Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №279/3439/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 279/3439/26

Головуючий у 1-й інстанції: Пацко О.О.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

07 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Житомирській області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в атоматизованому режимі

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11.06.2026 позов задоволено.

17.06.2026 представник позивача - адвокат Понікарчик І.А. звернулась до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, на підтвердження яких надала договір про надання правничої допомоги від 25.05.2026 та акт оплати гонорару від 15.06.2026.

Відповідач подав заперечення на вказану заяву.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви Понікарчик Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що акт оплати гонорару від 15.06.2026 не носить характеру банківського документа (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки тощо), а тому не підтверджує факту сплати позивачем коштів у сумі 3000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового судового рішення і стягнути з ГУНП в Житомирській області на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що процесуальний закон не встановлює вичерпного переліку доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу і не передбачає, що факт оплати гонорару адвоката може підтверджуватися виключно банківським документом; акт оплати гонорару є двостороннім документом, підписаним особами, між якими відбувся розрахунок, містить перелік наданих послуг, їх вартість та пряме підтвердження проведення розрахунку. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 74 КАС України, фактично встановивши додаткову, не передбачену законом вимогу щодо форми доказу оплати, та не врахував сталої практики Верховного Суду, згідно з якою відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи вже фактично сплачені вони стороною, чи тільки мають бути сплачені (постанови від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі № 520/12065/19, від 04.06.2021 у справі № 808/1564/18, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19). Крім того, апелянт вказує на реальність, обґрунтованість та співмірність заявлених витрат, а також на те, що відповідачем не доведено їх неспівмірності.

ГУНП в Житомирській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач наголошує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, і на підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги та документи, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16. Відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий акт не є банківським документом і не підтверджує факту сплати коштів. Додатково сторона відповідача посилається на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, розгляд якої здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та на висновки Верховного Суду у справі № 200/14113/18-а про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11.06.2026 у справі № 279/3439/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Житомирській області задоволено.

17.06.2026 представник позивача адвокат Понікарчик І.А. звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

На підтвердження понесених витрат до суду надано договір про надання правничої допомоги від 2505.2026, укладений між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Понікарчик І.А., предметом якого є оформлення позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7200932 від 15.05.2026, а також процесуальних заяв на всіх стадіях розгляду справи. За надання правничої допомоги за цим договором клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у розмірі 3000 грн.

Також надано акт оплати гонорару від 15.06.2026, підписаний клієнтом та адвокатом, згідно з яким клієнт оплатив, а адвокат отримав грошові кошти за такі послуги: 23 травня 2026 року - попередня консультація, ознайомлення із постановою у справі про адміністративне правопорушення (1 год. - 500 грн); 25 травня 2026 року - укладення договору про надання правничої допомоги, оформлення позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення (3 год. - 1500 грн); 08 червня 2026 року - ознайомлення з відзивом на позовну заяву, подання відповіді на відзив (2 год. - 1000 грн).

Відповідач подав до суду першої інстанції заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої – третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, «визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою».

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ключовим у цій справі є питання про те, чи є відсутність банківського або касового документа про оплату гонорару самостійною і достатньою підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу.

Питання застосування норм процесуального права щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі № 520/12065/19, а також у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, імплементованої у КАС України з 15.12.2017. Наведені висновки підтверджені й у постанові Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 808/1564/18, яка стосується подібних правовідносин.

Отже, вирішальним є не сам факт здійснення платежу, а належне підтвердження існування у сторони обов`язку зі сплати відповідної винагороди адвокату, а також дійсності, необхідності та обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат. Такий обов`язок має випливати з умов договору та підтверджуватися належними і допустимими доказами, які дають змогу встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість, зв`язок із розглядом конкретної справи та те, що такі витрати є реальними, а не умовними чи гіпотетичними.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні у справі «Бєлоусов проти України» (заява № 4494/07) Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

З огляду на викладене, відсутність на момент розгляду справи документів, які підтверджують фактичне перерахування коштів адвокату, сама по собі не виключає можливості компенсації витрат на професійну правничу допомогу, якщо матеріалами справи підтверджується виникнення у сторони договірного обов`язку оплатити надані послуги у визначеному розмірі та на погоджених сторонами умовах.

У цій справі матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Понвкарчик І.А. укладено договір про надання правничої допомоги від 25.05.2026, яким визначено предмет допомоги (оформлення позовної заяви про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7200932 від 15.05.2026 та процесуальних заяв на всіх стадіях розгляду справи) і фіксований розмір гонорару - 3000 грн. Актом оплати гонорару від 15.06.2026, підписаним обома сторонами договору, деталізовано обсяг фактично наданих послуг із зазначенням дат їх надання, витраченого часу та вартості кожної послуги, а також зафіксовано, що клієнт оплатив, а адвокат отримав відповідні грошові кошти.

Таким чином, у позивача в будь-якому разі виник договірний обов`язок зі сплати гонорару в розмірі 3000 грн, а надані докази дозволяють встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість та безпосередній зв`язок із розглядом цієї справи. Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг (банківського документа) не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Колегія суддів також відхиляє посилання суду першої інстанції та відповідача на частину другу статті 74 КАС України, оскільки жодною нормою закону не встановлено, що факт понесення (чи виникнення обов`язку понести) витрат на професійну правничу допомогу у відносинах між фізичною особою - клієнтом та адвокатом може підтверджуватися виключно банківським документом.

Стосовно доводів відповідача про неспівмірність заявленого розміру витрат колегія суддів зазначає таке.

У постанові від 13.05.2021 у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, вказавши, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу застосовується відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони, при цьому саме сторона, яка заперечує проти заявленого розміру, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження неспівмірності витрат. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20.

Разом з тим, за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 16.12.2025 у справі № 640/14850/20, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями пропорційності і обґрунтованості, визначеними частиною дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі її витрати на професійну правничу допомогу або присудити такі витрати частково. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг (аналогічні висновки - у постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, а також у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Оцінюючи співмірність заявленої до стягнення суми з критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, колегія суддів враховує обсяг необхідної правової допомоги, складність справи, значення цієї справи для сторін, обсяг та характер доказів у справі (відсутність експертиз, відсутність виклику свідків тощо), кількість сторін та відсутність інших учасників справи, фактично витрачений представником позивача час і перелік наданих послуг, а також кількість підготовлених процесуальних документів та їх зміст. Заявлений розмір гонорару складається з вартості попередньої консультації та ознайомлення з оскаржуваною постановою (500 грн), підготовки позовної заяви (1500 грн) та ознайомлення з відзивом і підготовки відповіді на відзив (1000 грн), тобто охоплює реально вчинені адвокатом дії, безпосередньо пов`язані з розглядом справи, у якій позов було задоволено.

При цьому відповідач, заперечуючи проти заявленого розміру витрат, обмежився загальними твердженнями про розгляд справи у спрощеному провадженні без виклику сторін та про неспівмірність витрат, однак не навів жодного розрахунку та не надав доказів, які б свідчили про завищення вартості окремих послуг адвоката порівняно з їх реальним обсягом чи звичайною вартістю аналогічної правничої допомоги.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши їх реальність, необхідність та обґрунтованість, а також застосувавши критерій співмірності, визначений статтею 134 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 3000 грн є обґрунтованим та підтвердженим документально, а тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Житомирській області.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29–30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції, а оскаржувана ухвала ухвалена з неправильним застосуванням норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 321 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції може скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність витрат на професійну правничу допомогу, ухвала Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10.07.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Житомирській області.

Щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки судовий збір за подання цієї апеляційної скарги апелянтом не сплачувався.

Керуючись статтями 243, 250, 252, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, яким заяву Понікарчик Ірини Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.