачем до суду. Відповідач ОСОБА_2 не отримував кошти за цим договором позики та не писав розписку від 01 березня 2018 року про їх отримання. Натомість позивач в односторонньому порядку, без згоди відповідача ОСОБА_2 змінив текст договору, замінивши його першу сторінку. В дійсності між сторонами було укладено договір позики №1 від 01 березня 2018 року на суму 4700,00 грн, які відповідач ОСОБА_2 також не отримував. Пред`явлена позивачем вимога про стягнення коштів солідарно з відповідача ОСОБА_4 , як поручителя, є безпідставною, оскільки жодним пунктом договору позики №1 від 01 березня 2018 року не визначено, що він поручився перед позивачем за виконання перед ним зобов`язань ОСОБА_2 .. Підписуючи договір позики ОСОБА_3 поручався саме перед ОСОБА_2 за виконання позивачем ОСОБА_1 зобов`язань щодо передачі ним коштів ОСОБА_2 в сумі 4700,00 грн.. Крім того, безпідставним є стягнення інфляційних втрат в сумі 67671,11 грн., оскільки сплата заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти (а.с.113-116 т.1).

У поданому до суду відзиві на позов представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Кулібабою М.І. зазначено про невизнання позову та прохання відмовити в його задоволенні. На обгрунтування заперечень проти позовних вимог зазначено про те, що між сторонами по справі не укладався договір позики №1 від 01 березня 2018 року на суму 477000,00 грн. та в тій редакції, яка надана позивачем до суду. Відповідач ОСОБА_2 не отримував кошти за цим договором позики та не писав розписку від 01 березня 2018 року про їх отримання. Натомість позивач в односторонньому порядку, без згоди відповідача ОСОБА_2 змінив текст договору, замінивши його першу сторінку. В дійсності між сторонами було укладено договір позики №1 від 01 березня 2018 року на суму 4700,00 грн, які відповідач ОСОБА_2 також не отримував. Пред`явлена позивачем вимога про стягнення коштів солідарно з відповідача ОСОБА_4 , як поручителя, є безпідставною, оскільки жодним пунктом договору позики №1 від 01 березня 2018 року не визначено, що він поручився перед позивачем за виконання перед ним зобов`язань ОСОБА_2 .. Стягнення інфляційних втрат в сумі 67671,11 грн. є безпідставним з огляду на те, що у разі прострочення грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті або в еквіваленті до іноземної валюти, індексація не здійснюється (а.с.153-156 т.1).

В судовому засіданні по розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 підтримав позов в повному обсязі заявлених вимог та прохав суд його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Суду пояснив, що договір позики №1 від 01 березня 2018 року та розписка про отримання грошових коштів в сумі 477000,00 грн. були підписані відповідачем ОСОБА_2 особисто в м.Долинська. Підписання договору позики та передання грошових коштів за ним згідно розписки відбувалось в межах п`яти хвилин. Підтвердив обставину надання відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів у позику в різних сумах за укладеними між ними раніше договорами на різні суми.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Феленко С.О. підтримав позовні вимоги та прохав суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за договором позики в загальній сумі 608126,40 грн.. Суду пояснив, що обставина отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 477000,00 грн. безпосередньо підтверджуються договором позики від 01 березня 2018 року та розпискою про їх отримання відповідачем, а умова щодо повернення позики в гривнях еквівалентно сумі 18346,15 доларів у разі збільшення курсу долара США прямо передбачена укладеним сторонами договором. Також вважав наявними підстави для стягнення інфляційних втрат з огляду на те, що вони були нараховані на суму позики в гривневому еквіваленті. Відповідач ОСОБА_3 є солідарним боржником за договором позики від 01 березня 2018 року, що прямо підтверджується підписанням ним, як поручителем, цього договору позики і у разі, якщо в договорі не було зазначено певних умов поруки, то застосуванню підлягають загальні норми законодавства, які регулюють пов`язані з цим правовідносини. З огляду на викладене, враховуючи неповернення позивачу отриманих в позику грошових коштів, останній має право на отримання, крім основної суми боргу, також інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми, яка підлягає стягненню з обох відповідачів, як солідарних боржників (позичальника та поручителя). В судовому засіданні по розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечив та прохав суд відмовити в його задоволенні. Суду пояснив, що жодного договору позики від 01 березня 2018 року на суму 477000,00 грн. він з позивачем ОСОБА_1 не укладав. Другий примірник договору позики від 01 березня 2018 року йому не надавався, тому про існування такого договору він не знав. Розписки про отримання від позивача грошових коштів в сумі 477000,00 грн. він не підписував. Одночасно підтвердив підписання ним договору позики спочатку на суму 4700,00 грн., пізніше (після уточнення на запитання суду) - на суму 4770,00 грн.. В подальшому, після отримання висновку судової почеркознавчої експертизи, зазначив про те, що він не пам’ятає обставин підписання ним розписки від 01 березня 2018 року про отримання від позивача грошових коштів в сумі 477000,00 грн. та виконання ним в цій розписці рукописного тексту, оскільки раніше він неодноразово надавав розписки на різні суми про отримання в позику грошових коштів та співпрацював із цього питання із гр-ном ОСОБА_5 , а не позивачем.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 прохав суд відмовити в задоволенні позову. На обгрунтування своїх заперечень проти позову зазначив про те, що у березні 2018 року він на прохання ОСОБА_2 поїхав разом з ним до м.Долинська з метою забрати надані дружиною відповідача ОСОБА_2 розписки за вже повернутими позиками. На місці їх чекав чоловік на прізвище ОСОБА_5 , який повідомив ОСОБА_2 про те, що на даний час за позикою нараховані відсотки, а тому розписки він не поверне. Під час розмови вони домовились про сплату ОСОБА_2 суми 4700,00 грн., однак в подальшому після повідомлення гр-на ОСОБА_5 , що його партнер не згоден на таку суму, розписки неодноразово переписувались ОСОБА_2 .. Крім того, додатково пояснив, що в договорі позики від 01 березня 2018 року, який він особисто підписав, була зазначена сума 4700 грн., а не 477000,00 грн.. Наявність в договорі позики суми 477000,00 грн. він пояснює допискою цифри «0», внаслідок чого ця сума стала значно більшою від тієї, що мала місце в дійсності. В судовому засіданні 28 серпня 2026 ркоу уточнив суму, зазначену у підписаному ним договорі позики як 4770,00 грн.. Крім того, зазначив про те, що ОСОБА_2 під час написання розписки 01 березня 2018 року перебував в надмірно схвильованому стані, обумовленому захворюванням дружини та перебуванням сина на війні, під час написання розписки гр-н Пашков надиктовував ОСОБА_2 її текст і останній перебував під тиском. З приводу пред’явлення до нього позову, як до поручителя, зазначив про те, що він не поручався за повернення грошових коштів ОСОБА_2 , а поручався зі сторони позикодавця за те, що ОСОБА_2 отримає ці кошти від позивача.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті представник відповідачів - адвокат Кулібаба М.І. прохав відмовити в задоволені позову до обох відповідачів. Зазначив, що договір позики від 01 березня 2018 року, наявний у матеріалах справи, не укладався на ту суму, яка в ньому зазначена. Позивач підмінив першу сторінку і таким чином збільшив суму позики до 477000,00 грн.. Щодо пред’явленого позову до ОСОБА_3 зазначив про те, що в договорі позики, підписаному останнім, не зазначено про те, що він поручився за відповідача ОСОБА_2 .. Відповідач ОСОБА_3 поручився за надання позикодавцем грошових коштів відповідачу ОСОБА_2 .. Крім того, підписаний відповідачем ОСОБА_3 договір позики не містить всіх істотних умов договору поруки, а тому є нікчемним.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фесенко О.В. прохала суд відмовити в задоволенні позову до її довірителя на підставі тих пояснень, які надавались відповідачами під час судового розгляду та змісту поданих ними відзивів на позов. З приводу висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи прохала суд врахувати, що для проведення експертизи експерту мають надаватись вільні зразки, виконані в період, наближений до виконання досліджуваного підпису. Разом з тим, під час проведення експертизи використовувались вільні зразки датовані 2016, 2017 роками. Крім того, на 9-ій сторінці висновку експертом зазначено про наявність розбіжностей, варіативності підпису відповідача, а тому зазначена обставина обумовлює критичне ставлення до самого висновку.

На виконання вимог п.п.2, 3 ч.3 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України) суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи, а також процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.85-86 т.1).

Ухвалою суду від 30 травня 2025 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), задоволено клопотання представника позивача та відкладено підготовче засідання на інші дату та час (а.с.143 зворот т.1).

Ухвалою суду від 02 липня 2025 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Феленка С.О. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку. В задоволенні заяви в частині накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банківських установах і належать або підлягають сплаті відповідачам - відмовлено (а.с.191-193 т.1).

Ухвалою суду від 09 липня 2025 року задоволено клопотання представника відповідачів - адвоката Кулібаби М.І. про призначення експертизи, призначено у цивільній справі судову почеркознавчу експертизу для вирішення питань щодо виконання рукописного тексту та підпису у розписці від 01 березня 2018 року особисто ОСОБА_2 чи іншою особою, провадження у справі на час проведення експертизи зупинено (а.с.9-11 т.2).

Ухвалою суду від 20 серпня 2025 року у зв’язку з надходженням клопотання експерта провадження у справі поновлено (а.с.27 т.2).

Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року задоволено клопотання експерта в частині надання в його розпорядження в якості вільних зразків підпису відповідача ОСОБА_2 оригіналів документів та експериментальних зразків рукописних та цифрових записів ОСОБА_2 , виконаних у вигляді відповідного бланка досліджуваної розписки від 01 березня 2018 року, а також надано дозвіл на використання в якості вільних зразків при проведення експертизи рукописних записів в оригіналах договорів позики від 12 квітня та 25 квітня 2016 року, №3 від 29 травня 2017 року та №1 від 01 березня 2018 року (а.с.115-116 т.2).

Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року у зв’язку з надходженням висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи провадження у справі поновлено (а.с.149 т.2).

Ухвалою суду від 03 грудня 2025 року про закриття підготовчого провадження цивільну справу було призначено до судового розгляду по суті, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив (а.с.175-176 т.2).

Ухвалою суду від 14 січня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення судового засідання з огляду на невизнання судом поважною причини його неявки; визнано обов`язковою явку відповідачів в наступне судове засідання для надання ними особистих пояснень щодо укладення договору позики та відкладено розгляд цивільної справи на інші дату та час (а.с.202 т.2).

Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення судового засідання з огляду на визнання судом неповажними причин його неявки, визнано обов`язковою явку відповідачів в наступне судове засідання та за їх клопотанням відкладено судове засідання на інші дату та час (а.с.235 т.2).

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 застосовано захід процесуального примусу у виді штрафу у сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3328 грн. 00 коп. (а.с.12-14 т.3).

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), в судовому засіданні оголошено перерву з огляду на визнання поважною причину неприбуття відповідача ОСОБА_2 та неприбуття для участі в судовому засіданні представника позивача - адвоката Феленка С.О., а також зобов`язано відповідачів з`явитися в наступне судове засідання для розгляду даної цивільної справи (а.с.54 т.3).

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), розгляд цивільної справи відкладено на інші дату та час з огляду на відключення електроенергії в приміщенні суду в зв`язку з проведенням технічних робіт (а.с.92 т.3).

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), клопотання представника відповідачів - адвоката Кулібаби М.І. про оголошення перерви в судовому засіданні з метою з`ясування відомостей про особу ОСОБА_6 , як свідка, залишено без розгляду на підставі ст.ст.91, 222 ЦПК України (а.с.128 т.3).

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача - адвоката Фесенко О.В. оголошено перерву (а.с.132 зворот т.3).

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), визнано неповажною причину неприбуття в судове засідання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фесенко О.В. та відмовлено у відкладенні судового розгляду (а.с.162 т.3).

Ухвалою суду від 03 липня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), в судовому засіданні оголошено перерву з огляду на закінчення робочого часу суду (а.с.166 т.3).

Ухвалою суду від 24 липня 2026 року, постановленою в порядку ч.5 ст.259 ЦПК України (без оформлення окремим документом із зазначенням в протоколі судового засідання), визнано поважною причину неприбуття в судове засідання відповідача ОСОБА_2 та оголошено перерву в судовому засіданні з огляду на неможливість продовження судового розгляду справи без його участі (а.с.199 т.3).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, безпосередньо дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що 01 березня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, а також відповідачем ОСОБА_3 , як поручителем, був укладений договір позики, відповідно до умов якого (пункти 1, 2) позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в розмірі 477000 (чотириста сімдесят сім тисяч) грн. 00 коп., що еквівалентно сумі 18346 (вісімнадцять тисяч триста сорок шість) доларів США 15 центів (позика) згідно з Українським ринковим курсом станом на день укладення даного Договору (100 доларів США еквівалентно 2600 грн.) на строк до 01 листопада 2018 року (а.с.7-8).

Згідно з умовами договору позики сторони домовились про те, що: курс долару США сторони домовились визначати згідно з даними, які розміщені на сайті www.kurs.24.biz.ua (пункт 1); у випадку збільшення курсу долара США по відношенню до гривні позичальник повертає позикодавцю суму гривень, еквівалентну сумі 18346 доларів США 15 центів (згідно з Українським ринковим курсом на день повернення позики та неустойки) (пункт 2); після повернення позики в повному обсязі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку; у разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці про одержання боргу, яку він видає; наявність розписки позикодавця чи позичальника у позичальника підтверджує виконання ним свого обов’язку (пункт 2); позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошових коштів готівкою; у разі відмови позикодавця прийняти гроші позичальник має право внести суму на депозит у нотаріуса або перераховує кошти поштовим переказом (пункт 4); якщо позичальник своєчасно не повернув всю суму позики, він зобов’язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, пеню у розмірі 0,2% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен календарний день прострочення виконання (пункт 5).

На дату розгляду справи по суті належних письмових доказів на підтвердження повернення відповідачем ОСОБА_2 суми позики повністю або частково, в тому числі, письмової розписки позивача, як позикодавця, про отримання ним особисто від позичальника грошей на виконання зобов`язання за договором позики від 01 березня 2018 року, суду надано не було.

Відповідно до пункту 7 договору позики сторони посвідчили, що: вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов’язані утримувати за законом чи договором; договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Також сторони засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення (пункт 8).

Відповідно до пункту 9 договору позики сторони домовились, що цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передачі позикодавцем позики позичальнику. На підтвердження факту отримання позики позичальник видає позикодавцеві розписку.

Договір укладено у двох примірниках, по одному для кожної сторони Договору (пункт 12).

Згідно з розпискою, датованою 01 березня 2018 року, відповідач ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 477000 (чотириста сімдесят сім тисяч гривень), що еквівалентно 18346 (вісімнадцять тисяч триста сорок шість доларів США 15 центів) згідно з Українським ринковим курсом на день підписання даної розписки, які він зобов`язується повернути до 01 листопада 2018 року відповідно до умов договору позики №1 від 01 березня 2018 року (а.с.9).

Згідно з наданим представником позивача розрахунком 3% річних за порушення строків повернення позики за договором №1 від 01 березня 2018 року, сума відсотків за період з 02 квітня 2020 року по 02 листопада 2021 року складає 24561,55 грн., виходячи із суми боргу - 515893,74 грн., кількості днів - 580 та відсоткової ставки - 3% (а.с.22).

Згідно з наданим представником позивача розрахунком інфляційних втрат за порушення строків повернення позики за договором №1 від 01 березня 2018 року, сума інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по жовтень 2021 року складає 67671 грн. 11 коп., виходячи із суми боргу - 515893,74 грн. та сукупного індексу інфляції - 1,13117257 (а.с.23-24 т.1).

Згідно з висновком експерта №791/25-27 від 30 вересня 2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 09 липня 2025 року, рукописний текст (літерні та цифрові записи) після займенника «Я» першого рядку тексту та до іменника «року» в родовому відмінку останнього рядка тексту у розписці від 01 березня 2018 року та підпис у розписці від 01 березня 2018 року після тексту в рядку «підпис» виконано особисто ОСОБА_2 (а.с.132-143 т.2).

Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним учасниками судового процесу, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернуся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способом захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути примусове виконання обов’язку в натурі.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

З огляду на викладене судом встановлено, що розписка від 01 березня 2018 року, оригінал якої був досліджений в судовому засіданні, містить: прізвище, ім’я, по батькові відповідача та його ідентифікаційний номер і адресу проживання; прізвище, ім’я та по батькові позивача; суму грошових коштів, які відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в якості позики, що зазначена як цифровим позначенням (477000,00 грн.), так і прописними літерами (чотириста сімдесят сім тисяч гривень); зобов’язання відповідача з повернення позики та строк його виконання - до 01 листопада 2018 року.

Розписка також містить відсилання до договору позики №1 від 01 березня 2018 року, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався повернути грошові кошти, отримані за цією розпискою.

Зміст дослідженої судом розписки від 01 березня 2018 року та договору позики №1 від 01 березня 2018 року повністю узгоджуються між собою щодо: грошової суми, переданої ОСОБА_1 , як позикодавцем, у власність відповідача ОСОБА_2 , як позичальника; строку повернення позики, а також підтвердження факту отримання позичальником позики виданою позикодавцем розпискою.

Особистий підпис відповідачем ОСОБА_2 розписки від 01 березня 2018 року та особисте виконання ним в цій розписці рукописного тексту (літерних та цифрових записів), які стосуються суми отриманих ним від ОСОБА_1 в позику грошових коштів (477000,00 грн.) та строку їх повернення (до 01 листопада 2018 року), безпосередньо підтверджується висновком експерта №791/25-27 від 30 вересня 2025 року, який в сукупності з договором позики №1 від 01 березня 2018 року та розпискою від 01 березня 2018 року, оцінюються судом як належні, допустимі та достовірні письмові докази на підтвердження як укладення 01 березня 2018 року договору позики за участі позикодавця ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2 , так і отримання відповідачем ОСОБА_2 за цим договором грошових коштів саме в сумі 477000,00 грн..

При цьому суд відхиляє, як необгрунтовані, доводи представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фесенко О.В. щодо необхідності критичної оцінки судом висновку експерта №791/25-27 від 30 вересня 2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи з огляду на невідповідність наданих експерту вільних зразків вимогам щодо необхідності їх належності до періоду, в який виконувався досліджений підпис, а також з огляду на наявність у висновку експерта посилання на варіативність почерку відповідача ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 4.12, 4.14 розділу ІV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року за №53/5 (з наступними змінами), висновок експерта складається з трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки). У заключній частині висновку експерта викладаються висновки за результатами дослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, що визначена у вступній частині. На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити.

Відповідно до пункту 1.5 глави 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року за №53/5 (з наступними змінами, далі по тексту рішення - Науково-методичні рекомендації), вільні зразки по змозі повинні відповідати об’єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням. Достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації.

Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця (пункт 1.13 глави 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій).

Отже, вимога щодо надання вільних зразків, наближених до об’єкта дослідження за часом виконання не є імперативною (застосоване формулювання «по змозі»), що з урахуванням надання судом в розпорядження експерта, в тому числі і за його клопотанням, обсягу вільних зразків, достатнього для однозначного висновку про виконання рукописного тесту та підпису в розписці від 01 березня 2018 року особисто відповідачем ОСОБА_2 , спростовує наведені вище доводи представника відповідача - адвоката Фесенко О.В. щодо необхідності критичної оцінки висновку експерта.

Наведене в судовому засіданні посилання адвоката Фесенко О.В. на встановлену у висновку експерта (стор.9) розбіжність та варіативністю почерку відповідача ОСОБА_2 не впливає на оцінку висновку експерта №791/25-27 від 30 вересня 2025 року як належного доказу на підтвердження обставини особистого виконання відповідачем ОСОБА_2 рукописного тексту та підпису в розписці від 01 березня 2018 року, оскільки стосується виключно встановлення експертом варіативності почерку відповідача на підставі проведеного ним дослідження, що жодним чином не впливає на викладений експертом у заключній частині висновок на поставлені судом питання.

Суд також не бере до уваги наведені відповідачами та їх представниками під час судового розгляду неодноразові доводи з приводу неотримання відповідачем ОСОБА_2 в позику від позивача ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 477000,00 грн. з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20).

Разом з тим, доказів оспорювання відповідачем ОСОБА_2 дійсності договору позики №1 від 01 березня 2018 року (або розписки до цього договору) на тій підставі, що грошові кошти насправді не були ним одержані від позикодавця або були одержані у меншій кількості (зокрема, 4770,00 грн.), ніж встановлено договором (ч.1 ст.1051 ЦК України), суду надано не було.

Доказів існування на час укладення договору позики обставин, за яких положення ст.1051 ЦК України не підлягають застосуванню (зокрема, укладення договору під впливом обману, насильства чи тяжкої обставини) відповідачем ОСОБА_2 та його представниками під час судового розгляду також надано не було.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом абз.2 ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18).

Враховуючи викладене, твердження відповідачів щодо участі гр-на ОСОБА_5 в написанні відповідачем ОСОБА_2 розписки 01 березня 2018 року, неодноразове переписування відповідачем саме під його впливом тексту цієї розписки та написання відповідачем розписки в останній редакції під диктовку гр-на ОСОБА_5 не мають жодного доказового значення, оскільки не можуть підтверджуватись показаннями останнього, як свідка, а письмових доказів на підтвердження існування цих обставин матеріали цивільної справи не містять.

На підставі викладеного, з огляду на укладення договору позики №1 від 01 березня 2018 року в письмовій формі, наведені відповідачами твердження не впливають на дійсність самої розписки, оскільки факт одержання грошових коштів за цією розпискою в сумі 477000,00 грн. був підтверджений особистим підписом відповідача ОСОБА_2 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.

Суд також не бере до уваги при вирішенні спору доводи відповідачів та їх представника ОСОБА_7 щодо заміни позивачем першого аркуша договору позики №1 від 01 березня 2018 року (пояснення, надані представником в судовому засідання 18 червня 2026 року), а також дописування позивачем у сумі позики нулів з метою збільшення цієї суми з 4770,00 грн. до 477000,00 грн. (пояснення відповідача ОСОБА_3 , надані в судовому засіданні 18 червня 2026 року) з огляду на наступне.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

У цивільному судочинстві обов’язок доказування слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позиції сторін, а також тих обставин, які визначаються нормою права, що регулює спірні правовідносини. Результат змагальності сторін має за мету усунення невизначеності щодо фактів, прав та обов’язків учасників у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов’язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Судом враховується, що відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.5 глави 2 розділу І Науково-методичних рекомендацій, технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів, експертизу друкарських форм та експертизу матеріалів документів. Основними завданнями технічної експертизи реквізитів документів є: установлення фактів і способів унесення змін до документів (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток, літер тощо) та виявлення їх первинного змісту; визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів; установлення цілого за частинами документа. До орієнтованого переліку питань, вирішуваних експертизою матеріалів документів, належать питання щодо того, чи вносились у текст документа зміни та яким чином і який зміст первинного тексту; чи замінювались у документі (зокрема, договорі) аркуші; чи виготовлені (виконані) фрагменти документа у різний час; чи становили раніше одне ціле надані на експертизу частини документа.

