Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №620/9438/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/9438/25 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі по тексту також – відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888) з 01.03.2025 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.03.2025 індексацію пенсії ОСОБА_1 інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888) з 01.03.2025 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році".

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі по тексту також – ЧАЕС) відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №620/1691/25, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснено перерахунок та виплату пенсії позивача з 22.01.2025 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

На переконання пенсіонера, останній має право на індексацію пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" від 25.02.2025 за №209, як особа, котра отримує пенсію по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченою частиною 3 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення з 01.03.2025 індексації пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888,00 грн) на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.03.2025 індексацію пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888,00 грн) на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.03.2025.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України) відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №620/1691/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зобов`язано здійснити ОСОБА_1 з 22.01.2025 перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

На підставі вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії, котрий разом з надбавками становить 19 267,00 гривень, з них мінімальна пенсія інвалідам ЧАЕС – 18 888,00 гривень, додаткова пенсія – 379,60 гривень. Місяцем підвищення розміру пенсії визначено 01.01.2025.

Представник позивача 11.07.2025 звернувся до органу пенсійного забезпечення із заявою, в якій просив провести індексацію пенсії з 01.03.2025 шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18 888,00 гривень) на коефіцієнті збільшення 1,115.

За змістом відповіді ГУ ПФУ в Чернігівській області від 24.07.2025 за №8263-8270/К-02/8-2500/25 повідомлено про відсутність підстав у проведенні перерахунку.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Предметом цієї справи є право на індексацію пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі по тексту також – Закон №796-ХІІ), відповідно до вимог підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" від 25.02.2025 за №209 з урахуванням частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ.

Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі по тексту також – Закон №796-ХІІ).

За змістом статті 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Так, відповідно до статті 54 Закону №796-XII, у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 за №230/96-ВР (надалі по тексту також – Закон №230/96-ВР), пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тисячі карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII (надалі по тексту також – Закон №1788-XII).

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Верховною Радою України 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" за №76-VIII (надалі по тексту також – Закон №76-VIII), яким статтю 54 Закону №796-XII викладено у такій редакції:

"Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань".

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

В подальшому, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 за №1210 зі змінами (надалі по тексту також – Порядок №1210).

Згідно з пунктом 11 Порядку №1210, мінімальний розмір пенсії становить:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-XII розмір пенсій було знижено.

Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII.

Частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 за №2136-VIII (надалі по тексту також – Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону №2136-VIII, відповідно до частини 1 якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.

За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 за №1-р(ІІ)/2021).

Тобто за результатами виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 за №1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та згаданому Рішенню Конституційного Суду України.

На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29.06.2021 за №1584-IX (надалі по тексту також – Закон №1584-IX), котрий набрав чинності 01.07.2021, і яким внесено зміни до Закону №796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, за змістом частини 3 статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону №1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.

Разом із тим, як слідує зі змісту такої, статтею 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР.

Частиною 3 статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.

Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

У Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).

За наведеного правового регулювання та за наслідком застосування норми статті 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, слід дійти висновку про те, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

У Рішенні від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною 4 зазначеної статті у редакції Закону №230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Суд також враховує, що у Рішенні від 03.04.2024 за №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону №796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.

Крім того, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, слід зазначити, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону №796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону №1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.

Відтак, прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року за №1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Враховуючи наведені вище висновки, до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, як на це вказав Конституційний Суд України у вказаному Рішенні.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 та Верховним Судом, зокрема у постановах від 02.10.2024 у справі №400/5534/23, від 02.10.2024 у справі №240/955/24, від 08.10.2024 у справі №240/1189/24.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №620/1691/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зобов`язано здійснити ОСОБА_1 з 22.01.2025 перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

На підставі вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії, котрий разом з надбавками становить 19 267,00 гривень, з них мінімальна пенсія інвалідам ЧАЕС – 18 888,00 гривень, додаткова пенсія – 379,60 гривень. Місяцем підвищення розміру пенсії визначено 01.01.2025.

Спірним питанням у цій справі є правомірність індексації пенсії позивача, котра розраховується із восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" від 25.02.2025 за №209 (надалі по тексту також – Постанова №209) з урахуванням частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ.

Так, розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина 4 статті 54 Закону №796-ХІІ).

Згідно з пунктом 1 Постанови №209 з 1 березня 2025 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року за №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., №19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.

У свою чергу, за підпунктом 3 пункту 2 Постанови №209 розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підвищені відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" (Офіційний вісник України, 2024 р., №24, ст. 1525), підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови;

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на виконання рішення суду орган пенсійного забезпечення здійснив нарахування та виплату пенсії відповідно до частини 3 статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, тобто восьми мінімальних пенсій за віком з 22.01.2025.

Мінімальний розмір пенсії за віком визначений положеннями статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також – Закон України №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини 1 названої правової норми мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" за №966-XIV від 15.07.1999 встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що прожитковий мінімум є динамічною величиною, яка визначається законодавчим органом щороку в залежності, зокрема, від економічних показників, для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості на визначену у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік дату.

Отже, пенсія, розрахована виходячи з показника прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підлягає перерахунку щоразу, коли Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік змінюється відповідна величина.

Тим часом передбачена частиною 2 статті 42 Закону України №1058-ІV індексація проводиться саме у зв`язку з незмінністю розрахункової величини, з якої проведено обрахунок пенсії згідно положень Закону України №1058-ІV, а саме середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

У разі застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, які обраховані виходячи з такої розрахункової величини як мінімальна пенсія за віком, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, буде мати місце подвійна індексація, оскільки при визначенні щороку розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, законодавець вже ураховує інфляційній процеси, що відбуваються у державі на момент прийняття Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.03.2025 у справі №400/6254/24 за результатами надання правової оцінки діям органу Пенсійного фонду України щодо відсутності підстав для проведення індексації пенсії позивача після проведення її перерахунку у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 13.03.2025 у справі №400/6254/24 дійшла висновку, що перерахунок пенсії позивача на підставі рішення суду у справі вважається таким, що виник на підставі, встановленій нормативно-правовим актом, а саме через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що мало наслідком зміну розміру пенсії та є підставою для перерахунку пенсії.

У цьому випадку не має значення, що перерахунок пенсії здійснено на виконання рішення суду, про що стверджує позивач, чи/або одразу на підставі безпосередньо поданої уповноваженим органом довідки до пенсійного органу. Ключовим фактором для визначення пенсій, які переглядалися (перераховувалися) після 01.03.2018 є саме підвищення пенсії після її перерахунку у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, як розрахункової величини.

Твердження позивача про те, що перерахунок пенсії, здійснений на виконання рішення суду є відновленням його порушеного права на належний розмір пенсії, право на отримання якого у нього виникло до 01.03.2018, і не є перерахунком пенсії у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії - помилкове, оскільки перерахунок пенсії позивача проведений саме у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік (незалежно від того, на виконання рішення суду чи на підставі безпосередньо поданої уповноваженим органом довідки до пенсійного органу). Тому відсутні підстави для виплати позивачу щомісячної доплати, адже пенсія позивача при її перерахунку збільшилася за рахунок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік.

Такий висновок суду не протирічить наведеним вище положенням Закону України №796-ХІІ, які передбачаються проведення індексації пенсії по інвалідності, призначеної згідно з названим Законом.

Оскільки Закон України №796-ХІІ передбачає два можливих варіанти розрахунку пенсії по інвалідності: виходячи з заробітку, отриманого за період роботи у зоні забруднення, або із заробітку, отриманого не в такій зоні, а також виходячи з мінімальної пенсії за віком, відрізняються і способи проведення індексації таких пенсій: для першого варіанту шляхом застосування коефіцієнтів збільшення, для другого – шляхом зміни розміру мінімальної пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Наведене узгоджується з приписами пункту 2 "Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 за №124, який передбачає проведення перерахунку пенсій, обчислених відповідно до статті 54 Закону України №796-ХІІ саме у розмірі відшкодування фактичних збитків, а не у мінімальному розмірі.

Аналогічні висновки, сформовані за подібних правовідносин, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2026 у справі №240/16039/25, котрі підлягають врахуванню судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 2361 гривень.

З наявного у справі протоколу перерахунку пенсії судом встановлено, що розрахунок пенсії позивача проведений виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у сумі 2361 гривень (2361 гривень х 8 = 18 888,00 гривень).

З огляду на те, що позивачу проведений перерахунок у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму і виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку відсутні підстави для перерахунку пенсії із застосування коефіцієнту збільшення, передбаченого Постановою №209.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також – ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

За частиною 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

Колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи та не надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За пунктами 2, 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 у справі №620/9438/25, – скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.