Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №380/25464/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий-суддя у першій інстанції: Гулкевич І.З.

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25464/25 пров. № А/857/37291/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого- судді : Бруновської Н.В.

суддів : Валюха В.М., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 380/25464/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

30.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 11.11.2025р. номер справи 134650040898;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.03.1986р.: з 25.08.2000р. - 28.02.2002р. в “Томськпідводтрубопровідбуд” (мовою оригіналу: в ТОВ ООО “Томскподводтрубопроводстрой”) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду на дільниці №2 в м. Новий Уренгой Тюменської області Крайньої Півночі, з 01.03.2002р. - 11.11.2004р. в ТОВ “Керуюча компанія Томськпідводтрубопровідбуд” (мовою оригіналу: ООО “Управляющая компания Томскподводтрубопроводстрой”) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду на дільниці №2 в м. Новий Уренгой Тюменської області Крайньої Півночі, з 12.11.2004р. - 01.02.2006р. в ТОВ “Регіонгазбуд” Район Крайньої Півночі (мовою оригіналу: ООО “Регионгазстрой” Район Крайнего Севера”) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду (імпортна техніка);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV, на підставі заяви про призначення пенсії від 04.11.2025р., починаючи з 09 серпня 2025 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2026р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.11.2025р. №134650040898.

Водночас, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.11.2025р. зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.08.2000р. - 28.02.2002р., з 01.03.2002р. - 11.11.2004р., 12.11.2004р. - 01.02.2006р.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Просить суд, рішення Львівського адміністративного суду від 03.06.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до принципу екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

11.11.2025р. Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134650040898 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду наданих позивачем документів встановлено:

- вік заявника - 60 років 2 місяці 26 днів;

- страховий стаж заявника становить 28 років 8 місяців 20 днів, при цьому необхідний страховий стаж становить не менше 32 років.

За наданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.03.1986р., а саме з 25.08.2000р. - 28.02.2002р., 01.03.2002р. - 11.11.2004р., 12.11.2004р. - 01.02.2006р., оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992р. в м. Москва, припинила свою дію для України 19.06.2023р. Після припинення дії Угоди при призначенні/перерахунку пенсії громадянам, які працювали за межами України у республіках колишнього Союзу РСР до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях колишнього Союзу РСР по 31.12.1991р.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” №1788-ХІІ від 05.11.1991р. (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

ч.1 ст.8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що починаючи з 01.01.2018р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

В п.1 ч.22 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” видно, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду поміж іншого для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. № 1788-XII (далі Закон № 1788), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1, п.2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993р. (далі Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відмовляючи позивачу у не врахуванні спірного періоду до його страхового стажу, пенсійний орган виходив з того, що з 25.08.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 11.11.2004, з 12.11.2004 по 01.02.2006, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992 в м. Москва, припинила свою дію для України 19.06.2023.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Колегія суддів наголошує, що спірний період підтверджується записом у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20.03.1986р., а саме, позивач працював:

- у період з 25.08.2000р. - 28.02.2002р. в ТОВ “Томськпідводтрубопровідбуд” (мовою оригіналу: ООО “Томскподводтрубопроводстрой”) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду на дільниці №2 в м. Новий Уренгой Тюменської області Крайньої Півночі,

-01.03.2002р.-11.11.2004р. в ТОВ “Керуюча компанія Томськпідводтрубопровідбуд” (мовою оригіналу: ООО “Управляющая компания Томскподводтрубопроводстрой”) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду на дільниці №2 в м. Новий Уренгой Тюменської області Крайньої Півночі,

-12.11.2004р. - 01.02.2006р. в ТОВ “Регіонгазбуд” Район Крайньої Півночі (мовою оригіналу: ООО “Регионгазстрой” Район Крайнего Севера) на посаді машиніста екскаватора 6 розряду (імпортна техніка).

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов`язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (п.п.13 п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).

ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання: 14 січня 1993 року) встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Відповідно до ст.7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - також Угода від 13 березня 1992 року), яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням пенсії, поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).

ч.2 ст. 6 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13 березня 1992 року), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов`язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди від 13 березня 1992 року).

Угодою від 13 березня 1992 року встановлено правила обчислення розміру пенсій.

ч.3 ст.6 цієї Угоди встановлено, що обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Зазначеною Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма п.3 ст.6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.

Таким чином, наведені положення зазначених вище Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. При цьому обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” (надалі Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022р.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди повинна виконувати зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023р., яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023р., підтвердив припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. для України з 19.06.2023р.

Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

В п.2 ст.13 названої Угоди видно, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022р. російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, суб`єкт владних повноважень не може відмовляти у врахуванні набутого стажу позивача на території російської федерації, а також при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території росії.

Враховуючи вищевикладене, необхідно зарахувати до страхового стажу за період роботи позивача в російській федерації з 25.08.2000р. - 28.02.2002р., 01.03.2002р. - 11.11.2004р., 12.11.2004р. - 01.02.2006р.

Стосовно зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи з та переглянути повторно заяву на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів звертає увагу на таке.

п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви від 11.11.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23.

ч.1, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі № 380/25464/25-без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор