Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №367/12717/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/12717/25

Провадження №2/367/1616/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі головуючого судді Мерзлого Л.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ВІН ФІНАНС», позивач) звернулося до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 860340 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 08.05.2019 у загальному розмірі 32 852,15 грн, з яких: 25 102,00 грн - сума заборгованості (7 000,00 грн - сума основного боргу, 3 780,00 грн - сума процентів, 10 962,00 грн - сума прострочених процентів, 3 360,00 грн - сума штрафів), 5 488,91 грн - інфляційні втрати, 2 261,24 грн - 3 % річних, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» укладено договір № 860340 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, за яким відповідачу нібито надано у позику 7 000,00 грн, перерахованих безготівковим шляхом на її рахунок. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі якого право вимоги за вказаним договором відступлено новому кредитору, який 25.07.2024 перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Позивач зазначив, що відповідач зобов`язання за договором не виконала, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість. Також позивач просив поновити пропущений строк позовної давності з посиланням на дію карантинних обмежень та воєнного стану в Україні.

2. Короткий зміст відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи

Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому не визнала ні факту укладення (підписання) договору № 860340 від 08.05.2019, ні факту отримання коштів за ним, з огляду на таке.

Щодо факту надання коштів відповідач зазначила, що жоден із доданих до позову документів («Договір № 860340», «Картка обліку Договору (розрахунок заборгованості)», «Довідка про ідентифікацію») не є первинним бухгалтерським документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не містить відомостей про банківський рахунок чи картку відповідача, на які нібито були перераховані кошти, а також не є жодним з розрахункових документів, передбачених пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». На підтвердження цього відповідач навела 11 постанов Київського апеляційного суду (від 14.03.2025 у справі № 753/17954/24, від 30.01.2025 у справі № 755/16252/23, від 06.03.2025 у справі № 364/817/24, від 11.03.2025 у справі № 753/10962/24, від 26.03.2025 у справі № 361/10713/23, від 31.03.2025 у справі № 761/44444/23, від 23.09.2025 у справі № 382/1389/24, від 30.04.2025 у справі № 760/15808/24, від 18.06.2025 у справі № 756/10882/24, від 01.08.2025 у справі № 361/100/24, від 14.08.2025 у справі № 755/21413/24), в тому числі постанову від 14.03.2025 у справі № 753/17954/24 за позовом самого ТОВ «ВІН ФІНАНС», якими відмовлено у стягненні заборгованості за подібними договорами з підстав недоведеності факту перерахування коштів.

Щодо факту укладення договору відповідач зазначила, що дані про спосіб його підписання, наведені безпосередньо в договорі та графіку платежів («електронний підпис»), суперечать даним доданої до позову довідки про ідентифікацію («електронний підпис одноразовим ідентифікатором», направленим на номер телефону НОМЕР_1 ), а номер телефону НОМЕР_1 ніколи не використовувався відповідачем. Крім того, номер телефону, вказаний у наданому позивачем доказі направлення відповідачу копії позовної заяви (НОМЕР_5), також ніколи їй не належав, а сама позовна заява не містила відомостей про номер телефону відповідача. Відповідач послалась на висновки Верховного Суду про недостовірність доказу, який суперечить іншим матеріалам справи (постанова від 28.09.2022 у справі № 333/3243/20), а також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, за якими неукладений правочин не може бути визнаний недійсним, а тому звернення відповідача із зустрічним позовом про визнання договору недійсним не є належним способом захисту.

Відповідач також навела обґрунтування помилковості наданого позивачем розрахунку заборгованості: 3 % річних та інфляційні втрати нараховані не лише на суму основного боргу, а й на суму процентів і штрафів, що суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (пункти 110-112); 3 % річних нараховано, зокрема, за період з 23.02.2019 до настання прострочення (яке за умовами графіка платежів не могло відбутися раніше 08.06.2019); проценти за період дії договору розраховані за стандартною (657 % річних), а не зниженою (558,45 % річних) ставкою всупереч пункту 1.3.1 договору. Відповідач просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

21.11.2025 представником відповідача направлено на адресу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» адвокатський запит щодо належності відповідачу номера телефону НОМЕР_1 . Згідно відповіді ПрАТ «ВФ Україна» № SD-25-12965 від 26.11.2025, наданої до матеріалів справи разом із запереченнями на додаткові пояснення позивача, абонент ОСОБА_1 в абонентській базі товариства не значиться, а мобільний номер 0996023328 до 15.09.2020 обслуговувався як знеособлений (анонімний) номер Vodafone Передплата без реєстрації персональних даних абонента.

Позивач подав додаткові пояснення у справі, в яких наполягав на дійсності електронного договору, зазначивши, що відповідно до довідки про ідентифікацію на номер телефону НОМЕР_1 08.05.2019 було направлено otp-пароль 528066, використаний для підписання договору, а також зазначив, що кошти за договором були перераховані не ТОВ «Авентус Україна» безпосередньо, а Товариством з обмеженою відповідальністю ФК «Вей Фор Пей» з рахунку IBAN НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк», з яким у ТОВ «Авентус Україна» була укладена угода на переказ коштів.

Відповідач подала заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких зазначила про суперечність між твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві (кошти перераховані ТОВ «Авентус Україна»), та у додаткових поясненнях (кошти перераховані іншою юридичною особою - ТОВ ФК «Вей Фор Пей»). Крім того, відповідач навела, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Правління Національного банку України від 28.12.2018 № 162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» формування банківських рахунків у форматі IBAN стало можливим в Україні лише з 05.08.2019, тобто перерахування коштів з рахунку у форматі IBAN станом на дату, зазначену позивачем як дату видачі кредиту (08.05.2019), було об`єктивно неможливим. Відповідач також навела висновки постанови Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21, постанов Київського апеляційного суду від 30.12.2024 у справі № 378/932/23 та від 23.06.2025 у справі № 759/25319/23 щодо недоведеності укладення електронного договору позики за подібних обставин та просила залишити позов без задоволення.

25.02.2026 представником відповідача подано заяву про долучення доказів, а саме копії заяви про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 182 Кримінального кодексу України (далі - КК України), ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 29.12.2025 у справі № 367/15381/25, якою зобов`язано відділ поліції внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою відповідача, листа відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 05.01.2026 та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12025111040001252 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 182 КК України, розпочатого за заявою відповідача про незаконне збирання, зберігання та використання її персональних даних невстановленими особами.

3. Заяви (клопотання) учасників справи щодо судових витрат

08.12.2025 відповідач звернулася із заявою про відшкодування судових витрат, якою просила стягнути з позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 200,00 грн, надавши на підтвердження договір про надання правової допомоги від 01.11.2025, додаткову угоду № 1 від 10.11.2025 до нього, детальний опис виконаних робіт та акт приймання-передачі наданих послуг від 07.12.2025.

12.12.2025 позивач подав заперечення на зазначену заяву, в якому просив зменшити заявлений розмір витрат, посилаючись на те, що справа є типовою та не потребує значних затрат часу кваліфікованого адвоката, а тривалість підготовки процесуальних документів (5 днів на підготовку відзиву, 5 днів на аналіз судової практики, 3 дні на підготовку заперечень), на його думку, є завищеною, а послуга з аналізу судової практики не може відшкодовуватися як самостійний вид правничої допомоги.

Справа належить до категорії малозначних та в силу частини шостої статті 19, частини першої статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до ухвали суду від 30.10.2025 та статті 279 ЦПК України.

4. Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором № 860340 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 08.05.2019, який, за твердженням позивача, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, за умовами якого відповідачу нібито надано кредит у розмірі 7 000,00 грн строком на 30 днів (до 07.06.2019) зі зниженою процентною ставкою 1,53 % на день (558,45 % річних) та стандартною ставкою 1,80 % на день (657 % річних), яка застосовується у випадку порушення графіка платежів.

На підтвердження вказаних обставин позивачем додано, зокрема: копію договору № 860340 від 08.05.2019; довідку про ідентифікацію відповідача, підписану директором ТОВ «Авентус Україна», в якій зазначено про направлення 08.05.2019 на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 одноразового ідентифікатора (otp-пароля) 528066; документ «Картка обліку Договору (розрахунок заборгованості)».

Відповідач факту укладення нею договору № 860340 від 08.05.2019 та факту отримання коштів за ним не визнала.

Судом встановлено, що відповідно до офіційної відповіді оператора рухомого (мобільного) зв`язку Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» № SD-25-12965 від 26.11.2025 на адвокатський запит представника відповідача, абонент ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 ) в абонентській базі товариства не значиться, а мобільний номер 0996023328 до 15.09.2020 обслуговувався в мережі товариства як знеособлений (анонімний) номер Vodafone Передплата без реєстрації персональних даних абонента, відповідно до Порядку реєстрації абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без укладання договору в письмовій формі, затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, від 28.11.2018 № 607.

Судом встановлено суперечність у поясненнях позивача щодо особи, яка нібито здійснила перерахування коштів відповідачу: у позовній заяві зазначено про перерахування коштів безпосередньо ТОВ «Авентус Україна», тоді як у додаткових поясненнях від 24.11.2025 зазначено про перерахування коштів іншою юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю ФК «Вей Фор Пей» з рахунку IBAN НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк». Судом також встановлено, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Правління Національного банку України від 28.12.2018 № 162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» формування банківських рахунків у форматі IBAN стало можливим в Україні з 05 серпня 2019 року, тобто перерахування коштів з рахунку, номер якого сформовано у форматі IBAN, станом на 08.05.2019 (дату, зазначену позивачем як дату видачі кредиту) було об`єктивно неможливим.

Матеріали справи не містять банківської виписки з рахунку відповідача, платіжного доручення, меморіального ордера чи інших розрахункових документів у розумінні пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які б підтверджували фактичне зарахування коштів на будь-який рахунок чи картку відповідача.

Судом також встановлено, що 09.12.2025 представником відповідача подано до відділу поліції № 2 (м. Ірпінь) Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області заяву про вчинення стосовно відповідача кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 182 КК України (незаконне збирання, зберігання, використання конфіденційної інформації про особу). Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 29.12.2025 у справі № 367/15381/25 зобов`язано уповноважених осіб відділу поліції внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що і було вчинено за № 12025111040001252.

Відповідно до графіка платежів до договору № 860340 датою повернення кредиту визначено 07.06.2019. Позовна заява подана до суду 22.10.2025, тобто через понад 6 років 4 місяці після настання строку виконання зобов`язання.

5. Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України), суд дійшов таких висновків.

5.1. Щодо доведеності факту укладення договору та факту надання коштів

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а договір позики є укладеним з моменту передання грошей (реальний договір). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок доведення факту укладення договору та факту фактичної передачі коштів покладається на позивача.

Суд враховує сталу та одноманітну практику Київського апеляційного суду (постанови від 14.03.2025 у справі № 753/17954/24, від 30.01.2025 у справі № 755/16252/23, від 06.03.2025 у справі № 364/817/24, від 11.03.2025 у справі № 753/10962/24, від 26.03.2025 у справі № 361/10713/23, від 31.03.2025 у справі № 761/44444/23, від 23.09.2025 у справі № 382/1389/24, від 30.04.2025 у справі № 760/15808/24, від 18.06.2025 у справі № 756/10882/24, від 01.08.2025 у справі № 361/100/24, від 14.08.2025 у справі № 755/21413/24, у тому числі постанову за позовом самого ТОВ «ВІН ФІНАНС» від 14.03.2025 у справі № 753/17954/24), відповідно до якої документи «розрахунок заборгованості» («картка обліку договору») та «довідка про ідентифікацію», що додаються позивачами цієї категорії справ до позовних заяв, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не доводять факту перерахування грошових коштів позичальнику. Аналогічний висновок про те, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а факт отримання та повернення коштів підтверджують банківські виписки про зарахування чи повернення коштів з поточного рахунку, а також прибуткові й видаткові касові ордери, викладено в постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 686/19271/19 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15.12.2015 (провадження № 21-4266а15).

