Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №260/5973/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5973/24 пров. № А/857/10044/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Національного природного парку «Синевир» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі №260/5973/24 за адміністративним позовом Національного природного парку «Синевир» до Головного управління ДПС у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – Міністерство економіки та довкілля України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя в 1-й інстанції – Калинич Я. М.,

дата ухвалення рішення – 31 грудня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – 08 січня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – Національний природний парк «Синевир» звернувся в суд з позовом до відповідача – Головного управління ДПС у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні позивача – Міністерство економіки та довкілля України, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області №000/8630/07-16-07-04/05384614 від 26 серпня 2024 року та №000/8632/07-16-07-04 від 26 серпня 2024 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що Національний природний парк “Синевир” є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, науково-дослідною установою, територія якого входить до складу природного заповідного фонду України, охороняється, як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Національний парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні Казначейства і утримується повністю за рахунок коштів державного бюджету. Зазначає, що позивачем сплачувався земельний податок у розмірі 0.1 відсотка від нормативно грошової оцінки земельних площі ріллі по Закарпатській області. При цьому, податкові декларації НПП «Синевир» із сплати земельного податку подавалися та земельний податок сплачувався своєчасно. На думку апелянта, стаття 277 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає ставку податку для лісових земель не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. При цьому, відповідно до вказаної норми податкового законодавства ставка податку визначається залежно від класифікації земельних угідь, а незалежно від цільового призначення земельної ділянки. Таким чином, контролюючим органом безпідставно зроблено висновок про заниження позивачем зобов`язань зі сплати земельного податку та застосовано штрафні санкції. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що позивач помилково ототожнює фактичний склад угідь (наявність лісової рослинності) із правовим режимом використання земельної ділянки. Правовий режим, а, отже, і ставка оподаткування, визначається виключно цільовим призначенням ділянки згідно з відомостями ДЗК. Оскільки спірні ділянки обліковуються як землі природно-заповідного фонду (код 04.03), застосування ставки для лісових земель лісогосподарського призначення є нормативно необґрунтованим та суперечить вимогам ст. 286 ПК України. Вказує, що позивачем неправильного обчислено величину податкового зобов`язання земельного податку по земельних ділянках, що знаходяться на територіях Колочавської, Негровецької, Синевірської та Синевірсько-Полянської сільських рад, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представники позивача (апелянта) – Росада В. А у судовому засіданні та Кривка П. П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача – Петрова О.М., Ковбин Д.В. у судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник третьої особи подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника відповідача у відпустці, разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки не вважає це поважною причиною неявки у судове засідання, крім того, явка третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, тому враховуючи наведене, суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 18 квітня 2024 року по 26 квітня 2024 року ГУ ДПС у Закарпатській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Національного природного парку “Синевир” з питань правильності обчислення та сплати плати за землю за 2017-2023 роки.

03 травня 2024 року ГУ ДПС у Закарпатській області складено Акт №5632/07-16-07-02/05384614 про результати документальної позапланової виїзної перевірки НПП “Синевир” з питань правильності обчислення та сплати плати за землю за 2017-2023 роки.

Вищевказаний Акт отримано позивачем 03 травня 2024 року. Відповідно до цього акту посадовою особою ДПІ зазначені, наступні порушення податкового законодавства, зокрема:

- встановлено порушення: ст.269, ст.270, ст.271, п.286.1 ст.286, пп.289.1, пп.289.2 ст.289 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ “Перехідні положення” Кодексу (у редакції Закону України від 30.11.2021 №1914-IХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень”, в частині заниження підприємством податкових зобов`язань з плати за землю на загальну суму 32201891,51 грн, у тому числі: за 2019 рік на суму 13413327,87 грн; за 2020 рік на суму 8500898,57 грн; за 2021 рік на суму 9190696,76 грн; за 2022 рік на суму 1096948,63 грн; за 2023 рік на суму 19,68 грн;

- у тому числі Колочавська сільська громада за 2019 рік на суму 10033316,75 грн; за 2020 рік на суму 5938085,43 грн; за 2021 рік на суму 5938085,43 грн; за 2022 рік на суму 628099,08 грн; за 2023 рік на суму 19,68 грн;

- у тому числі Синевирська сільська громада за 2019 рік на суму 3380011,12 грн; за 2020 рік на суму 2562813,14 грн; за 2021 рік на суму 3252611,33 грн; за 2022 рік на суму 468849,55 грн;

Інших порушень у акті не зазначається.

Не погоджуючись з актом перевірки та висновками, що містяться в ньому, НПП “Синевир” подав свої заперечення на акт перевірки від 16 травня 2024 року.

Результати розгляду поданого заперечення були доведені до відома позивача листом від 03 червня 2024 року за №7436/6/07-16-07-04-08, яким повідомлено про залишення без змін висновків акту перевірки.

18 червня 2024 року НПП “Синевир” звернувся зі скаргою на адресу Державної податкової служби України на податкові повідомлення-рішення, що були прийняті 04 червня 2024 року №000/5330/07-16-07-07-04/05384614, №000/5331/07-16-07-07-04/05384614 за вищевказаним Актом №5632/07-16-07-02/05384614 від 03 травня 2024 року “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки НПП “Синевир”.

Рішенням Державної податкової служби України №25458/6/99-00-06-03-02-06 від 21 серпня 2024 року скаргу задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Закарпатській області від 04 червня 2024 року №000/5330/07-16-07-07-04/05384614 у частині нарахування земельного податку у сумі 213567,77 грн, №000/5331/07-16-07-07-04/05384614 у частині нарахування земельного податку у сумі 494840,45 грн, в іншій частині ППР ГУ ДПС у Закарпатській області від 04 червня 2024 року №000/5330/07-16-07-07-04/05384614, №000/5331/07-16-07-07-04/05384614 залишено без змін та збільшено ППР ГУ ДПС у Закарпатській області від 04 червня 2024 року №000/5330/07-16-07-07-04/05384614 у частинні застосування штрафу на суму 630,17 грн, №000/5331/07-16-07-07-04/05384614 у частині застосування штрафу на суму 844,22 грн.

З урахуванням вказаного рішення ДПС України ГУ ДПС у Закарпатській області супровідним листом №12574/6/07-16-07-07-04 від 26 серпня 2024 року на адресу НПП “Синевир” були надіслані нові податкові повідомлення-рішення:

- №000/8630/07-16-07-04/05384614 від 26 серпня 2024 року про сплату нарахованого грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 9859411,77 грн, з якої 9450717,37 грн (за збільшеним податковим зобов`язанням), та 408694,40 (за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №000/8632/07-16-07-04 від 26 серпня 2024 року про сплату нарахованого грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 23182551,01 грн, з якої 22042765,92 грн (за збільшеним податковим зобов`язанням), та 1139785,09 грн (за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, НПП “Синевир” звернувся у суд з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено правильність обчислення величини податкового зобов`язання земельного податку по земельних ділянках, що знаходяться на територіях Колочавської сільської ради, Негровецької сільської ради, Синевирської сільської ради та Синевирсько-Полянської сільської ради у зв`язку із застосування ставки податку та нормативної грошової оцінки, чим порушено п.286.2 ст.286 ПК України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

За змістом п.п.14.1.72., 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок – обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України платниками плати за землю є: 269.1.1. платники земельного податку: 269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Згідно зі ст.271 пп.271.1 ПК України базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту; 271.2. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За змістом пп.284.1 ст.284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пп.“а” п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані державного земельного кадастру.

Згідно з ч.1,2 ст.18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

За змістом ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина третя статті 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст.20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами); віднесення до земель морського транспорту земельних ділянок у межах морського порту.

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (частина четверта статті 20 Земельного кодексу України).

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини (частина п`ята статті 20 Земельного кодексу України).

Включення земельної ділянки із визначеним видом цільового призначення до меж функціональної зони не тягне за собою обов`язковості зміни виду її цільового призначення незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, визначення яких є можливим у межах такої зони (частина десята статті 20 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст.2 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема, при справлянні плати за землю.

Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру Порядком №1051. Додатком 58 до Порядку №1051 є Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування. Одним із основних завдань цього Класифікатора є отримання інформації, необхідної для нарахування та справляння плати за землю. Об`єктами класифікації у Класифікаторі є земельні ділянки з певним видом їх цільового призначення в межах відповідних категорій земель та функціональних зон територій.

Додатком 59 до Порядку є Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок. Розділ 04 визначає категорію земель за видом цільового призначення: землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення (а саме: земельні ділянки природно-заповідного фонду (природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва), що надаються в постійне користування спеціальним адміністраціям територій та об`єктів природно-заповідного фонду (крім земельних ділянок під об`єктами природно-заповідного фонду, що включені до їх складу без вилучення)). Підрозділ 04.03 передбачає категорію земель, призначених для збереження та використання національних природних парків.

При цьому, розділ 09 передбачає категорія земель за видом цільового призначення: землі лісогосподарського призначення, якими є земельні ділянки лісогосподарського призначення (земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, крім земельних ділянок, зайнятих зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також земельних ділянок, зайнятих окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках).

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що цільове призначення земельної ділянки є основним критерієм поділу усіх земель України на категорії. Дані земельного кадастру в частині виду цільового призначення відповідної земельної ділянки є тією необхідною інформацією, що використовується як платниками податків, так і контролюючими органами для цілей нарахування та сплати, зокрема, земельного податку із юридичних осіб.

Матеріалами справи стверджується, що Національний природний парк «Синевир» є платником земельного податку за земельні ділянки, які знаходяться на території Колочавської сільської ради, Негровецької сільської ради, Синевирської сільської ради та Синевирсько-Полянської сільської ради.

За змістом пп.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Відповідно до пп.12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, зокрема, сільська, селищна, міська рада, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами ПК України, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм ПК України із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Статтею 274 ПК України встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).

Згідно з п.274.1, 274.2 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотки та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Крім того, ст.277 ПК України визначено ставки земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких не проведено. Так, ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотки та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (пункт 277.1 статті 277 ПК України). Таке оподаткування лісових земель запроваджено Законами України від 10 липня 2018 року №2497-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств” (далі - Закон №2497-VIII), який набрав чинності 15 серпня 2018, та від 23 листопада 2018 року №2628-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів” (далі - Закон №2628-VIII), який набрав чинності з 01 січня 2019.

За змістом пп.14.1.98 п.14.1 ст.14 ПК України лісові землі - земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки.

Відповідно до ч.3, 4 ст.1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісовими ділянками є ділянки лісового фонду України з визначеними межами, виділені відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За змістом ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Фізичні та юридичні особи мають право на віднесення до земель лісогосподарського призначення земельних ділянок (у тому числі самозалісених), що перебувають у їх власності і належать до усіх категорій земель (крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), а також на ведення на них лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» №2628-VIII, зокрема, внесені зміни до повноважень місцевих рад в частині встановлення плати за землю та розмірів ставок земельного податку за лісові землі.

Ці зміни, в першу чергу обумовлені тим, що Законом №2497-VIII з 15 серпня 2018 року змінена норма статті 273 ПК України щодо оподаткування земельним податком земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення незалежно від місця знаходження, згідно з якою “податок за лісові землі складається із земельного податку та рентної плати, що визначається податковим законодавством”, а окремих ставок для таких земель не було передбачено.

Таким чином, лісові землі підлягають оподаткуванню земельним податком у загальному порядку за ставками, затвердженими рішеннями місцевих рад в межах ставок, визначених ПК України, оскільки саме до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених ПК України (підпункт 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України).

Тобто, Законом №2497-VIII внесені зміни до пункту 273.3 статті 273 ПК України, якими й визначено, що ставки земельного податку за 1 гектар лісових земель встановлюються відповідно до статей 274 та 277 цього Кодексу. Однак вказаним Законом не було встановлено окремих ставок земельного податку для лісових земель.

Разом з тим, Законом №2628-VIII змінена редакція пункту 10.3 статті 10 ПК України та встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Отже, місцеві ради самостійно вирішують питання запровадження земельного податку за лісові землі, так як земельний податок за такі землі не є обов`язковим до запровадження.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у межах категорії земель із цільовим призначенням “землі лісогосподарського призначення” виділяються як лісові, так і нелісові землі. Стаття 273 ПК України визначає особливості оподаткування земельним податком лісових та нелісових земель, презюмуючи при цьому, що такі землі за цільовим призначенням є землями лісогосподарського призначення, про що чітко і недвозначно вказано у назві означеної статті. Оскільки стаття 273 ПК України в частині визначення ставок земельного податку для лісових земель відсилає до приписів статей 274, 277 ПК України, то визначена в указаних статтях гранична межа ставки земельного податку (0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено; 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено) може бути застосована лише до тих лісових земель, які за видом цільового призначення належать до земель лісогосподарського призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, земельні ділянки НПП «Синевир» розташовані на території Колочавської, Негровецької, Синевирської та Синевирсько-Полянської сільських рад.

Так, рішенням Колочавської сільської ради від 16 березня 2018 року №4 “Про місцеві податки і збори”, рішенням від 20 вересня 2018 року “Про внесення змін до рішення №4 сімнадцятої сесії 7 скликання від 16 березня 2018 року “Про місцеві податки і збори” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2019 року.

Зі змісту п.4.5. рішення Колочавської сільської ради від 16 березня 2018 року №4 вбачається, що ставка податку за земельні ділянки різного цільового призначення розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

Рішенням Колочавської сільської ради від 24 червня 2019 року №59 “Про місцеві податки і збори” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2020 року. Додатком 2 до Рішення Колочавської сільської ради від 24 червня 2019 року №59 встановлено ставку податку за земельні ділянки різного цільового призначення розташовані за межами населених пунктів. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

При цьому, рішення Колочавської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на 2021 рік не приймались, тому ставки земельного податку на 2021 рік застосовуються відповідно до рішення Колочавської сільської ради від 24 червня 2019 року №59 “Про місцеві податки і збори”, де Додатком 2 до Рішення Колочавської сільської ради від 24 червня 2019 року №59 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

Матеріалами справи стверджується, що рішенням Колочавської сільської ради від 14 липня 2021 року №7 “Про встановлення ставок із земельного податку на території Колочавської сільської ради” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Додатком 2 до Рішення Колочавської сільської ради від 14 липня 2021 року №7 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

Однак рішення Колочавської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на 2023 рік не приймались, а тому в силу приписів пп грудня 3.5. п грудня 3 ст.12 ПК України ставки земельного податку на 2023 рік застосовуються відповідно до рішення Колочавської сільської ради від 14 липня 2021 року №7 “Про встановлення ставок із земельного податку на території Колочавської сільської ради”, де Додатком 2 до рішення Колочавської сільської ради від 14 липня 2021 року №7 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Негровецької сільської ради від 19 червня 2018 року №2 “Про місцеві податки і збори” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2019 року. Додатком 2 до Рішення Негровецької сільської ради від 19 червня 2018 року №2 “Про місцеві податки і збори” “Положення про податок на майно (в частині справляння земельного податку)” встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Зі змісту п.4.5. Положення вбачається, що ставка податку за земельні ділянки різного цільового призначення розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлена у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

Рішенням Негровецької сільської ради від 10 червня 2019 року №20 “Про місцеві податки і збори” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2020 року. Додатком 1.1 до Рішення Негровецької сільської ради від 10 червня 2019 року №20 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 5 відсотків від нормативно грошової оцінки земель для земель 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, у розмірі 0,1 відсотки від нормативно грошової оцінки земель для земель 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”.

У 2021-2023 роки ставки земельного податку по землях Негровецької сільради приймались Колочавською сільською громадою.

Крім того, рішенням Синевирської сільської ради від 18 вересня 2018 року №1 “Про внесення змін до рішення Синевирської сільської ради від 31 січня 2017 року №1 “Про місцеві податки і збори” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2019 року. Відповідно до п.4.5. встановлено ставку податку за земельні ділянки лісогосподарського призначення розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено у розмірі 1,5 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

Рішеннями Синевирської сільської ради за 2017-2019 роки не встановлені ставки земельного податку за землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”).

Також рішенням Синевирської сільської ради від 27 червня 2019 року №3 “Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2020 рік” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2020 року. Додатком 1 “Ставки земельного податку на 2020 рік, вводяться в дію з 01 січня 2020 року” встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 2,5 відсотків від нормативно грошової оцінки земель.

Рішення Синевирської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на 2021 рік не приймались. Згідно з пп грудня 3.5. п грудня 3 ст.12 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, ставки земельного податку на 2021 рік застосовуються відповідно до рішення Синевирської сільської ради від 27 червня 2020 року №3 “Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2020 рік”. Додатком 1 “Ставки земельного податку на 2020 рік, вводяться в дію з 01 січня 2020 року” встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 2,5 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

Крім того, рішенням Синевирської сільської ради від 24 червня 2021 року №4 “Про встановлення ставок та пільг із сплати з 2022 року” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Додатком 1 до Рішення Синевирської сільської ради від 24 червня 2021 року №4 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотків від нормативно грошової оцінки земель.

Рішення Синевирської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на 2023 рік не приймались. Згідно з пп грудня 3.5. п грудня 3 ст.12 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, ставки земельного податку на 2023 рік застосовуються відповідно до рішення Синевирської сільської ради від 24 червня 2021 року №4 “Про встановлення ставок та пільг із сплати з 2022 року”. Додатком 1 до Рішення Синевирської сільської ради від 24 червня 2021 року №4 встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 3 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

При цьому, рішення Синевирсько-Полянської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на 2019 рік не приймалось. Ставка земельного податку на 2019 рік застосовується відповідно до рішення Синевирсько-Полянської сільської ради від 19 січня 2017 року №140 “Про місцеві податки і збори”. Додатком 5 до Рішення Синевирсько-Полянської сільської ради від 19 січня 2017 року №140 “Положення про податок на майно (в частині справляння земельного податку)” встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до п.4.5. Положення встановлено ставку податку за земельні ділянки різного цільового призначення розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

Так, рішенням Синевирсько-Полянської сільської ради від 22 травня 2019 року №341 “Про внесення змін до рішення сільської ради від 19 січня 2017 року №140” встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2020 року. Додатком 1.1 “Ставки земельного податку введені в дію з 01 січня 2020 року” встановлено ставки земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до розділу (коду) 4 землі природно-заповідного фонду підпункти 04 січня -04.11 для земель природно-заповідного фонду (зокрема 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”), встановлено ставку податку у розмірі 1,5 відсотки від нормативно грошової оцінки земель.

У 2021-2023 роки ставки земельного податку по землях Синевирсько-Полянської сільради приймались Синевирською сільською громадою.

Наведені вище рішення сільських рад є чинними та, відповідно, підлягають застосуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, НПП «Синевир» самостійно задекларовано земельні ділянки, як землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення (код виду цільового призначення 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників” та 04.03 “для збереження та використання національних природних парків”).

Зі змісту податкових декларацій за період 2019-2021 роки вбачається, що для сплати земельного податку застосовано ставки для земель природно-заповідного фонду (код виду цільового призначення 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників” та 04.03 “для збереження та використання національних природних парків”) у розмірі 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки землі.

Разом з тим, як зазначено вище, ставки податку, встановлені вищевказаними рішеннями органів місцевого самоврядування, становили від 3 до 5 відсотків від нормативної грошової оцінки землі.

Колегія суддів зазначає, що прийняте органом місцевого самоврядування рішення є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Крім того, матеріалами справи стверджується, що НПП “Синевир” за 2022-2023 роки застосовано ставки для земель природно-заповідного фонду (код виду цільового призначення 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників” та 04.03 “для збереження та використання національних природних парків”), встановлені Колочавською та Синевирською територіальними громадами у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області, однак неправильно визначено нормативно - грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, який визначається відповідно до законодавства (п.289.1. ст.289 ПК України).

Щодо доводів апелянта про відсутність у нього необхідності сплачувати земельний податок за 2020 і 2021 роки, оскільки рішеннями сільських рад (рішення Синевирської сільської ради від 24 грудня 2019 року №12 “Про звільнення від сплати земельного податку установ на території Синевирської сільської ради”, рішення Синевирсько-Полянської сільської ради від 22 травня 2019 року №341 “Пільги зі сплати земельного податку”, рішення Негровецької сільської ради від 10 червня 2019 року №20 “Пільги зі сплати земельного податку”) були надані пільги по сплаті земельного податку бюджетним установам, які повністю фінансуються за рахунок державного бюджету та є неприбутковими, то колегія суддів зазначає наступне.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, нормами ПК України не передбачено звільнення від обов`язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування пільг. Крім того, відповідно до пункту 2 “Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг”, затвердженого постановою КМУ від 27 грудня 2010 року №1233 суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та відображає інформацію про суми податкових пільг у податковій звітності, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПК України. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку інформація про суми податкових пільг у податковій звітності повинна містити такі дані: код пільги за кожним видом податкових пільг, найменування пільг згідно з довідником пільг, форма та порядок ведення якого затверджується ДПС; сума податку (збору), не сплаченого до бюджету у зв`язку з отриманням податкової пільги (вивільнені від оподаткування кошти); строк користування податковою пільгою у звітному періоді – число, місяць, рік початку та закінчення користування пільгами. У разі коли строк користування податковою пільгою встановлений до початку звітного періоду і продовжується після його закінчення, такий строк збігається з датою початку та закінчення зазначеного періоду; сума податкової пільги, що використана за цільовим призначенням, - обсяг пільг за платежами відповідно до довідника пільг у разі цільового використання податкових пільг.

Матеріалами справи стверджується, що позивачем при поданні декларацій з плати за землю за 2023 рік, задекларовано пільги зі сплати за землю, встановлені рішенням Колочавської сільської ради від 01 червня 2023 року №5 “Про встановлення пільг зі сплати земельного податку за земельні ділянки природо-заповідного фонду на 2023 рік”, для земель категорії 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”, на період з 01 липня 2023 по 31 грудня 2023 року у розмірі 70 відсотків ставки податку та рішенням Синевирської сільської ради від 16 червня 2023 року №54 для земель категорії 04.01 “для збереження та використання біосферних заповідників”, 04.03 “для збереження та використання природних заповідників”, на період з 01 липня 2023 по 31 грудня 2023 року у розмірі 70 відсотків ставки податку.

Разом з тим, зі змісту податкових декларацій з плати за землю за 2019-2022 роки НПП “Синевир” пільг не задекларовано.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про порушення позивачем правильності обчислення величини податкового зобов`язання земельного податку по земельних ділянках, що знаходяться на територіях Колочавської сільської ради, Негровецької сільської ради, Синевирської сільської ради та Синевирсько-Полянської сільської радиу зв`язку з неправильним застосування ставки податку та нормативної грошової оцінки.

Щодо наведеного позивачем поділу земель природно-заповідного фонду на лісові та нелісові й відповідного застосування ставок земельного податку, передбачених статтями 274 та 277 ПК України для лісових земель у розмірі не більше 0,1% від нормативної грошової оцінки, то колегія звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у справі №300/4732/24 від 22 жовтня 2025 року, де суд, зокрема зазначив, що при визначенні ставок земельного податку за земельні ділянки згідно приписів статей 274, 277 ПКУ визначальним є саме їх цільове призначення, визначене на підставі документації із землеустрою, згідно з даними Державного земельного кадастру.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішень органів місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною “правовстановлюючою” компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем порушено правильність обчислення величини податкового зобов`язання земельного податку по земельних ділянках, що знаходяться на територіях Колочавської сільської ради, Негровецької сільської ради, Синевирської сільської ради та Синевирсько-Полянської сільської ради у зв`язку із застосування ставки податку та нормативної грошової оцінки, чим порушено п.286.2 ст.286 ПК України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 195, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Національного природного парку «Синевир» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі №260/5973/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.