Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №308/13879/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/13879/25 пров. № А/857/43182/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 308/13879/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про зміну заходу стягнення у постанові про порушення митних правил,-

суддя в 1-й інстанції – Шепетько І. О.,

дата ухвалення судового рішення – 06 жовтня 2025 року,

місце ухвалення судового рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту судового рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Закарпатської митниці, в якому просив поновити строк на оскарження постанови у справі про порушення митних правил №0491/UA305000/2025 від 28 серпня 2025 року та у цій постанові відносно нього змінити захід стягнення, застосований до правопорушника, у межах, передбачених ч.2 ст.471 Митного кодексу України, зі штрафу у сумі 181339,83 грн на штраф у сумі 34764,483 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що судове рішення є незаконним та таким що підлягає скасуванню. Зазначає, що перебування його на лікуванні на інфекційну хворобу, з ізоляцією від своєї сім`ї та інших громадян є поважною причиною пропуску строку на подачу позову до суду так, як він, як особа циганської народності, перебуваючи на карантині, з метою лікування від інфекційної хвороби «КОВІД» не міг фізично звернутись за наданням правової допомоги до Центру з надання правової допомоги ромам, так як він є особою ромської народності і є малограмотним. Його перебування на лікуванні позбавило його можливості своєчасно звернутись за правовою допомогою з метою оскарження постанови відповідача. Вважає, що винесена судом оскаржувана ухвала порушує його право на справедливий суд та ефективний юридичний захист, що гарантовані Міжнародною Конвенцією з прав людини та Конституцію України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу - скасувати з таких підстав.

Матеріалами справи стверджується, що 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся в суд з позовом до відповідача - Закарпатської митниці, в якому просив змінити в постанові №0491/UA305000/2025 від 28 серпня 2025 року відносно нього захід стягнення, застосований до правопорушника, у межах, передбачених ч.2 ст.471 Митного кодексу України, зі штрафу у сумі 181339,83 грн на штраф у сумі 34764,483 грн.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про поновлення строку на оскарження постанови №0491/UA305000/2025 від 28 серпня 2025 року, яке обґрунтовано тим, що з 29 серпня 2025 року по 08 вересня 2025 року він перебував на лікарняному, медична довідка буде надана до суду.

В подальшому, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем надано суду Довідку №99 від 18 вересня 2025 року сімейного лікаря амбулаторії с.Дротинці КНП «Виноградівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Виноградівської міської ради Закарпатської області ОСОБА_2 про те, що з 29 серпня 2025 року по 10 вересня 2025 року він лікувався амбулаторно вдома (а.с.82).

Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, наведені ним у заяві про поновлення цього строку, не є поважними.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

За змістом ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Питання строку звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що є «надмірно формальними» та такими, що не відповідають вимогам щодо вмотивованості судового рішення, оскільки суд, переписавши норми закону, у той же час проігнорував фактичні обставини справи, не врахувавши, що пропущений позивачем строк є незначним, позивач перебував на карантині, з метою лікування від інфекційної хвороби «КОВІД», що підтверджується Довідкою №99 від 18 вересня 2025 року сімейного лікаря амбулаторії с.Дротинці КНП «Виноградівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Виноградівської міської ради Закарпатської області Клапійчук Н. О. (а.с.82), не міг фізично звернутись за наданням правової допомоги.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся в суд з позовом шляхом надіслання такого поштовою кореспонденцією 15 вересня 2025 року.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які дійсно впливають на результат вирішення питання про надання доступу позивачу до суду за захистом своїх прав, що є порушенням основоположного принципу ст.6 Європейської конвенції з прав людини, якою саме держава повинна забезпечити особі можливість реалізувати своє право на судовий захист у розумний строк, який згідно практики ЄСПЛ визначається залежно від обставин справи, поведінки сторін і поведінки органів влади.

Суд першої інстанції, повернувши позовну заяву, не надав позивачу можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).

Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч.1 ст.6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п.29, від 26.07.2007). Водночас, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що повернення вказаного позову судом першої інстанції з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду є помилковим, оскільки десятиденний строк був пропущений позивачем із поважних та незалежних від нього причин, такий пропущений строк є незначним (сім днів).

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з викладених вище мотивів.

Згідно з ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, тому оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.242, 243, 246, 250, 308, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 308/13879/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.