Судом встановлено, що позивачем такі первинні документи (банківська виписка з рахунку відповідача, платіжне доручення, меморіальний ордер тощо) до матеріалів справи не подано, а наявні в матеріалах справи «Договір № 860340», «Картка обліку Договору (розрахунок заборгованості)» та «Довідка про ідентифікацію» не відповідають вимогам щодо форми розрахункових документів, встановленим пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на час, зазначений позивачем як дата надання коштів).

Крім того, суд встановлює істотну суперечність у поясненнях позивача щодо особи, яка здійснила перерахування коштів (у позовній заяві - ТОВ «Авентус Україна», у додаткових поясненнях - інша юридична особа, ТОВ ФК «Вей Фор Пей»), а також об`єктивну неможливість здійснення 08.05.2019 переказу коштів з банківського рахунку у форматі IBAN, оскільки застосування такого формату рахунків стало можливим в Україні лише з 05 серпня 2019 року відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 28.12.2018 № 162. Наведене свідчить про недостовірність доказів, наданих позивачем на підтвердження факту й способу надання коштів відповідачу, а відтак ставить під обґрунтований сумнів саму подію надання коштів у розмірі, спосіб та дату, заявлені позивачем.

Суд також враховує, що номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позивачем у довідці про ідентифікацію як фінансовий номер, на який нібито відправлено одноразовий ідентифікатор для підписання договору електронним підписом, за офіційною відповіддю оператора мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» відповідачці не належав та не належить, а обслуговувався як знеособлений (анонімний) номер без реєстрації персональних даних абонента. Судом також встановлено, що номер телефону, на який позивачем надіслано копію позовної заяви (НОМЕР_5), відрізняється від номера, вказаного в довідці про ідентифікацію, при цьому сама позовна заява взагалі не містила відомостей про номер телефону відповідача. Таким чином, позивач та його правопопередник у різних документах справи оперують щонайменше трьома різними телефонними номерами, жоден з яких, за наявними у справі доказами, відповідачці не належить, що свідчить про непослідовність та суперечливість позиції позивача і не дозволяє визнати доведеною ідентифікацію відповідача як сторони електронного правочину в порядку, визначеному статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Наведені обставини у своїй сукупності узгоджуються з фактом реєстрації Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12025111040001252 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 182 КК України, розпочатого за заявою відповідача про незаконне збирання, зберігання та використання невстановленими особами її персональних даних з метою, зокрема, створення та підписання від її імені документів, спрямованих на виникнення зобов`язань перед третіми особами.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами (статті 77-80 ЦПК України) ані факту укладення відповідачем оспорюваного договору № 860340 від 08.05.2019, ані факту фактичного надання (перерахування) відповідачу коштів у розмірі 7 000,00 грн, що є визначальною умовою виникнення в неї будь-яких зобов`язань кредитного характеру. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 118, 160 постанови від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним, а звернення з позовом про визнання його недійсним не є належним способом захисту права, у зв`язку з чим відсутність зустрічного позову відповідача про визнання договору недійсним не перешкоджає суду встановити факт недоведеності його укладення в межах розгляду позову про стягнення заборгованості за таким договором.

5.2. Щодо строку позовної давності

Суд додатково зазначає, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до графіка платежів до договору № 860340 датою повернення кредиту визначено 07.06.2019, отже перебіг позовної давності за вимогами, пов`язаними з цим договором, розпочався не пізніше 08.06.2019 та закінчився 08.06.2022. Позовна заява подана до суду 22.10.2025, тобто зі спливом строку позовної давності більш ніж на 3 роки 4 місяці.

Клопотання позивача про поновлення строку позовної давності з посиланням на дію карантинних обмежень та воєнного стану суд відхиляє, оскільки положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження на час карантину строків позовної давності на момент звернення позивача до суду не могли бути застосовані до обставин цієї справи, а положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження на строк дії воєнного стану строків, встановлених статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, поширюється на позовну давність, перебіг якої не завершився станом на дату введення воєнного стану - 24.02.2022. Оскільки в цій справі строк позовної давності сплив 08.06.2022, тобто вже після введення воєнного стану, а позивачем не наведено жодних індивідуалізованих доказів того, що саме обставини воєнного стану чи карантинних обмежень перешкоджали йому або його правопопередникам звернутися до суду протягом трирічного строку, який спливав з 2019 по 2022 рік, а так само і в подальшому, аж до жовтня 2025 року, підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності та її поновлення відсутні. Спливання позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови в позові.

5.3. Щодо обґрунтованості розрахунку заявленої заборгованості

Суд також враховує обґрунтовані заперечення відповідача щодо порядку розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат (5 488,91 грн) та 3 % річних (2 261,24 грн), які позивачем нараховано не лише на суму основного боргу, а і на суму процентів та штрафів, що не узгоджується з вимогами частини другої статті 625 ЦК України та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 110-112 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, за якими наслідки прострочення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) застосовуються лише в межах погодженого сторонами строку користування коштами та до суми відповідного грошового зобов`язання. Судом також встановлено, що 3 % річних нараховано позивачем, зокрема, за період з 23.02.2019, тобто до настання прострочення виконання зобов`язання, яке за умовами графіка платежів не могло відбутися раніше 08.06.2019, а проценти за період дії договору розраховані за стандартною ставкою (657 % річних) замість погодженої сторонами зниженої ставки (558,45 % річних), що суперечить умовам пункту 1.3.1 договору. Наведене додатково підтверджує необґрунтованість заявленого до стягнення розміру заборгованості.

5.4. Загальний висновок

Враховуючи недоведеність позивачем факту укладення відповідачем договору № 860340 від 08.05.2019 та факту надання їй коштів за ним, спливання позовної давності за відсутності поважних причин для її поновлення, а також необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС», а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

6. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, компенсації не підлягають та залишаються за позивачем.

Відповідно до частини першої статті 133, частини першої статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідач заявила до відшкодування за рахунок позивача 8 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надавши на підтвердження їх обсягу та розміру договір про надання правової допомоги від 01.11.2025, додаткову угоду № 1 від 10.11.2025, детальний опис виконаних робіт (ознайомлення з матеріалами справи, опитування клієнта, аналіз судової практики, направлення адвокатського запиту, підготовка відзиву та заперечень на додаткові пояснення) та акт приймання-передачі наданих послуг від 07.12.2025, чим виконано вимоги частини третьої статті 137 ЦПК України.

Позивач заперечив проти заявленого розміру витрат, вважаючи його неспівмірним складності справи. Оцінюючи цей довід, суд керується критеріями, визначеними частиною третьою статті 137, частиною третьою статті 141 ЦПК України (складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений на надання правничої допомоги, значення справи для сторони) та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Суд відхиляє довід позивача про типовість справи, оскільки на відміну від типової справи цієї категорії, розгляд якої, як правило, обмежується поданням відзиву з переліком стандартних заперечень щодо розміру процентів, у цій справі відповідачем здійснено додатковий обсяг роботи, який не охоплюється стандартним обсягом правничої допомоги за такими справами, а саме: направлення адвокатського запиту до оператора мобільного зв`язку, отримання та подання до суду відповіді на нього, аналіз і виявлення суперечностей у послідовно змінюваних поясненнях позивача щодо способу й особи перерахування коштів, а також підготовка двох процесуальних документів (відзиву та заперечень на додаткові пояснення), що в сукупності забезпечило успішний захист прав відповідача та стало визначальним для прийняття судом рішення про відмову в позові. З огляду на це, суд вважає, що зазначені у детальному описі робіт часові витрати адвоката (5 днів на підготовку відзиву з урахуванням аналізу судової практики, 3 дні на підготовку заперечень) не є завищеними, а заявлений розмір витрат (8 200,00 грн) є розумним, співмірним обсягу та складності фактично виконаної роботи, а також підтвердженим належними доказами, а тому підлягає стягненню з позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) 8 200 (вісім тисяч двісті) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» за подання позовної заяви, залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.

Суддя: Л.В. Мерзлий