Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №420/3546/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3546/26

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

11.02.2026 р. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.01.2025р. по 06.02.2026р. включно;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.01.2025р. по 06.02.2026р. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 07.03.2022р. по 19.05.2023р., а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023р., за період з 07.03.2022 р. по 06.02.2026 р. (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44.

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та з 29.01.2025р. звільнений у запас.

06.02.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/5507/25 НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатив перераховане грошове забезпечення у розмірі 117 191,18 грн. Проте вказана сума мала бути виплачена до звільнення позивача. Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки відповідач зобов`язаний, на його переконання, виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.01.2025р. по дату розрахунку, а також компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) заперечував проти задоволення позову та зазначив, що трудове законодавство, зокрема стаття 116 та стаття 117 КЗпП не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які пов`язані з проходженням особою військової служби.

Також НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) заперечував проти позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів, оскільки, на його переконання, обов`язок виплати коштів покладений на відповідача судовим рішенням, тому відсутній період затримки у розумінні Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18.05.2026 р. позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2025р. по 06.02.2026р. при виплаті грошового забезпечення у сумі 117 191,18 грн 06.02.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25.

Зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки розрахунку при виплаті грошового забезпечення у сумі 117 191,18грн 06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25 у сумі 80 000,00 грн.

Визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення - виплаченого 06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25.

Зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення виплаченого 06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 року у справі №420/5507/25 відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Стягнув з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 000,00 грн.

НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Управління (військова частина НОМЕР_1 ) не погодився з рішенням суду першої інстанції й звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 змінити в частині розрахунку середнього заробітку та змінити в частині виплати компенсації втрати частини доходів.

П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження та призначив справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження ухвалами від 23.06.2026 р.

Обставини справи

ОСОБА_1 проходив військову службу в Державної прикордонної служби України. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №70-ос від 29.01.2025р. старший солдат ОСОБА_1 звільнений у запас, виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25 частково задовольнив позов ОСОБА_1 , визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та зобов`язав виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 07.03.2022р. по 19.05.2023р. шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум.

06.02.2026р. НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на виконання рішення суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25, виплатив позивачу 117 191,18 грн перерахованого грошового забезпечення.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінка суду першої інстанції

Суд першої інстанції, частково задовольнивши позовні вимоги, дійшов таких висновків.

До спірних правовідносин застосовуються відповідні положення Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку в разі звільнення відповідно до статті 117 КЗпП України. При визначені розміру середнього заробітку суд застосував критерій співмірності, відповідно до якого розмір середнього заробітку становить 80 000 грн.

Також суд підтримав позицію позивача та зазначив, що право на компенсацію виникає з моменту фактичної виплати затриманого доходу незалежно від того, чи відбулася вона добровільно, чи на виконання судового рішення. Нарахування доходу не є обов`язковою умовою для виплати компенсації. Оскільки перераховане грошове забезпечення виплачено лише у лютому 2026р., бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати компенсації є протиправною, а тому НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Управління (військова частина НОМЕР_1 ) зобов`язаний її нарахувати та виплатити.

Доводи апеляційної скарги

На обґрунтування вимог апеляційної скарги НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Управління (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також – скаржник) вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував критерій співмірності при обрахунку середнього заробітку, оскільки не визначив істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до наданих розрахунків скаржника належна сума до виплати позивачу при звільненні становила 235 940,08 грн, з яких: грошове забезпечення 118 748,9 грн (51%) та перерахунок грошового забезпечення 117 191,18 грн (49%). Отже, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 779,35 грн (середньоденний заробіток позивача) х 49% х 184 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП) = 70 266,19 грн.

Також скаржник наголошує на тому, що у разі виплати роботодавцем сум на виконання рішення суду, вказане виключає стягнення компенсації втрати частини доходів, оскільки до моменту винесення судового рішення дії роботодавця не можуть вважатись протиправними, а працівник не має права на отримання такого доходу.

Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу

Позивач, належно повідомлений про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.

Передусім суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівникові всіх належних сум, слід застосовувати норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки вони є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Збіжний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.05.2025 р. у справі № 320/974/23, від 22.02.2023 р. у справі № 380/152/20, від 16.07.2020 р. у справі №400/2884/18, від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, і суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною другою статті 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне наголосити, що стаття 117 КЗпП України діє в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 р.

Отже, відповідно до чинного правового регулювання період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд першої інстанції і підтверджено матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби з 29.01.2025р. (а.с. 7), але розрахунок з ним проведений тільки 06.02.2026р. (а.с.11), тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З цієї причини наявні підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зважаючи на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25 виконано 06.02.2026 р., розмір відшкодування обмежений часовим періодом у шість місяців – з 07.08.2025 р. до 06.02.2026 р. – і становить 184 календарних дні.

Визначення середньої заробітної плати здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (надалі – Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд у складі колегії суддів враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. №558, який зареєстровано Міністерством юстиції України 23.07.2018 р. за №854/32306, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Згідно з довідкою про доходи від 22.12.2025 р. №859 (а.с. 12) за листопад-грудень 2024р., яка складена скаржником, розмір середнього заробітку позивача складає 779,35 грн. (23 738,50 грн + 23 802,01 грн / 61).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільнені становить 143 400,4 грн. (779,35 грн. х 184 календарних дні).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі №761/9584/15-ц.

Згідно з цим висновком, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (пункт 78).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на наведені та інші мотиви дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд у складі колегії суддів також вважає за необхідне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23.

Згідно з цим висновком шестимісячне обмеження, запроваджене Законом № 2352-IX, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі №489/6074/23, також вказала, що при розгляді спорів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (у редакції, що діяла як до 19.07.2022 р., так і після цього).

Суд у складі колегії суддів також вважає доцільним вказати на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17, за яким «…виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Для цілей обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19.

Згідно з цим висновком статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку (пункти 58-61).

Ураховуючи наведені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, суд у складі колегії суддів зазначає, що при звільненні позивача НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Управління (військова частина НОМЕР_1 ) нарахував грошове забезпечення у розмірі 114 241,94 грн у січні 2025р., що підтверджується довідкою від 27.05.2026 р. №340 (а.с.71).

06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25 позивачу нараховано 123 411,77 грн грошового забезпечення (а.с.71 зв. бік).

Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 237 653,71 грн (114 241,94 +123 411,77).

Істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення 123 411,77 грн до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат складає 51,93% (123 411,77/237 653,71 * 100).

За результатами застосування принципу співмірності стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 74 467,83 грн або 51,93% від 143 400,4 грн.

Суд у складі колегії суддів вважає, що наведене застосування принципу пропорційності належно враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2026 р. у справі № 560/17619/24, за яким «… для цілей обчислення середнього заробітку … з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».

Отже, суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку про необхідність застосування принципу співмірності, проте не здійснив розрахунків пропорції, що не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, яким викладено у постанові від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19.

За таких обставин суд у складі колегії суддів вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року повинно бути змінено у частині визначеної суми середнього заробітку, яка належить до виплати на користь позивача.

Стосовно позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд у складі колегії суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (надалі – Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2050-III під доходами у Законі № 2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, включно з сумою індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації відповідно до статті 3 Закону № 2050-III обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Кабінет Міністрів України Постановою від 21.02.2001 р. № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159). Аналіз пунктів 1-3 Порядку № 159 засвідчує, що змістовно вони відповідають відповідним положенням Закону №2050-III.

Так, зокрема, згідно із пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Суд у складі колегії суддів зазначає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (безвідносно до вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27.04.2020 р. у справі №803/1314/17, від 29.10.2020 р. у справі №280/729/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20, від 29.03.2023 р. у справі № 120/9475/21-а, від 20.12.2024 р. у справі № 440/6875/24, від 03.04.2025 р. у справі № 420/1581/24 тощо сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Згідно з матеріалами справи, перераховане грошове забезпечення на виконання рішення суду виплачено позивачу 06.02.2026 р. у розмірі 117 191,18 грн (а.с.11).

Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 р. у справі №200/3859/21, у постанові від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

У постанові від 24.01.25 р. у справі № 380/1607/24 Верховний Суд дійшов висновку, за яким право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом № 2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо. З цієї причини Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21.06.2018 р. й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, ураховуючи, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями в іншій справі, є саме 01.01.2016 р.

Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду, суд у складі колегії суддів вважає, що право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати грошового забезпечення виникло у позивача саме з початку порушення його прав. Відповідно, доводи й міркування щодо цього питання, викладені в апеляційній скарзі засвідчують помилкове тлумачення норм матеріального права.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вказує, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права. Суд у складі колегії суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, зменшити визначену судом першої інстанції на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 74 467,83 грн.

З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс цю справу до категорії незначної складності та розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, визначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 р. у справі №420/3546/26 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у такій редакції:

«Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України Управління (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки розрахунку при виплаті грошового забезпечення у сумі 117 191,18грн 06.02.2026р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2025р. у справі №420/5507/25 у сумі 74 467,83 грн».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 р. у справі №420/3546/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.С. Терлецький

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.О. Димерлій

з