З наведеного слідує, що обставина заміни одного з аркушів договору позики №1 від 01 березня 2018 року належить до предмета доказування у справі та може бути предметом висновку експерта як обставина, встановлення якої потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч.2 ст.102 ЦПК України).

Разом з тим, відповідного клопотання про призначення у справі технічної експертизи з метою підтвердження правдивості цих тверджень, відповідачами та їх представниками, які є адвокатами та володіють достатнім рівнем професійних знань для надання правничої допомоги, під час судового провадження заявлено не було.

З огляду на викладене, враховуючи заперечення позивачем та його представником заміни першого аркушу договору позики, тобто відсутність підстав для застосування положень ч.1 ст.82 ЦПК України, суд констатує, що відповідачами та їх представником - адвокатом Кулібабою М.І. не було подано жодного належного доказу на підтвердження обставини заміни позивачем ОСОБА_1 першого аркушу договору позики №1 від 01 березня 2018 року або вчинення ним дій, спрямованих на внесення змін в цей договір шляхом дописування цифр («0») у суму позики, внаслідок чого подібні твердження мають характер припущень, на яких не може грунтуватись судове рішення.

При цьому суд зауважує, що позивачем у даному випадку на підставі поданих доказів був реалізований стандарт більшої переконливості обставини надання ним у позику саме 477000,00 грн., а не будь-якої іншої суми, оскільки дана обставина підтверджується змістом наданої відповідачем ОСОБА_2 розписки від 01 березня 2018 року, в якій чітко зазначена як цифровим, так і літерним записом сума грошових коштів, отриманих ним від позивача - 477000,00 грн., що еквівалентно 18346 доларів США 15 центів, та зобов’язання відповідача повернути ці грошові кошти відповідно до умов договору позики №1 від 01 березня 2018 року.

Отже, враховуючи зміст дослідженої судом розписки від 01 березня 2018 року, факт надання якої особисто відповідачем ОСОБА_2 був підтверджений під час судового розгляду справи висновком експерта, наведені вище твердження щодо зміни суми позики у договорі №1 від 01 березня 2018 року жодним чином не впливають на дійсність правовідносин, які виникли між позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи обставина особистого підписання ним 01 березня 2018 року розписки про отримання від позивача ОСОБА_1 в якості позики грошових коштів у сумі 477000,00 грн., без надання суду належних та допустимих доказів на спростування цієї обставини, зокрема, шляхом оспорювання дійсності розписки в порядку ч.1 ст.1051 ЦК України на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, суд, виходячи з приписів ст.1046, ч.2 ст.1047 ЦК України, повно та всебічно дослідивши справжню правову природу цієї розписки, приходить до висновку про існування між сторонами по справі правовідносин, що виникли з укладеного ними договору позики, який згідно ст.629 ЦК України є обов’язковим для виконання його сторонами.

В постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі №924/1096/17 зазначено, що із дефініції договору позики, яка закріплена в абз.1 ч.1 ст.1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Даний правовий висновок викладений також і в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №654/2965/17.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від у справі №206/501/20 від 07 липня 2023 року, у ч.3 ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Письмових доказів (зокрема, розписки) на підтвердження факту повернення відповідачем ОСОБА_2 отриманих в позику від позивача ОСОБА_1 грошових коштів як частково, так і у повному обсязі суду під час розгляду справи надано не було.

За встановлених обставин, наявність оригіналу розписки від 01 березня 2018 року у позивача ОСОБА_1 з урахуванням наведених вище положень ст.545 ЦК України, свідчить про невиконання відповідачем, як позичальником, свого зобов’язання з повернення отриманих в позику грошових коштів.

Суд погоджується із визначеною позивачем сумою позики, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на його користь, а саме: 515893,74 грн., оскільки узгодженою сторонами умовою договору позики №1 від 01 березня 2018 року (пункт 2) було повернення позичальником ОСОБА_2 суми грошових коштів, еквівалентної сумі 18346 доларів США 15 центів, що станом на 01 листопада 2018 року (дата повернення позики), виходячи із курсу долара 28,1200 грн., становить саме 515893,74 грн. (18246,15 доларів США х 28,1200 грн.).

Обгрунтованих доводів на спростування зазначеного розрахунку відповідачами та їх представниками суду надано не було.

На підставі викладеного, враховуючи наявність укладеного між сторонами по справі договору позики від 01 березня 2018 року, презумпція правомірності якого не була спростована під час судового розгляду належними та допустимими засобами доказування, суд приходить до висновку про те, що звернення позивача по справі ОСОБА_1 , як позикодавця, до суду з позовом про захист свого порушеного права на отримання від відповідача ОСОБА_2 , як позичальника, наданих йому за договором позики грошових коштів, здійснено у конкретний спосіб, визначений ЦК України, та обумовлене невиконанням відповідачем передбаченого ч.1 ст.1049 ЦК України обов`язку з повернення отриманої ним суми позики у розмірі та строк встановлений цим договором, внаслідок чого позов в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів в розмірі 515893,74 грн. (сума позики) підлягає до задоволення.

Відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором позики №1 від 01 березня 2018 року не визначено розміру процентів, який би підлягав застосуванню у випадку несвоєчасного повернення позичальником ОСОБА_2 позики.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16, передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 за договором позики від 01 березня 2018 року 3% річних від простроченої суми (515893,74 грн.), що становить 24561,55 грн. та відповідає періодам прострочення, диспозитивно визначеним на розсуд позивача згідно з наступним розрахунком: 1) 515893,74 грн. (сума позики) х 274 днів (період з 02 квітня 2020 року по 31 грудня 2020 року) х 3 : 100 : 366 днів = 11586,47 грн.; 2) 515893,74 грн. (сума позики) х 306 днів (період з 01 січня 2021 року по 02 листопада 2021 року) х 3 : 100 : 365 днів = 12975,08 грн.; 3) загальна сума 3% річних складає 24561,55 грн. (11586,47 грн. + 12975,08 грн.).

Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 67671,11 грн. суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №761/18405/23, Верховний Суд залишаючи без змін у відповідній частині постанову суду апеляційної інстанції, вважав правильним висновок суду про те, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, а тому зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У спорі, що розглядається судом, сума позики за договором позики №1 від 01 березня 2018 року була визначена його сторонами в розмірі 477000,00 грн., що еквівалентно сумі 18346 доларів США 15 центів. У випадку збільшення курсу долара США по відношенню до гривні позичальник повертає позикодавцю суму гривень, еквівалентну сумі 18346 доларів США 15 центів (пункти 1, 2 договору).

Враховуючи, що договором позики №1 від 01 березня 2018 року в національній валюті в розмірі 477000,00 грн. було засвідчено грошове зобов`язання відповідача ОСОБА_2 , яке у договорі містило також еквівалент до валюти (доларів США), і представником позивача сума заборгованості за договором позики була визначена в розмірі 515893,74 грн. (в національній валюті України), виходячи із курсу долара США станом на 01 листопада 2018 року - 28,1200 грн., тобто з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті, втрати позивача ОСОБА_1 від знецінення гривні, як національної валюти, повністю компенсуються (відновлюються) шляхом стягнення на його користь грошових коштів (позики) в розмірі, який враховує еквівалент позики в іноземній валюті, тобто 515893,74 грн.. За таких обставин позов ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь інфляційних втрат в розмірі 67671,11 грн. задоволенню не підлягає.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 складає 540455,29 грн., з яких: грошові кошти за договором позики від 01 березня 2018 року - в розмірі 515893,74 грн. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики - в розмірі 24561,55 грн., а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення.

Щодо позову ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 про стягнення з нього суми заборгованості в солідарному порядку, як поручителя, суд приходить до наступного висновку.

За змістом ч.1 ст.546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.4 ст.202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення учасника (-ів) правочину, внаслідок чого підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

ЦК України не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.

Разом з тим, враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести: визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою; його зміст та розмір, зокрема, реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо; обсяг відповідальності поручителя, оскільки, згідно із ч.2 ст.553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі, а ч.2 ст.554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; відомості про сторони: кредитора і поручителя; відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки), але згідно ч.1 ст.555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж, відповідно до ч.2 ст.556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, яке забезпечено порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Судом встановлено, що укладеного за участі відповідача ОСОБА_3 письмового договору поруки, в якому був би зафіксований його зміст, як двостороннього правочину, зокрема, визначені права та обов`язки поручителя, обсяг забезпеченого порукою зобов`язання (повністю або частково), підстави припинення договору тощо, позивачем суду надано не було.

З дослідженого в судовому засіданні договору позики №1 від 01 березня 2018 року вбачається, що його зміст стосується саме правовідносин позики, а не поруки, що безпосередньо підтверджується і змістом пункту 8 договору, в якому зазначено про фіксацію у договорі усіх істотних умов, що стосуються саме позики, а не будь-якого іншого правочину, внаслідок чого положення ч.2 ст.628 ЦК України (щодо змішаного договору, в якому містяться елементи різних договорів) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін по справі.

Згідно із ч.1 ст.1046 ЦК України сторонами договору позики є виключно позикодавець та позичальник. Наявність у договорі позики такої сторони як поручитель нормами діючого ЦК не передбачено.

За приписами ст.ст.553, 554 ЦК України договір поруки укладається між кредитором і поручителем за зобов`язанням, яке забезпечується договором поруки. Боржник у цьому випадку не виступає стороною договору поруки, оскільки є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою (п.5.2.3 постанови Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі №910/174/17).

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що між позивачем ОСОБА_1 , як кредитором, та відповідачем ОСОБА_3 , як поручителем, 01 березня 2018 року у формі договору позики був укладений також і договір поруки, оскільки подібний підхід суперечить нормам чинного законодавства, наведеним вище.

При цьому саме лише зазначення в договорі позики про те, що він укладений між позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем, ОСОБА_8 , як позичальником, та ОСОБА_3 , як поручителем, а також підписання такого договору останнім, не має правового значення при вирішенні спору та не може замінювати собою договір поруки як самостійний письмовий договір, з огляду на те, що зміст договору позики стосується виключно прав та обов`язків позичальника та позикодавця, суми позики, порядку її повернення і т.ін. та не містить жодного посилання на умови визначеного сторонами виду забезпечення виконання грошового зобов`язання у формі поруки, в тому числі і підтвердження відповідача ОСОБА_3 , як поручителя, про те, що він поручається перед позивачем, як кредитором боржника ОСОБА_2 , за виконання ним свого обов`язку з повернення отриманих в позику грошових коштів.

Отже, для покладення на відповідача ОСОБА_3 обов`язків поручителя необхідним було підписання ним, як стороною, саме договору поруки, а не будь-якого іншого правочину.

Натомість сам по собі підпис відповідачем ОСОБА_3 договору позики може свідчити лише про його ознайомлення зі змістом останнього, однак жодним чином не може замінювати собою його волевиявлення на укладення договору поруки та, покладати на нього відповідні обов`язки як на поручителя у разі невиконання боржником грошового зобов`язання, оскільки він в силу закону не є стороною договору позики.

Судом також враховується, що поручитель не може бути стороною договору позики, оскільки такими сторонами згідно ч.1 ст.1046 ЦК України є виключно позикодавець та позичальник.

Відповідно до приписів ст.си.553, 554 ЦК України позичальник не може бути стороною договору поруки.

У пункті 12 договору позики №1 від 01 березня 2018 року зазначено про те, що він укладений в двох примірниках, по одному для кожної сторони договору.

Разом з тим, договір позики №1 від 01 березня 2018 року взагалі не містить зазначення того, хто, крім позикодавця ОСОБА_1 , є цієї іншою стороною - позичальник ОСОБА_2 чи поручитель ОСОБА_3 , чи вони обидва.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність укладеного у встановленому законом порядку на забезпечення виконання грошового зобов`язання договору поруки за участю відповідача ОСОБА_3 , як поручителя, а також відсутність достатніх підстав вважати наявний у матеріалах цивільної справи договір позики №1 від 01 березня 2018 року змішаним правочином (за відсутності в ньому істотних умов, встановлених для договору поруки), суд приходить до висновку про недоведеність позивачем та його представником наявності солідарного обов`язку відповідача ОСОБА_3 перед позикодавцем за виконання позичальником ОСОБА_2 грошового зобов`язання за договором позики №1 від 01 березня 2018 року та відмову в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в повному обсязі заявлених вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач по справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру, за які ним було сплачено судовий збір в загальному розмірі 6081,27 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.2944989561.1 від 12 квітня 2023 року (а.с.1).

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача по справі ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь позивача по справі ОСОБА_1 грошові кошти по сплаті судового збору в розмірі 5404 грн. 56 коп. (6081 грн. 27 коп. (100%) - 676 грн. 71 коп. (11,127803%), при цьому 11,127803% = 67671 грн. 11 коп. (сума заборгованості, у стягненні якої судом відмовлено), що були сплачені позивачем при подачі ним позову до суду та підтверджені належним письмовим доказом по справі.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, та які підлягають розподілу між сторонами, відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики, укладеним між ними 01 березня 2018 року, в розмірі 515893 грн. 74 коп. (п’ятсот п’ятнадцять тисяч вісімсот дев’яносто три гривні сімдесят чотири копійки) та три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики в розмірі 24561,55 грн. (двадцять чотири тисячі п’ятсот шістдесят одна гривня п’ятдесят п’ять копійок), а всього в загальному розмірі 540455 грн. 29 коп. (п’ятсот сорок тисяч чотириста п’ятдесят п’ять гривень двадцять дев’ять копійок).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в іншій частині відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку розподілу судових витрат судовий збір у розмірі 5404 грн. 56 коп. (п`ять тисяч чориста чотири гривні п`ятдесят шість копійок).

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання відмовити повністю.

Після набрання даним рішенням законної сили вжитий ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 02 липня 2025 року захід забезпечення позову у виді накладення арешту на належну на праві власності відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6.5964 га з кадастровим номером: 3525888300:02:000:0429, скасувати.

Повне ім`я сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання, вказана в позовній заяві: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 07 вересня 2026 року.

Суддя С.Ю.Атаманова