Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №370/4412/25 — Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д. Ростовського, 35, смт Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКАЇНИ

"13" липня 2026 р. Справа №370/4412/25

Провадження № 2/370/1546/25

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., із секретарем судового засідання Зозулею Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду в селищі Макарів Київської області справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі – позивачі) звернулися до Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 (далі – відповідачка) про поділ майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності, в якому вказали, що позивачі є власниками по 1/3 частки кожен у праві спільної часткової власності житлового будинку із надвірними спорудами та земельної ділянки загальною площею 0,2288 га із кадастровим номером: 3222782604:04:001:0013, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом. При цьому, інша 1\3 частка вказаного житлового будинку та земельної ділянки були успадковані відповідачкою після смерті їх батька ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , проте на даний час свого права нею не оформлено та не зареєстровано у визначеному законом порядку.

Оскільки позивачі не мають права користування та здійснення будь-яких ремонтно-будівельних та агрозахисних заходів щодо частки житлового будинку і земельної ділянки відповідачки, тому на даний час зазначене створює суттєві і непереборні проблеми у здійсненні свого права користування та розпорядження спадковим майном. На пропозицію позивачів, у травні-серпні 2014 року про вирішення даного питання у порядку договірних відносин, відповідачка відмовилася прибути до нотаріальної контори оформити право на свою частку у спадщині та укласти відповідний договір про поділ спірного майна в натурі.

У відповідності із технічним паспортом №114 від 27.03.2018 року та Висновком про можливість поділу (№DT01:7298-2425-1838-6082 від 07.10.2025) житловий будинок у АДРЕСА_1 за будівельно-технічними можливостями, кількістю кімнат та переліком господарських приміщень може бути поділений із утворенням нових об?єктів нерухомого майна.

При цьому, після поділу в натурі на місцевості у спільну часткову власність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 переходить 2\3 частини житлового будинку загальною площею 37,7 м.2, житловою площею 14,3 м.2, яка складається із: приміщення 1-1 площею 6,0 м.2; приміщення 1-2 площею 12,7 м.2; приміщення 1-4 площею 4,7 м.2; а також надвірні будівлі та споруди: (Б) сарай; (Г) убиральня.

За таких обставин позивачі переконані, що спільний житловий будинок та господарські будівлі і споруди підлягають поділу, висновками спеціаліста встановлено технічну можливість без додаткових переобладнань розділити приміщення житлового будинку, виділивши їм у власність кімнати житлового будинку і господарські будівлі (споруди), що відповідають 2/3 часткам від загального. При цьому, у власності відповідачки залишиться житлова кімната (приміщення 1-4 площею 14,3 м2), що дасть можливість відповідачці здійснити окремий вхід до своєї частини та не порушуватиме її законних майнових прав та інтересів.

Окрім того, у відповідності до технічної документації, інформації із ресурсів Державного земельного кадастру та висновків інженера-землевпорядника, які викладені у Схемах можливого поділу земельної ділянки площею 0,2288 га, що призначена для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарських споруд, із кадастровим номером 3222782604:04:001:0013 за своєю площею, конфігурацією та координатами також може бути розділена на дві, або на три окремі земельні ділянки, при цьому кожна з урахуванням конструкції та меж поділу житлового будинку.

Згідно висновків та побудованих кадастрових планів інженером-землевпорядником існує технічна (землевпорядна) можливість виділення у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2\3 частини загального розміру вказаної земельної ділянки. При цьому, утворюється дві окремі земельні ділянки – № НОМЕР_1 площею 0,1525 га, що складає рівно 2\3 частини від загальної площі і виділяється у спільну часткову власність позивачів та 0,0763 га, що складає 1/3 частину від загальної площі і залишається у приватній власності відповідачки. Таким чином, даний варіант поділу земельної ділянки в натурі на місцевості надає можливість відповідачці окремого користування та розпорядження своєю частиною землі та ніяким чином не порушуватиме її законних майнових прав та інтересів.

Враховуючи наведене, позивачі не мають іншого способу визначити та захистити своє право володіння, користування та розпорядження належним їм на праві спільної часткової власності нерухомим майном (частиною житлового будинку та земельної ділянки), а тому змушені звернутися до суду із даною позовною заявою з метою їх захисту.

З огляду на зазначене, позивачі просили суд:

– здійснити поділ в натурі житлового будинку із відповідною кількістю надвірних будівель та споруд, що розташований у АДРЕСА_1 , при цьому визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 2\3 частини житлового будинку загальною площею 37,7 м.2, житловою площею 14,3 м.2, яка складається із: приміщення 1-1 площею 6,0 м.2; приміщення 1-2, площею 12,7 м.2; приміщення 1-4 площею 4,7 м2; а також надвірних будівель: (Б) сарай; (Г) убиральня;

– здійснити поділ земельної ділянки в натурі на місцевості, що призначена для обслуговування та будівництва житлового будинку, площею 0,2288 га із кадастровим номером 3222782604:04:001:0013, що розташована у АДРЕСА_1 , при цьому визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на земельну ділянку (згідно Варіанту поділу №1) площею 0,1525 га, що складає рівно 2\3 частини від загальної площі землі;

– припинити право спільної часткової власності позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3 на зазначені житловий будинок та земельну ділянку.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 06.02.2026 року (а.с.57-58) позовну заяву ОСОБА_5 та ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.03.2026 року, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року (а.с.69) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 19.05.2026 року, яке в подальшому було відкладено на 13.07.2026 року.

У судове засідання 13.07.2026 року учасники справи не прибули. Представник позивачів, адвокат Живага О.В., подав до суду заяву про розгляд справи за його та позивачів відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідачки, адвокат Прокопенко М.С., через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначив, що вони не заперечують проти задоволення позовних вимог позивачки, тому просив розгляд справи проводити за їх відсутності, а рішення прийняти за наявними у справі матеріалами з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 30.05.2019 року, виданими приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В.С., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками (по 1/3 частці кожен) житлового будинку (літера «А») загальною площею 37,7 кв.м., житловою площею 14,3 кв.м., з надвірними будівлями: сарай (літера «Б»), погріб (літера «В»), убиральня (літера «Г»), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.38-41). Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №484828516 від 07.07.2026 року (а.с.80-81).

Разом з тим, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно із свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 30.05.2019 року, виданими приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Ольшевським В.С., є власниками (по 1/3 частці кожен) земельної ділянки площею 0,2288 га, з кадастровим номером: 3222782604:04:001:0013, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-20). Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №484829184 від 07.07.2026 року (а.с.82-84).

При цьому, інша 1\3 частка вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки були успадковані ОСОБА_3 після смерті їх батька ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , проте свого права відповідачка не оформила та не зареєструвала у визначеному законом порядку (а.с.80-81, 82-84).

Як вказали позивачі та що визнала відповідачка, вони не мають права користування та здійснення будь-яких ремонтно-будівельних та агрозахисних заходів щодо частки житлового будинку і земельної ділянки останньої, тому на даний час зазначене створює суттєві і непереборні проблеми у здійсненні свого права користування та розпорядження спадковим майном. На пропозицію позивачів, у травні-серпні 2014 року про вирішення даного питання у порядку договірних відносин, відповідачка відмовилася прибути до нотаріальної контори оформити право на свою частку у спадщині та укласти відповідний договір про поділ спірного майна в натурі.

У відповідності із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 27.03.2018 року (а.с.42-46) та Висновком про можливість поділу №DT01:7298-2425-1838-6082 від 07.10.2025 року (а.с.49-49-52) житловий будинок у АДРЕСА_1 за будівельно-технічними можливостями, кількістю кімнат та переліком господарських приміщень може бути поділений із утворенням нових об?єктів нерухомого майна.

Відповідно до зазначеного висновку, запропоновано здійснити поділ спірного майна таким чином, що у спільну часткову власність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 переходить 2\3 частини житлового будинку загальною площею 37,7 м.2, житловою площею 14,3 м.2, яка складається із: приміщення 1-1 площею 6,0 м.2; приміщення 1-2 площею 12,7 м.2; приміщення 1-4 площею 4,7 м.2; а також надвірні будівлі та споруди: (Б) сарай; (Г) убиральня.

Також позивачами подано до суду схему можливого поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 3222782604:04:001:0013, виготовленої інженером-землевпорядником ОСОБА_6 , відповідно до якої згідно варіанту №1 земельна ділянка площею 0,2288 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3222782604:04:001:0013, розподіляється на 2 земельні ділянки: ділянка № НОМЕР_1 – площею 0,1525 га; ділянка № НОМЕР_2 – площею 0,0763 га (а.с.28-30).

У силу статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої та другої статті 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України та ч. 1 ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

З урахуванням вищенаведених норм закону та вказаних обставин на праві спільної часткової власності у позивачів та відповідачки виникло право спільної часткової власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку.

Як випливає з положення ч. 1 та ч. 3 ст. 367 ЦК України та ст. 88 ЗК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Відповідачка не бажає вирішувати питання розподілу і встановлення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою, що обмежує права позивачів як співвласників, є незаконним і порушує права останніх.

Дана обставина є перешкодою в реалізації позивачів за домовленістю сторін права на поділ в натурі нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності.

Згідно із ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисну прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За таких обставин в порядку передбаченому ч. 3 ст. 367 ЦК України, позивачі мають право на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку та земельної ділянки в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.

Зі змісту статті 125 ЗК України випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, зважаючи на положення статті 125 ЗК України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

У частині першій статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У частині першій статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки – вимагати відповідної компенсації.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя).

За змістом статі 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що передбачено статтею 361 ЦК України.

На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі №334/2465/14-ц зазначено: «право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №501/2148/17 зроблено висновок, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, – тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою – у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Тож, приймаючи визнання відповідачкою позову, що не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 247, 265, 354-355 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є у спільній частковій власності та припинення права спільної часткової власності – задовольнити.

Здійснити поділ в натурі житлового будинку із відповідною кількістю надвірних будівель та споруд, що розташований у АДРЕСА_1 , при цьому визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 2\3 частини житлового будинку загальною площею 37,7 м.2, житловою площею 14,3 м.2, яка складається із: приміщення 1-1 площею 6,0 м.2; приміщення 1-2, площею 12,7 м.2; приміщення 1-4 площею 4,7 м2; а також надвірних будівель: (Б) сарай; (Г) убиральня.

Здійснити поділ земельної ділянки в натурі на місцевості, що призначена для обслуговування та будівництва житлового будинку, площею 0,2288 га із кадастровим номером 3222782604:04:001:0013, що розташована у АДРЕСА_1 , при цьому визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на земельну ділянку (згідно Варіанту поділу №1) площею 0,1525 га, що складає рівно 2\3 частини від загальної площі землі.

Припинити право спільної часткової власності позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3 на зазначені житловий будинок та земельну ділянку.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося – з дати складання повного його тексту.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2026 року.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя А.В. Косенко