Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №620/16195/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/16195/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Великокошелівського споживчого товариства Ніжинської райспоживспілки до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Великокошелівське споживче товариство Ніжинської райспоживспілки звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2024 № 18428/Ж10/25-01-07-05-01.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним здійснено реалізацію алкогольних напоїв без відображення у фіскальних чеках обов`язкового реквізиту цифрового коду марки акцизного податку на алкогольні напої у зв`язку з несправністю програмного забезпечення РРО, тому вважає, що в діях позивача відсутня вина, а отже, до такого платника податків не може бути застосовано фінансові санкції. Зазначає, що зважаючи на відсутність вини позивача у не відображенні останньої цифри цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями, а також на те, що факт вчинення позивачем правопорушення у вигляді не зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, а тому податкове повідомлення-рішення від 21.11.2024 № 18428/Ж10/25-01-07-05-01 є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання – платником акцизного податку, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

В апеляційній скарзі також містяться заперечення контролюючого органу щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026 та від 10.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача до суду 17.02.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області від 21.10.2024 № 1579-п, контролюючим органом проведена фактична перевірка Великокошелівського споживчого товариства Ніжинської райспоживспілки з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення, за результатами якої складено акт № 15134/Ж5/25-01-07-05-01 від 24.10.2024.

Згідно висновків, викладених в акті, під час перевірки господарської одиниці закусочна № 4, за адресою: Чернігівська область Ніжинський район с. Заньки, вул. Зарічна, буд. 3, де проводить фінансово-господарську діяльність позивач, встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: внаслідок невнесення до реквізитів фіскального чека реєстратора розрахункових операцій цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при продажу алкогольних напоїв у розрахункових операціях: 02.01.2022 на суму 750,50 грн. чек № 10297; друга чек № 30001 на суму 271380,50 грн. Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, 06.11.2024 позивачем подані заперечення на акт перевірки №10.

За результатами розгляду заперечень, Головним управлінням висновки акта фактичної перевірки від 24.10.2024 №15134/Ж5/25-01-07-05-01 залишено без змін, а заперечення – без задоволення.

Головним управлінням ДПС у Чернігівській області 21.11.2024 відносно позивача винесено податкове повідомлення-рішення № 18428/ж10/25-01-07-05-01, яким застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 407811,25 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Водночас до позивача застосовані штрафні санкції за відсутність в розрахунковому документі цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої. За таких обставин, суд, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 21.11.2024 № 18428/Ж10/25-01-07-05-01 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За змістом статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1);

- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2).

- проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями (пункт 11).

Абзацом дев`ятнадцятим статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350 (далі- Положення).

Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Фіскальний касовий чек на товари (послуги)» Положення фіскальний чек має містити такі обов`язкові реквізити, зокрема, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Відповідно до пункту 1 статті 17 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі встановлення в ході перевірки факту:

- проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);

- непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;

- невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання - застосовується штрафна санкція у розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Колегія суддів зазначає, що матеріали перевірки не містять доказів того, що розрахункові документи не було роздруковано та не видано покупцю, що відповідачем не заперечується.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків:

1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;

2) непроведення розрахункової операції через РРО;

3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції;

4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а третій - з пункту 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 вказаногоЗакону.

При цьому, якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.

У межах даної справи, позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме за видачу розрахункового документа, який не містить одного з обов`язкових реквізитів розрахункових документів/електронних розрахункових документів (цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку).

Колегія суддів вважає необхідним застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 520/4564/23, відповідно до якої суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:

«Суд наголошує, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності, за видачу розрахункового документу з використанням реєстраторів розрахункових операцій, в якому не відображається той чи інший елемент наведеного у Положенні змісту, а саме цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку. Тобто, законодавець визначив обов`язок, за невиконання якого не встановив відповідальність встановленого статтею 17 Закону.

Безумовно, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас, відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який в свою чергу у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Виключенням з цього правила, можна вважати, видачу такого фіскального чеку, в якому не зазначено тих обов`язкових реквізитів, що встановлені у наведеному Положенні, які не надають можливості підтвердити виконання розрахункової операції, та які мають вплив на правильність визначення, реальність здійснення господарської операції за її суттю та на формування показників податкової звітності».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що санкція пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачає відповідальність саме за невидачу (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, а не за роздрукування та надання розрахункового документа невстановленої форми.

Разом з тим, як вбачається із акту перевірки від 24.10.2024 № 15134/Ж5/25-01-07-05-01, до позивача застосовані штрафні санкції за відсутність в розрахунковому документі цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

Таким чином, відповідальність за порушення суб`єктом господарювання приписів пункту 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не передбачена приписами пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що свідчить про невірну кваліфікацію порушення контролюючим органом.

Відповідно до підпункту 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України марка акцизного податку – спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.

Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 Податкового кодексу України).

Аналіз, податкового законодавства України, свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 520/4564/23 зазначив, що алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об`ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців та стояти на полицях магазинів. Таким чином, на дату початку дії змін до Положення №13 у частині обов`язкового відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим кодом).

Обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.

Вказаний факт обов`язково необхідно враховувати при притягнені особи до відповідальності за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Матеріали спірної перевірки не містять доказів того, що податковим органом встановлено та перевірено вищенаведені обставини.

Доводи контролюючого органу про те, що позивач повинен був спростувати встановлені відповідачем в акті перевірки порушення належними і допустимими доказами, зокрема надати на підтвердження реалізації у спірний період підакцизних товарів з марками акцизного податку старого зразка, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи із такого.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2026 у справі №520/2504/23 суд визначив відповідачу, як суб`єкту владних повноважень, обов`язок по доведенню порушення, яке поставлено позивачу у провину. Саме відповідач повинен надати суду належні, допустимі та достатні докази проведення перевірки первинних документів щодо придбання позивачем алкогольних напоїв, маркованих марками попереднього зразка (без штрихового коду) та їх реалізації в період, що перевірявся.

Оскільки штраф до позивача був застосований без перевірки обставини реалізації ним товару з марками акцизного податку, придбаного до 01.05.2020 чи після цієї дати, або взагалі без акцизних марок, спірне податкове повідомлення-рішення, на думку колегії суддів не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, судова колегія враховує обставини цієї справи та зазначає, що у позовній заяві позивач зазначив, що під час здійснення діяльності у серпні 2023 року виявлено, що під час сканування марок акцизного податку на алкогольні напої у фіскальних чеках не було відображено останньої цифри марки. У зв`язку з цим, 17 серпня 2023 року Великокошелівське СТ звернулося до ПрАТ «Чернігівський ремонтно-монтажний комбінат» задля проведення діагностики та здійснення необхідних ремонтних робіт.

На підтвердження вказаних обставин представником позивача надано до суду лист ПрАТ «Чернігівський ремонтно-монтажний комбінат» від 30.10.2024 №196, в якому зазначено про те, що за зверненнями позивача 21.08.2023 встановлено несправність ЕККА, внаслідок чого чеки, сформовані на апаратах до 21.08.2023 могли мати помилки у номері акцизної марки (могло не вистачати останніх цифр номеру акцизної марки). До вказано листа надано акт про несправність обладнання від 21.08.2023 №18/08, в якому зазначено відомості щодо характеру несправності (виду ремонту) реєстратора розрахункових операцій MG-V545T.02 (заводський номер GM00004587): проблема при скануванні акцизної марки (не сканується останній символ акцизної марки). Вищевказані докази містяться в матеріалах електронної справи в підсистемі «Електронний суд».

Також представником позивача на підтвердження вищевказаних обставин надано до суду довідку про опломбування реєстратора розрахункових операцій від 17.08.2023 №3383, яку направлено до Головного управління ДПС у Чернігівській області.

З цього приводу судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

При цьому, згідно з абзацом другим зазначеного пункту діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Тобто з системного аналізу викладених норм можна зробити висновок, що необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують, що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.

Як визначено п. 112.2 статті 112 Податкового кодексу України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала змогу для дотримання правил та норм, за порушення яких ПКУ передбачено відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Таким чином, зважаючи, на те, що Великокошелівським СТ здійснено реалізацію алкогольних напоїв без відображення у фіскальних чеках обов`язкового реквізиту цифрового коду марки акцизного податку на алкогольні напої у зв`язку з несправністю програмного забезпечення РРО, відтак, колегією суддів, не вбачається у діях позивача вина у порушенні вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2025 у справі № 580/7450/24 є нерелевантними, оскільки у вказаній справі платник податків взагалі не виконував обов`язок по відображенню у фіскальних чеках реквізитів марок акцизного податку зразка після 01.05.2020, що не є предметом розгляду у цій справі, оскільки позивачем сканувалися марки акцизного податку, проте через несправність РРО остання цифра не відображалася, а про факт несправності позивачем своєчасно повідомлено контролюючий орган.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частинами першою – третьою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Оцінюючи наведені аргументи, колегія суддів виходить з такого, що всі доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Щодо доводів апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення стягнення 5000,00 грн витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з цим, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду копії наступних документів: договір про надання правової (професійної правничої) допомоги № 26/11/24/ від 26.11.2024; рахунок № 293 від 26.11.2024; платіжне доручення № 374 від 27.11.2024; акт наданих послуг № 245 від 06.12.2024.

Суд звертає увагу на те, що відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування/розрахунок та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву подано заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, розрахунком таких витрат.

Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі вивчення матеріалів справи та підготовки позовної заяви для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 5000,00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу.

При цьому судова колегія звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що наведена справа є справою незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співрозмірності розподілу витрат на правничу професійну допомогу є завищеним у порівнянні з вимогами, які заявлені у позовній заяві.

Водночас враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, а також те, що позовні вимоги задоволено повністю, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вказав, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 5000, 00 грн є справедливою та співмірною.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, проаналізував наданий представником позивача акт наданих послуг від 06.12.2024 №245. Судом зменшено розмір витрат на правничу допомогу з посиланням, зокрема й на складність справи, значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання кожної із послуг.

З огляду на зазначене, доводи апелянта про неспівмірність послуг категорії складності справи, колегія суддів вважає необґрунтованими та не бере до уваги.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 650,00 грн.

Позивач на підтвердження наданих адвокатом послуг правової допомоги у суді апеляційної інстанції надав:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №001035;

- ордер на надання правничої допомоги серії CВ №1159724;

- договір №28/01/26/1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 28.01.2026;

- рахунок на оплату №14 від 28.0.2026;

- платіжну інструкцію №24 від 29.01.2026;

- акт наданих послуг №5 від 02.02.2026.

Відповідно до акту наданих послуг від 02.02.2026 №5 виконавцем виконані наступні роботи (надані послуги) надання правової (професійної правничої) допомоги на загальну суму 12 650,00 грн.

Подані докази судова колегія бере до уваги, аналізуючи обґрунтованість суми, заявленої до відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідачем заперечення до суду апеляційної інстанції щодо відшкодування витрат на правничу допомогу не подано.

Колегія суддів зауважує, що представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на 4 сторінках тексту, який фактично відтворює позицію позивача, викладену у позовній заяві, що не потребувало глибокого вивчення правової бази та судової практики, а також не вимагало від представника позивача, який є фахівцем в галузі права, значних зусиль під час підготовки до розгляду справи в суді апеляційної інстанції. У зазначеному відзиві містяться фактичні обставини справи та цитування висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у поєднанні з доводами, які були викладені у позовній заяві.

Крім цього, відзив подано до суду та направлено представником позивача через систему «Електронний суд», що не потребувало від адвоката вчинення додаткових дій.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.

Виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, а також виконаної адвокатом роботи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат в розмірі 4000, 00 грн.

Вказаний розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи №620/16195/24 в суді апеляційної інстанції, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області – залишити без задоволення, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №620/16195/24 – без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (14000, м.Чернігів, вул. Реміснича, бу.11, ЄДРПОУ 44094124) на користь Великокошелівського споживчого товариства Ніжинської райспоживспілки (16621, Чернігівська область, Ніжиснький район, с. Велика Кошелівка, вул. Шкільна, буд.2, ЄДРПОУ 01776622) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді О.В.Карпушова

В.Ю.Ключкович