Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №300/2042/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2042/25 пров. № А/857/33775/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №300/2042/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя у І інстанції Григорук О.Б.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 17 липня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якому просив:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови здійснити перерахунок пенсії шляхом підвищення її розміру на 20% відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" № 56/95-ВР;

зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 з моменту її призначення (з 23.04.2024), з урахуванням підвищення її на 20%, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" № 56/95-ВР.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №300/2042/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність порушення з боку ГУ ПФУ в Житомирській області права позивача при призначенні та перерахунку пенсії на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту, оскільки при первинному зверненні про призначення пенсії позивачем надавалась копія посвідчення серії НОМЕР_1 від 13.09.2013 (реєстраційний №1482), яке засвідчує, що він є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Таким чином, суд першої інстанції вирішив вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області, як пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності при первинному зверненні позивача із заявою про призначення пенсії, здійснити підвищення до пенсії у розмірі 20%, як жителю гірського району.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Житомирській області, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не подавалась заява визначеного зразка про перерахунок пенсії з усіма долученими документами, тому ГУ ПФУ в Житомирській області не розглядалось питання про перерахунок пенсії позивачу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.09.2013 (реєстраційний №1482).

Позивачу на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №300/6015/24, яке набрало законної сили, призначено пенсію по віку з 23.04.2024 згідно із рішенням ПС 092850025675 від 22.01.2025.

Відповідно до вказаного рішення розмір пенсії позивача з 23.04.2024 по 10.07.2024 становив:

- розмір пенсії за віком (ст. 27) (27295*0.38250) в розмірі 10440,43;

- доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1. абз. 2) (за 3 років) в розмірі 70,83;

- розмір пенсії з надбавками у розмірі 10511,26.

З 11.07.2024 по 31.12.2024 розмір пенсії позивача становив:

- розмір пенсії за віком (ст. 27) (27295*0.38250) в розмірі 10440,43;

- доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1. абз. 2) (за 3 років) в розмірі 70,83;

- розмір пенсії з надбавками у розмірі 10511,26.

З 01.01.2025 – довічно розмір пенсії позивача становив:

- розмір пенсії за віком (ст. 27) (27295*0.38250) в розмірі 10440,43;

- доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1. абз. 2) (за 3 років) в розмірі 70,83;

- розмір пенсії з надбавками у розмірі 10511,26 грн.

Також, серед іншого, у графі "Особливості" зазначено, що позивач "Проживає в гірському нас. пункті». ГУ ПФУ в Житомирській області при визначенні розміру пенсії не враховано надбавку у вигляді 20%, як жителю гірського району, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якій просив здійснити перерахунок пенсії з дати призначення з врахуванням надбавки у розмірі 20%, як жителю гірського району, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відповіддю від 18.02.2025 №1420-858/Ч-02/8-0900/25 повідомило, що позивачу з 23.04.2024 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №300/6015/24 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2025 (рішення про призначення пенсії від 22.01.2025 №092850025675). Також зазначило, що розмір пенсії з 23.04.2024 становить 10638,53 грн, в тому числі: 10567,70 грн – розмір пенсії за віком відповідно до статті 27 (середній заробіток за три попередні роки (2021-2023) 13559,41х2,02432 (індивідуальний коефіцієнт заробітної плати) х 0,38500 (коефіцієнт страхового стажу)); 70,83 грн – доплата за понаднормовий стаж відповідно до частини 1 статті 28 (3 роки). Окрім цього, в матеріалах електронної пенсійної справи наявна копія посвідчення громадянина, який проживає в гірському населеному пункті серії НОМЕР_1 , видане 13.09.2013, яке долучалося до заяви при призначенні пенсії від 11.07.2024 №10359. Порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту Кабінетом Міністрів України не визначено, дане питання перебуває в опрацюванні.

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).

За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).

Частиною 2 статті 6 Закону №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Порядок №22-1).

Відповідно до підпункту 5 пункту 2.6. Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").

Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 за № 4059-IX встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 9.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

При цьому зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України (постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16). Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України

Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.

З аналізу вказаних норм апеляційним судом встановлено, що орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов`язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.

Апеляційним судом встановлено, що позивачу на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №300/6015/24, яке набрало законної сили, призначено пенсію по віку з 23.04.2024 за рішенням ПС 092850025675 від 22.01.2025. Згідно із протоколом про призначення пенсії у графі «Особливості», зазначено, що позивач «Проживає в гірському нас. пункті».

При цьому протокол про призначення пенсії не містить відомостей про розрахунок пенсії позивача із включенням до її розміру підвищення пенсії згідно із статтею 6 Закону №56/95-ВР на рівні 20%. Матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на момент призначення та перерахунку пенсії позивача він не проживав в гірському населеному пункті.

Окрім того, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у своїй відповіді на звернення позивача підтверджує, що в матеріалах електронної пенсійної справи наявна копія посвідчення громадянина, який проживає в гірському населеному пункті серії НОМЕР_1 , видане 13.09.2013, яке долучалося до заяви при призначенні пенсії від 11.07.2024 №10359.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що протиправною є бездіяльність саме ГУ ПФУ в Житомирській області щодо неврахування при призначенні пенсії за віком позивачу підвищення до пенсії в розмірі 20%, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону №56/95-ВР, а тому необхідно зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії із підвищенням в розмірі 20%.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі №300/2042/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар