Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №380/6961/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Сидор Н.Т.

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6961/25 пров. № А/857/34487/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б..

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 380/6961/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

09.04.2025р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату складових грошового забезпечення з урахуванням у складі індексації грошового забезпечення);

- зобов`язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, у розмірі 110 500, 72 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2026р. позов задоволено частково.

Суд стягнув з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 61861 (шістдесят одна тисяча вісімсот шістдесят одна) гривня 14 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2026р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.06.2018р. №162-ос виключено зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_4 з 24.06.2018р.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024р. у справі №380/11598/24 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_4 грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2018 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014, 2015, 2018 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 01.02.2016р. - 28.02.2018р., без врахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату позивачу (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2018 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014, 2015, 2018 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 01.02.2016р. - 28.02.2018р., з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення та вже виплачених сум.

ч.4 ст.78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З метою виконання рішення суду, що набрало законної сили Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України 08.03.2025р здійснив виплату грошового забезпечення у розмірі 62 069,53 грн.

ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

В п.2, п.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» видно, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Із змісту п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, видно, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2020 року (справа №805/4458/17-а), дійшов висновків, що ч.1 ст.117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч.2 ст.117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

26.02.2020р. Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 дійшла висновку про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 зазначила про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Для забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020р. у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів ст.116, ст.117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019р. у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справ №260/1754/23 (постанова від 23.05.2024р.), № 460/10582/21 (постанова від 02.12.2023р.), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023р.), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024р.), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів ст.117 Кодексу законів про працю України з покликанням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019р. у справі № 825/742/16.

У Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України, дійшов висновків, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення чи проіндексованої вихідної допомоги) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

ч.1 ст.47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

В ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

ст.117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що ст.117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Водночас з 19 липня 2022 року ст.117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 24.06.2018. Належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення позивачу перераховано на картковий рахунок 08.03.2025, що не є спірним. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.

З урахуванням наведеного, спірним у цих правовідносинах є період з 25.06.2018(перший день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 07.03.2025 (день, що передує дню проведення розрахунку).

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі - Закон № 3248-IV) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року має застосовуватися стаття 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то в такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які виникли у період до 19 липня 2022 року, регулюються згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати відшкодування у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року застосовуються норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями).

Отже, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 25.06.2018 по 18.07.2022, без обмеження виплати відшкодування за час затримки строком у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 07.03.2025, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями.

Правова позиція з цього питання висловлена також Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 560/17619/24.

Визначаючи належні позивачу суми відшкодування за час затримки розрахунку під час звільнення окремо за кожен із вищевказаних періодів, колегія суддів звертає увагу на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

п.2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

В п.8 розділу IV Порядку № 100 видно, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки, ка надано позивачем, розмір грошового забезпечення за два місяці перед звільненням зі служби (квітень-травень 2018 року) становив 16 140,20 грн. (8057,35 грн. + 8082,70 грн.).

Кількість календарних днів за квітень-травень 2018 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 264,59 грн. (16 140,20 грн./61день).

Період за час затримки розрахунку під час з 25.06.2018р. - 18.07.2022р., який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1485 календарний день. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 392 916,15 грн. (264,59 грн. х 1485 календарний день).

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 19.07.2022р. (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023р. (шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 48 949,15 грн. (264,59 грн. х 185 календарних днів).

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. (щодо періоду з 25.06.2018р. - 18.07.2022р.), та чинної редакції ст. 117 КЗпП України (щодо періоду з 19.07.2022р. - 19.01.2023р.), становить 441 865,30 грн.

У порівнянні із розміром виплаченого позивачу грошового забезпечення (62 069,53 грн.) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (441 865,30 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Своєю чергою, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала правовий висновок, згідно з яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи та керуватися, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, з огляду на наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, визначений як за період до 19 липня 2022 року, так і після цього, керуючись, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у пункті 91 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику під час звільнення всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема вищевказаних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до п.94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, шо недоотримав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

А у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформував правило, згідно із яким у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні під час звільнення суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Своєю чергою, у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд застосував підхід, згідно із яким врахував істотність частки складових заробітної плати порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Отже, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення із врахуванням вищезазначених критеріїв.

З огляду на очевидну не співмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, визначеної судом, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних у день звільнення позивача виплат у сумі 61 861,14 грн, зважаючи на такий розрахунок.

Зокрема, істотність частки складових розмірів індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку під час звільнення становить: 62 069,53 грн (сума грошового забезпечення)/ 441 865,30 грн (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку) = 0,14.

Отже, сума, яка повинна бути відшкодована позивачу з урахуванням істотності частки 0,14, становить 61 861,14 грн: 264,59 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,14 х 1670(загальна кількість днів затримки розрахунку).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Застосований судом у цій справі механізм зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення узгоджується із підходом, застосованим Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно із якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, присудженої за рішенням суду, нараховуються роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відраховуються із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час його виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівникові на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків та зборів.

Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню у спосіб: стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 61 861,14 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянтів з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 380/6961/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор