Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №280/269/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/269/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року (суддя О.О. Прасов) у справі № 280/269/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення позивачу нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 30.01.2020 по день фактичного розрахунку позивачу в сумі 150133,20 грн.;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення позивачу виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25 позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина всупереч ст. 117 КЗпП України вчинила протиправні дії щодо невиплати позивачу середнього заробітку. Крім того, військова частина протиправно не здійснила позивачу виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення позивачу нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення позивачу виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25 позивачу.

В іншій частині позовної заяви – відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд першої інстанції зауважив, що у приписах Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Суд першої інстанції з`ясував, що з матеріалів справи вбачається невиплата з вини відповідача належних позивачу сум в день звільнення.

Відтак, суд першої інстанції вважав, що відповідач повинен виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Також, суд першої інстанції вказав, що позивач має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що у ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено склад грошового забезпечення. Вважає, що суд першої інстанції хибно не дослідив природу коштів, які були зараховані позивачу перед виключенням зі списків особового складу, а також помилково не застосував Порядок №100 при визначенні бази для обчислення середнього заробітку.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 21.03.2025 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 у справі №280/5191/25, яке 22.09.2025 набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати позивачу в період з 30.01.2020 по 12.05.2023 включно грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 по 12.05.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення позивачу нарахування та виплати середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачу відповідачем здійснено виплату грошового забезпечення: 12.12.2025 у сумі 149952 грн. 12 коп. згідно рішення суду у справі №280/5191/25.

Колегія суддів зауважує, що грошове забезпечення, на яке мав право позивач, повинно було бути виплачено у день звільнення позивача 21.03.2025 року, а факт його несвоєчасної виплати – 12.12.2025 року є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, оскільки з позивачем здійснено повний розрахунок при звільненні лише 12.12.2025 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірному випадку наявні підстави для застосування ст.117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника стосовно природи коштів, які були зараховані позивачу, адже ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата саме всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Також, є безпідставними доводи скаржника про помилкове застосування судом першої інстанції приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), адже суд першої інстанції не здійснював розрахунок середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України через не подання до матеріалів справи передбачених Порядком №100 відомостей, а отже й не застосував приписи Порядку №100.

Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023), №280/5397/19 (постанова від 10.10.2024), №380/1607/24 ( постанова від 24.01.2025), №640/12053/21 (постанова від 29.05.2025).

Враховуючи правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника стосовно відсутності сплати позивачем судового збору при поданні позовної заяви, адже матеріали справи містять відомості про те, що позивач є учасником бойових дій, а отже він звільнений від сплати судового збору згідно п.13 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 280/269/26 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Т.І. Ясенова