Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №280/544/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 280/544/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (суддя Б.В. Богатинський) у справі № 280/544/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 , у якому, з урахуванням уточнення, просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, однак при звільненні позивача нарахування та виплату такої компенсації протиправно не проведено.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із

числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Суд першої інстанції зауважив, що підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-XII. Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Суд першої інстанції дослідив, що при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, що не заперечується відповідачем.

Суд першої інстанції наголосив, що відповідачем під час розгляду справи не надано доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач при звільненні позивача з військової служби у відставку за станом здоров`я допустив протиправні дії, не виплативши йому грошову компенсацію за невикористану у 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 році додаткову відпустку як учаснику бойових дій, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що відпустка учасникам бойових дій не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Вважає, що саме основна та додаткова щорічні відпустки підлягають грошовій компенсації, а за іншими додатковими відпустками компенсація не передбачена.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач з 24.12.2010 по 01.11.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.11.2024 №232 позивач виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.11.2024, як такого, що вибув до нового місця служби. У цьому наказі зазначено, що позивач відпуску за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки не використав.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2024 №313 призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №1352-РС від 30.10.2024 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 №345 позивача, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07 листопада 2025 року №247-РС, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «Б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 18 листопада 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 . Відповідно до статті 16-2 Закону «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено виплатити грошову компенсацію за 28 (двадцять вісім) діб невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2024 та 2025 рік.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзац другий пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзац третій пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначає, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Згідно ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідачем не заперечується, що ним при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.

Також, відповідач не заперечує наявність у позивача права на додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, яка позивачем не використана.

Колегія суддів зауважує, що в силу приписів абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII позивач, якого звільнено з військової служби за станом здоров`я, у зв`язку із наявністю невикористаної у нього додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, що передбачена ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, має право отримати грошову компенсацію на всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що грошова компенсація не передбачена стосовно додаткової відпустки як учаснику бойових дій, адже вони суперечать приписам абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.

Апеляційний суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин слід застосувати саме абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 280/544/26 –без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Т.І. Ясенова