Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №300/6431/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6431/25 пров. № А/857/50497/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Бруновської Н.В.

Запотічного І. І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року (головуючий суддя Кафарський В.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м.Івано-Франківськ, у справі № 300/6431/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

10.09.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015, з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015, з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 21.08.2025 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і вихід України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» і набрання чинності Законом № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи на території рф до страхового стажу. Стосовно спірних періодів роботи позивача на території Чеської Республіки з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022, суд зазначив, що такі періоди записами у трудовій книжці не підтверджені, а інших документів про їх підтвердження пенсійному органу позивачем не надавалось. При цьому, документи, складені іноземною мовою, якими, згідно змісту позову підтверджується такий стаж позивача, суд не взяв до уваги, з тих підстав, що належного їх перекладу не надано та у зв`язку з тим, що вони не були надані пенсійному органу, тобто не були предметом оцінки при вирішенні питання про призначення пенсії ОСОБА_1 . Більше того, згідно поданої заяви і додаткових пояснень на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2025, позивач просив такі документи не брати до уваги при вирішенні справи по суті. За таких обставин, суд дійшов висновку, що в частині позовних вимог позивача, що охоплює період його роботи з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022, слід відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачу не зараховано оспорювані періоди роботи, оскільки трудова діяльність відбувалась на території рф. Зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода СНД). Отже, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

21.08.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 77), до якої долучив паспорт, ідентифікаційний код та трудову книжку серії НОМЕР_1 (а.с. 78-87).

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 091630019388 від 29.08.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (зв. ст. а.с. 15 – а.с. 16). Так, у вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 18 років 06 місяці 29 днів.

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.08.2025 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно вимог статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як передбачено ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 30.07.1985, у якій містяться записи про роботу ОСОБА_1 (записи 1-28): з 12.05.1981 по 22.05.1983; з 13.11.1984 по 05.11.1985; з 26.12.1985 по 13.02.1986; з 25.11.1986 по 29.03.1987; з 06.05.1987 по 12.10.1987; з 26.11.1987 по 24.12.2001; з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 з 07.12.2015 по 18.05.2016; з 07.11.2016 по 24.01.2017.

Вказана трудова книжка подана, серед іншого, позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії.

Згадані записи у трудовій книжці виконані ручкою, накази про звільнення скріплені підписами відповідальної особи та печаткою підприємств, тобто у відповідності до Інструкції №162 та Інструкції №58.

Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

При цьому, з розрахунку стажу убачається, що відповідачем зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 12.05.1981 по 16.05.1983; з 13.11.1984 по 25.12.1984, з 26.12.1984 по 05.11.1985; з 26.12.1985 по 13.02.1986; з 06.05.1987 по 12.10.1987; з 26.11.1987 по 08.09.1988, з 09.09.1988 по 01.01.1999, з 02.01.1999 по 24.12.2001; з 07.12.2015 по 18.05.2016; з 07.11.2016 по 24.01.2017.

Водночас, періоди роботи позивача на території російської федерації з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 не зараховані відповідачем.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вказані записи в трудовій книжці містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності.

Враховуючи вказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність спірного рішення відповідача, яким не враховано такі періоди роботи та, як наслідок, спірні періоди роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Щодо доводів апелянта про те, що такі періоди роботи позивача мали місце на території російської федерації, з якою відсутні діючі підписані міжнародні договори щодо пенсійного забезпечення, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як передбачено статтею 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що орган Пенсійного фонду України, у своїх доводах щодо правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії, покликався на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Проте, як правильно вважав суд першої інстанції, такі доводи є неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Апеляційний суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означених вище Угод.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.01.2025 по справі №620/3530/22.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм законодавства, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 слід скасувати та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015.

Оскільки сторони рішення суду в частині відмови в позові не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 300/6431/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді Н. В. Бруновська

І. І. Запотічний