Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №368/924/26 — Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/924/26

2/368/1084/26

Рішення

Іменем України

"20" серпня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кагарлику цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ДЕБТ ФОРС», третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимировича, ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

встановив :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 08.01.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем було вчинено виконавчий напис № 1036 про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості на користь ТОВ «Вердикт Капітал», яка нібито виникла за кредитним договором № 3380912752¬31160 від 29.12.2020.

18.02.2022 було відкрито виконавче провадження ВП № 68700683.

12.08.2024 приватним виконавцем Шарковим Олександром Олександровичем було замінено сторону виконавчого провадження з ТОВ «Вердикт Капітал» на ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

20.08.2025 приватним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника.

Про існування виконавчого напису та виконавчого провадження Кузьмічов О.В. дізнався лише після блокування банківських рахунків та застосування заходів примусового виконання.

ОСОБА_1 вважає виконавчий напис № 1036 від 08.01.2022 таким, що не підлягає виконанню, оскільки його було вчинено з грубими порушеннями вимог законодавства України.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву в якій просить слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.

Треті особи в судове засідання не з`явилися будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Так в судовому засіданні встановлено, що 08.01.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Тарасом Володимировичем було вчинено виконавчий напис № 1036 про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості на користь ТОВ «Вердикт Капітал», яка нібито виникла за кредитним договором № 3380912752¬31160 від 29.12.2020.

18.02.2022 було відкрито виконавче провадження ВП № 68700683.

12.08.2024 приватним виконавцем Шарковим Олександром Олександровичем було замінено сторону виконавчого провадження з ТОВ «Вердикт Капітал» на ТОВ «ДЕБТ ФОРС».

20.08.2025 приватним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника.

Про існування виконавчого напису та виконавчого провадження Кузьмічов О.В. дізнався лише після блокування банківських рахунків та застосування заходів примусового виконання.

ОСОБА_1 вважає виконавчий напис № 1036 від 08.01.2022 таким, що не підлягає виконанню, оскільки його було вчинено з грубими порушеннями вимог законодавства України.

Згідно зі статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинений лише за умови підтвердження безспірності заборгованості. Однак у даному випадку безспірність заборгованості відсутня.

Позивач не визнає заборгованість; не погоджується з її розміром; не підтверджує укладення кредитного договору; не підписував договір власноруч; не використовував кваліфікований електронний підпис; не надавав нотаріусу жодної письмової згоди.

Матеріали виконавчого напису не містять належних доказів того, що саме ОСОБА_1 укладав кредитний договір.

Відсутні власноручний підпис Позивача; кваліфікований електронний підпис; належна ідентифікація особи; належні докази отримання коштів; підтвердження волевиявлення Позивача.

Не виключено, що персональні дані ОСОБА_1 могли бути використані третіми особами без його відома та згоди.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин у письмовій формі має бути підписаний сторонами.

Згідно із Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір повинен містити належне підтвердження волевиявлення особи та її електронний підпис. Жодних належних доказів цього Відповідачем не надано.

Крім того, нотаріус не перевірив: безспірність заборгованості; належність поданих документів; строки звернення; факт отримання Позивачем письмових вимог; законність підстав для вчинення виконавчого напису.

Кредитний договір, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат»: «для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.»

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону: «нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.»

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувана та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувана (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, пунктом 2 Постанови Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції від 10 грудня 2014 року на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», передбачено, що для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.

При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувана на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі, суд перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15.

У листопаді 2014 року постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 було внесено зміни до Переліку. Після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» його було доповнено новим розділом про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості».

Крім того ОСОБА_1 заперечує наявність у нього заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яка 01 листопада 2017 року Вищим адміністративним судом України була залишена без змін, постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, було визнано незаконною та нечинною.

Згідно ст. 50 Закону України «Про нотаріат»: «нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.»

Згідно з п. 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідно до п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.

Слід зазначити, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса не було всіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а тому нотаріус не мала передбачених законом підстав для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення заборгованості з Позивача.

Крім того, 25 серпня 2022 року набрав чинності Закон від 27 липня 2022 року № 2455- IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану».

Зокрема, Законом України № 2455-1Х "Прикінцеві та перехідні положення" (п. 102) Закону України "Про виконавче провадження" були доповнені таким абзацом: "Забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів".

Отже, відповідно до Закону № 2455-ІХ в період дії воєнного стану забороняється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів, а тому зазначений виконавчий напис не може бути виконаний в примусовому порядку.

З урахуванням вище викладеного, суд доходить висновку, що виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Так як позов задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, 1, 50, 87, 88 Закону України про нотаріат», суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити

Визнати виконавчий напис № 1036 від 08.01.2022, вчинений приватним нотаріусом Личуком Тарасом Володимировичем, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (м. Київ, вул. Харківське Шосе, 201/203, літера 2А, офіс 602, ЄДРПОУ 43577608) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1730.56 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Повний текст рішення виготовлено 20.08.2026 року.

Суддя: Т.Є. Іванюта.