Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №120/360/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/360/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

07 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Зокрема, визнано протиправними та скасовано прийняті Вінницькою митницею податкові повідомлення-рішення № UA4010002025771, № UA4010002025772 від 10.11.2025.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" судовий збір в розмірі 7353,80 грн (сім тисяч триста п`ятдесят три гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У своєму відзиві позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Теплицький відгодівельний комплекс" відповідно до контракту від 21.07.2023 № 15 укладеного з "CERDEX-AGRO s.r.o." (Janosikova 8494/15A, 01001 Zilina), Словацька республіка, було здійснено митне оформлення товару за митною декларацією від 09.08.2023 № 23UA204140006075U7, товар: "Трактор колісний, марка - CLAAS модель - AXION 950, всього 1шт, був у використанні, тип двигуна - дизельний, робочий об`єм циліндрів - 8700 см.куб., потужність двигуна 300 kW, ідентифікаційний номер (номер шасі) - А2334ЕСА2302485, призначення - для проведення сільськогосподарських робіт, колісна формула - 4х4, кількість місць включаючи водія - 2, календарний рік виготовлення 2017 року".

Фактурна вартість товару - 85500 євро/3421145,70 грн, митна вартість товару - 4642545, 02 грн.

Відповідно до інвойсу від 21.07.2023 № 15020231097, виданого продавцем товару "CERDEX-AGRO s.r.o.", Словацька республіка, в графі "опис товару" вказано: модель: Axion 950, VIN: A2334EСA2302485, рік - 2017, країна походження товару - Німеччина. Також, під час митного оформлення надана експертна довідка від 08.08.2023 №2211-397G, видана ПП "АВАЛОН-АВТО", якою підтверджено країна походження товару - Німеччина.

При доставці вантажу на митну територію України застосовувались умови поставок згідно ІНКОТЕРМС - DAP (UA) Рівне.

За результатами проведення призначеної згідно наказу Вінницької митниці № 324 від 26.09.2025 документальної невиїзної перевірки дотримання ТОВ "Теплицький відгодівельний комплекс" вимог законодавства України з питань митної справи у частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита за митною декларацією від 09.08.2023 № 23UA204140006075U7, відповідачем складено Акт про результати документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи № 79/25/7.12-19/33583554 від 16.10.2025.

Із розділу III "Результати документальної перевірки" акту перевірки № 79/25/7.12-19/33583554 від 16.10.2025 вбачається, що за результатами перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, з урахуванням отриманої інформації від уповноважених органів Франції щодо перевірки сертифікату з перевезення товарів форми EUR.1 від 03.08.2023 № A5175157, відповідно до частини дванадцятої статті 354 Митного кодексу України під час перевірки правильності підстав для звільнення від оподаткування встановлено, що зазначений у сертифікаті товар задекларований ТОВ "Теплицький відгодівельний комплекс" у митній декларації від 09.08.2023 № 23UA204140006075U7, не має преференційного походження у застосуванні Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, у рамках Угоди про вільну торгівлю з країнами ЄС.

У зв`язку з цим контролюючий орган дійшов висновку, що встановлені порушення призвели до заниження податкових зобов`язань зі сплати митних платежів на загальну суму 557 105,40 грн, в тому числі: ввізне мито - 464 254,50 грн, податок на додану вартість - 92 850,90 грн.

У вказаному акті зазначено про порушення ТОВ "Теплицький відгодівельний комплекс":

- статті 15, статті 16 Доповнення І до Регіональної Конвенції про Пан-Євро- Середземноморські преференційні правила походження, частини першої та частини восьмої статті 257, частини першої статті 281 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за МД від 09.08.2023 № 23UA204140006075U7 на суму 464 254,50 гривень;

- пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за МД від 09.08.2023 № 23UA204140006075U7 на суму 92 850,90 гривень.

На підставі Акта перевірки № 79/25/7.12-19/33583554 від 16.10.2025, посадовою особою Вінницької митниці складено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № UA4010002025771 від 10.11.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання на загальну суму 510679,95 грн. (464254,50 грн. основне зобов`язання та 46425,45 грн. штрафні санкції) та податкове повідомлення-рішення форми "Р" № UA4010002025772 від 10.11.2025, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання (крім лікарських засобів; тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну…) на загальну суму 102 135,99 грн. (92850,90 грн. основне зобов`язання та 9285,09 грн. штрафні санкції).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено відсутності преференційного походження імпортованого товару, а висновки, викладені в акті перевірки та покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на листі уповноваженого органу Французької Республіки, який не містить однозначного висновку про непоходження товару з Європейського Союзу, не спростовує достовірності сертифіката з перевезення товару EUR.1 та інших поданих позивачем документів, а тому не є належним і достатнім доказом порушення позивачем вимог митного законодавства.

Суд дійшов висновку, що подані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують право на застосування тарифних преференцій, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Як передбачено ч. 1 ст. 318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

За змістом ч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 190.1 ст.190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Статтею 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що платники податків, визначені ст. 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 277 МК України) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Частиною 1 статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За правила ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 ч. 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

П. 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до п. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 "Підтвердження походження" Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

При цьому, за змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Стаття 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (п. 2 ст. 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (п. 3 ст. 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (п. 5 ст. 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (п. 6 ст. 33 Протоколу I).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частина 3 статті 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною 9 цієї статті Кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

За змістом ч. 1 ст. 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Під час апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що ТОВ «Теплицький відгодівельний комплекс» здійснило ввезення на митну територію України трактора колісного марки CLAAS, модель AXION 950, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , який був задекларований за митною декларацією від 09.08.2023 №23UA204140006075U7 із застосуванням тарифної преференції на підставі сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 №A5175157 від 03.08.2023.

Як убачається з матеріалів справи, під час митного оформлення позивачем було подано повний пакет документів, необхідних для підтвердження права на застосування преференційного режиму торгівлі, зокрема зовнішньоекономічний контракт, рахунок-фактуру (інвойс), сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також інші товаросупровідні документи. При цьому інвойсом продавця «CERDEX-AGRO s.r.o.» та експертною довідкою ПП «АВАЛОН-АВТО» підтверджено, що країною походження ввезеного товару є Німеччина.

Натомість підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали результати документальної невиїзної перевірки, під час якої митний орган, посилаючись на інформацію, отриману від уповноважених органів Французької Республіки, дійшов висновку про відсутність у ввезеного товару преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та, як наслідок, про безпідставне застосування позивачем тарифної преференції.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені висновки митного органу є передчасними та не підтверджуються належними і достатніми доказами.

Так, аналіз положень Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також Доповнення І до Регіональної конвенції свідчить про те, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 є офіційним документом, який видається компетентним митним органом держави експорту після проведення відповідної перевірки статусу походження товару та підтверджує право імпортера на застосування преференційного режиму торгівлі.

При цьому саме митні органи держави експорту наділені повноваженнями щодо перевірки документів експортера, встановлення походження товару та видачі сертифіката EUR.1. Відповідно, імпортер, який добросовісно отримав та подав такий сертифікат під час митного оформлення товару, не може нести негативні наслідки можливих недоліків діяльності експортера або компетентних органів держави експорту за відсутності доказів його обізнаності чи участі у будь-яких неправомірних діях.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що сертифікат EUR.1 № A5175157 був скасований чи визнаний недійсним у встановленому порядку. Навпаки, як зазначено у відповіді уповноважених органів Франції, автентичність сертифіката була підтверджена митним органом, який його видав.

Отже, сам факт підтвердження справжності сертифіката свідчить про те, що на момент митного оформлення позивач мав усі законні підстави вважати подані документи належними та достатніми для застосування тарифної преференції.

Крім того, зі змісту отриманої від уповноважених органів Франції інформації не вбачається безумовного висновку про те, що ввезений товар не походить з території Європейського Союзу або що сертифікат було отримано шляхом подання неправдивих відомостей. Наведена митницею інформація фактично зводиться до висновків щодо відсутності достатнього підтвердження преференційного походження товару з боку експортера, однак сама по собі така обставина не є тотожною встановленню факту неправомірного застосування тарифної преференції імпортером.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до положень пункту 5 статті 33 Протоколу І результати перевірки повинні чітко вказувати, чи є перевірені документи достовірними та чи можуть відповідні товари бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу. Натомість відповідач не надав належних доказів того, що результати проведеної перевірки містять однозначний та беззаперечний висновок про недостовірність сертифіката або неправдивість зазначених у ньому відомостей.

Більше того, наявні у справі документи свідчать про те, що країною походження товару визначено Німеччину. Такі відомості містяться як в інвойсі продавця, так і в експертній довідці, поданій під час митного оформлення. Вказані документи узгоджуються між собою та не були спростовані відповідачем належними доказами.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 43 МК України додатковими відомостями про країну походження товару можуть бути інвойси, технічна документація, експертні висновки та інші документи, які можуть використовуватись для підтвердження походження товару. Однак митний орган фактично не надав оцінки зазначеним доказам та не спростував відомості, які в них містяться.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.08.2025 у справі № 500/1516/22 та від 09.12.2025 у справі № 380/22832/24, відповідно до яких непідтвердження преференційного походження товару компетентним органом іноземної держави не є тотожним установленню факту його відсутності, а отримана від такого органу інформація підлягає оцінці у сукупності з усіма іншими доказами, що підтверджують або спростовують походження товару.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факту неправомірного використання позивачем тарифної преференції, а відтак податкові повідомлення-рішення № UA4010002025771 та № UA4010002025772 від 10.11.2025 є протиправними та підлягають скасуванню.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати по сплаті судового збору перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.