Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №363/3336/26 — Вишгородський районний суд Київської області

03.09.2026 Справа № 363/3336/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого–судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Лещенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

представник позивача звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на набуття права вимоги за кредитним договором та в зв`язку із порушенням відповідачем договірних зобов`язань по сплаті коштів за наданий кредит просив стягнути з останнього заборгованість за кредитним №5051639 року від 20 жовтня 2024 року в розмірі 96 000 грн. (24 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 60 000 грн. – заборгованість по відсотках, 12 000 грн. – заборгованість за штрафними санкціями, а також судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп.

Відповідачка подала до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що заборгованість у розмірі 96 000 грн. є безпідставною та не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема: стягнення 12 000 грн. штрафу порушує імперативні заборони, встановлені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану, а також суперечить п. 6.4 умов укладеного кредитного договору; відсутність первинних бухгалтерських доказів, зокрема банківські виписки з особового рахунку, що унеможливлює процесуальне підтвердження факту видачі та руху коштів. Крім цього, заявлені відсотки в розмірі 60 000 грн. містять арифметичні помилки, а встановлена реальна річна ставка у 2 397, 89% є несправедливою умовою договору та суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Також зазначила, що вимога про стягнення тіла кредиту в розмірі 24 000 грн є передчасною, оскільки на дату відступлення права вимоги строк виконання цього зобов?язання за графіком ще не настав, а досудова вимога не направлялась, коли позивачем підписаний реєстр боржників фіксує суму простроченого основного боргу та відсотків станом на 26 червня 2025 року на рівні 0,00 грн., що усуває факт порушеня прав кредитора.

До того ж, у матеріалах справи містяться хронологічні невідповідності, відсутні докази належної верифікації особи, відправки примірника договору, письмового повідомлення про заміну кредитора та надання суду оригіналів електронних доказів. У зв`язку з цим просила у задоволенні позову відмовити, а в разі часткового задоволення – зменшити розмір відсотків за користування кредитом, як не справедливих умов договору.

Представник позивача у позові просив про розгляд справи без його участі.

Відповідачка подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, просила розглядати справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 20 жовтня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5051639, який підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 60725.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4-1.6.1, 2.1, 2.2, 3.1, 6.4 Договору,товариство зобов?язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов?язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов?язки, передбачені Договором.

Тип кредиту - кредит.

Сума кредиту (загальний розмір) складає: 24 000 гривень.

Строк кредитування (строк, на який надається кредит): 360 днів.

Періодичність платежів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується -Графік платежів), що є Додатком №?1 до цього Договору.

Тип процентної ставки – фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:

Стандартна процента ставка становить 1,00% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору.

Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 1% та розрахована за формулою:

ДПС = (3ВСК/ЗРК)/t x 100% = (86 400,00/24 000,00)/360х100%, де ДПС – денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях (п.1.3 Договору).

Орієнтова реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 2 397,89% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 110 400,00 гривень.

Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом з двох днів з моменту укладення цього Договору.

Дата надання кредиту: 20 жовтня 2024 року або 21 жовтня 2024 року.

У випадку, якщо товариство здійснює перерахування коштів не у день укладання Договору, а у наступні календарні дні, Графік платежів підлягає коригуванню шляхом зміщення дати повернення кредиту, враховуючи строк кредитування (кількість днів), зазначений в п.1.3 Договору, відлік якого в даному випадку починається з моменту надання коштів. Новий Графік платежів розміщується товариством в особистому кабінеті та/або направляється на електронну адресу клієнта.

Проценти, що нараховуються за цим Договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Штрафні санкції [неустойка (штраф)] за Договором нараховуються в момент сплати. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон/обмежень) на нарахування штрафних санкцій [неустойка (штраф)] протягом періоду дії такого мораторія (заборони) не нараховується та клієнтом не сплачується. Нарахування штрафних санкцій відновлюється після скасування мораторіїв/обмежень. У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, загальна суми неустойки (нарахованого штрафу) та інших платежів, що підлягають сплаті клієнтом за порушення виконання його грошових зобов?язань на підставі Договору, не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, загальна сума неустойка (нарахованого штрафу) та інших платежів, що підлягають сплаті клієнтом за порушення виконання його грошових зобов?язань на підставі Договору, не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів) та інших платежів, що нараховані за порушення клієнтом грошових зобов?язань за цим Договором, обмежується сумою, визначеною у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене також підтверджується таблицею обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 кредитного договору №5051639 року від 20 жовтня 2024 року, а також паспортом споживчого кредиту.

Із листа ТОВ «Пейтек» №20250627-814 від 27 червня 2025 року вбачається, що 20 жовтня 2026 року ТОВ «Лінеура Україна» на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_2 перераховано грошові кошти в розмірі 24 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №5051639 року від 20 жовтня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 26 червня 2025 року складає 96 000 грн., з якої: 24 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 60 000 грн.– заборгованість по відсотках, 12 000 грн. – заборгованість по штрафним санкціям.

26 червня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено Догововір факторингу №01.02.-14/25, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №5051639 року від 20 жовтня 2024 року, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Свеа Фінанс».

Згідно витягу Реєстру боржників до договору факторингу в електронному вигляді №01.02.-14/25 від 26 червня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №5051639 року від 20 жовтня 2024 року складає 96 000 грн., з якої: 24 000 грн. – сума основного боргу, 60 000 грн.– сума нарахованих відсотків, 12 000 грн. – сума штрафних санкцій.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує, термін сплати коштів порушено.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою ст. 530 ЦК України, встановлено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статтей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов?язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, згідно яких сума заборгованості за кредитним договором №5051639 року від 20 жовтня 2024 року складається із заборгованості за кредитом в розмірі 24 000 грн. та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 60 000 грн., що в загальному розмірі становить 84 000 грн. та сумнівів у суду не викликає, коли доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом відповідачкою суду не надано. Зокрема, не надано інший розрахунок, який би спростовував нарахування позивача.

Отже, пред`явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Що стосується питання про стягнення з відповідачки штрафу (пені) в розмірі 12 000 грн., які нараховувалися ОСОБА_1 кредитором згідно п. 6.4 договору №5051639 року від 20 жовтня 2024 року, то суд зазначає наступне.

Так, з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який діє і донині.

Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

КЦС ВС в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 727/1033/21 зазначив, що оскільки проценти – це плата за користування чужими грошима (ст. 1048 ЦК України), а згідно з положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 24 лютого 2022 року нараховані відповідно до вимог ст. 625 ЦПК України інфляційні втрати підлягають списанню, правильними є висновки суду про стягнення з позичальника прострочених процентів за користування кредитними коштами (нараховані, але не сплачені) та інфляційних втрат за період до 23 лютого 2022 року.

Судом встановлено, що прострочення відповідачем сплати платежів сталося під час дії воєнного стану, в той час, коли кредитор всупереч вимог Закону нараховував останньому штраф (пеню) за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором в загальному розмірі 12 000 грн.

За таких обставин, оскільки вказаний штраф (пеню) внаслідок невиконання зобов`язання нараховано позивачем під час дії воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем, а не стягненню з відповідачки.

Отже, нарахування відповідачу штрафу (пені) в розмірі 12 000 грн. на вимогах Закону та наявних матеріалах справи не ґрунтуються, є безпідставними та недоведеними, а доводи відповідача про це є слушними та заслуговують на увагу.

Доводи відповідачки про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів (виписок по рахунку) є безпідставними, оскільки чинне законодавство не встановлює обов`язку кредитодавця підтверджувати факт надання споживчого кредиту виключно первинними бухгалтерськими документами у вигляді виписок по рахунку. Вирішальне значення для правильного вирішення спору мають належні, допустимі та достатні докази, які дають можливість встановити факт укладення договору, отримання позичальником кредитних коштів та наявність невиконаного грошового зобов`язання.

З огляду на положення Законів України «Про електронну комерцію», «Про платіжні послуги» та оскільки позивач не є банківською установою, а діє як фінансова установа, яка надає кредити без відкриття рахунків, належними, допустимими і достатніми доказами про надання кредиту, його погашення, нарахування відсотків та обрахунок кредитної заборгованості, в даному випадку є листи і додатки про здійснення електронних, комерційних операцій і складений позивачем розрахунок заборгованості, та якими не повинні бути виключно первинні бухгалтерські документи.

При цьому, позичальник не позбавлений права надавати суду первинні бухгалтерські документи (про здійснені самим позичальником відповідні платежі) на підтвердження погашення заборгованості, в разі доведення неправильності та необґрунтованості розрахунку заборгованості складеного позивачем.

Водночас відповідачка факту укладення кредитного договору не заперечувала, доказів неотримання кредитних коштів не надала, а також не подала жодних належних, допустимих і достатніх доказів, які б спростовували надані позивачем документи або свідчили про відсутність заборгованості.

Відповідно до укладеного кредитного договору №5051639 року від 20 жовтня 2024 року, відповідачка отримала кредит строком на 360 днів та погодилась сплачувати відсотки. Отже, згідно п.1.4.1. кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1%, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Загальна сума відсотків за користування кредитом відповідно до Додатку №1 до вказаного кредитного Договору становить 86 400 грн., які відповідачка погодилась сплатити, проте будь-які погашення не здійснювались, термін сплати коштів порушено.

Відтак, позивачем правомірно нарахована заборгованість по відсотках за період з 20 жовтня 2024 року по 26 червня 2025 року, що становить 250 днів включно, починаючи з дня видачі кредиту, в розмірі 60 000 грн, тобто в межах строку дії кредитного договору і користування кредитними коштами.

Отже, нараховані відсотки в розмірі 60 000 грн. відповідають умовам кредитного договору, вимогам Закону, які є погодженими позичальником при укладенні Договору і є обов`язковими для виконання, а тому доводи відповідачки про порушення Закону України «Про захист прав споживачів», суд відкидає, як не спроможні. Крім того, посилання на зменшення нарахованих відсотків до економічно обгрунтованого рівня на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживчий кредит», а також ст. 551 ЦК України не грунтуються, коли ст. 551 ЦК України врегульовує правила нарахування неустойки, яка до спірних правовідносин в частині нарахування відсотків застосована бути не може.

Що стосується доводів відповідачки про те, що тіло кредиту в розмірі 24 000 грн. на дату відступлення права вимоги 26 червня 2026 року не є простроченою заборгованістю, на увагу не заслуговують, оскільки відповідачем жодних платежів на погашення заборгованості протягом 250 днів не здійснювалось, термін сплати коштів порушено, коли відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до Реєстру боржників в електронному вигляді до Договору факторингу №01.02.-14/25 від 26 червня 2025 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №5051639 року від 20 жовтня 2024 року складає 96 000 грн., з якої: 24 000 грн. – сума основного боргу, 60 000 грн.– сума нарахованих відсотків, яка виникла за період з 20 жовтня 2024 року по 26 червня 2025 року.

Отже, посилання відповідачки на відсутність простроченої заборгованості в розрахунках кредитора дійсності не відповідають та спростовуються матеріалами справи.

Щодо посилання відповідачки на відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги ТОВ «Лінеура Україна» згідно вимог ст. 516 ЦК України, то суд зазначає, що, як встановлено матеріалами справи, боржник не виконував свого обов`язку щодо повернення кредитних коштів, ні старому, ні новому кредитору, а тому такі доводи підставою для відмови в позові бути не можуть та підставою для застосування правових наслідків передбачених ч. 2 ст. 516 ЦК України в цій справі не будуть.

З матеріалів справи встановлено, що згідно п. 2.1 кредитного договору перерахування коштів здійснено на надані позичальником реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , коли відповідно до листа ТОВ «Пейтек» №20250627-814 від 27 червня 2025 рокукредитні кошти перераховано 20 жовтня 2024 року, що сумнівів у суду не викликає, коли доказів на спростування зазначених обставин не подано.

Посилання відповідачки у відзиві на удаваність Договору факторингу №01.02.-14/25 від 26 червня 2025 року, суд відкидає на підставі ст. 204 ЦК України, оскільки вказаний договір факторингу не є предметом спору у цій справі, коли Договір факторингу вважається правомірним і підлягає обов`язковому виконанню сторонами.

Що стосується доводів відповідачки про часові проміжки між підписанням позичальником електронним підписом кредитного Договору, як висновку про неможливість ознайомлення з його умовами, то вони, на увагу не заслуговують, оскільки ознайомлення з умовами кредитного договору залежать виключно від дій самого позичальника, який несе ризики щодо укладання вказаного кредитного договору, коли самі тільки ці обставини, на які посилається відповідачка, підставою для відмови у задоволенні позову бути не можуть.

Між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5051639 від 20 жовтня 2024 року, який підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 60725 20 жовтня 2024 року о 11 год. 07 хв., з використанням електронної пошти, прив`язкою до номера телефону та з внесенням всіх необхідних даних позичальника, що грунтується на матеріалах справи та зазначених вище вимогах Закону, і сумнівів у суду не викликають.

Ці обставини на підставі належних, допустимих та достатніх доказів не спростовуються, тому доводи відповідача про неналежну ідентифікацію її як позичальника, суд відкидає.

Згідно ч. 3 ст. 100 ЦК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відтак, сама тільки відсутність таких доказів у справі в електронній формі (ч. 2 ст 100 ЦПК України) підставою для відмови в позові бути не може.

Посилання відповідачки про те, що в роздруківці документа «Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Лінеура Україна» вилучено пункти 4.9 та 4.10 не є підставою для висновку про те, що договірні правовідносини з приводу отримання кредитних коштів не виникли, коли факт отримання кредитних коштів відповідачкою у суді не спростовано, а між сторонами укладено відповідний кредитний договір.

Доводи відповідачки про те, що позовна заява не містить власноручного підпису представника ТОВ «СВЕА ФІНАНС» та жодного протоколу перевірки КЕП до позовної заяви не додано, суд відхиляє.

Так, позовну заяву та додані до неї документи представником позивача ОСОБА_2 подано через підсистему «Електронний суд».

Позовну заяву та додані до неї документи при подачі позову підписані кваліфікованим електронним підписом представника позивача Паладич А.О., який судом перевірено через офіційний веб-сайт Центрального засвідчувального органу (https://czo.gov.ua/verify).

За результатами перевірки підтверджено чинність кваліфікованого електронного підпису, цілісність підписаних файлів та належність підпису підписувачу ОСОБА_2 , про що сформовані відповідні протоколи перевірки електронного підпису, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відтак, позовна заява відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.

Разом з тим, всі інші доводи, наведені відповідачем у відзиві, не спростовують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, а тому суд їх відхиляє.

Відповідно до правового висновку викладеного в п. 72 постанові КЦС ВС від 23 жовтня 2024 року у справі № 953/510/23, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов?язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29).

Таким чином, пред`явлений позов є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, представником позивача представлено документальне підтвердження понесених судових витрат, які згідно вимог ст. 141 ЦПК України слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 279 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість в розмірі 84 000 грн., а також судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп., а всього 86 662 (вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 40 (сорок) коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іллінська, 8, ЄДРПОУ – 37616221.

Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Суддя