Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №370/2950/24 — Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д. Ростовського, 35, смт Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа №370/2950/24

Провадження № 2/370/1217/24

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Косенко А.В.,

із секретарем судового засідання Зозулею Я.А.,

за участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду в селищі Макарів Київської області справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , про поділ спільного майна,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 (далі – відповідач); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 (далі – третя особа), про поділ спільного майна, в якому вказала, що з 28.08.1993 року вона із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.12.2019 року було розірвано. У період шлюбу у подружжя народилося двоє дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також зазначала, що не набувши за період спільного проживання свого житла, подружжя розуміючи, що родині потрібне окреме місце проживання, оскільки проживали то у одних батьків, то у других, при цьому, зміна місця проживання негативно впливала на дітей (зміна садочка/школи, не проживання за місцем реєстрації впливало на багато питань пов`язаних із отриманням дітьми соціальних послуг), позивачка почала думати про будування окремого від батьків житла та реалізацію таких намірів. Оскільки сторони не мали необхідних коштів на будівництво житла, ними було прийнято рішення взяти кошти в борг. Крім того, оскільки в сім`ї існувала проблема, яка полягала у зловживанні відповідачем алкоголю, позивачка сподівалась на те, що відповідач візьметься за голову, покине вживати алкоголь, а взяті ними на себе зобов`язання по поверненню коштів будуть мотивувати працювати і заробляти їх, оскільки він не погано розбирався в ремонтних роботах автомобілів.

06.12.2016 року позивачка отримала від третьої особи ОСОБА_5 грошові кошти у борг в розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 1 300 000,00 (один мільйон триста тисяч) грн на будування житлового будинку на земельній ділянці, яка розташована в АДРЕСА_1 , яку отримала у дар, згідно договору дарування від 25.11.2016 року.

В подальшому позивачка уклала з товариством Договір підряду, на підставі якого представники виконали будівельні роботи по будівництву житлового будинку. Таким чином, в грудні 2016 року розпочалось будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка розташована в АДРЕСА_2 .

04.07.2017 року позивачка отримала з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого було здійснено, яка в подальшому 17.10.2017 стала підставою для здійснення державної реєстрації права власності житлового будинку, загальною площею 168,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, сторонами під час шлюбу був придбаний автомобіль марки «Мазда», 1998 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , право власності якого зареєстровано також на ім`я позивачки ОСОБА_1 .

Статтею 70 СК України передбачено випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності (при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

З огляду на вказане, позивачка вказувала на законний та справедливий поділ сумісного майна подружжя, а саме: частки в спільному майні подружжя виділити їй із застосуванням правового механізму відступу від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема: пияцтво відповідача, вчинення ним домашнього насилля, відсутність місця роботи фактично весь час шлюбу та заробітку, наявність заборгованості по аліментам; сторони не формували спільний бюджет та не здійснили придбання будинку за спільною працею, весь час спільного проживання як в період шлюбу, так і після, відповідач не здійснював дії в інтересах сім?ї, не приймав участі а ні в доходній частині, а ні в витратах, в тому числі й при купівлі будинку в борг та подальшому його поверненні; зобов?язання щодо цього були виконані виключно позивачкою. Такий підхід до поділу спільного майна подружжя є справедливим, із застосуванням принципу пропорційності – внеску кожного із подружжя у придбання майна в період шлюбу та відповідальності за долю сім?ї, що в свою чергу має ґрунтовні правові підстави відійти від презумпції рівності часток подружжя та відповідає правовим висновкам Верховного Суду України від 05.04.2017 року у справі №6-399цс17, від 07.12.2016 року у справі №6-1568цс16 та від 12.10.2016 року у справі №6-84бцс16, які систематичного застосовуються в практиці Верховного Суду. При цьому, частки домоволодіння в спільному майні подружжя виділити також ОСОБА_1 через її відмову від частки при поділі автомобіля.

На підставі викладеного, позивачка просила суд:

– визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 , загальною вартістю 2 735 284,00 грн, яке складається з житлового будинку А загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м., свердловини і огорожі, та транспортний засіб марки «MAZDA626», 1998 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_5 , загальною вартістю 126 240,00 грн;

– поділити домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 , загальною вартістю 2 735 284,00 грн, яке складається з житлового будинку А загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м., свердловини і огорожі, шляхом припинення права відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) на частку у спільній сумісній власності та виділити частку власності виділення у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 );

– поділити транспортний засіб марки «MAZDA626», 1998 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_5 , загальною вартістю 126 240,00 гривень, шляхом припинення права позивачки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) на частку у спільній сумісній власності та виділити частку власності ОСОБА_1 у власність ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ).

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 10.10.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 (а.с.60-61) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.12.2024 року, яке неодноразово відкладалося. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, а також строк для подання письмових пояснень третьою особою.

Ухвалою суду від 24.09.2025 року (а.с.130-131) відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання права власності на майно та повернуто відповідачу.

Ухвалою суду від 04.11.2025 року (а.с.146) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 18.12.2025 року, яке неодноразово відкладалося.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, викладених у позові. Разом з тим, зазначила, що проживати в одній кімнаті в чотирьох було важко, і коли сестра з чоловіком запропонували побудувати будинок, бо вони займалися будівництвом, почали думати про будівництво свого будинку. Відповідач не заперечував проти будівництва, проте коштів на будівництво не було, тому гроші позичили в ОСОБА_5 . Кошти брали вдвох і обоє зобов`язувалися їх повертати. Всі кошти пішли на будівництво будинку. Будинок будувала бригада, яких сторони наймали. Відповідач не мав відношення до будування будинку. Зареєструвати право власності на неї – було їхнє спільне рішення, мабуть відповідач на це погодився. Позичені кошти вона повертала частинами сама, в обумовлений строк не вкладалася. Кошти поверталися ще в шлюбі, після розірвання шлюбу вона повертала гроші сама. Відповідач мав гараж, на оренду якого у неї позичав кошти, він там працював. Матеріально не допомагав, борг не сплачував, як і аліменти на дитину також, оскільки зловживав спиртними напоями. При цьому, не заперечує, що будинок і транспортний засіб їх спільне майно подружжя. Будівництво будинку закінчилося, коли вони проживали разом.

Представник позивачки, адвокат Гнатюк Т.В. в судовому засіданні, підтримуючи вимоги та аргументацію своєї довірительки, стверджувала, що відповідачем не надано жодного спростування щодо доказів, які були надані позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог. Позивачка просить не просто формально визначити за нею більшу частку у спільному майні, а здійснити реальний поділ майна шляхом передачі їй будинку, а відповідачу – автомобіля. Такий спосіб поділу відповідає характеру майна та фактичним обставинам справи. Будинок створювався за рахунок позикових коштів, повернення яких після припинення шлюбу здійснювала саме позивачка. Тому існує безпосередній зв`язок між майновим навантаженням, понесеним позивачкою, та спірним будинком. Водночас передача автомобіля відповідачу забезпечує йому отримання майнового активу в рахунок його частки у спільному майні.

У судовому засіданні відповідач та його представник, адвокат Живага О.В., проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні. Разом з тим, відповідачем також було зазначено, що кошти на будівництво будинку він із позивачкою брали в позику у ОСОБА_5 , однак не пам`ятає коли розпочалось будівництво та коли будинок було введено в експлуатацію. Будівельники займалися будівництвом будинку, проте що міг та вмів, він допомагав. Стверджував, що позичені кошти частково також повертав, працюючи в гаражі, займаючись ремонтом машин. Коли жив в новому будинку, то займався його облаштуванням та виконував різного роду роботи на прибудинковій території, також сплачував комунальні послуги. Автомобіль, який є предметом спору, купували разом за частково позичені кошти. Проте кошти він повертав сам. Крім того, сторона відповідача просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності в частині вимог щодо поділу майна.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав про те, що дійсно дав позивачці в борг 50000 доларів США на будівництво будинку, які остання вже повернула повністю. Оскільки він працював в сфері будівництва, тому порадив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 будівельників, які працювали за невеликі гроші і як треба. Позичені кошти позивачка особисто частинами віддавала, хоча будинок будувався подружжям разом. Не квапив із поверненням, тому що розумів, що коштів багато не було у зв`язку із хворобою її матері, яка померла від раку. Йому було відомо, що спочатку відповідач працював, проте згодом почав зловживати спиртними напоями. Відповідач особисто не погашав борг. Машини він дійсно інколи ремонтував, але не в рахунок погашення, а за гроші.

У встановлений судом строк, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався, а тому суд розглядає справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, заслухавши сторін у справі та їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Сторони у справі, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебували у шлюбі з 28.08.1993 року, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/14916/18 від 04.12.2019 року було розірвано, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00039649906 від 12.05.2023 року (а.с.31-32).

У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також судом встановлено, що у період перебування у шлюбі подружжям збудовано житловий будинок загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 04.07.2017 року №КС 141171850110 (а.с.13-14).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.10.2017 року №100918033, 17.10.2017 року було зареєстровано право власності, об`єктом нерухомого майна якого був житловий будинок, загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м.; складові частини об`єкта нерухомого майна: І – свердловина, ІІ – огорожа, за адресою: АДРЕСА_2 та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222788001:01:018:0003, реєстраційний номер: 1055299532227, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,05 га (а.с.17).

Згідно технічного паспорту від 07.06.2017 року на житловий будинок вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , побудований у 2017 році (а.с.6-12).

При цьому, як вказала позивачка та що не заперечувалося відповідачем, ОСОБА_1 згідно розписки від 06.12.2016 року отримала у борг від ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 50000 доларів США на будівництво будинку, які зобов`язувалися повернути до 06.12.2018 року. Із розписок ОСОБА_10 від 02.02.2018 року (3000 доларів США), від 12.07.2018 року (4300 доларів США), від 22.03.2023 року (42700 доларів США) борг повністю погашено (а.с.18-21).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «MAZDA 626 1.8», 1998 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_5 , встановлено, що автомобіль зареєстрований 01.07.2006 року на ОСОБА_1 (особливі відмітки: ОСОБА_3 має право керування) (а.с.42).

Окрім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, неодноразово вчиняв домашнє насильство по відношенню до своєї колишньої дружини ОСОБА_1 та доньки ОСОБА_11 , що підтверджується постановами Макарівського районного суду Київської області від 09.07.2018 року у справі №370/1972/18, від 13.11.2020 року у справі №370/2318/20, від 25.01.2021 року у справі №370/214/21, від 11.04.2023 року у справі №370/551/23 (а.с.22, 24-26).

У зв`язку із вказаним вище, вироком Макарівського районного суду Київської області від 22.10.2021 року у справі №370/327/21, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на 1 (один) рік; на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язки відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України (а.с.27).

Відповідно до листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) №5308/27.10-24 від 01.02.2024, вбачається, що на виконанні у відділі перебуває ВП №60954247 з примусового виконання судового наказу від 08.01.2020 №761/46825/19 Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.12.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. У листі також вказано про те, що згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 19.12.2019 по 03.06.2022 заборгованість становить 140 606,31 грн (а.с.33-34).

Відповідно до звіту про оцінку майна №24-021 від 27.03.2024 року, ринкова вартість житлового будинку загальною площею 168,5 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , становить – 2 735 284,00 грн (а.с.37-40), а ринкова вартість транспортного засобу марки «MAZDA626», 1998 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_5 , становить – 126 240,00 грн (а.с.41-45).

Допитана в судовому засіданні 24.04.2026 року свідок ОСОБА_12 вказала, що із позивачкою були в дружніх відносинах. Із розмов із ОСОБА_8 знала, що у сім`ї ОСОБА_13 були проблеми із житлом, тому вмовила свого чоловіка ОСОБА_5 позичити кошти та допомогти із будівництвом. Позивачка гадала, що коли з`явиться своє житло, то відносини в сім`ї налагодяться, проте відповідач продовжував пити. Так як було відомо свідку, позивачка повертала кошти сама, відповідач жодним чином не допомагав у їх поверненні.

Допитана в судовому засіданні 07.05.2026 року свідок ОСОБА_11 вказала, що є донькою сторін. Відомо, що на будівництво будинку батьки позичили кошти у ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Під час будівництва не була присутньою, побачила вже збудований будинок. Знала, що батько міг кілька годин щось робити і дали піти пити. Стверджувала, що особисто допомагала повертати борг, частину коштів мама позичила у сусідки, батько жодним чином не допомагав у поверненні боргу. Автомобіль був придбаний давно, за кошти сім`ї, однак, батько потрапив в аварію, і ремонт сплачувала мама. Зловживаючи спиртними напоями, батько неодноразово вчиняв домашнє насильство відносно матері і навіть щодо неї.

Допитана в судовому засіданні 07.05.2026 року свідок ОСОБА_7 вказала, що є донькою сторін. Відомо, що на будівництво будинку батьки позичали кошти, проте не знає в кого, оскільки була неповнолітньою. Стверджувала, що поверненням коштів займалася мама і їй допомагала сестра, оскільки мала фінансову можливість. Не пам`ятає, щоб батько брав участь у будівництві будинку, проте допомагав по господарству. Батько не сплачував аліменти та жодним чином не допомагав, в нього існує заборгованість, більше 140000,00 грн.

Допитана в судовому засіданні 07.05.2026 року свідок ОСОБА_16 вказала, що перебуває із позивачкою в дружніх стосунках. Знає сім`ю ОСОБА_13 дуже добре. Позивачка порядна та трудолюбива, діти також гарні та виховані. Відомо, що вони проживали то в одних батьків то в інших, свого житла не мали, тому позичили кошти та побудували будинок у Фасові. Оскільки відповідач постійно випивав, то ОСОБА_8 тягла всю сім`ю сама, важко працювала. Стверджувала, що в 2023 році позичила позивачці 20000,00 доларів США на повернення боргу, які бралися на будівництво будинку.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд керується також наступним.

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч.ч. 1, 2 ст. 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України)

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч.ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч.ч. 1-3 ст. 364 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч.ч. 1-3 ст. 370 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч.ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України).

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.ч. 1-4 ст. 372 ЦК України).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22 постанови).

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися, обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Відповідно до п. 30 вказаної Постанови, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Один із подружжя, який хоче припинити не право власності іншого з подружжя у спільному майні, а своє право на частку в майні, має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності і, як наслідок, припинення його права власності на спірне майно. При цьому задоволення позовної вимоги про визнання за відповідачем права власності на спільне майно та стягнення нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності не передбачає обов`язкове внесення на депозит суду суми компенсації (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі 760/789/19).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (п. 23 Пленуму).

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (п. 25 Пленуму).

З кумулятивного аналізу приписів норм СК України та ЦК України випливає, що під час вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя суд повинен виходити з обсягу всього наявного у сторін майна та його вартості. В іншому разі суд розглядає вимоги, керуючись принципом диспозитивності.

Під час поділу майна суд виходить з рівності часток подружжя, за виключенням наявності на стороні одного з подружжя істотних обставин, які дають суду підстави для збільшення/зменшення частки одного з подружжя в майні.

При цьому, суд повинен поділити майно так, щоб подальше його використання було можливим сторонами без обмежень зі сторони іншого з подружжя, тобто забезпечити подальше ефективне користування об`єктами права особистої приватної власності.

ЦК України надає для цього суду певний правовий інструментарій, пов`язаний з можливістю ефективного поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності у виді відповідних інститутів.

Так, застосування правового інституту «виділу частки із майна» застосовується за загальним правилом у разі необхідності виділу частки співвласника за позовом останнього (ініціатора виділу) до інших співвласників. У разі неможливості поділу майна ініціатору виділу присуджується відповідна компенсація, рівна вартості його частки.

Натомість правовий інститут «припинення права на частку» характеризується наявністю 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України. У цьому разі ініціатором припинення права на частку до, або під час судового розгляду (до винесення рішення), на депозитний рахунок суду повинно бути внесено вартість частки, право власності на яку припиняється, для компенсації співвласникові (відповідачеві).

Водночас, аналіз приписів спеціальної норми ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави для висновку, що під час припинення права на частку в ході поділу спільного сумісного майна подружжя, наявності 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України, не є обов`язковим.

Визначальним для правильного застосування цих правових інститутів є факт того, хто є титульним власником майна (хто це майно фактично використовує) і бажає в подальшому ефективно його використовувати безвідносно до вимог іншого співвласника.

У іншому випадку застосовується інститут «поділу майна».

За результатами застосування означених правових інститутів, частки, що були сформовані на підставі рішення суду виділяються в натурі та стають окремими об`єктами майнових правовідносин, за виключенням множинності співвласників, які залишилися після виділу/припинення права на частку іншого із співвласників. У цьому разі майно, що залишилося, продовжує перебувати у спільній сумісній власності інших співвласників.

При цьому судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.08.1993 по 04.12.2019. Після розірвання шлюбу спільна неповнолітня дитина сторін проживає із позивачкою та перебуває на її утриманні. З відповідача на користь позивачки за рішенням суду стягуються аліменти на утримання дитини.

Наданими позивачкою за первісним позовом доказами (декларація про готовність до експлуатації об`єкта, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2017) підтверджено набуття сторонами у спільну сумісну власність під час перебування у шлюбі житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Хоча особою, за якою зареєстроване право власності на дане майно (титульним власником) є позивачка.

Сторони та їх представники в судовому засіданні дані обставини визнали.

Таким чином, доводи сторін про те, хто і яку суму віддавав в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_5 не мають правового значення для правильного вирішення позову, а тому судом не оцінюються.

Позивачка вважає, що є підстави для відступу від принципу рівності часток при поділі майна подружжя, передбаченого ч. 1 статті 70 СК України, посилаючись на наявність обставин, вказаних у частинах 2, 3 статті 70 СК України, та просить на підставі статті 365 ЦК України припинити право власності відповідача на 1/2 частки житлового будинку та визнати за нею право власності на весь будинок, через її відмову від 1/2 частки при поділі автомобіля.

Вирішуючи даний спір, суд, у першу чергу, керується принципом рівності часток при поділі майна подружжя, встановленим частиною 1 статті 70 СК України.

У той же час, згідно із частинами 2, 3 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Отже, у разі доведення однією із сторін спору наявності обставин, передбачених частинами 2, 3 статті 70 СК України, суд має право (не обов`язок) відступити від вищезгаданої засади рівності часток подружжя у спільному майні.

Однак, у даній справі судом не встановлено обставин, передбачених частинами 2, 3 статті 70 СК України.

А саме, позивачкою не доведено, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Щодо заборгованості зі сплати аліментів, Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №521/11825/20 вказав на те, що проживання дитини з матір`ю, існування у батька заборгованості зі сплати аліментів, з огляду на встановлені судами обставини та положення статті 70 СК України, не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Водночас у разі подальшої несплати відповідачем аліментів, позивачка не позбавлена можливості у порядку статті 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Також, позивачкою не доведено, що розмір аліментів на утримання дитини сторін (яка проживає з позивачкою), які стягуються з відповідача на користь позивачки, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Постанови Макарівського районного суду Київської області від 09.07.2018 року у справі №370/1972/18, від 13.11.2020 року у справі №370/2318/20, від 25.01.2021 року у справі №370/214/21, від 11.04.2023 року у справі №370/551/23 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно позивачки, підтверджують ту обставину, що між сторонами існували неприязні стосунки, які не притаманні подружжю та продовжилися вже після розірвання шлюбу. Проте, зазначене не є підставою для відступу від рівності часток подружжя.

Наявність інших обставин, які мають істотне значення, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачкою не доведено.

Крім того, позивачкою з-поміж іншого заявлено позовну вимогу про визнання спільною сумісною власністю подружжя транспортного засобу марки «MAZDA626», 1998 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , однак із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «MAZDA 626 1.8», 1998 року випуску, вбачається, що шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_6 (тобто VIN-код). Наявність розбіжностей у зазначенні ідентифікаційного номеру транспортного засобу виключає можливість встановити, чи саме цей автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому не може бути предметом розгляду даної справи.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, а також виходячи із засад розумності, справедливості і пропорційності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 , загальною вартістю 2 735 284,00 грн, яке складається з житлового будинку А загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м., свердловини і огорожі.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивачки строків позовної давності про поділ майна подружжя, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

На момент придбання спірного майна діяли норми СК України та ЦК України, відповідно до яких майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із співвласників майна, що є у спільній сумісній власності, володіє і користуються ним спільно.

З огляду на зазначене для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, який обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Вирішуючи питання початку перебігу позовної давності суд виходить не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Позивачка зазначила, що про порушення свого права дізналась у 2023 році, коли відповідач вперше звернувся до суду із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (справа №370/1323/23). Отже, саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позивачка строки позовної давності не пропустила, оскільки довідавшись про порушення свого права, звернулась до суду з позовом про поділ спільного майна в жовтні 2024 року.

Щодо судових витрат. Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема: у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачкою був сплачений судовий збір в сумі 15140,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №5ТВ9-4ТS7-5ЕКЕ ВІД 10.10.2024 року АТ «ПУМБ» (а.с.59).

З відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 206, 265, 354-355 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , про поділ спільного майна – задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 , загальною вартістю 2 735 284,00 грн, яке складається з житлового будинку А загальною площею 168,5 кв.м., житловою площею 92,7 кв.м., свердловини і огорожі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.09.2026 року.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ;

ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_7 .

Суддя А.В. Косенко