Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №160/2287/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2287/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 (суддя Кучма К.С.) в адміністративній справі №160/2287/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови КМУ від 11.02.2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату на його користь одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Позивач звернувся до суду з позовом через відмову відповідача виплатити йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови КМУ від 11.02.2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

В обґрунтування своїх вимог він зазначив, що уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 26 вересня 2019 року у віці 22 років на 3 роки, а в період з 24 лютого 2022 року брав участь у бойових діях, через що вважає себе таким, що має право на зазначену виплату.

Згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Основними підставами для відмови суду в задоволенні позову ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 стали такі факти:

1.Попередній час укладення контракту: згідно з умовами експериментального проєкту, передбаченого постановою № 153, право на таку винагороду мають військовослужбовці, які уклали контракт та почали проходження служби вже під час дії воєнного стану (після 24 лютого 2022 року). Позивач вже уклав контракт на проходження військової служби ще 26 вересня 2019 року (тобто задовго до введення воєнного стану), тому дія зазначеної постанови на нього не поширюється.

2.Недотримання критерію участі в бойових діях: відповідно до вимог нормативного акта, обов`язковою умовою для отримання відповідної виплати є наявність встановленого стажу безпосередньої участі в бойових діях (не менше шість місяців станом на дату набрання чинності постановою або розрахунок пропорційної виплати за наявності меншого строку).

Суд встановив, що за наданими військовою частиною довідками термін безпосередньої участі позивача у бойових діях становив лише 43 дні, що є недостатнім для набуття права на повну виплату за умовами проєкту.

Зважаючи на те, що позивач проходив службу за контрактом, укладеним до 24 лютого 2022 року, та не відповідав чітко визначеним критеріям експериментального проєкту щодо строку та умов служби, суд визнав відмову військової частини правомірною та відмовив у задоволенні позовних вимог.

З апеляційною скаргою звернувся позивач з підстав викладених в обгрунтування вимог позову.

У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Колегією суддів з`ясовано, 26.09.2019 року ОСОБА_1 почав проходити строкову військову службу (строкова військова служба у ВЧ НОМЕР_2 ), про що було укладено контракт про проходження військової служби, коли позивачу було 22 років.

Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 10.07.2025 року №8650 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України солдат ОСОБА_1 в період з 05.10.2023 по 24.01.2024, з 06.02.2024 по 30.04.2024, з 13.05.2024 по 05.11.2024, з 20.11 2024 по 17.01.2025, з 31.01.2025 по 31.01.2025, з 25.02.2025 по 02.05.2025, з 13.05.2025 по 13.05.2025, з 13.06.2025 по 04.07.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в Донецькій області, Краматорський район, Костянтинівська міська ТГр.

Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 від 15.01.2026 року №505 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин солдат ОСОБА_1 дійсно з 13.08.2024 по 26.08.2024 брав безпосередню участь у бойових районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи Донецькій обл., Бахмутська міська громада, поблизу н.п. Клішіївка, з 27.08.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах воєнних (бойових) дій, перебуваючи Донецькій обл., Покровський район, Селидівська міська громада, поблизу н.п. Цукурине, з 29.09.2024 по 30.09.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи Донецькій обл., Покровський район, Селидівська міська громада поблизу н.п. Цукурине, з 01.10.2024 по 26.10.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи Донецькій обл., Покровський район, Селидівська міська громада. поблизу н.п. Цукурине. Всього брав безпосередню участь в бойових діях 43 (сорок три) дні.

18.11.2025 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням виплатити одноразову допомогу у розмірі 1 мільйон гривень передбачену постановою КМУ від 11.02.2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Листом від 26.01.2026 року №579/ФЕС відповідачем відмовлено позивачу у виплаті одноразової допомоги, оскільки останній проходить військову службу з 26.09.2019 року.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Спірним питанням у цій справі є виплата позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, з у рахуванням критеріїв відповідності визначених пунктом 4 Постанови № 153.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» (Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі- Постанови 153), яка набрала чинності 13.02.2025р., Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) (пункт 1 Постанови №153).

Пунктом 3 Постанови 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є:

- громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

- Збройні Сили;

- Національна гвардія;

- Державна прикордонна служба;

- Міністерство оборони;

- Міністерство внутрішніх справ;

- військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету

Пунктом 4 Постанови 153 установлено, що:

- особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових)дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн.

Так, виплата винагороди у розмірі 1000000,00 грн. мають отримати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою №153 (13 лютого 2025 року): не досягли віку 25 років і були прийняті/ призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942 вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/ або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Отже, п.3, 4 Постанови № 153 у якості ознак відповідності визначає такі вимоги:

- особа рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

- до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;

- проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій);

- строк участі в бойових діях, станом на 13.02.2025, становить не менше шести місяців, а в разі наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, менше шести місяців.

Як вбачається зі змісту орскаржуваного рішення, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 через дві ключові невідповідності умовам урядової програми:

-контракт укладено до війни: позивач підписав контракт 26 вересня 2019 року, тоді як виплата призначена лише для тих, хто уклав його після 24 лютого 2022 року

-недостатньо днів на фронті: фактичний термін участі позивача у бойових діях склав лише 43 дні замість мінімально необхідних шести місяців (180 днів).

Щодо тієї обставини, що позивач підписав контракт 26 вересня 2019 року.

В даному випадку, суд керується принципом, що право на виплату за цією постановою мають виключно ті особи, які відповідають усім критеріям одночасно. Оскільки позивач уклав контракт до 24 лютого 2022 року, він автоматично не підпадає під дію цього експериментального проєкту, незалежно від кількості днів його участі у бойових діях.

Зазначена обставина є самостійною та абсолютною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки контракт діяв безперервно з 2019 року, у судовому процесі має місце принцип належного суб`єкта: якщо нормативний акт чітко обмежує коло отримувачів допомоги датою укладення контракту, суд не має права розширювати цей перелік на власну думку.

Безперервність контракту лише підтверджує, що нового правового статусу (як військовослужбовця, який підписав контракт під час воєнного стану) позивач не набув.

Доводи апелянта щодо укладення ним нового контракту 25.09.2022 року з ВЧ НОМЕР_3 є недоведеними, копія контракту не надано (навідміну від первісного ас 54-56), за змістом контракту від 26.09.2019 року не встановлено позначок щодо продовження його дії, крім того, ця обставина не була підставою позову. Судочинство забороняє змінювати або додавати нові підстави позову на стадії апеляційного розгляду. Оскільки у першій інстанції позивач не посилався на контракт 2022 року, апеляційний суд не має права брати його до уваги. Твердження про новий контракт повністю суперечить інформації про те, що служба тривала «без перерв» за контрактом 2019 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 в адміністративній справі №160/2287/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 27 серпня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова