Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №140/412/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Львів Справа № 140/412/26 пров. № А/857/24576/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 140/412/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Денисюк Р.С.,

провадження – письмове,

час ухвалення рішення – 31 березня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 28.11.2025; зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 28.11.2025.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 140/412/26 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 01.03.2018 по 28.11.2025. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) за час затримки виплати з 01.03.2018 по 28.11.2025.

За результатом розгляду спору суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачеві із порушенням установлених строків була виплачена індексація грошового забезпечення, що зумовлює право на компенсацію втрати частини доходів.

Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а у разі порушення строків виплати грошових доходів громадян виникає обов`язок здійснити компенсацію втрати їх частини. Також зазначив, що положення статей 1- 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 поширюються на всі грошові доходи, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення, а компенсація підлягає нарахуванню незалежно від підстав і порядку нарахування такого доходу, у тому числі якщо його виплата здійснена на виконання судового рішення. При цьому, за висновком суду, індексація грошового забезпечення є складовою грошового доходу, не має разового характеру та у разі несвоєчасної виплати підлягає компенсації відповідно до Закону № 2050-III, що узгоджується з положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку № 1078 та усталеною практикою Верховного Суду.

Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про виключення його зі списків особового складу військової частини без нарахування та виплати компенсації за несвоєчасну виплату індексації не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився з визначеними йому грошовими виплатами, зазначеними у наказі. У наказі від 02.11.2017 №270 чітко визначено дату виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також усі види належних грошових виплат, які передбачені військовослужбовцю на день звільнення. Вказані дії відповідають вимогам Указу Президента України №1153/2008, де регламентовано, що після видання наказу про звільнення військовослужбовець повинен здати посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу. Крім того, відповідно до статті 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку, тобто необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.03.2021 № 62, прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 02.04.2021 (а.с. 7).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі № 140/3781/25 за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , яке набрало законної сили 18.09.2025, позов задоволено: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць у загальній сумі 164272,65 грн за період з 01.03.2018 по 25.03.2021 включно відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

На виконання рішення суду від 18.08.2025 у справі № 140/3781/25 відповідач 28.11.2025 перерахував на картковий рахунок позивача кошти в сумі 156059,02 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 10).

Листом від 16 грудня 2025 року № 50/141/13-Д-124 про надання інформації в/ч НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його запит щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів про те, що така компенсація виплачена не буде, зазначивши при цьому, що виплати за рішенням суду відносяться до інших доходів та мають разовий характер.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 28.11.2025 протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

2.ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 28.11.2025.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та суми індексації грошових доходів громадян тощо.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

За змістом статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 159 від 21.02.2001, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), норми якого конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Пунктом 3 Порядку № 159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, пункту 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Верховний Суд неодноразово досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення, зокрема у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі № 755/15005/23.

Так, у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд сформулював висновок, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання «нарахований, але не виплачений грошовий дохід» означає, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі судового рішення. Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу - а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. Цей підхід викладено й Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, в якій зазначено, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості щодо якої порушені строки виплати.

Судом першої інстанції при розгляді цього спору встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі № 140/3781/25, яке набрало законної сили 18.09.2025, на в/ч НОМЕР_1 покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.03.2021 включно.

Заборгованість за вказаним судовим рішенням відповідач виплатив ОСОБА_1 лише 28.11.2025, що підтверджується банківською випискою (а.с. 10).

Таким чином, невиплата індексації тривала з 01.03.2018, і саме з цієї дати у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 від 02 квітня 2024 року дійшов висновку про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Згідно з висновками судової палати зазначену норму необхідно тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється зокрема у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, необхідно розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною; ефективним способом відновлення порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 01.03.2018 по 28.11.2025 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем щодо виплати заборгованості по грошовому забезпеченні (індексації грошового забезпечення).

За змістом частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 Кодексу).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Суду першої інстанції залишити без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим: ухвалене за повного та всебічного з`ясування обставин справи, що стосуються предмета спору, з наданням оцінки всім важливим аргументам учасників справи, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги, суд покладає на апелянта понесені ним судові витрати.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 140/412/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук