Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №156/903/26 — Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/903/26

Провадження № 2/156/656/26

Рядок статзвіту № 69

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/903/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явилася,

відповідач ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

І. Короткий виклад обставин справи

22.07.2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог ствердила, що 06.09.2014 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, який розірваний рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 12.08.2025 року. У період шлюбних стосунків у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом зі нею. Після розірвання шлюбу вона з відповідачем досягнули згоди про добровільне матеріальне утримання дитини. Однак з червня 2026 року ОСОБА_2 не надає синові належної матеріальної допомоги систематично та добровільно. З червня 2026 року і до сьогодні, вона самостійно, власними силами, матеріально забезпечує, доглядає сина, а також виконує всі інші обов`язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання сина.

Відповідач не виконує свій обов`язок щодо утримання сина належним чином, оскільки добровільно коштів на його утримання не надає. На її думку, сину, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, і який вона самостійно не може забезпечити. На скільки їй відомо, відповідач отримує регулярний дохід, так як працює головним інженером ТЗОВ ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД.

У зв`язку з вищенаведеним позивач просить суд стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

ІІ. Позиція учасників процесу

В судове засідання позивач не з`явилася, однак в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов визнав, однак просив суд врахувати, що він має інвалідність ІІІ групи, йому також потрібні кошти на лікування, заміну суглобу, тому за можливості, просить стягувати аліменти в розмірі 1/6 його доходу.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 23.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 156/903/26.

17.08.2026 року судове засідання відкладено на 03.09.2026 у зв`язку з клопотанням відповідача.

Заслухавши доводи відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, однак він був розірваний рішенням від 12.08.2025 року Іваничівського районного суду Волинської області, про що свідчить актовий запис про шлюб із системи «ДІЯ» (а.с. 6).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.06.2026 року (а.с. 7).

Відповідно до копії акту обстеження умов проживання жителів Іваничівської ОТГ від 16.07.2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 також проживає разом з ними, однак не прописаний (а.с. 8).

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ч.1 – 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частинами 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держави - учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, а стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.1-3 ст.181 СК України).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У ч. 1-2 ст. 182 СК України зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд також враховує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, який складає 3512 гривень.

Слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст.77 ЦПК). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

VІ. Висновки суду

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, однак шлюб було розірвано. В шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач, як батько дитини, зобов`язаний її утримувати, однак, на даний час, як стверджує позивачка добровільно цей обов`язок не виконує. Таке твердження позивача, в ході розгляду цивільної справи відповідачем не спростовано.

Суд зазначає, що обов`язок щодо утримання та виховання своєї дитини покладено на обох батьків і вони в рівній мірі зобов`язані її утримувати до досягнення нею повноліття.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідний розмір утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Суд зауважує, що право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина.

Крім того, суд звертає увагу про відсутність будь-яких фактичних даних (доказів), які б свідчили про непрацездатність відповідача або його незадовільний стан здоров`я, чи наявність інших утриманців, а, відтак, давали б суду підстави вважати, що відповідач не зможе сплачувати аліменти у визначеній позивачем частці.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, беручи до уваги усі наведені обставини, керуючись принципом розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Оскільки, позивач звернулася до суду 22.07.2026 року, аліменти на утримання дитини підлягають стягненню саме з цієї дати.

Слід також зазначити, що зі зміною матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, або інших обставин, що мають значення, сторони мають право звернутися до суду з відповідною позовною заявою про зміну (зменшення або збільшення) розміру аліментів.

Виходячи з вимог ст.430 ЦПК України, суд вважає, що слід допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

VII. Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій містяться вимоги щодо стягнення аліментів, тому суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір, в розмірі 1331,20 грн. в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 141, 180-182, 183, 191, Сімейного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі (однієї чверті) частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 липня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 07 вересня 2026 року.

Суддя М. О. Федечко